ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Давньогрецьке мовознавство.

12 3

Античне мовознавство.

Про те, що таке мова, як вона виникла, як з'явилося письмо, люди замислювалися вже у далекому минулому. Численні свідоцтва цьому ми знаходимо і в міфології багатьох народів стародавнього Ближнього Сходу. Спеціальний же інтерес до мови прокидається, як свідчить історія, тоді, коли в центрі уваги людей опиняються основні його одиниці і правила їх вживання в мові. І його пробудженню в якнайдавніших державах Ближнього Сходу. Саме в близькосхідному регіоні були створені перші засвідчені людською історією системи письмаа. Тут близько 4-го тис. до н.е. з'явилася єгипетська iэроглiфiка, в 29-28 cc. до н.е. склався шумерський клинопис. Ці дві системи письма послужили прямими джерелами або "підказками" для формування багатьох подальших писемностей. Створення і розповсюдження писемностi, природно, викликало у життя необхідність вивчати її. Стали виникати численні школи писарів. В таких школах для учбової мети створювалися численні тексти і словники (як одномовні, так і багатомовні), і ті з них, які дійшли до нас, дозволяють вивчати як самі стародавні мови Ближнього Сходу, так і еволюцію писемностi, а також судити про характер лінгвістичних знань того часу і способи їх формування. Перші системи письма були ідеографічними. Піктограми продовжують використовуватися в сучасних суспільствах. Більш того, вони сьогодні нерідко стають інтернаціональними по своєму характеру, оскільки не пов'язані з певною мовою. Але сьогодні за ними переважно закріплюється лише допоміжна функція. Поступово, в результаті тривалої еволюції, складалися, разом з ідеографічним принципом письма, силлабiчний (складовий) і алфавітний (буквений) принципи. Не можна не відзначити, що робота із створення і вдосконалення графічних систем, по навчанню мистецтву письма і читання активізувала процес аналізу і інвентаризації мовних одиниць, перш за все слів. У Єгипті, Вавілоні, у хеттiв, у Фінікії і Угаріте складається обширна лексикографічна практика. Створюються словники одномовні і багатомовні, тематичні, синонімічні, тлумачніі т.д. Вавілоняни починають включати в словники фразеологiзми і зразки пропозицій, інформацію про словотворчі зв'язки слів і про особливості формоутворення слів. У вавілонян з'являються перші граматичні таблиці. Високого рівня розвитку досягає мистецтво письмового і усного перекладу. Активні і всесторонні контакти стародавніх греків, а потім і римлян з народами Близького Сходу надали безумовний вплив на становлення грецької і римської культур. Староіндійському мовознавству властиві наступні риси:1) Підхід до вивчення мови диктувався практичними задачами.2) Вся лінгвістика стародавніх індусів носить дескриптивний характер. Індія - країна з надзвичайно сильною релігією і релігійною філософією, з одного боку. По-друге, Індія дуже багатомовна країна. Ці дві обставини визначили прагматичний характер староіндійської лінгвістики. Що стосується синтаксису, то він був мало розроблений. Опис мови, який дав Арістотель, є початковий етап античної лінгвістичної теорії. Найбільший розквіт антич. лінгвістична традиція досягає в александрійський період в епоху еллінізму в поселеннях грецьких колоній в Александрії (Єгипет) і Пергамi (Мала Азія), мають особливе значення для розвитку філології. У відношення граматики слід зазначити, що антична наука заклала основи граматичної термінології. Граматична наука «Європи, аж до XIX в., грунтувалася на граматичному навчанні греків, в його зміненому на римському грунті вигляді. Особливістю теоретичних побудов античних авторів було те, що мовна база теорій обмежувалася однією мовою - грецькою або латинською, оскільки всі інші мови вважалися варварськими і не підлягаючими вивченню, причому і самі спроби зіставлення грецької і латинської мов залишилися у зародку. Правила граматичного мистецтва створюються тільки для мови даної культури. Разом з тим антична лінгвістична традиція, разом із староіндійською, засвоєної європейським мовознавством дещо пізніше, з'явилася колискою європейського мовознавства.

Давньогрецьке мовознавство.

Початок античному мовознавству поклали філософи, тому розрізняють два періоди: філософський і александрійський .Філософський період. У цей період предметом наукових дискусій було питання про природу слова і відношення слова до речі. Філософів цікавило, отримує кожна річ назву відповідно до своєї природи чи зв'язок між назвою і річчю є довільним, установлюється людьми за умовною згодою, свідомо.
Так, Геракліт стверджував, що кожне ім'я нерозривно пов'язане з річчю, назвою якої воно служить. В імені розкривається природа речі. Протилежну думку висловив філософ Демокріт: імена речам дають люди на свій розсуд. Як доказ своєї правоти він наводив приклади невідповідності між словом і річчю: 1) одне слово може називати декілька різних речей (багатозначність); 2) одна річ може називатися різними словами (синонімія); 3) різні слова можуть збігатися за формою і звучати однаково (омонімія); 4) значення слів можуть змінюватися; 5) існують поняття без однослівної назви. Суперечки давньогрецьких учених відображені у творі філософа Платона «Кратіл, або про правильність імен» у формі діалогу між Кратілом, який обстоює тезу про природний характер назв, і Гермогеном, який наполягає на тому, що назви встановлюються законом. Сам Платон не підтримує жодної з цих точок зору, а лише резюмує: важливим є не протиставлення, а визнання, що в мові панує глибока внутрішня цілеспрямованість, а не невмотивована, свавільна примха. Платонові ж належить і перша спроба виділення частин мови: він розрізняє ім'я і дієслово. Повнішу й точнішу картину частин мови окреслює Арістотель у своїх творах «Поетика» і «Риторика». Він виділяє імена, дієслова і допоміжні слова (сполучники та зв'язку). Арістотель не розмежовує частини мови і члени речення, тому імена ототожнює з суб'єктами, а дієслова з предикатами. Це є свідченням того, що Арістотеля, як і Платона, не цікавили частини мови як мовні категорії. Він їх виділяв у зв'язку з філософськими пошуками у сфері проблем мислення, тому ототожнював ці категорії з категоріями логіки чи, правильніше, підпорядковував логічним категоріям. ! Арістотелю мовознавство завдячує також введенням поняття початкової форми і граматичного роду. Важливим є й те, що він перший наблизився до розуміння знакової природи мови.
Подальша робота з уточнення мовних категорій пов'язана з філософською школою стоїків —однією з головних течій елліністичної й римської філософії кінця IV ст. н. е., яка розробляла основи морального життя і вбачала їх у подоланні пристрастей, в «силі духа», що виявляється в підкоренні розумові та долі. Стоїки уточнили й розширили класифікацію частин мови, уперше ввели поняття відмінка в систему відмінків і виділили прямий і непрямий відмінки.
Александрійський період, бурхливого розвитку класична традиція у мовознавстві зазнала в Александрійсь-кій державі Птолемеїв —Єгипті. Саме тут граматика відокремилася від філософії, стала самостійною наукою. Найвідомішими мовознавцями олександрійського періоду є Арістарх Самофракійський, Діонісій Фракійський і Аполлоній Діскол. Арістарх Самофракійський видав і прокоментував твори Гомера, Гесіода, Архілоха, Піндара, Есхіла й Арістофана. Найбільшою заслугою Арістарха Самофракійського є створення повної класифікації частин мови. Він виділив вісім частин мови: ім'я, дієслово, дієприкметник, займенник, прислівник, сполучник, прийменник, член (артикль), і класифікація набула завершеного вигляду. ( Учень Арістарха Самофракійського Діонісій Фракійський створив підручник граматики. У цьому підручнику він уперше трактує частини мови в суто морфологічному аспекті й уводить поняття акциденцій, тобто граматичних категорій. Так, у дієслові він виділяє категорії часу, стану та особи. Аполлоній Діскол —основоположник грецького синтаксису, який він визначає як учення про словосполучення. У словосполученні, на його думку, головну роль відіграють дієслово та ім'я. Синтаксичну теорію Аполлонія Діскола, викладену в його основній праці «Синтаксис», взято за основу багатьох пізніших шкільних граматик.

12 3