 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Парадигматичні та синтагнотичні відношення у мові. 12
Системність мови ґрунтується на тому, що в ній є тільки три типи відношень. 1) Ієрархічними називаються відношення входження меншого в більше. Завдяки цьому гігантській механізм мови складається з кількох десятків «цеглинок» - фонем. Матеріально у мові немає нічого крім фонем. Цей принцип забезпечує матеріальну якість мови. Структурну якість мови забезпечші два типи відношень ) Парадигматичними (асоціативними) називаються відношення, які ґрунтуються на тотожностях – відмінностях мовних одиниць за звучанням і/або. Соссюр уживав слово «асоціаційне відношення» - ? Або Сосюр називав асоціативне відношення словом Єльмслев називав їх парадигматичними (від грец. зразок відмінювання або дієвідмінювання). Найбільш помітни ці відношення у морфології, але вони є і у синтаксисі, лексиці, фонетиці. )Синтагматичними (лінійними) називаються відношення, які ґрунтуються на поєднуваності/непоєднованості за значеннями і/або звучаннями чи формою. Найбільш помітні ці відношення в синтаксисі (є за семантикою слова, що не поєднуються, фонетичний стіл, круглі стіл) Сад [сад] Сядь [с‘а ∙д‘] В другому слові літера «а» вища і більш напружена.
∙а синтагматична схема утворення звука а а∙ ∙а∙ Між парадигматичними і синтагматичними відношеннями існує взаємозумовлений зв'язок. Те, що притягується у парадигматиці, відштовхується у синтагматиці, і навпаки. У - гарна Х – корова Z - продана Х1 – корові Х2 – корову Х3 – коровою
Фонетика. Аспекти вивчення звуків. Фонетика – це наука про звукі мов, їхні властивості та функції. У ХХ столітті виникла «фонологія», яка включає тільки ті властивості звуків, які є релевантними, тобто істотними для розрізнення морфем і слів за значенням і звучанням (лук і люк). У науці мовні звуки розглядаються з різних позицій: з погляду їх творення (носові, ротові, гортанні) Найважнішим є аспект функціональний. Звуки в мові виконують три функції: 1) Конститутивна – полягає у тому, що із них будуються всі більші одиниці мови (від морфеми до тексту). 2) Ідентифікаційна – завдяки звукам впізнаємо усі інші одиниці мови 3) Диференціювальна – за допомогою звуків розрізняються інші одиниці мови. Ці функції є фонологічно релевантними (істотними). Всі інші ознаки можуть впливати на вимову слів створюючи акцентний шум – діалектний, жаргонний, іноземний.
Артикуляційна база мови. Творення звуків. Артикуляція – це звукоутворення, яке відбувається в мовленнєвому апараті. Цей апарат складається з активних (зв’язки, губи, м’яке піднебіння) і пасивних (зуби, тверде піднебіння, альвеоли, стінки порожнини носу). Це органи формують резонатори, в яких звук отримує свій тембр (забарвлення). Німецький вчений: у моргу тиснув на печені покійникам і в залежності як був складений рот (губи) видавався певний звук. Керує роботою мовленнєвого апарату мозок. Повітря постачається легенями, які діють під тиском діафрагми і міжреберних мускулів. Кожен звук проходить три фази артикуляції: І – екскурсія (приступ) намір видати звук ІІ – витримка ІІІ – рекурсія (відступ)
Фонема. Її функції Термін «фонема» у сучасному розумінні запропонував Ян Будуен де Курринне. Фонема – це найменша одиниця мови, яка слугує для складання, визначення і розрізняння більших одиниця мови – морфеми, слів. Фонема и звук – одиниці співвідносні, але не тотожні. Тому що фонема – одиниця мови, а звук – одиниця мовлення. Це означає, що у фонемі поєднані тільки ті властивості звука, які слугують для розрізняння морфемних слів за звучанням і за значенням. Фонема виконує у мові 3 функції: - конститутивну (складання, морфеми) - ідентифікаційну - деференціювальну (розрізняння) бих – бах – біх Фонеми становлять матеріальну основу мови.
Кожна фонема у мовленні видозмінюється і звучить інакше, крім у ізольованому положенні. Фонема має 8 видозмін: с – с нами с‘ – с няней з – с братом з‘ – с дядей ш – с шурином ж – с женой ж‘ – с известью ш‘ – с щукой Всі ці відміни є варіантами фонеми. Серед них виділяється основний варіант – той, якай найменше залежить від позиції. Всі варіанти мають щось спільне – інваріації. Дистрибуція – це оточення фонеми, яке впливає на її варіативність Кореляція – це їх співвідношення (фонем) дзвінкі – глухі, високі – низькі.
Фонологічна система мови. Система – це сукупність одиниці, яка характеризується взаємопов‘язністью між ними і спільністю поведінки у взаємодії з іншими системами. Система фонем будь-якої мови являє собою зразок впорядкованості, структурованості. Приклад, усі фонеми поділяються на голосні та приголосні. Вони впорядковані за місцем творення, за способом творення (приривно, фрикативно), за участю голосу (дзвінкі і глухі). Кожна фонема відрізняється від інших, що дає можливість виконувати належні їй функції. Однак, у різних мовах, системи фонем не збігаються З часом система фонем змінюється. Наприклад, в праслов‘яньській мові було 11 голосних, нині є 6.
12 |
а