ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Правила доведення і спростування та логічні помилки під час їх порушення

Спростування. Види спростування. Правила доведення і спростування

Спростуванням називають логічну операцію встановлення хибності або необґрунтованості раніше висунутої тези.

Оскільки операція спростування спрямована на руйнування здійсненого доведення, то в залежності від мети критичного виступу вона може бути критикою тези, критикою аргументів, критикою демонстрації.

Критика тези

Ефективна за своєю критичною силою операція, мета якої - показати неслушність (хибність або помилковість) висунутої пропонентом тези. Тезу вважають хибною, якщо пропонент наперед знає про це, але відстоює її, створюючи штучну аргументацію. Помилковою теза буде в тому випадку, коли пропонент не знає, що його твердження не відповідає дійсності.

Спростування тези може бути прямим та непрямим. Пряме спростування будується у формі міркування, яке отримало назву "зведення до абсурду". Здійснюється це так: припустивши істинність висунутої пропонентом тези, будують його пряме доведення. Якщо в ході доведення між будь-якими твердженнями виникає протиріччя, то це свідчить про хибність тези, оскільки хибні твердження завжди є логічним наслідком хибної підстави. З хибності висунутої тези випливає істинність суперечливого їй твердження (антитези).

Непряме спростування тези будується у формі апагогічного доведення, коли висунуту пропонентом тезу прямо не спростовують, а будують доведення власного твердження, що суперечить тезі пропонента (антитеза). Оскільки з двох суперечливих тверджень одне є істинним, а друге - хибним (закон виключеного третього), то у випадку успішного обгрунтування істинності антитези роблять висновок про хибність висунутої пропонентом тези.

Критика аргументів.

Оскільки операція доведення - це обгрунтування тези, то в ході доведення слід використовувати лише такі аргументи, істинність яких не викликає сумнівів. Якщо опоненту вдається показати сумнівність або хибність аргументів, то це суттєво ослаблює позицію пропонента, бо така критика свідчить про необґрунтованість його тези.

Критика аргументів може полягати в тому, що опонент вказує на: суперечність між аргументами; невідповідність їх дійсним подіям; неправильні структури виводу, коли висновок не випливає з підстав тощо. Усе це свідчить про сумнівність форм та методів аргументації.

Сумніви в правильності доводів з необхідністю переносяться й на тезу, яка є логічним наслідком з аргументів і теж розглядається як сумнівна. У випадку виявлення хибності аргументів теза вважається необґрунтованою й потребує нової аргументації.

Критика демонстрації

Спосіб спростування, в якому намагаються показати, що в міркуваннях пропонента немає логічного зв'язку між аргументами та тезою. Якщо теза логічно не слідує з аргументів, то це означає, що вона позбавлена основи доведення і є необґрунтованою. Вихідний та кінцевий пункти розмірковування виявляються поза логічним зв'язком одне з одним.

Успішне використання критики демонстрації як способу спростування вимагає чіткого уявлення про правила та можливі помилки у відповідних формах умовиводів, за допомогою яких здійснюється доведення пропонентом.

Критика аргументів та демонстрації самі по собі лише руйнують доведення і показують необґрунтованість тези: про таку тезу можна лише сказати, що вона не спирається на достатні доводи або спирається на сумнівні доводи, і тому вимагає нового обґрунтування.

Правила доведення і спростування та логічні помилки під час їх порушення

Доведення і спростування здійснюється за правилами, дотримання яких зумовлює необхідність виведення істинності тези з істинних аргументів. У зв'язку з їх порушеннями виникають логічні помилки, внаслідок чого теза залишається недоведеною на істинність або неспростованою на хибність. Усі правила формулюють на підставі логічних законів (див. 3.3).

Виокремлюють правила стосовно тези, стосовно аргументів, і стосовно демонстрації.

І. Правила стосовно тези:

- вона повинна бути сформульована чітко, зрозуміло, однозначно ("Закони потрібно поважати" );

- у ній має чітко визначатись, якій кількості елементів, що належать до певного класу, притаманна властивість Р (одному, більшості елементів, загалом усьому класові). Якщо не називати точно цю кількість, то теза буде сформульована нечітко і, відповідно, із наведених аргументів вона не випливатиме з необхідністю ("Усі люди вірують у Бога", "Жоден студент не хоче вчитися");

- тезою не повинно бути висловлювання самоочевидне («Енергія здатна кудись зникати»);

- теза повинна залишатися незмінною впродовж усього процесу її доведення та спростування "Ця театральна вистава високохудожня за постановкою" її підмінюють тезою "Ця театральна вистава є цікавою";

- тезою не має бути висловлювання внутрішньосуперечлеві ("Неіснуюче існує").