ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Лінгвістична концепція Ф.Сосюра.

123 4

Одним з найвидатніших мовознавців світу, з ім'ям якого пов'язується перш за все затвердження в мовознавстві синхронізму і системно-структурного підходу до мови, є Фердинанд де Соссюр (1857-1913). Він навчався у младограмматіков А. Лескіна, Г. Остхоф і К. Бругмана (Лайпцігскій університет). У 1879 він публікує підготовлений в студентські роки і відразу ж став всесвітньо відомим "Мемуар про первісну систему голосних в індоєвропейських мовах ", висновки якого, що спираються на дедуктивно-системний аналіз рядів чергувань голосних. У роботах з литовської акцентуації він сформулював закон про взаємозв'язок в литовському і слов'янських наголосу й інтонації. Найважливішою подією стало видання під ім'ям Ф. де Соссюра курсу лекцій, текст якого був підготовлений до друку і вийшов у світ під назвою "Курс загальної лінгвістики".

Ця книга викликала широкий резонанс у світовій науці. Розгорнулася гостра полеміка між послідовниками Ф. де Сосюра та противниками його концепції, що послужила кристалізації принципів структурного мовознавства. До ідеям або навіть просто до імені Ф. де Сосюра зверталися представники самих різних шкіл. Ф. де Соссюр став у 20 ст. найбільш критично читабельним лінгвістом. Ф. де Соссюр орієнтується на філософсько-соціологічні системи Огюста Конта і Еміля Дюркгейма. Він виніс на широке обговорення проблеми побудови синхронічний мовознавства, рішення яких вже намічалося в працях У.Д. Уїтні, І.А. Бодуена де Куртене, Н.В. Крушевський, А. Марті.

Він використовує у побудові своєї лінгвістичної теорії методологічний принцип редукционізма, відповідно до якого в досліджуваному об'єкті виділяються тільки суттєві моменти, протиставляючи моментів несуттєвим, другорядним, не заслуговує на увагу. Проводиться ступеневу виділення на дихотомічної основі ознак, що характеризують лінгвістику. Мовознавство в цілому віднесено до ведення психології, а саме до ведення соціальної психології. У соціальній психології виділяється особлива суспільна наука - семіологію, покликана вивчати знакові системи, найбільш важливим з яких є мова.

Всередині семіології вичленяються лінгвістика, що займається мовою як знаковою системою особливого роду, найбільш складній по своїй організації. Далі, проводиться розмежування менш суттєвою для суворого аналізу зовнішньої лінгвістики, яка описує географічні, економічні, історичні та інші зовнішні умови побутування мови, і більш істотною для дослідника внутрішньої лінгвістики, що досліджує будову мовного механізму в відверненні від зовнішніх факторів, тобто в іманентно плані. Вказується на найбільшу близькість листа до мови в колі знакових систем.

Внутрішня лінгвістика розчленовується на лінгвістику мови і лінгвістику мови. Мова кваліфікується як система знаків, для якої істотні перш за все відносини між її елементами, їх оппозітівние, релятивних, негативні властивості, відмінності між цими елементами, а не їх позитивні, Субстанціальні властивості. Елементи мови розуміються як одиниці, що володіють кожна не тільки своїм значенням, а й своєю значимістю, виходячи з її місця в системі відносин. Зізнаються вторинними матеріальні характеристики, в силу чого фонологія (= фонетика) виведені за межі лінгвістики. Оголошується несуттєвим спосіб реалізації мовного знака. Розрізняються два види відносин між мовними елементами - асоціативні та синтагматичні. Цій системі приписується психічний і соціальний статус. Вона локалізується в свідомості мовців. Об'єкт лінгвістики мови кваліфікується як залишок, виділяється при відніманні мови з мовної діяльності. Цьому об'єкту приписується психофізіологічний та індивідуальний статус. Допускається можливість співвіднести з цим об'єктом окремий мовний акт і виникає в його результаті поєднання знаків (синтагма), вважати мова реалізацією мови. В "Курсі загальної лінгвістики" дається виклад тільки характеристик мови у вузькому сенсі, відсутні намітки лінгвістики мови.

14. Школа "слів і речей".

Одним із перших напрямів, що намагався цілком порвати з традиціями молодограматиків, була Школа «слів і речей». Школа «слів і речей» — мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв’язку з культурою й історією народу. Сформувалась вона в 1909 р., коли став виходити в Гейдельберзі журнал «Слова і речі», видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Й. Міккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й назва цієї школи. Школа поставила перед собою завдання: замість абстрактної «історії звуків» молодограматиків вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Школа «слів і

речей» зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважають мовознавця Туго Шухардта. Він багато праць присвятив найрізноманітнішим мовам (слов’янським, кельтським, угорській, баскській, кавказьким, хамітським, креольським), хоча найбільше його цікавили романські мови. Шухардт був сильним критиком (підмітив усі слабкі місця в концепції молодограматиків), однак він не створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не боятись, як молодограматики, узагальнень. Він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого передусім, за його переконанням, необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історією слів існує повний паралелізм. Це твердження не заважає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення: 1) річ може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Шухардт розвинув методику дослідження історичної лексичної семантики. Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі — ономасіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає принципи й закономірності позначення предметів і понять. Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів вивчення словникового складу за предметними групами, укладанню ідеографічних словників. Наголошував на суспільному характері мови. Причиною мовного розвитку Шухардт уважав мовне змішування (схрещування). Поняття схрещування мов у нього стало методологічним принципом. Оскільки змішування зближує різні мови, то «спорідненими» є всі мови світу. Це дає підстави для порівняльних досліджень неспоріднених мов.

123 4