 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Психологічний напрям у європейському мовознавстві (Г.Штайнталь, В.Вундт, О.Потебня).
Під впливом ідей Гумбольдта й у зв’язку з інтенсивним розвитком психології середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві. Психологічний напрям — сукупність течій, шкіл, концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини чи народу. У цьому напрямі одразу виокремилися дві концепції — індивідуального психологізму і коллективного психологізму. Обидві концепції спираються на ідеї Гумбольдта. Представники індивідуального психологізму досліджували психологію мовлення, тобто психічні процеси, пов’язані з мовленнєвими актами, а представники колективного психологізму — психологію мови, тобто психологічні закономірності, що виявляються в системі мови і в її історичному розвитку. Непоодинокими були намагання синтезувати ці дві концепції й розглядати мову і як специфічний вияв психології народу, і як особливий механізм уявлень у душі окремої людини. Психологізм характерний для праць таких учених XIX ст., як Ф. Бенеке, Г. Лотце, Г. Штейнталь, М. Лацарус, О. Потебня, В. Вундт, К. Бюлер та ін. Основоположником психологізму в науці про мову вважають Гей мана Штейнталя (1823—1899). Виходячи із законів руху уявлень, Штейнталь намагався пояснити утворення й розвиток мови і мислення в індивіда. Ті самі закони, на його думку, спричинили походження й розвиток мови в суспільстві. Свою психологічну концепцію мови Штейнталь виклав у працях: «Граматика, логіка і психологія, їх принципи і взаємовідношення» (1855), «Вступ до пси- хології та мовознавства» (1871), «Походження мови» (1851), «Класифікація мов як розвиток мовної ідеї» (1850), «Характеристика найважливіших типів будови мов» (1860), «Філософія мови» (1858), «Філософія, історія і психологія та їх взаємовідношення» (1863). Психологічну концепцію Штейнталя можна звести до таких найголовніших ідей: 1) мовознавство належить до психологічних наук, оскільки мовлення — це духовна діяльність; 2) предметом мовознавства є мова як об’єкт психологічного спостереження. Мова — це «вираження усвідомлених внутрішніх, психологічних і духовних рухів, станів і відношень за допомогою артикульованих звуків»; 3) «народний дух» знаходить своє відображення в моралі, звичаях, вчинках, традиціях, фольклорі, але найбільше у мові, тому мовознавство «є найкращим вступом до психології народу»; 4) проблеми сутності й походження мови є ідентичними, позаяк мова постійно й однаковим способом породжується душею людини; 5) слід розрізняти предметне (логічне) і мовне мислення. Предметне мислення — це уявлення про предмети і явища об’єктивного світу. Мовне мислення — уявлення, вичленені зі сфери предметного мислення. Отримане уявлення — це внутрішня форма. Мовне мислення пов’язане з «мовною свідомістю»; 6) мова як психічне явище не виключає її залежності від суспільства. В індивіда виникають психічні утворення, комплекси уявлень, які без впливу інших людей не виникли б або виникли б дуже пізно. Вагомий внесок в етнопсихологію початку XX ст. зробив Вільгельм Вундт (1832—1920). написав 10-томну працю «Психологія народів. Дослідження законів розвитку мови, міфів і звичаїв» (1900—1920). Це перший спеціаліст-психолог (не мовознавець!), який вивчав мову, її сутність, механізм функціонування й розвитку. Психологію він вважав основною філософською наукою. Емпірична база будь-якого наукового пізнання, на його думку, — психічний процес, який є предметом психології. Вундт створив свою систему народної (соціальної) психології. її об’єктом є мова, міфи, звичаї, що, за його переконанням, відповідає трьом видам психічних процесів — уявленням, почуттям і волі. Із психологічних позицій він пояснював походження мови, розвиток структурних типів мов, а також такі суто мовні явища, як типи речень, порядок слів у реченні. Видатним представником психологічного напряму в слов’янському мовознавстві є Олександр Опанасович Потебня (1835—1891). До найважливіших праць Потебні належать «Думка і мова» (1862), «Мова і народність» (1895), «Про націоналізм» (1905), «Із записок з руської граматики» в чотирьох томах), «До історії звуків руської мови» (1873—1886), «Замітки про малоруське наріччя» (1866), «З лекцій із теорії словесності» (1894), «Із записок з теорії словесності», «Слово о полку Ігоревім. Текст і примітки» (1878), «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» у двох томах (1883—1887), «Про деякі символи в слов’янській народній поезії». Потебня наголошував на специфічних рисах граматики, її формальних властивостях, а Штейнталь і Вундт акцентували на психологічному аспекті, намагаючись виявити скоріше мову в психології, ніж психологію в мові.
|
