ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Дослідні методи в мовознавстві

Дослідні методи, будучи безпосередньо пов’язаними з філософським підходом до предмета науки, встановлюють принципи, що окреслюють межу й аспект аналізу мовних одиниць і служать основою для формування конкретних робочих прийомів дослідження. Дослідні методи застосовуються до вивчення двох „зрізів” мови – синхронії і діахронії.

Синхронія – вивчення мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; це, так би мовити, горизонтальний зріз мови

Діахронія – дослідження мови в часі, в її історичному розвитку; вертикальний зріз мови.

Виділення ж спеціального (дослідного) методу в синхронічному чи діахронічному дослідженні визначається тим, що він досліджує і яка його кінцева мета. Це може бути мета – виявити спільне і відмінне в історично споріднених мовах або окреслити етапи розвитку складнопідрядних речень, наприклад, умови.

Описовий метод.Його мета – дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Цей метод має велике практичне значення, оскільки пов’язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші словники.

Порівняльно-історичний метод.Його об’єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу – відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна відтворити давні не зафіксовані в пам’ятках писемності мовні одиниці – звуки, слова, їх форми і значення.

Первинні форми (вони позначаються зірочкою), що виведені на основі застосування порівняльно-історичного вивчення, становлять одиниці, не зафіксовані в писемних пам’ятках. Це, як прийнято кваліфікувати у мовознавстві, є форми слів, реконструйовані на основі закономірних відповідностей у споріднених мовах. Їх називають архетипами, тобто проформами, пратипами наступних утворень мовних одиниць. Кожен архетип становить теоретично можливу форму, яка гіпотетично виводиться і визнається репрезентантом(представником) прамовного стану сім’ї чи групи споріднених мов.

Зіставний метод.Його об’єктом є вивчення різних мов – споріднених і неспоріднених. Мета – шляхом зіставлення виявити спільні й відмінні риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні й диференційні словники. На зіставному методі грунтується типологічна класифікація мов світу.

Історичний метод. Предметом історичного студіювання можуть бути звуки, словниковий склад, морфологічна система, синтаксична будова конкретної мови, які розглядаються в процесі їх історичних змін. Для аналізу залучаються факти відомих у даній мові історичних пам’яток, давніх писемних документів. Історичні студії послуговуються також діалектними даними досліджуваної мови. Мета історичного підходу до розгляду мови – встановити закони її розвитку, пізнати мову в її динаміці.

Структурний метод.Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов’язані строгою системою відношень і зв’язків.

Одиниці мови, їх функції

Мова складається з одиниць різного функціонального призначення і значення. Це – властиві даній мові звуки, слова, значущі частини слів (корінь, префікс, інфікс, суфікс, флексія), речення. Вони служать утіленням таких функцій мови, як комунікативна й мислеоформлювальна.

Звуки мови, маючи фізичну природу, забезпечують сприйняття мови на слух. У цьому виявляється їх перцептивна функція. Водночас вони виступають розрізнювачами змісту слів та їх форм. Цю їх функцію (розрізнювання, диференціації) називають ще диференціальною або сигніфікативною. Словам, значення яких співвідносні з предметами, ознаками, діями довколишньої дійсності, властиві функції називання предметів і вираження понять. Першу з них називають номінативною, а другу – семасіологічною. Окрім слів, функції вираження понять виконують частини слова – корені, суфікси, префікси, інфікси, суфікси, флексії. Корені передають речові поняття, префікси, інфікси, суфікси – поняття ознак, флексії – поняття відношень. Деяким словам властива вказівна функція, або дейктична. Її виконують займенники, які іноді доповнюються паралінгвістичними засобами (жестами, мімікою...).

У словниковому складі є слова, завдяки яким досягається передача експресивної функції, або функції вираження емоційного стану мовця, його волі, побажання, які він адресує співбесідникові чи слухачеві (А-а...- здивування; Ох! - страх).

Важливі функції виконує речення. Будучи одиницею повідомлення, воно тим самим забезпечує в мові функцію комунікативну. Реченням можна висловити наказ– імперативна функція. Становлячи послідовність викладу думок, які ведуть до логічних умовиводів, речення виконує також і дискурсивну функцію .Завдяки цим та іншим функціям структурних одиниць мова стає тим засобом, що задовольняє найрізноманітніші запити суспільства в спілкуванні, мислеоформленні і волевиявленні.

Мовні рівні

Відповідно до членування мовного потоку на звуки, слова, їх значущі елементи і речення виділяються функціональні мовні рівні. Вони складаються із сумірних і однотипних структурних одиниць. Розрізняють кілька рівнів, які поділяються на нижчий і вищі.

Нижчий рівень – звуковий (або фонетичний). У ньому мовні одиниці (звуки) позбавлені значення, але функціонують у мові як важливі її елементи, завдяки яким передається повідомлення. Цей рівень називають виражальним, оскільки він виконує єдину функцію – функцію вираження. Ніяких значень звуки не передають. Поряд з традиційною назвою – звуковий рівень – його іменують ще фонемним: ураховується дихотомічна природа мови, в якій у мовленні функціонують звуки, у мові – фонеми, абстрактні звукові одиниці, які, як і звуки, не мають значень, але служать для розрізнювання значень слів і їх форм.

Вищі рівні обіймають такі мовні елементи, в яких, крім плану вираження, існує ще й план значення, змісту. Їх іменують значеннєвими одиницями мови. Такими є морфеми. Морфему часто визначають як мінімальний знак, тобто таку одиницю, в котрій за певною фонетичною формою (означенням, означувальним) закріплений певний зміст (означуване) і котра не членується на більш прості одиниці змісту. В окремих випадках говорять про нульову морфему. Морфема – є кінцевим результатом членування мовленнєвого тексту на двобічні одиниці (які мають і план вираження, і план змісту) – мовні знаки. Цією двобічністю морфема суттєво відрізняється від складу.

На вищих рівнях основноюструктурною одиницею єслово, в якому виділяють такі структури: фонетичну (організована сукупність звукових явищ, що утворюють звукову оболонку, план вираження), морфологічну (сукупність морфем), семантичну (сукупність значень слова, зокрема: лексичне + граматичне). Слово становить єдність звучання (означення, означувального) і значення (означуваного). Воно може складатися з одного звука чи комплексу звуків, що виражають певне значення або передають почуття.

Оскільки в слові є морфологічні частини, які беруть участь в утворенні й розрізненні частин мови, а також в утворенні речення, то прийнято виділяти рівні: словниковий, морфологічний і синтаксичний. Два останні іноді об’єднують в один і називають граматичним. Синтаксичний рівень можна поділяти на рівень простого і рівень складного речення. Поділ мовних одиниць на рівні важливо враховувати при аналізі їх функцій у межах мови.

На морфологічному (граматичному) рівні основною одиницею є слово-конструкція, а на синтаксичному (граматичному) – синтаксична конструкція-висловлювання (речення, слово, словоформа).