ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості діяльності засобів масової комунікації в Україні і їх вплив на демократичні процеси

1 2 3 45

Одним з найважливіших завдань української держави після проголошення у 1991 р. її незалежності стало формування і забезпечення демократичних засад діяльності національної системи ЗМІ. Динамічні процеси, що відбуваються в сучасній Україні, віддзеркалюються у суперечливому характері взаємодії політичної та медіа-систем. У сучасному світі умови функціонування ЗМК є показником розвитку демократії, а модель взаємодії політики і мас-медіа - важливою ознакою існуючого політичного режиму. Цілком закономірно, що після проголошення незалежності України преса стала могутнім джерелом широкого діапазону інформації, способом вільного вираження думок. В Україні на загальнодержавному рівні були закладені політико-правові основи, що відповідають сучасним світовим стандартам для забезпечення функціонування преси на принципах демократії (відповідно до ст. 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб - на свій вибір») [конст укр. с. 57].Маючи намір створити правове поле для розвитку свободи слова в Україні, вже в перші роки існування незалежної України, Верховна Рада України прийняла понад два десятка законодавчих актів, що в той чи інший спосіб регулюють діяльність ЗМК. Основою правової регламентації діяльності ЗМК та законодавчого регулювання інформаційного простору в Україні є положення ст.34 Конституції України, що утверджує право кожного громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, виробляти та поширювати інформацію будь-яким законним способом. Водночас, ст. 32 Основного закону української держави , забороняє втручання в особисте і сімейне життя громадянина, а також збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди.Починаючи з 1992 р. Верховна Рада України прийняла цілу низку законодавчих актів, що тим чи іншим чином стосуються різних галузей діяльності ЗМІ. На сьогоднішній день існують такі нормативні документи, що регулюють правовідносини у сфері ЗМК: закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про зв'язок», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та ін.Крім законів, функціонування та розвиток українських ЗМІ визначають відповідні акти Президента України, постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інші нормативні документи владних структур. Аналіз змісту ряду нормативних актів вітчизняного законодавства дає можливість стверджувати, що на державному рівні гарантовано право на інформацію, її відкритість, доступність, на свободу обміну нею, її об'єктивність, достовірність, повноту і точність інформації. Також держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМК, запобігає зловживанню і можливості встановлення монопольного становища на ринку видавців та розповсюдження друкованої продукції тощо.Водночас зміст згаданих законодавчих актів, а особливо практика застосування, залишають бажати кращого. Про це свідчать оцінки авторитетних міжнародних інституцій, зокрема, Парламентської Асамблеї Ради Європи. За висновками Комітету захисту прав журналістів США, Україна фігурує серед тих країн, де влада придушує свободу слова за допомогою заходів адміністративного тиску. Результати соціологічного опитування, проведеного тижневиком «Дзеркало тижня» демонструють, що 42% представників провідних українських ЗМК вважають законодавство, яке регулює діяльність мас-медіа, задовільним, але практику його використання - такою, що обмежує свободу слова, ще 39% - переконані, що закони реально не гарантують свободи слова [Свобода слова та влада в Україні с.13]. Аналогічне дослідження провела організація Дім Свободи (Freedom House). У звіті даної організації Україна перебуває у своєрідній сірій «буферній зоні» поруч із 50-ма державами – це категорія країн, де преса визнана «частково вільною» [Піховшек с.117].Тому варто сказати, що у демократичному суспільстві важливим аспектом діяльності ЗМК є вільний доступ до інформації і прозорість діяльності владних структур.Особливістю засобів масової інформації в Україні — було передусім те, що основа самого її життя в останні десятиліття була зсунута з ґрунту демократичного. Якраз через ЗМІ йшло викорінення національного, демократичного самоусвідомлення, не без участі ЗМІ відбувалися катастрофічні для народу перекоси як у масовій свідомості, так і свідомості окремих людей. Процеси демократизації призвели до переосмислення місця ЗМІ у громадянському суспільстві і до того, що звичний арсенал прийомів і методів, якими багато десятиліть користувалися журналісти, змінюється. Зазнаючи оновлення, система засобів масової інформації в умовах демократичного відродження виступає як ефективний інструмент суспільного впливу і досягнення громадянської злагоди [Олексієнко с.15].Динамічні процеси, що відбуваються в Україні, як і в інших суверенних державах, за умов втілення у життя ідеї державної незалежності, активно впливають і на засоби масової інформації, докорінно змінюючи розуміння їхньої ролі, призводячи до розбудови і все більшого ускладнення їх функцій. Проблема створення інформаційної культури на руїнах посттоталітарної, імперської структури – надзвичайно складна справа. Поки що далеко до кращих зразків «паблік рілейшнз» — правдивої оперативної інформації, що стала ознакою способу життя на Заході. Але в Україні поняття «свобода преси» і «четверта влада» все більше відображає специфічне становлення ЗМІ в суспільстві, які стають важливим засобом публічного демократичного функціонування сучасного громадянського суспільства.

Аналіз діяльності системи ЗМК в українському суспiльствi дозволяє дійти висновку, що протягом останнього десятиріччя відбулося значне скорочення тиражів видань, викликане великими витратами, пов’язаними з виробництвом газет. Фактом сучасного життя стала неконтрольована монополізація і комерціалізація ЗМІ; зросла залежність журналістів не тільки від медіаолігархів, але й від владних структур (особливо на регіональному і місцевому рівнях). Ці кризові явища значною мірою зумовлені тим, що лібералізація та приватизація не забезпечили ні фактичної рівності громадян в отриманні інформації, ні реальної свободи слова. До того ж аналіз даних соціологічних опитувань дозволяє дійти висновку, що разом з формуванням політичних та фінансових угруповань відбувся і поділ на клани українських ЗМК. Саме в цій клановості і полягає принципова відмінність українського інформаційного простору від західних демократичних суспільств, де газети і телеканали залежать перш за все від споживачів інформації, які платять за неї адекватну ціну і самою своєю чисельністю визначають рекламну привабливість ЗМК.

Сучасна ситуація в телеінформаційному просторі, як і в багатьох сферах суспільного життя в період переходу від керованої до самоврегульованої системи , можна охарактеризувати як жорстку, і не завжди законодавчо врегульовану, конкуренція, що передбачає встановлення контролю над ЗМІ. В сфері телерадіомовлення це стосується всього, починаючи від каналів мовлення і закінчуючи технічною базою телерадіостанцій тощо. На думку відомого політичного і громадського діяча Левка Лук’яненка, сьогодні Україні загрожує інформаційна експансія. Небезпека цього наступу у тому, що український народ ще не виробив імунітет проти антиукраїнських ідей. Після здобуття незалежності на країну ринув великий потік газет, журналів, книжок, програм, аудіо та відеопродукції з політичною, релігійно, культурною, сексуальною та іншою інформацією. Практично на всіх телеканал України домінує іноземне кіно. Багато з них демонструється без законних на те прав. Наприклад, протягом 2014 року в національний кінопрокат вийшло 255 іноземних фільмів, при цьому було представлено рекордну кількість українських фільмів – 15 вітчизняних повнометражних стрічок. Як ми бачимо, відеоринок на 70-80% працює в тіньовому секторі [Долина]. Відомий кінокритик О. Гусєв вважає, що якщо в майбутньому в Україні не з’явиться якісний кінопрокат, а глядачам крутитимуть лише серіали, то через десять років люди будуть знову ридати на індійських мюзиклах, як це було колись. Завершуючи огляд сучасного стану вітчизняного кінопрокату, можна зазначити, що зараз в Україні, незважаючи на певні труднощі, йде поступовий процес його відновлення. Хоча тут ще залишається поле для великої роботи. Як зазначає Віце-прем’єр-міністр – Міністр культури України В. Кириленко: «Кіно – потужна інформаційна зброя, тож національний кінематограф повинен стати інструментом боротьби за національну безпеку». На його думку, «саме зараз потрібно робити кіно, яке дивитимуться українці про Україну, кіно, де наші люди, наші вулиці, наші герої будуть у кадрі». А популяризувати таке кіно, донести його до глядача може тільки якісний, сучасний кінопрокат [Долина].Ще однин з аспектів, що впливає на розвиток сучасного національно телерадіоінформаційного простору – спроба встановлення монополізму в недержавних ЗМІ потужними фінансовими групами з метою формування та корегування громадської думки, подання певних подій під тим чи іншим кутом зору. На даний момент в Україні відсутній ринок засобів масової інформації. Переважна більшість медіа України – збиткові і спонсоруються фінансово-промисловими або політичними групами. Це – наслідок панування в державі специфічної постколоніальної соціально-економічної моделі. Адже олігархам треба не лише контролювати економіку. Їм потрібна політична влада чи підконтрольні люди у владі або партії в парламенті, через яких можна будувати свої тіньові схеми, викачувати національні багатства, вигравати тендери і мати доступ до бюджету. А також – не допустити прихід до влади неолігархічних політичних сил, які загрожуватимуть їхньому монопольному становищу і можуть спробувати зруйнувати панування олігархату в економіці та політиці. Лише невеличка горстка ЗМІ намагається вижити за рахунок рекламних надходжень. Той, хто володіє ЗМІ, формує напрям їхньої роботи, ракурс висвітлення процесів і подій у країні. Або ж встановлює інформаційну блокаду конкурентів. В Україні повною мірою використовують цей інструмент впливу на суспільну свідомість. Чим можна пояснити той факт, що, попри загальну неприязнь до олігархів і незадоволення життям у державі, народ уперто голосує за ті самі олігархічні політичні проекти, а потім нарікає на свою важку долю, соціальну несправедливість і бідність.

Тим не менш, ЗМІ є однією зі складових демократичного світобачення, а роль, яку вони відіграють в процесі становлення демократичних перетворень, набагато важливіша, ніж це може здатися на перший погляд. В останні роки українські ЗМК стали реальним засобом політичної комунікації між владою і суспільством. Проте, оскільки вони активно залучилися до політичної боротьби між різними політичними партіями і громадськими організаціями, в сучасному українському суспільстві політична комунікація часто має суперечливий характер, що призводить до дезінтеграції суспільства. На думку науковців, в журналістиці повинен діяти принцип: більше свободи – більше відповідальності. Слід чітко розрізняти такі поняття, як журналістська помилка і навмисне спотворення фактів, які можуть спричинити до зростання напруги в суспільстві. За умов нерозвиненості інституцій громадянського суспільства в нинішній Україні годі й сподіватись на сильні і незалежні мас-медіа, оскільки держава таких не потребує, а суспільство навіть не намагається контролювати владу у жодній формі. Така ситуація дає широкі можливості для маніпуляції засобами масової інформації.

Тиск із боку окремих органів державної влади на опозиційні ЗМК. Даний факт є чи не найкращою ілюстрацією того, що демократичні перетворення в Україні лише започатковані. Наповнення їх реальним змістом - справа майбутніх поколінь, громадянська соціалізація яких відбувається в умовах державно-політичної незалежності України. Протягом 90-х рр. XX ст. незалежними аналітичними центрами Заходу Україна неодноразово визнавалася як держава, у якій права ЗМК та право громадян на доступ до інформації систематично порушувались. Негативною реальністю національного державотворення стали вбивства журналістів. Україна – на другому місці у світі за кількістю загиблих репортерів за рік. Такі результати оприлюднив міжнародний Комітет захисту журналістів, який щороку визначає найнебезпечніші країни для преси. Так, наприклад з початку 2014 р. Інститут масової інформації (ІМІ) зафіксував сім випадків убивств журналістів на території України, 265 випадків побиття та нападів на журналістів, 119 фактів перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та 120 випадків цензури. Тому, варто сказати, що для українського суспільства гостро стоїть проблема свободи слова.

Попри все, в Україні існує проблема журналістської етики, якій притаманні низький рівень дотримання етичних вимог журналістами, маніпулювання громадською думкою, а також завуальована пропаганда цінностей, що відповідають лише груповим інтересам, а не загальнолюдським. Для того, аби їх вирішити, журналістам насамперед потрібно виховати у собі несприйняття будь-яких інших принципів діяльності, окрім морально-етичних, а також слід доносити до аудиторії ту інформацію, яка стосуватиметься інтересів споживачів, а не власників ЗМІ. Лише за цієї умови зможемо говорити про якісно новий рівень дотримання етичних вимог в українській журналістиці.

Серед проблем, пов'язаних із свободою слова в Україні також наголосимо на невитребуваності якісного викладу інформації національним читачем. У зв'язку з економічними негараздами, вплив яких на пересічного українця є доволі відчутним, у виборі ЗМК як джерела інформації споживач часто керується критеріями не якості, об'єктивності, незаангажованості, а критерієм ціни і доступності.

Отже, можна узагальнити причини, які гальмують або навіть унеможливлюють процес набуття українськими ЗМК відповідного місця в суспільно-політичній системі суспільства:

1) економічна залежність ЗМК від держави та політичних, фінансових угруповань;

2) партійно-клановий диктат, який роз'їдає українську журналістику зсередини;

3) відсутність у українських журналістів відчуття корпоративної солідарності та професійної згуртованості;

4) нестача потужного єдиного українського інформаційного простору;

5) географічна обмеженість читацького електорального поля;

6) брак сталих традицій політичної культури та політичної відповідальності як політиків, так і журналістів;

7) відсутність правової держави, де б інші «гілки влади» вбачали в особі ЗМК рівноправного партнера, а не ворога чи конкурента тощо [мельник як подолати корупцію].

Очевидно, що створення в Україні правової, демократичної держави неможливе без переходу від інформаційної закритості до інформаційної системи відкритого суспільства, що передбачає нові форми взаємодії держави і суспільства. Державна влада повинна здійснюватися відкриту і чесну взаємодію з громадськістю через ЗМК, які повинні перетворитися на виконавчий механізм «четвертої влади» - громадської думки.

Попри констатування негараздів в інформаційній сфері України варто наголосити, що демократичні орієнтири її розвитку – не випадковий вибір народу, проголошений ним на початку 1990-х рр., не ситуативна поведінка національної державотворчої еліти, а довготривала програма повернення України до давніх демократичних традицій українського народу і навернення до демократичних цінностей сучасного цивілізованого світу. Для формування в Україні справді демократичного громадянського суспільства необхідно, щоб і суспільні організації і окремі громадяни могли оперативно і своєчасно отримувати достовірну і об'єктивну інформацію. Таке вільне одержання інформації є основою захисту прав людини.

1 2 3 45