ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Із закономірностей засвоєння мови випливають принципи навчання рідної мови.

Принципи навчання - це вихідні теоретичні положення (правила, вимоги), керуючись якими, вихователь добирає засоби, методи і прийоми навчання, передбачає його ефективність.

У педагогіці процес навчання у всіх його ланках (від дошкільних закладів до вищої школи) здійснюється відповідно до дидактичних принципів, які визначають як загальну спрямованість і структуру, так і зміст, методи, результати навчально-виховного процесу.

Дидактичні принципи спрямовані на оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками з наступним їх використанням у житті, на досягнення ефективного розвивального і виховного навчання, на гармонійний розвиток особистості.

До загальнодидактичних принципів належать: принцип виховного навчання, єдності навчання з життям, теорії з практикою, принципи усвідомленості, послідовності, систематичності навчання, принципи науковості, наочності, творчої активності, доступності навчання, міцності засвоєння знань, розвивального навчання, колективного характеру навчання та врахування індивідуальних особливостей дітей. Таким чином, дошкільна лінгводидактика має власну систему методичних принципів.

Методичні принципи- це положення, які визначають як основні (загальні), так і другорядні (часткові) параметри процесу навчання певного предмета, а також найефективніші засоби досягнення поставленої дидактичної мети.

Загальні методичні принципи навчання дітей рідної мови, що випливають із закономірностей її засвоєння, розробила Л. Федоренко:

1) принцип уваги до матерії мови полягає в тому, щоб розвивати своєчасно мовленнєвий апарат дитини: органи слуху, артикуляції, дрібні м'язи пальців та кисті руки;

2) принцип розуміння мовних значень полягає в тому, що мова як предмет навчання є знаковою системою, що кодує позамовну дійсність. У процесі навчання діти мають засвоїти мовні знаки, зрозуміти їх, тобто навчитися співвідносити слово олівець з конкретним реальним предметом (дерев'яна довга паличка, всередині якої грифель; олівцем пишуть, малюють; олівці бувають різнокольорові);

3) принцип оцінювання виразності мовлення - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, та вміння висловлювати свої емоції і почуття. Цей принцип реалізується за допомогою спеціальних методів і прийомів на заняттях з художньої літератури та розвитку мовлення (виховання звукової культури мовлення);

4) принцип розвитку мовного чуття. Наприкінці дошкільного віку дитина має практично засвоїти норми рідної мови (відповідно до орфоепічних вимог), навчитися вільно спілкуватися. Для цього вона повинна чути правильну літературну мову дорослих, наслідувати їх.

5) принцип випереджального розвитку усного мовленнянад писемним. Протягом дошкільного віку вихователь працює над розвитком усного мовлення дитини, розвиває всі його складові: словник, граматичну і звукову правильність, діалогічне й монологічне мовлення. У старшому дошкільному віці дітей вчать робити звуковий аналіз слів, знайомлять зі звуками (голосними, приголосними, твердими і м'якими приголосними), готують руку дитини до письма;

6) принцип прискорення темпів навчання полягає в поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання мови від групи до групи. Спочатку дітей навчають відповідати на запитання за змістом картини, художнього твору, потім складати описові, сюжетні розповіді за зразком вихователя, переказувати художні тексти. У старшому дошкільному віці діти вже самостійно складають творчі розповіді. Ускладнення темнів навчання рідної мови можна простежити і на методичних прийомах: запитання, зразок розповіді, план розповіді, вказівка до самостійної розповіді.

Часткові методичні принципи навчання рідної мови описані В. Скалкіним та Е. Коротковою. До них належать:

v комунікативна спрямованість навчання означає оволодіння дітьми рідною мовою як засобом комунікації, спілкування;

v принцип забезпечення активної мовленнєвої практики дітей реалізується як на організованих заняттях, так і під час режимних моментів. Чим більше на занятті дитина говорить і відповідає на запитання вихователя, тим ефективнішим є заняття;

v принцип організації спостережень над мовним матеріалом полягає в тому, що дітям дошкільного віку, доступне усвідомлення звукових і складових виявів мовлення;

v принцип комплексного підходу до розвитку мовлення полягає в одночасній роботі педагога над засвоєнням дитиною звукової, граматичної правильності мовлення, збагаченням словника і розвитком діалогічного та монологічного мовлення. Тому заняття з розвитку мовлення носять комплексний характер;

v принцип збагачення мотивації мовленнєвої діяльності, - на думку О. Леонтьєва, - це діяльність, яка «без мотиву не буває; «немотивована діяльність» - це діяльність ... із суб'єктивно та об'єктивно прихованим мотивом». Усе, що говоримо, ми говоримо для когось або чогось, чомусь, тобто керуємося певною метою і мотивом. Унаслідок цього будь-яка мовленнєва задача чи вправа, що пропонується дитині, має бути вмотивована, із чітко визначеним мотивом говоріння;

v принцип забезпечення впливу художньої літератури на мовленнєвий розвиток дітей є одним із провідних методичних принципів у роботі з дошкільниками. Через твори художньої літератури відбувається збагачення, уточнення й активізація словника дітей; вірші, забавлянки, чистомовки, скоромовки закріплюють правильну звуковимову, сприяють розвитку виразності мовлення;

v принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку дитини передбачає таку організацію її навчально-мовленнєвої діяльності, в процесі якої вона має засвоювати нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів (зорового, слухового, смакового, дотикового тощо);

v принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей дошкільного віку з граматичними формами (рід, число, відмінкові закінчення, клична форма, невідмінювані слова), артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, композицією тексту;

v принципами формування граматичної правильності мовлення є такі; а) принцип однієї трудності (на занятті працювати лише над одним новим граматичним явищем); б) автоматизація граматичних навичок; в) презентація (пред'явлення) граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання. Спеціальні принципи докладніше розглядатимуться під час висвітлення матеріалу кожного розділу.

Виховання звукової культури мовлення підпорядковується таким спеціальним принципам, як:

¾ розвиток фонематичного слуху;

¾ оцінювання виразності мовлення;

¾ урахування різниці між літерою і звуком;

¾ заміна діалектної вимови літературною тощо.

Отже, навчання дітей рідної мови з урахуванням загальнодидактичних та методичних (загальних, часткових, спеціальних) принципів сприятиме оптимальному навчанню дітей, підвищенню його ефективності.

4. Методи наукового дослідження а дошкільній лінгводидактиці. Наука- це соціальне значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про довкілля, людину чи будь-яку діяльніст^ь. Наука - це система дослідницької діяльності, спрямованої на вироблення нових знань про природу, людину, суспільство, мову і мислення.

Науковий метод- це спосіб пізнання явищ дійсності у їх взаємозв'язку і розвитку. Методи дослідження і наука невіддільні одне від одного. Будь-яку науку утворюють як результати пізнання дійсності, так і методи пізнання досліджуваних об'єктів, тобто методи дослідження. Метод розглядають і як сукупність прийомів практичного або теоретичного засвоєння дійсності.

У лінгводидактичних дослідженнях використовують не один метод, а їх систему, яка має забезпечити в кінцевому підсумку репрезентативність і валідність первинної інформації,а також формування наукових висновків як доповнення до вже відомих наукових теорій або системи наукового знання.

Усі методи поділяють на кілька груп: теоретичні, емпіричні, експериментальні, статистичні.

Теоретичні методи спрямовані на створення теоретичних узагальнень і виведення закономірностей досліджуваних явищ: це вивчення літературних джерел, навчальних посібників, документів, методичної спадщини, програм та продуктів мовленнєвої діяльності дітей (записи дитячих розповідей, словник, образне мовлення та ін.). Так, студентам для написання перших наукових робіт (курсова чи дипломна) пропонується зробити письмовий аналіз варіативних програм (наприклад, розділу «Розвиток мовлення») для дошкільних навчальних закладів за такими параметрами: назва програми, автори, рік видання; назва розділу; підрозділи; вікова група; позитивні сторони; критичні зауваження; загальні висновки. Або проаналізувати наявність методичних і дидактичних посібників із розвитку мовлення у віковій групі чи педагогічному кабінеті за такими параметрами: назва дидактичного матеріалу; місце зберігання; наявність картотеки; наявність анотацій, методичних розробок.

До емпіричних методів належать також спостереження, бесіда, анкетування, опитування, узагальнення передового педагогічного досвіду.

Найлегшим і найпоширенішим методом зібрання об'єктивних даних про стан і характер розвитку мовлення дітей і вихователя є спостереження і запис спонтанного мовлення. Спостереження вчені класифікують за різними ознаками:

v за поінформованістю респондента - відкрите: вихователь та діти усвідомлюють факт спостереження; приховане: діти не знають, що за ними спостерігають;

v за способом фіксації інформації- безпосереднє: дослідник фіксує усе почуте та побачене; інструментальне: інформація фіксується за допомогою аудіо-, кіно-, телезапису тощо;

v за метою дослідження - інспекторське: розкриває структуру педагогічного процесу, особливості діяльності педагога в конкретних умовах; педагогічне: безпосереднє сприймання поведінки дітей і вихователя у різноманітних ситуаціях; навчальне: дає уявлення про предмети, процеси, закономірності, характеристики матеріалу, що вивчається; наукове: цілеспрямоване сприймання конкретних педагогічних явищ для отримання фактичного матеріалу; за частотою проведення занять;

v за частотою проведення занять - постійне: охоплює, наприклад, заняття з розвитку мовлення неперервно протягом тривалого часу (навчального року, кварталу); періодичне: проводиться через певні проміжки часу (один раз на квартал, тиждень тощо); одноразове: фіксує результати та хід лише одного заняття;

v за обсягом охоплення об'єкта - суцільне: охоплює всі досліджувані об'єкти (наприклад, усіх дітей і вихователя); несуцільне (дискретне): охоплює лише частину об'єкта. Розрізняють: монографічне - спостереження за якнайбільшою частиною взаємозв'язаних предметів, явищ тощо; порівняль- но-монографічне - спостереження за кількома частинами об'єкта, що найбільше відрізняються; вибіркове: спостереження за порівняно малою, але репрезентативною частиною об'єкта, тобто із загального масиву виділяється так звана «вибіркова», обсяг якої необхідний для отримання результатів, які характеризують і весь об'єкт; головного масиву - охоплює основний склад (не менше 80%) об'єкта;

v за способом отримання інформації - пряме: реєструються факти, побачені дослідником під час спостереження; опосередковане (непряме): спостерігають не за процесом чи об'єктом, а, наприклад, за кінцевим результатом;

v за ставленням до об'єкта - об'єктивне: проводиться стороннім спостерігачем; суб'єктивне: проводиться учасником процесу.