ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСВОЄННЯ ГРАМАТИЧНОЇ БУДОВИ МОВИ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

123 4

У дошкільному віці триває формування граматичної будови рідної мови. На думку О. Гвоздєва, на дошкільний вік (від трьох до семи років) припадає третій період засвоєння граматичної будови мови.

К. Чуковський зазначає, що в період від 2 до 5 років дитина має надзвичайне чуття і що саме воно і підсилена на цьому ґрунті розумова робота над мовою закладають підвалини для інтенсивного засвоєння граматичних форм.

О. Гвоздєв описує засвоєння дітьми частин мови за такими віковими періодами:

3. від 3 років до 3 років 3 місяців. Розширюються смислові функції відмінків: стає дедалі докладнішим позначення поширених дій у просторі (конструкції з прийменниками до, під, по, які щойно з’явилися);

4. від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців. Продовжують розвиватися смислові функції відмінків іменників і конструкцій речень (відмінки з новими прийменниками про (об). Розширюється вживання прикметників замість керованих іменників, що означають інший іменник. Спостерігається тенденція до заміни присвійних прикметників з нульовим закінченням прикметниками з повними закінченнями;

5. від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців. Змін у вживанні частин мови майже немає. В іменниках, які означають живі істоти, у знахідному відмінку трапляються форми, подібні до називного відмінка. Вживаються прикметники власного утворення. Досить поширеними є утворення за аналогією до різних частин мови, але найпоширенішим є утворення власних дієслів у різних формах;

6. від 3 років 9 місяців до 4 років. Зміни в мові — незначні. В іменниках ще трапляється знахідний відмінок, подібні до називного на позначення живих істот. Вживається родовий відмінок множини при числівниках три, чотири, які щойно з’явилися;

7. від 4 років до 4 років 4 місяців діти вже зробили значні успіхи у засвоєнні граматичної будови — граматичні категорії переважно вже сформувалися. Залишаються незасвоєними лише деякі деталі морфологічного вираження граматичних категорій.

На підставі докладного вивчення формування граматичної будови російської мови О. Гвоздєв називає дошкільний період (від 3 до 7 років) періодом засвоєння морфологічної системи мови, для якого характерне засвоєння відмін і дієвідмін. Упродовж цього періоду відбувається розмежування морфологічних елементів, які раніше змішувалися, за окремими типами відмін і дієвідмін. Саме у цей період переважно засвоюються усі одиничні форми.

А. Захарова досліджувала засвоєння дошкільниками категорії відмінка іменників. Автор відзначає, що засвоєння форм відмінювання відбувається за рахунок орієнтації дитини на форму слова (флексії) в називному відмінку. Якщо діти молодшого дошкільного віку часові відношення виражають формами знахідного й орудного відмінків, то старші дошкільники — родовим і давальним. Засвоєння відмінювання іменників середнього роду відбувається значно пізніше і з великими труднощами, при цьому діти легше засвоюють відмінювання іменників середнього роду з наголошеними закінченнями, ніж з ненаголошеними.

Після трьох років продовжується засвоєння суфіксів на позначення жіночої статі, діючої особи, дитинчат тварин, збірності тощо. О. Гвоздев підкреслює, що діти засвоюють суфікси упродовж усього дошкільного періоду. Наприклад, суфікси шик, -ник з’являються в мовленні в 3 роки 3 місяці — 3 роки 6 місяців; -єць — у 3 роки 6 місяців — 3 роки 9 місяців; -тель - у 3 роки 9 місяців — 5 років; -ар, -ун — у 5 років -5 років 6 місяців; ух, -х, -к, ач — у 6 років- б років 6 місяців. Суфікси на позначення дитинчат тварин з’являються у 3 роки 9 місяців — 4 роки, процес їх засвоєння триває до семи років.

Н. Лопатинська досліджувала вживання дітьми префіксальних дієслів: уміння утворювати похідні дієслова за допомогою дієслівних префіксів е-, ви-, від-, до-, з-, за-, на-, над-, о-, недо-, пере-, під-, по-, при-, про-, роз-; розуміння семантики префіксальних дієслів; здатність дітей дошкільного віку до рефлексії.

Автор виявила частотність вживання дітьми старшого дошкільного віку порівняно з дорослими дієслівних префіксів.

Отже, за показником «висока частота уживання» збігаються префікси по-, пере-, за-, від-, на-; за показником «низька частота» — недо-; відмінності спостерігаються у префіксів ви-, про-, над-, під-. Порівняльний аналіз даних вказує на збіг окремих позицій щодо частоти вживання дієслівних префіксів дітьми та дорослими. Це, очевидно, пояснюється тим, що в мовленні вихователів як у повсякденному житті, так і на заняттях переважають префікси про , під-, ви-. Засвоєння дітьми словотвірних моделей відбувалось у процесі поетапного навчання.

Перший етап (ознайомлювальний) передбачав актуалізацію знань дітей про слова-дії, дієслівну основу, вміння добирати спільнокореневі слова. На цьому етапі проводилася робота, спрямована на ознайомлення дітей старшого дошкільного віку із семантикою дієслів руху, дії, стану, їх основою, семантикою дієслівних префіксів, їх словотвірною роллю; формування вміння свідомого творення префіксальних дієслів.

Другий етап навчання (комунікативно-діяльнісний) передбачав формування у дітей вміння виділяти префіксальні дієслова, розуміти їх значення, виконувати практичні дії, а також формування навичок утворення префіксальних дієслів руху, дії, стану.

Третій етап (моделювальний) спрямований на створення умов щодо свідомого засвоєння схем-моделей префіксальних дієслів, усвідомлення дітьми старшого дошкільного віку словотвірної семантики дієслівних префіксів. На цьому етапі дітей учили утворювати похідне дієслово, орієнтуючись на запропоновану схему-модель, і самостійно виконувати вправи на кодування та декодування префіксальних дієслів у контексті висловлювання.

О. Гвоздєв описує вікові періоди дошкільного дитинства, впродовж яких дитина оволодіває синтаксисом:

8. від 3 років до 3 років 3 місяців. Збільшується кількість речень зі сполучниками. З’являються нові сполучники й сполучні слова (що, коли, куди, скільки). Відчуваються труднощі у вживанні речень зі сполучним словом котрий, особливо щодо порядку слів;

9. від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців. У цей період з’являються нові питальні слова (скільки, від чого, чий) і непрямі відмінки займенників (хто, що, в кого, з чого, чим, у чому), а також розділовий сполучник або. Закріплюються засвоєні раніше типи речень зі сполучниками й сполучними словами. Триває засвоєння слів хто і який;

10. від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців. У цей період дещо розширюється вживання складного речення (сполучник все ж таки). Трапляються поодинокі випадки відокремлення, у тому числі й дієприслівників. Залишається незасвоєним орудний предикативний відмінок;

11. від 3 років 9 місяців до 4 років. У формуванні речень нічого нового не з’являється.

За даними вченого, впродовж дошкільного віку діти засвоюють сполучники й сполучні слова, прийменники і частки. Так, розділовий сполучник або з’являється у мовленні ще у віці 3 років 5 місяців. Значно пізніше (після 3 років 8 місяців) О. Гвоздєв констатує появу сполучника все ж таки. Причинний сполучник тому що з’являється у віці близько 2 років 3 місяців, тобто він належить до найбільш ранніх сполучників. Речення з цим сполучником трапляються не дуже часто, це пояснюється тим, що причинні зв’язки, подібні до розмовного мовлення, промовляються з однією інтонацією. Часовим сполучником коли, що займає будь-яку позицію у підрядному реченні, дитина оволодіває у тому самому віці. Ця особливість, наголошує О. Гвоздєв, зберігається впродовж усього дошкільного дитинства. Іноді перед сполучником коли вживається підсилювальна частка ось. Сполучник щоб з’являється в дітей у віці 2 років 9 місяців і вживається у двох випадках: а) на позначення мети (запитання щодо мети з’являлися ще у 2 роки 5 місяців); б) з метою розкриття змісту головного речення при дієсловах, що означають бажання.

Умовний сполучник якщо з’являється у віці близько 2 років 9 місяців. Він вживається у таких реченнях:

а) з дієсловами дійсного способу, що виражають реальну можливість, яка може реалізуватися;

б) з Дієсловами умовного способу, що виражають лише уявні відношення між умовою і наслідком безвідносно до його здійснення, при цьому іноді фігурують не реальні, а лише уявні зображення: «Якби я був Деревом, на мені граки вили б гнізда».

М. Феофанов наводить такі дані щодо засвоєння дітьми прийменників: у дворічному віці дитина використовує всього 4 прийменники; від 2 до 3 років — 8; від 3 до 4 років — 12; від 4 до 5 років — 16; від 5 до 6 років — 17; від 6 до 7 років — 20-22 прийменники.

Дитина семи років використовує для вираження просторових відношень 15 прийменників, часових — 4, причинних — 4, цільових відносин — 6 прийменників.

В. Ядешко досліджувала особливості формування речень у дітей четвертого та п’ятого років життя. Автор відзначає, що на четвертому році життя найпоширенішою формою висловлювання є просте поширене речення. Типовим для дітей цього віку є вживання сполучників а, і та вказівної частки ось на початку речення. Серед поширених речень значне місце посідають речення з однорідними членами (31 % усіх простих поширених речень, що використовує дитина). Складні речення, за даними В. Ядешко, становлять лише 8 % усіх проаналізованих речень. Структура складносурядних речень дуже проста: кілька простих непоширених або поширених речень з невеликою кількістю членів. Формування складносурядних речень відбувається за рахунок сполучникового зв’язку, діти часто об’єднують два речення, що за змістом не пов’язані між собою «У мене вдома є м’ячик, а за стіною живе Сашко». Найчастіше в цьому віці у складносурядних реченнях трапляється сполучник а, значно рідше — і, зовсім рідко - але.

Складнопідрядні речення, що використовують діти на четвертому році життя, також мають свої особливості. Спочатку в них відсутні сполучники — діти виділяють речення інтонаційно. Питальні слова, запропоновані вихователем, спонукають дітей вставляти сполучні слова в речення, але не в тій послідовності, в якій потрібно; часто речення починаються із запитання (Коли ти поїдеш?.. Коли я поїду, буде вже літо). Найпоширенішими підрядними реченнями є підрядні часу, які поєднуються сполучником коли.

Отже, наприкінці дошкільного віку дитина вже добре володіє рідною мовою. Проте В. Ядешко застерігає, що не слід перебільшувати успіхи дітей. Вихователь має систематично проводити з ними роботу щодо формування граматичної правильності мовлення дітей цього віку.

Під впливом навчання у дітей старшого дошкільного віку значно збагатився словник службовими частинами мови. В активному мовленні дітей з’явилися майже всі частки, прийменники і сполучники, наявні в українській мові.

Отже, наприкінці дошкільного віку завершується засвоєння дитиною граматичної будови рідної мови.

3. ТИПОВІ ГРАМАТИЧНІ ПОМИЛКИ В МОВЛЕННІ ДІТЕЙ

Кінцевою метою навчання дітей дошкільного віку рідної мови є формування у них культури мовлення.

Культура мовлення пов’язана з його нормативністю, з літературними нормами вимови.

Літературні норми мови — це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному й писемному мовленні.

Граматичні норми мови — це загальноприйняте і обов’язкове вживання граматичних правші, тобто форм слів та їх сполучуваності в реченнях.

Діти дошкільного віку не вивчають правил, вони засвоюють граматичну будову мови інтуїтивно, практичним шляхом під час спілкування з дорослими. Будь-які відхилення від граматичної норми вважаються помилками.

Засвоєння граматичної будови мови для дитини — складний шлях, на якому не обходиться без помилок. Діти плутають суфікси, префікси однієї частини мови з іншою. Для кращого засвоєння граматичної правильності необхідно виробити звичку правильно говорити.

Отже, звичку правильно розмовляти потрібно виховувати, а для цього педагог має знати, яких помилок припускаються діти, і своєчасно їх виправляти.

123 4