ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Тема 5. Відтворення населення як єдність демографічних процесів.

Населення характеризується його чисельністю та структурою. З'являються нові люди, вибувають інші, одні частини населення переходять у інші. Незважаючи на обмеженість життя кожної людини, населення продовжує існувати, зберігаючи або змінюючи свою чисельність та структуру. Тому весь процес в цілому і називаютьвідтворенням населення.

Відтворення населення — один з головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерацій людей. Навряд чи сьогодні знайдеться демограф, котрий заперечить це загальноприйняте визначення, закріплене в "Демографическом энциклопедическом словаре" і в його другому виданні — "Народонаселение. Энциклопедический словарь". Воно замирює прихильників як біологічної теорії зростання населення, так і соціологічного підходу до вивчення закономірностей відтворення населення. І ті, і ті згідні щодо того, що процеси відновлення генерацій і зростання населення здійснюються у певному порядку закономірно. Розбіжності у поглядах виявляються в той момент, коли постає питання, де та як шукати ці закономірності.

Відтворення населення — це постійне поновлення чисельності і структури населення в процесі зміни поколінь людей через народження і смерті. Сукупність параметрів, що визначають цей процес, називається режимом відтворення населення.

У загальному вигляді зазначена вище сукупність параметрів містить у собі чисельність і структуру населення як характеристику його стану, а також народження і смерті як події, що визначаютьїї (чисельності і структури) зміни в часі. Інакше кажучи, параметрами, що визначають відтворення населення, є народжуваність і смертність, представлені у вигляді своїх вимірників.

Звичайне відтворення населення розглядають не в цілому, а стосовно якої-небудь однієї статі, найчастіше жіночої. «Одностатевий» розгляд відтворення населення можливий, оскільки обмін між статями на статистично значимому рівні практично відсутній, а вторинне співвідношення статей можна вважати постійним. Вибір саме жіночого населення взагалі ж довільний, але мотиви такого вибору цілком зрозумілі. По-перше, репродуктивний період у жінок коротший, ніж у чоловіків. По-друге (і це, мабуть, головне), основні параметри жіночої репродуктивності (число народжених жінкою дітей, її вік при їх народженні і т.п.) набагато доступніші, ніж аналогічні характеристики для чоловіків, особливо в тому, що стосується позашлюбної народжуваності.

Роль віку як універсальної незалежної змінної демографічного аналізу і його постійна зміна (кожна людина неминуче вмирає, чи стає старшою, тобто переходить в іншу вікову групу) обумовлюють те, що в аналізі відтворення населення велика увага приділяється віку, вивченню цього процесу в розрізі вікових груп.

З визначення відтворення населення випливає, що говорячи про нього, ми маємо на увазі, що його показники відносяться не до року чи до якогось іншого періоду часу, а до реальної чи гіпотетичної когорти (поколінню), тобто є, по суті, не періодичними, а когортними.

Проте деякі періодичні показники можуть використовуватися в якості простих і наближених заходів відтворення. Серед них — уже відомий коефіцієнт природного приросту, тобто різниця між загальними коефіцієнтами народжуваності і смертності. Іншим таким заходом є індекс життєвості (vital index), запропонований американським біологом і демографом Р. Пірлом (R. Pearl). Індекс життєвості дорівнює відношенню річного числа народжень (чи загального коефіцієнта народжуваності) до річного числа смертей (чи до загального коефіцієнта смертності). Обидва ці показника говорять про те, якою мірою змінюється (збільшується чи зменшується) чисельність населення під впливом актуальної народжуваності і смертності. Однак і коефіцієнт природного приросту, і індекс життєвості, як і його компоненти (народжуваність і смертність), залежать від вікової структури, флуктуації якої можуть спотворити дані про динаміку населення. Тому всі ці заходи є неадекватними для визначення довгострокових тенденцій відтворення населення. Саме тому і необхідне використання показників відтворення населення, заснованих на когортному підході і не залежних від вікової структури. До їхнього розгляду ми і переходимо.

Якщо задані визначені диференційовані по статі і віку народжуваність і смертність, а також вторинне співвідношення статей, що є універсальною біологічною константою і дорівнює приблизно 105 — 106 живонароджених хлопчиків на 100 живонароджених дівчаток, то тим самим, як сказано вище, цілком визначається відтворення населення і його віково-статева структура. Сукупність саме цих параметрів і мають на увазі, говорячи про режим відтворення населення.

Оскільки звичайно досліджується відтворення жіночого населення, то питання зводиться до розгляду повікової смертності жінок і частоти народження дівчаток у жінок різного віку.

Смертність, як правило, вимірюють за допомогою функції дожиття до віку х років, тобто за допомогою функції l^ƒ_x. На практиці користуються значеннями чисел доживаючих до віку х роківз повних таблиць смертності жіночого населення. Узагальнюючою характеристикою жіночої смертності, як ми пам'ятаємо, є середня очікувана тривалість майбутнього життя новонародженої, тобто е^ƒ_x.

Нагадаємо, що у вітчизняній літературі демографію визначають як науку про закономірності відтворення населення у суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Нагадаємо також, що для пояснення зміни типів відтворення вона використовує два теоретичні підходи. Один з них ґрунтується на системі законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, інший пов'язаний з концепцією демографічного переходу.

"Будь-якому історично особливому способу виробництва, — стверджував К.Маркс, - в дійсності властиві свої особливі, що мають історичний характер, закони народонаселення. Абстрактний закон населення існує тільки для рослин та тварин, доки в цю галузь історично не втручається людина".

У працях К.Маркса був обґрунтований економічний зміст закону народонаселення капіталізму. По суті, він був сформульований як закон економічної зумовленості відтворення робочої сили. Демографічні аспекти цього закону не дістали достатньо повного висвітлення у працях класиків. Ще чимало неясного й у питанні про закономірності розвитку населення докапіталістичних формацій. Цій проблемі присвячена одна-єдина монографія, що належить перу М.С.Авербуха.

Що стосується закону народонаселення соціалізму, то ще у 1960-ті роки А.Я.Боярський, один з провідних демографів СРСР, зазначив, що його зміст остаточно не сформульований. Він пояснював недостатню ясність у цьому питанні тим, що історичний досвід життя за соціалістичних умов на той час був дуже невеликий, а прояви демографічного закону населення мають подеколи суперечливий характер.

За двадцять років український демограф В.С.Стешенко напише, що, незважаючи на тривале й широке вивчення закону народонаселення за умов соціалізму, однозначне визначення його суті, змісту, характеру й механізму дії так і не було вироблене. А російський демограф та еколог Е.А.Араб-Огли, узагальнюючи історію пошуку сенсу закону народонаселення за соціалізму,

характеризує посталу ситуацію так: "Кожний фахівець, звертаючися до цього питання, вважає своїм обов'язком запропонувати ще одне додаткове, нове формулювання цього закону. Тепер кількість цих формулювань уже перевищила два десятки". А за підрахунками узбецького демографа М.К.Караханова, налічується близько 55 формулювань закону народонаселення соціалізму. На думку В.О.Борисова, їх ще більше— понад 100!

На думку В.С.Стешенко, в період будівництва соціалізму головний закон самовідтворення населення (збережена термінологія автора цієї точки зору) нового суспільства виявляв себе як тенденція і його дія ускладнювалася низкою обставин на цю хвилинного, скороминущого характеру, не адекватних сутності нового ладу; на етапі ж розвиненого соціалізму постали необхідні передумови для його більш широкої дії, а отже, виникла потреба у більш точному його відображенні у теорії. Мабуть, таке бачення перспектив розвитку суспільства розвиненого соціалізму й було спонукальним мотивом для формулювання В.С.Стешенко змісту головного закону самовідтворення народонаселення комуністичної суспільно-економічної формації. Запропоноване нею формулювання має такий вигляд: "демографічний процес за комунізму перебігає у формах, ґрунтованих на пануванні безпосередньо суспільної, комуністичної праці, участь в якій забезпечує всебічний, гармонійний розвиток людей". Й жодного слова про сам характер відтворення населення, про новий історичний тип відновлення генерацій людей та його соціальні механізми.

Сьогодні, коли суспільство розвиненого соціалізму завалилося в одну мить, а ми почали переосмислювати свою історію, стає зрозумілим, чому демографам так і не поталанило сформулювати головний закон народонаселення соціалізму. Його просто-таки не існувало, так само як не існувало й саме суспільство розвиненого соціалізму. Ми жили за умов тоталітарного режиму, який ґрунтувався на ідеології насильства, страху, нетолерантності до інакомислення і який знищив у війні з власним народом мільйони безневинних людей. Не сумісні із жодним законом ні жертви голодомору 30-х років в Україні, ні масові депортації жителів її західних областей у 40-ві роки, й навряд чи сьогодні знайдеться людина, котра пояснить репресії 1937 року як обставини на цю хвилинного, скороминущого характеру, не адекватні сутності нового ладу". Встановлення справжніх розмірів демографічних утрат, яких зазнав народ України "в буднях великих строек", — одне з першочергових завдань, що постали перед українською демографією.

Отже, пояснення зміни типів відтворення населення, ґрунтоване на дії законів народонаселення різних суспільно-економічних формацій, cьoгoдні слід визнати непродуктивним, позаяк самі ці закони потребують переосмислення. Й тому звернімося до іншої теоретичної концепції розвитку населення пов'язаної з поняттям демографічного переходу. Вона має і прихильників, і опонентів, і предосить слабких місць. Проте пояснювальна сила цієї парадигми перевищує сполучені з нею деякі протиріччя, а у прогностичній площині вона є найбільш плідною.

Демографічні революції та їх зміст. Перехід від старого типу відтворення населення до нового охоплює тривалий історичний період, упродовж якого формуються умови нової демографічної рівноваги, а стара система демо графічного регулювання переживає кризу. В цей час усередині суспільств визрівають елементи його нової системи, й суспільство, примірюючи себе до них, заперечуючи або схвалюючи їх, стає на шлях демографічного переходу Доки він триває, в тому самому населенні співіснують елементи старого нового типів відтворення населення. Вони можуть бути присутніми як у чистому вигляді — у одних груп населення — ще старі, у інших — уже нові, так і в вигляді проміжних, паліативних форм, невідомих до початку демографічного переходу й таких, що не доживають до його кінця.

Сам демографічний перехід складений з різних стадій. На ранніх його стадіях елементи старої системи демографічного регулювання зазнають лише деякої трансформації, але не замінюються повністю. Модифіковані форми і норми демографічних відносин дозволяють упродовж певного часу розв’язувати проблеми, з якими вже не в змозі впоратися старий демографічний механізм." їх поширення й зміцнення поступово розхитують стару систему демографічного регулювання, проте усунути її повністю не можуть, позаяксамомодифіковані демографічні відносини ще не утворюють цілісної нової системи здатної замінити попередню.

Елементи нової системи демографічного регулювання й модифіковані норми демографічних відносин несуть з собою переважно кількісні зміни, якісному ж аспекті вони належать радше минулому, ніж майбутньому, й діють у рамках старої системи управління поведінкою людей. Разом з нею вони рухаються від однієї кризи до іншої, виявляючи дедалі більшу невідповідність новим історичним завданням, доки не наблизяться до кульмінаційного пункту демографічного переходу — демографічної революції або демографічного перевороту.

Демографічна революція являє собою докорінну якісну стрибкоподібну зміну процесу відтворення населення, розрив із старими методами демографічного регулювання. Нових якісних рис відтворення населення набуває тільки після демографічної революції. В процесі еволюції демографічних відносин людство пережило дві демографічні революції.

Перша демографічна революція, що знаменувала зміну архетипу на традиційний тип відтворення населення, була нерозривно пов'язана з грандіозним соціально-економічним переворотом, відомим під назвою неолітичної революції. В його ході відбулася заміна системи відносин, притаманної привласнювальній економіці, на нові виробничі відносини, характерні для економіки продукуючої. Соціально-економічний прогрес підточував підвалини демографічної рівноваги, властивої суспільству, ґрунтованому на привласлювальній економіці. Демографічна стабільність поволі поступилася місцем дуже повільному, але необоротному зростанню чисельності, а головне, густоти палеолітичних населень. Зростання густоти населення виявилося одним з найпотужніших стимулів переходу від привласнювальної економіки до продукуючої.

Виникнення сільського господарства, нові методи його ведення й відповідні форми суспільного життя вимагали іншої, ніж раніше, просторової концентрації людей, а значить, і значно більшої їх чисельності. Відбулися доглибні зміни і в організації приватного життя людей, їхньої праці, побуту, навчання, спілкування, а отже — і в умовах, за яких відбувалося народження й виховання дітей.

Сьогодні якісні й кількісні відмінності у народжуваності та смертності до й після неолітичної революції вивчені недостатньо, й гіпотезу про архетип як особливий історичний тип відтворення населення зарано вважати науково підтвердженою. Вона потребує ретельної перевірки на вже наявному археологічному та етнографічному матеріалі. Але, як і будь-яка гіпотеза, вона має право на існування, доки не буде спростована науковими фактами.

Факт неолітичного "демографічного вибуху" не викликає сумнівів. Його можна розглядати й як вагомий доказ на користь викладеної гіпотези: різке прискорення зростання населення було кількісним результатом якісних змін у відтворенні населення, зміни його історичного типу, першої демографічної революції.

Друга демографічна революція забезпечила перехід від традиційного типу відтворення населення до його сучасного типу. Вона визрівала кілька сторіч у процесі демографічного переходу, розпочатого в Західній Європі доби зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства. Попервах демографічні зміни були неістотними й заторкнули лише нечисленний прошарок соціальної верхівки. Поступово поглиблюючися, вони пoширилися на інші соціальні групи, дедалі більше змінюючи демографічну свідомість і поведінку людей і дедалі щільніше переплітаючися з іншими економічними та соціальними — змінами в їхньому житті.

Доба між Великими географічними відкриттями та промисловою peволюцією в Англії була перехідною і в суспільно-історичній, і в демографічній площині. Відкриття Америки Колумбом 1492 року, відкриття морського шляху з Європи в Індію у 1497—1499 роках Васко да Гама, перше навколосвітнє плавання Ф.Магеллана у 1519—1522 роках, подорожі російських землепроходців у XV]—XVII сторіччях сприяли загарбанню й пограбуванню відкритих земель, первинному нагромадженню капіталу та зародженню світового ринку. Англійська промислова революція у XVII сторіччі, перша революція європейського масштабу, започаткувала зміну феодальних відносин капіталістичними. Цей історичний період підготував перехід західноєвропейського суспільства переважно аграрного й сільського у переважно індустріальне й міське. Ту ж саму роль він відіграв і в підготовці переходу до повсюдного й усезагального поширення сучасного типу відтворення населення.

Цей перехід почався приблизно наприкінці XVII — в середині XIX сторіччя й не завершився на більшій частині планети ще й досі. Відбулися радикальні зміни в структурі причин смерті і в структурі демографічної поведінки, стрімко почала спадати неконтрольована екзогенна смертність і неконтрольована "зсередини", тобто самою сім'єю, народжуваність, що й знаменувало початок другої демографічної революції.

Оскільки в механізмі регулювання відтворення населення традиційного типу ключова роль належала смертності, саме ранні зміни в структурі причин смерті повинні були стати (й стали) тим внутрішнім імпульсом, з якого почалась перебудова всього демографічного механізму. Впродовж тривалого часузмінв смертності випереджали зміни в народжуваності, й у всіх країнах уже на початок демографічної революції виявилося більш швидке, у порівнянні з минулим часом, зростання населення.

З початком демографічної революції несинхронність демографічного роз витку посилилася. Щоб відобразити цю несинхронність, у літературі іноді пишуть про перехід до нового типу смертності та нового типу народжуваності як про різні етапи або фази демографічної революції. Швидкість проходження населення через кожну з цих фаз, їх взаємодія між собою, послідовністю їх поширення на різні соціальні групи в суспільстві залежать від багатьох конкретних історичних умов. Тому й сама демографічна революція відбувалася й відбувається в різних країнах і в різні періоди часу неоднаково.

Отже, перша фаза демографічної революції — переворот у смертності, друга — переворот у народжуваності. Кожна з них відображає принципові якісні зрушення у системі соціального контролю над смертністю та народжуваністю й знаходить вираження у відповідних кількісних змінах — у зниженні рівня обох цих процесів. Як правило, друга фаза настає по деякому більш-менш тривалому часі після першої. Впродовж цього самого часу дедалі меншій смертності відповідає так само висока народжуваність, у результаті цього зростання населення різко прискорюється навіть у порівнянні з тим пришвидшеним зростанням, яке часто-густо передує настанню демографічної революції. Це прискорення триває, доки не настане друга фаза демографічної революції. Тоді прискорення зростання населення припиняється, й мірою того, зниження народжуваності "наздоганяє" зниження смертності, а іноді навіть "обганяє" його, зростання населення вповільнюється. По завершенні демографічної революції динаміка чисельності населення залежить уже від чинників, не пов'язаних з переходом до відтворення населення сучасного типу, вона починає підкорятися законам, іманентним новому історичному типу відтворення людей.

Різночасність початку та несинхронність розвитку обох фаз демографічної революції призводить до того, що впродовж відносно короткого часу назріває демографічний вибух, і населення переживає небувале швидке зростання чисельності, яка може збільшитися за сторіччя значно більшою мірою, ніжзавсю попередню історію. Потужність такого вибуху може бути різною й належить від конкретної ситуації, в якій здійснюється демографічна революція. Так, населення зарубіжної Європи збільшилося за XIX сторіччя від 160 до 205 млн чоловік (на 135 млн, або на 85%) і дало ще кілька десятків мільйонів емігрантів у Новий Світ. Демографічний вибух у Західній Європі припинився дуже швидко — на початку XX сторіччя — у результаті стрімкого падіння народжуваності. Проте сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із здійсненням демографічної революції у країнах третього світу, досяг небувалої сили й перетворився на проблему глобального значення.

Опублікована наприкінці квітня 1994 року Бюро Сполучених Штатів Америки з перепису населення світу доповідь показала, що найбільший внесок у збільшення чисельності населення планети на 2020 рік зроблять країни, що розвиваються: через 35 років світ, що розвивається, налічуватиме 6,5 млрд чоловік. Нагадаємо, що нині на Землі проживають 5,75 млрд чоловік. А згідно гіпотезою, яка є засадовою стосовно розрахунків майбутньої чисельності планетарного населення, воно досягне на 2020 рік 7,9 млрд чоловік.

Країни, що розвиваються, не знали ранніх стадій демографічного переходу. Він почався одразу, стрімким стрибком від старого типу смертності до нового, у багатьох з цих країн рівень смертності сьогодні значно нижчий, ніж будь-де ХІХ сторіччі. Друга ж фаза демографічної революції у цих країнах у кращому разі тільки почалася, та й то не скрізь. Тому перевищення народжуваності над смертністю досягає величезних розмірів.

І якщо прискорення зростання населення у другій половині минулого сторіччя було відносно помірним і незначно вплинуло на темпи зростання світового населення, то у другій половині поточного сторіччя демографічний вибух у країнах "третього світу" супроводжувався темпами динаміки їх жителів, які у 5—6 разів перевищували швидкість збільшення населення у минулому сторіччі. Якщо ж урахувати, що у країнах, що розвиваються, проживає до 70% мешканців планети, стає зрозумілим, що весь сучасний світовий демографічний вибух пояснюється процесами, які відбуваються в світі, що розвивається.

Демографічний вибух, породжений демографічною революцією, все-таки не адекватний їй. Вибухоподібне зростання населення — лишень один із наслідків демографічного перевороту, причому не найголовніший. Він випливає не із сутності самого перевороту, а із специфіки тих історичних умов, в яких він здійснюється в тій чи тій країні. В окремих випадках демографічного вибуху може й не бути. Вибухові темпи зростання населення — явище тимчасове, вони зникають по завершенні демографічної революції, натомість інші її наслідки залишаються з людством назавжди. До них належить демографічне постарішання населення.

Демографічне постарішання. Під старінням населення, чи демографічним старінням, розуміють збільшення частки літніх і старих людей у населенні. Старіння населення є результатом тривалих демографічних змін, зрушень у характері відтворення населення, у народжуваності і смертності і їх співвідношенні, а також, частково, міграції.

Розрізняють два типи старіння населення:

• Старіннязнизу, що є результатом зниження народжуваності.

• Старіннязверху, що є результатом збільшення середньої тривалості майбутнього життя, зменшення смертності в старшому віці в умовахнизької народжуваності.

Слова знизу і зверху вжиті тут у зв'язку з особливим графічним способом зображення вікової структури населення (т.зв. вікової піраміди). Зниження народжуваності призводить до звуження основи піраміди, а зниження смертності в старшому віці — до розширення її вершини.

Процес старіння населення став об'єктом уваги статистиків і демографів наприкінці XIX — першої чверті XX ст. Дослідження демографів (А.Я. Боярський Росія; Ж. Буржуа-Піша й А. Сові Франція; Е. Коул США і ін.) показали, що населення старіло за рахунок зниження народжуваності, тобто мало місце старіння знизу. Ріст тривалості життя, що відбувався в розвинутих країнах світу в першій половиніXX ст., практично не мав відношення до старіння населення, оскільки був у ті роки обумовлений майже винятково зниженням дитячої смертності, що могло викликати не стільки «старіння», скільки «омолодження» населення.

Найбільший внесок у дослідження проблеми демографічного постарішання зробив польський демограф Едвард Россет. В одній із своїх праць він порушив питання про те, якими будуть демографічні відносини у суспільствах по завершенні процесу демографічного переходу. Цей процес Е.Россет умовно поділяє на чотири послідовні фази. Перша - демографічна рівновага примітивного типу (високий рівень народжуваності такий самий рівень смертності); друга — зниження смертності; третя - зниження народжуваності; четверта — демографічна рівновага сучасного типу (низький рівень народжуваності й такий самий рівень смертності). На думку Е.Россета, за четвертою фазою має настати п'ята, характерна перевищення смертності над народжуваністю, тобто депопуляція. Таку логіку подій Е.Россет вважав дуже й дуже ймовірною. Довгострокове панування п'ятої фази стверджує він, загрожує загибеллю націям, ураженим цим процесом.

У процесі переходу до сучасного типу відтворення населення доглибнних змін зазнає його вікова структура: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен і називають демографічним постарішанням. Його головною причиною є зниження народжуваності.

Зниження смертності тією мірою, якою воно заторкує молодші вікові групи протидіє постарішанню. Понад те, позаяк зниження смертності передує зниженню народжуваності й поширюється передусім на дітей, які найчастіше бувають жертвами екзогенної смертності, воно може на ранніх етапах демографічного переходу призвести до омолодження населення. Деяке омолодження може бути також результатом зростання народжуваності ще до початку змін у демографічній поведінці людей. Проте з початком демографічної революції тенденція постарішання населення неминуче виявляється визначальною. Як зауважив Е.Россет, "демографічна революція навстіж відчинила двері розвиткові процесу постарішання Європи".

Постарішання населення — одна з тих необоротних змін, які сполучені з переходом до нового типу відтворення населення. Населення, яке пережило демографічну революцію, ніколи не повернеться до тієї вікової структури, за якої людство жило впродовж усієї своєї історії.

Масштаби демографічного постарішання й необоротність цього процесу недостатньо усвідомлені в суспільстві. Як правило, його оцінюють негативно, а з негативною оцінкою, як правило, пов'язані заклики зупинити цей процес. Слід пам'ятати, проте, що демографічне постарішання — об'єктивний, історично зумовлений процес, його наслідки необоротні, и єдине, що можна й треба зробити, це усвідомити його неминучість та історичний характер і враховувати це у суспільній практиці, зокрема при розробці заходів демографічної політики.

Кількісним мірилом старості є такі співвідношення: кількості осіб віком понад 60 років та всього населення (з розрахунку на 100 чоловік); кількості осіб віком понад 60 років з розрахунку на 100 дорослих; кількості дорослих з розрахунку на одну людину віком понад 60 років; кількості дітей з розрахунку на одну людину віком понад 60 років.

В даний час у розвинутих країнах Заходу і Японії ситуація змінилася. Народжуваність тут є низкою або дуже низкою і, що в даному випадку важливіше, якщо і змінюється, то незначно. При цьому завдяки досягненням медицини різко знизилася смертність у літньому і старечому віці, отже, тривалість життя виросла і продовжує рости за рахунок саме з цієї причини. У цих умовах на місце старіння знизу прийшло старіння зверху.

У нашій країні ситуація зовсім інша. Населення продовжує старіти знизу, тому що народжуваність як і раніше знижується, а смертність у старшому віці практично не зменшується, тривалість життя не росте, залишаючись катастрофічно низкою в порівнянні з усіма розвинутими і навіть деякими країнами, що розвиваються.

Як критерій для оцінки демографічного старіння використовують частку в населенні осіб старших певного віку. У Росії й у багатьох інших країнах це вік 60 років, у розвинутих країнах Заходу й у міжнародній практиці — це вік 65 років.

Згідно із широко розповсюдженим представленням, старіння населення пов'язане з зниженням смертності. Насправді це не так. Головна причина старіння, а в Росії практично єдина, — зниження народжуваності. Смертність в наших умовах сповільнює старіння, тому що багато хто не доживає до старості чи живе у похилому віці менше, ніж в інших країнах, що домоглися значних успіхів у збільшенні тривалості життя. Там процес старіння характеризується не просто загальним ростом частки осіб у віці старше 60 чи 65 років, а випереджальним ростом верхнього сегмента вікової піраміди, так званих найстарших. Населення Росії 1999. Сьома щорічна демографічна доповідь. М,, 2000. С. 43.

Відповідно для виміру старіння населення використовують спеціальні шкали, засновані на зазначених значеннях віку. Якщо як критерій використовується вік 60 років, то застосовується шкала Ж. Боже-Гарньє — Е. Россету (табл. 3.10).

Якщо як критерій використовується вік 60 років, то застосовується шкала демографічного старіння ООН. Відповідно до неї, населення з часткою осіб у віці 65 років і більше, менше 4%, вважається молодим, якщо ця частка менше 7%, то населення знаходиться на порозі старості, а якщо вона дорівнює 7% і більше, то населення вважається старим.

Таблиця 3.10