ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Теорії, які визначають принципи розміщення господарської діяльності (виробництва)

1. Теорія розміщення сільськогосподарського виробництва (теорія сільськогосподарського штандорта Й. Тюнена).

Становлення теорії розміщення (локалізації) започаткувала публікація книги німецького економіста Й. Тюнена «Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства та національної економіки» (1826). Теорія передбачала наявність економічно ізольованої країни, в межах якої є центральне місто, що слугує єдиним ринком збуту сільськогосподарської продукції і джерелом забезпечення промисловими товарами. Ціна кожного товару в будь-якій точці простору відрізняється від ціни в місті на величину транспортних витрат, які прямо пропорційні вазі вантажу і відстані перевезення. За припущенням, оптимальна схема розміщення сільськогосподарського виробництва — це система концентричних кіл - поясів різного діаметра навколо центрального міста, що поділяються на зони різних видів сільськогосподарської діяльності. Чим вища урожайність (продуктивність), тим ближче до міста повинно розміщуватися виробництво, чим дорожчий певний продукт на одиницю ваги, тим далі від міста .доцільно його розміщувати.

2. Теорія розміщення промисловості (теорія раціонального розташування промислового підприємства). Німецький вчений Вільгельм Лаунхардт (1832—1918) у 1882 р. розробив метод визначення пункту оптимального розміщення окремого промислового підприємства відносно джерел сировини та ринків збуту продукції. Вирішальним чинником розміщення виробництва В. Лаунхардт також вважав транспортні витрати.

Оптимальним пунктом розміщення підприємства буде той, в якому транспортні витрати мінімальні.

3. Теорія промислового штандорта А. Вебера. Праця німецького економіста і соціолога А. Вебера «Про розміщення промисловості: чиста теорія штандорта» (1909) присвячена створенню загальної «чистої» теорії розміщення виробництва на основі вивчення господарської діяльності ізольованого підприємства. Він запровадив у теоретичний аналіз нові фактори розміщення виробництва на додаток до транспортних витрат, поставивши загальнішу оптимізаційну задачу: мінімізація загальних виробничих витрат, а не лише транспортних.

4. Загальна теорія розміщення. Автором цієї теорії став польський економіст А. Льош, дослідження якого викладено в праці «Просторова організація господарства». Шукаючи відповідь на питання, умови необхідні для виникнення територіального поділу праці, уваги було взято лише два фактори: ефект концентрації виробництва і транспортні витрати. Для кожного виду діяльності існує своя раціональна межа концентрації, перевищення якої перекривається зростанням транспортних витрат. Для різних видів виробництва поєднання двох факторів дають різні оптимальні рішення. З огляду на ці обставини виникають різні концентрації різних виробництв на території, тобто територіальний поділ праці.

5. Теорія центральних місць. Першу теорію розміщення системи населених пунктів (центральних місць) в ринковому господарстві сформулював В. Крісталлер в науковій праці «Центральні місця в південній Німеччині» (1913).

Теорія В. Крісталлера пояснює, чому одні товари і послуги (продукти першої необхідності) мають вироблятися в кожному населеному пункті, інші (основний одяг, побутові послуги тощо) — в середніх поселеннях, треті (предмети розкошу, театри, музеї тощо) — тільки у великих містах.

Кожен населений пункт виконує певні функції та має свій радіус впливу і тяжіння. Відповідно, можливі різні методи територіальної організації систем розміщення, за яких створюються сприятливі умови для виконання тих чи інших функцій.

6. Теорія, економічних центрів. Розроблена вченими Я. Тінбергом (1961) і X. Босом (1976), вона розвивала й поглиблювала теорії центральних місць. Основна ідея теорії полягає в тому, що на формування та розвиток економічних Центрів впливають зовнішні та внутрішні соціально-економічні фактори та методи оптимального розвитку торгових зон..

7. Теорія економічного районування. Її зміст полягає в тому, що оптимальний поділ країни на великі райони сприятиме їх комплексному соціально-економічному розвитку. Найґрунтовніше теоретичні основи економічного районування розкриті у працях Миколи Колосовського (1891—1954).

Сучасні теорії розвитку регіональної економіки

1. Нові парадигми і концепції регіону. У сучасних теоріях регіон досліджують як багатофункціональну і багатоаспектну систему з різних точок зору.

Регіон як квазідержава, тобто вивчають взаємодію центральних і регіональних органів влади, а також різні форми міжрегіональних економічних відносин, що забезпечують функціонування регіональної економіки в межах національної економіки.

Регіон як квазікорпорація, тобто як великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) та економічної діяльності.

Регіон як ринок. За цього підходу зосереджуються на загальних умовах економічної діяльності (підприємницькому кліматі) і особливостях регіональних ринків різних товарів і послуг.

Регіон як соціум. Дослідження людської спільноти, яка проживає на одній території.

2. Теорія розміщення діяльності. У межах цього наукового напряму Т. Хегерстанд розробив теорію дифузії інновацій. На стадії дії інновації необхідні активні персональні контакти, тому розміщення виробництва відбувається у великих містах, на стадії зростання виробництво переміщується в периферійні регіони, але це створює певний ризик для невеликих міст, оскільки за стадією насичення починається скорочення або взагалі припинення виробництва, поки не з'являться інші інновації у великих містах.

3. Просторова організація економіки. У межах цього напряму на розвиток регіональної економіки вплинула теорія «полюсів зростання», автором якої був французький економіст Перру. Регіональний полюс зростання представлений сукупністю галузей виробництва, розміщених в урбанізованій зоні, що перебувають на стадії розвитку та розширення і здатні забезпечувати подальше зростання економічної діяльності в зоні свого впливу. Регіони, в яких швидкими темпами розвиваються нові галузі, отримують конкурентні переваги перед іншими. Якщо полюси зростання поєднуються розвинутою транспортною мережею, то території, що розміщені між цими полюсами і забезпечують транспортний зв'язок, отримують додаткові чинники розвитку завдяки зростанню вантажопотоків і стають віссю розвитку. Навколо неї починають виникати невеликі полюси зростання. Такі осі розвитку разом з полюсами зростання формують просторовий каркас економічного розвитку великого регіону або країни.

4. Теорія формування територіально-виробничих комплексів.

5. Сучасна теорія міжрегіональних економічних взаємодій (теорія взаємодії регіональних економік).