ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Ефективність та стилі спілкування.

Процес спілкування можна оцінювати за кількома крите­ріями, насамперед за ефективністю спілкування та мірою задоволення потреби у вияві своїх почуттів.

Мірою ефективності спілкування є збіг того, що один з партнерів хотів передати іншому, з тим, що зрозумів інший. Правильно зрозуміти когось — це відчути, що він "мав на увазі", розшифрувати, що він "хотів сказати". Подібне взаємо­розуміння залежить від обох партнерів у спілкуванні.

У повсякденному житті міра взаєморозуміння не дуже висока. Люди не лише помилково трактують почуті висловлю­вання, а й часто приписують співрозмовникам наміри, яких вони не мали.

Причини непорозумінь найрізноманітніші, часто ми не говоримо того, про що думаємо насправді й чого насправді хочемо. Нерідко люди формулюють свої думки таким чином, аби мати можливість від них відмовитися. Ще однією формою неадекватної передачі думок і почуттів є непогодженість! чи суперечливий характер повідомлень.

Особливо часто наші думки й почуття заходять у супереч­ність з тим, що ми говоримо, через різноманітні ритуали та умовності. Керуючись нормами, прийнятими в певному сере­довищі чи групі, люди говорять тільки про те, що, як їм здається, вони повинні говорити, а не те, що вони насправді хотіли б сказати іншим.

При прийомі та розшифруванні інформації також мож­ливі викривлення: люди можуть займатись іншими справами і не чути партнера; власна потреба висловитися може бути сильнішою, ніж потреба вислухати іншого; адекватному сприйманню інформації часто заважають установки та очіку­вання; нерідко люди слухають інших з метою насамперед оцінити їх; часто залишається незрозумілим підтекст висловлю­вання тощо.

Основним джерелом непорозумінь у спілкуванні є відсут­ність взаємної довіри між партнерами, що призводить до обмеження кількості та якості інформації, яка передається.

Для успішного спілкування мають значення, на думку психо­логів, три фактори:

— надійність того, хто говорить;

— зрозумілість його повідомлень;

— врахування зворотних зв'язків щодо того, наскільки правильно його зрозуміли.

Надійність партнера зі спілкування підвищується такими його діями:

— відкритим демонструванням своїх намірів;

— проявом теплого і доброзичливого ставлення;

— демонструванням своєї компетентності в обговорювано­му питанні;

— умінням переконливо викладати думку, брати на себе відповідальність за. неї, що досягається формулюванням фраз від першої особи.

Багато неписаних, але жорстких правил повсякденного жит­тя змушують нас утримуватися від використання зворотного зв'язку і не показувати партнерові, як ми сприйняли його слова і які наслідки вони викликали. Ми соромимося демонструвати свої справжні почуття, вдягаємо "непроникну машкару", до­тримуючись форм ввічливої поведінки, свідомо приховуючи від партнера те, яку реакцію викликає його поведінка, або те, як ми його сприймаємо. Або ж, якщо хтось і наважується говорити про це, то найчастіше у формі похвали чи осуду, оцінок чи повчань, добрих порад чи претензій.

Не маючи достовірної інформації про те, як нас сприймають, ми самі формуємо в себе деякі уявлення про свій образ в очах інших людей. Ці уявлення, як правило, не збігаються з дійсністю і відображають те, про що раніше в якихось ситуаціях ми дізнались про інших. Міжособистісне спілкування зі зворотним зв'язком, адекватне вираження своїх почуттів допомагає під­вищити ефективність спілкування.

Глибина і щирість у стосунках між людьми, які пов'язані дружбою, любов'ю чи колегіальністю, значною мірою залежать від того, наскільки вони можуть проявити свої почуття в присутності одне одного.

Виявлення почуттів у спілкуванні може бути як опосеред­кованим, так і безпосереднім.

Опосередкованими засобами виявлення почуттів є рито­ричні запитання, накази й заборони, сварки і прокляття, догани і претензії, іронія і сарказм, похвала й осуд, приписування іншим уявних якостей.

Найпоширенішим засобом впливу на інших є позитивні та негативні оцінки на їх адресу. І хоча більшість оцінних суджень насправді використовуються з метою вияву почуттів, у них немає чіткої вказівки на почуття того, хто говорить. Часто використовуючи ці форми емоційної експресії, ми перестаємо, зрештою, чітко розуміти, що відчуваємо насправді, позаяк у своїх оцінках концентруємося переважно на особливостях людей, які викликають у нас ці почуття.

Безпосередні форми прояву почуттів дають нам змогу від­верто висловлюватися про наші переживання, зрозуміти, що відчувають люди, спілкуючись. Прикладами таких форм є на­зивання власних почуттів, вживання порівнянь, описування свого фізичного стану, визначення можливих дій, яких сто­суються ці почуття.

Вміння спілкуватися з людьми можна уподібнити радше до мистецтва, аніж технології. Це означає, що кожен може й повинен знайти свій власний стиль спілкування, який би від­повідав і його особистості, і так само особливостям людей, які його оточують.

Індивідуально-типологічні особливості взаємодії партне­рів, переважання певних форм, засобів та прийомів поведінки спричинюють вироблення певного стилю спілкування.

Зупинимося на характеристиці найпоширеніших (за І.М.Юсуповим).

1. Стиль "спільна творчість". Він найбільш продуктивний не лише за своїм кінцевим результатом, а й за виховним ефек­том, якщо властивий учителеві. Діяльнісно-діалогова схема цього спілкування ставить партнерів у паритетне становище, коли накреслено спільну мету і спільними зусиллями від­находиться рішення.

2. Стиль "дружня прихильність " близький до попереднього. В його основі лежить щирий інтерес до особистості партнера зі спілкування, ставлення до нього з повагою, відкритість контактам. Цей стиль також є ефективним з погляду успішної спільної навчально-виховної діяльності.

3. Стиль "загравання" розглядається як крайня форма "друж­ньої прихильності", яка має негативний заряд у стосунках. Він базується на прагненні завоювати фальшивий, дешевий авто­ритет у партнера зі спілкування. Формування цього стилю викликане бажанням сподобатися, бути прийнятим людиною, групою за відсутності мінімальної особистої комунікативної культури. На цей стиль спілкування легко "скотитись" учителю-початківцю,

4. Стиль "залякування" є протилежністю "загравання" і ви­никає як наслідок власної невпевненості за більш високого статусу, ніж у партнера, або ж невміння організувати спілку­вання на основі продуктивної спільної діяльності. Цей стиль штучно ставить партнера в залежне становище, викликає у нього негативне ставлення до протилежної сторони. Процес спілкування виявляється жорстко регламентованим, загнаним у формально-офіційні рамки: Між партнерами зі спілкування постає невидимий бар'єр відчуження. Для продуктивної творчої діяльності стиль абсолютно неприйнятий.

5. У ділових колах, у шкільній та вузівській педагогіці поширений стиль "дистанція". Він має різні відтінки, але в усіх випадках зводиться до суб'єктивного підкреслення відмін­ностей між партнерами: вікових, соціальних, службових, про­фесійних. Це обмежує творчий потенціал спільної діяльності, провокує авторитарність, особливо в педагогічній діяльності. Разом з тим без дотримання певної дистанції педагогічне спілкування може перетворитися на панібратсько-поблажливе ставлення. Дистанція в діяльності педагога має бути показ­ником його провідної ролі. За такого стилю спілкування слід вибирати розумний діапазон його застосування, що залежить не лише від практичного досвіду, а й від емпатичних тенденцій партнерів, тобто їх уміння "відчувати" Партнера.

6. "Менторський" стиль можна розглядати як різновид стилю "дистанція", коли один із партнерів свідомо чи мимовільно перебирає на себе роль наставника. Повчально-покровительський тон з його боку, який проглядається не лише в розмові, а й у зовнішності, позі, міміці, збільшує розрив між партнерами, викликає небажання спілкуватися, набуває, в разі необхідності, інформаційного змісту.

Перелічені варіанти не вичерпують усього багатства ми­мовільно вироблених тривалою практикою стилей спілкування. В його спектрі можливі різноманітні нюанси, які дають несподівані ефекти, що сприяє чи заважає взаємодії парт­нерів. Зазвичай вони відшукуються емпіричним шляхом. При цьому стиль однієї людини може бути неприйнятним для іншої. У стилі спілкування яскраво проявляється індивідуаль­ність особистості.