ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Функції та форми спілкування.

12 3

Модуль 1. Вступ до загальної психології. Соціально-психологічна сфера особистості.

Тема 1.5. СПІЛКУВАННЯ.

План

1. Поняття про спілкування.

2. Функції спілкування: інформаційно-комунікативна, афективно-комунікативна. Форми спілкування.

3. Засоби спілкування. Вербальна та невербальна комунікація.

4. Види спілкування: міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове.

5. Ефективність та стилі спілкування.

6. Оволодіння навичками спілкування.

Поняття про спілкування.

Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування і пізнання. Аналізуючи ці найважливіші сфери людської життєдіяльності, можна помітити такий факт: форми і методи трудової діяльності людина засвоює багато років, способами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкування людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде. Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім'ї та школі, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.

Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов'язано насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук.

Проте проблема спілкування має ширше значення. До неї звертаються такі галузі психологічних знань, як психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо, здобутки яких, у свою чергу, збагачують загальну теорію формування психіки людини і розвитку її як особистості.

Хоча спілкування стало предметом інтенсивних розробок останніх десятиліть, воно не є новою проблемою для вітчизняної психології.

Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М.Бехтерев. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Ці дослідження стали важливим стимулом і джерелом постановки та розробки проблем спілкування в подальшому.

Ще на початку XX ст. В.М.М'ясищев брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції "ставлень особистості", він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його - цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться один до одного і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу, сформулював теорію трикомпонентної структури комунікативної діяльності, покладену в основу організації теоретико-експериментальних досліджень психології міжособистісного пізнання та спілкування.

Розглядаючи спілкування як один з головних різновидів діяльності людини, Б.Г.Ананьєв трактує його як своєрідний сплав суспільного та індивідуального в соціальному Житті людини. Ним виявлені та простежені основні напрями впливу спілкування на формування психічного світу людини і поставлена проблема вивчення залежностей, які пов'язують зовнішні і внутрішні характеристики з проявами психіки людей, що беруть участь у спілкуванні.

Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського, хоч сам термін "спілкування" не дуже часто трапляється в його працях. Основні його положення щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: — спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетично передає психічні процеси в їх кінцевому вигляді, визначає їхню структуру, яка, у свою чергу, детермінує їх прояви;

— як знову "відкритих" до спілкування, взаємодії, діалогу;

— носіями структурних новоутворень, які породжуються процесами спілкування, є знаки.

Ці основоположні ідеї були засвоєні практично всіма психологічними школами — як вітчизняними, так і зарубіжними.

Поняття "спілкування" вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

— як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн);

— як один із різновидів людської діяльності (Б.Г.Ананьев, М.С. Коган, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);

— як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д.Урсун, Л.О.Резников) та інші;

— як взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г.М.Андрєєва, В.С.Соковнін, К.К.Платонов). При цьому поняття "спілкування" розмежовується з поняттям "комунікація". Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У "Психологічному словнику" спілкування визначається як "взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру".

Спілкування — це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба "людей сказати щось одне одному". Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах.

Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності матеріаьного та ідеального. "Саме спілкування, — пише Б.Ф.Ломов, — це об’єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі "носія ідеального".

Первинним у спілкуванні є матеріальне: довкілля, а також світ живих людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне в спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психологічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

Спілкування, як правило, включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра) і забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв'язування якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, які складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і чим різноманітніші вони, чим ширше коло спілкування людини, тим багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є "неспілкуванням", оскільки її мовчання для оточуючих є красномовним, комунікативним сигналом. Окрім того в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.

Функції та форми спілкування.

Функції спілкування.Спілкування виконує кілька функцій. Першою з них врегулювання спільної діяльності (ця функція закладена вже в самому слові "спілкування").

Участь у спільній діяльності вимагає від кожної людини певних знань. Діти отримують їх внаслідок спілкування з дорослими. Звідси випливає друга функція спілкування -— пізнання. Навіть немовля, спілкуючись з дорослим, уже засвоює основні компоненти спілкування як діяльності: здатність зосереджувати увагу на тому, хто до нього звертається; збуджуватися при встановленні контакту; здатність почергово вслухатись і "відповідати", а отже, проявляти ініціативу; розуміти, коли від нього чекають слухання, а коли відповіді і якої. У віці близько трьох років дитина вже знає, як спілкуватись і здатна робити це у внутрішньому плані. Ця здатність є виявом свідомості, тобто спілкування має ще одну, третю функцію; воно є первинним інструментом формування свідомості людини.

Дитина дістає відомості про довкілля в "опредметненому" вигляді й поступово переходить до "опредметнення" самої себе, виокремлення свого "Я". Звідси четверта функція спілкування — самовизначення індивіда. Таким чином, спілкування, поряд із працею, можна вважати особистісно формуючим чинником.

Спілкування як взаємодію людей можна розглядати і як діяльність, оскільки при цьому ми завжди маємо якусь мету (передати інформацію, добитися визнання, змінити чиюсь поведінку тощо), керуємось тими чи іншими мотивами, використовуємо засоби і, залежно від їх. адекватності, отримуємо результат.

Предметна діяльність та спілкування взаємопереплетені і взаємообумовлені. Від того, як протікає спілкування, залежить результат практичної діяльності, і навпаки. На формування ряду характеристик особистості предметна діяльність і спілкування впливають сукупно і з різним ефектом залежно від їх співвідношення. Спілкування організує діяльність і збагачує її. Без спілкування як особливого різновиду діяльності неможливий розвиток людини як особистості, як суб'єкта діяльності і як індивідуальності.

Культура спілкування.Характер протікання спілкування (Його зміст і форми) впливають на розвиток тих чи інших якостей індивіда.

Спілкування як діяльність розвиває емоційну сферу, позаяк партнер у спілкуванні провокує в іншого певні емоції, які, закріплюючись, стають характеристиками особистості.

Спілкування розвиває у людини вольові якості в тому випадку, якщо ситуації спілкування привчають людину до зібраності, наполегливості, рішучості, сміливості та ін.

Спілкування має велике виховне значення, оскільки воно розширює загальний світогляд людини, сприяє розвиткові нових психічних утворень, є обов'язковою умовою формування загального інтелекту, мислення, пам'яті, сприймання, уваги.

Уміння спілкуватися передбачає певний рівень психологічної культури, яка включає:

а) уміння розбиратися в інших людях;

б) адекватно відповідати на їх поведінку та вибирати такі форми звертання, які відповідають індивідуальним особливостям партнера у спілкуванні.

Джерелами формування психологічної культури є, насамперед, власний стихійний досвід спілкування, збагачення теоретичними знаннями, а також формування здатності до співпереживання та вправляння в такій поведінці, яка б не принижувала гідності інших людей.

Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь.

Комунікативні уміння виробляються на основі певних комунікативних здібностей, основним компонентом яких вважають товариськість. Це складна якість, яка включає в себе комунікабельність (здатність відчувати задоволення від процесу спілкування), соціальну спорідненість (бажання знаходитись серед інших людей) та альтруїстичні тенденції.

В.Леві. у своїй книзі "Мистецтво бути іншим" змальовує портрет "генія комунікабельності", основними рисами якого є. високий інтерес до інших людей, відсутність тривожності, адекватний зворотний зв'язок, пластичність поведінки, артистизм, деяка агресивність, яка створює підтекст сили, оптимізм, відсутність упередженості, уміння передбачати поведінку інших людей, яке розвивається в результаті спостережливості, симпатії до людей, бачення в них хорошого і прийняття їх такими, якими вони є насправді.

Звичайно, якщо від природи людина некомунікабельна, то вона не стане в цій сфері "генієм", але розвинути уміння спілкуватися якоюсь мірою може кожний.

Уміння спілкуватися часто називають "чарівністю", "принадністю", "привабливістю", маючи на увазі якості, завдяки яким людина завойовує симпатію і повагу співрозмовників.

Привабливість — поняття складне. Воно означає і принадність молодості, і ефектну зовнішність, і тонке почуття гумору, і яскраво виражену жіночність чи мужність, і високу . інтелігентність, і ораторське мистецтво тощо. Психологи позначають цю якість терміном фасцинація (від англ. fascination — зачарування).

Серед засобів фасцинації виділяють:

— особливий погляд (він має бути прямим, променистим, твердим, але водночас теплим);

— особливий голос (багатий за тембром, гнучкий за модуляціями);

— особливий ритм мовлення (подібний до музичного ритму: то збудливий, то заспокійливий, але не одноманітний);

— особливі інтелектуальні якості: високий рівень здатності до імпровізації, насиченість мовлення словесними конструкціями, ситуативність розуму, наявність зворотного зв'язку з партнером у спілкуванні.

Володіючи цими засобами, можна справляти привабливе враження у спілкуванні з людьми, навіть не маючи чарівної зовнішності чи досконалої природної дикції.

Форми спілкування.Спілкування між людьми може відбуватися в різних формах: анонімній, функціонально-рольовій та неформальній.

Анонімне спілкування — взаємодія між незнайомими чи не пов'язаними особистісними стосунками людьми. Це можуть бути тимчасові зв'язки між суб'єктами, в яких вони виступають як громадяни, жителі одного району, пасажири транспорту, глядачі. Вони зустрічаються, вступають у контакти один з одним і розходяться. Партнери зі спілкування залишаються анонімними.

Функціонально-рольове спілкування передбачає зв'язки між його учасниками, які виконують певні соціальні ролі в часових відрізках різної тривалості. Партнерів у цьому спілкуванні поєднують взаємні обов'язки: лікар — хворий, керівник — підлеглий, вчитель — учень тощо.

Здебільшого функціонально-рольове спілкування являє собою різноманітні особистісні контакти поза межами офіційних стосунків, скажімо, спілкування між друзями (неформальне). Його особливістю є вибірковість щодо партнера.

Розрізняють спілкування першого роду (як комунікація, сторона спільної діяльності) і другого роду (як передача через виготовлений матеріальний продукт своєї індивідуальності іншим людям, закріплення і продовження себе в інших людях).

Є такі різновиди діяльності, де спілкування займає провідну, професійно значущу позицію і переходить у категорію функціональну. Це насамперед педагогічне спілкування, яке в навчанні та вихованні є інструментом впливу на особистість учня. Педагогічне спілкування — це професійне спілкування вчителя з учнем, яке має педагогічні функції і спрямоване на інтелектуально-особистісне зростання.

12 3