ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Лінгвістична, стилістична та сюжетотворча роль метафори

У процесі нашого дослідження ми вже визначили, що метафора є складним багатоаспектним лінгвістичним явищем, дослідження якого здійснюється у різних мовних аспектах: семантичному, стилістичному, синтаксичному, функціональному тощо. Метафора є одиницею вторинної номінації, яка називає предмет чи явище дійсності, даючи йому експресивну, емоційну, оцінну характеристику. Метафоричне перенесення може відбуватися на основі однієї чи декількох ознак, які входять до семантичної або смислової структури вихідного слова і є релевантними для процесу метафоризації. Ознаки подібності між двома явищами дійсності можуть мати різний характер. Номінативна метафора базується на ознаках зовнішньої подібності зіставлюваних об’єктів. В основі концептуальної і образної метафори лежать зазвичай не конкретні, реальні ознаки явищ, а ознаки ментального характеру.

В той самий час варто відзначити, що метафора є семантично мотивованою, образною лексичною одиницею з переносним значенням. Як лексична одиниця метафора є метафоричним лексико-семантичним варіантом лексеми, яка перебуває у відношеннях семантичної похідності і лексичної мотивації з висхідним номінативним значенням.

Потрібно відзначити, що основними властивостями метафори є її семантична двоплановість, образність, антропометричність. Семантична двоплановість формується завдяки участі двох денотатів у процесі метафоризації і розуміється як віднесеність лексичного значення метафоричного найменування до лексичних значень двох об’єктів. Цей термін відображає наявність у семантиці метафори двох планів – плану, пов’язаного з денотативним змістом слова, з його номінативним значенням, та плану, пов’язаного з асоціативно представленою мотивуючою ознакою.

Образність метафори – це її здатність через словесний образ представити фрагмент позамовної дійсності. Образність метафори пов’язана з особливим способом передачі змісту, коли предметно-понятійний план значення виражається у слові через призму асоціативно-образного плану його значення: уявлення про об’єкт, що називається, інтерпретується на основі уявлень про об’єкти, які уподібнюються до позначуваного. В основі образності лежать асоціативні зв’язки між предметами та їх властивостями за схожістю, тому образ є змістовно неоднозначним, що дозволяє по-різному інтерпретувати і осмислювати його.

Антропоцентризм метафори визначається участю людини у творенні та інтерпретації метафори. Творячи метафору, людина обирає слово-основу метафори і відповідні ознаки на основі власного досвіду, наявної системи уявлень та асоціацій.

У функціональних класифікаціях зазвичай виокремлюють такі типи метафори, як ідентифікуючу, предикативну, оцінну, оцінно-експресивну та образну. За приналежністю до частини мови і характером категоріальної семантики виокремлюють субстантивні предметні метафори, ад’єктивні і адвербіальні ознакові метафори, дієслівні процесуальні метафори.

Метафора у семіотичному відношенні розглядається як двостороння похідна одиниця, яка співвідноситься з її твірною одиницею, якою вважається порівняння. Порівняння і метафора є функціонально близькими, вони виконують функцію художнього опису об’єкта, пояснювальну, когнітивну або евристичну функції.

У процесі мовної комунікації на формування категоріального і лексичного значення слова впливають дві основні комунікативні функції - ідентифікація предмета мовлення та предикація. Метафора часто базується на порушенні відповідності між лексичним типом – типом ідентифікації предмета та синтаксичною функцією – функцією предикації, якщо метафора твориться переносом ідентифікуючої лексики в сферу предикатів.

Метафора є вторинною номінативною одиницею, яка породжує нові відтінки значення, створює нові поняття та образи, надає предмету експресивної оцінки. Завдяки своїм функціональним характеристикам метафора має значний прагматичний вплив на адресата повідомлення.

Важливого значення надають метафорі і в області стилістики. Багато вчених виокремлюють стилістично-описову та зображально-оцінну функції метафори. Вони не лише зображають у художньому тексті відповідну ситуацію, але й сприяють вираженню позитивної чи негативної оцінки, експресивно доповнюючи репрезентацію емоцій та почуттів комунікантів, зображених у тексті.

Однією із важливих функцій метафори, яку вона виконує в художньому тексті є внутрішньоаксіологічна функція. Н. Басілая зазначає: “При сприйнятті метафори на збережене підсвідомо первинне значення накладається метафоричне, яке неначе стримує інші значеннєві відтінки основного значення, залишаючи його на периферії свідомості, але, змінюючись, слово у складі метафори завжди “у прихованому вигляді” несе ці значеннєві відтінки” [2, 78]. Внутрішньоаксіологічна функція метафори сприяє вираженню позитивної чи негативної оцінки внутрішнього стану персонажів.

Креативна сила метафори здатна суміщати несумісне, асоціативно- образно виявляти нові якості обʼєкта, створювати нові смисли в поняттях, що вербалізується, надаючи їм експресивної оцінки. В. Телія акцентує увагу на тому, що традиційно вичленені, експресивно забарвлені значення слів і виразів несуть у собі сигнали, що визначаються у діапазоні схвалення/несхвалення при домінації в ньому суб’єктивно-емотивного спектра”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Kugler W. Zur Pragmatik der Metapher, Metapher modelle und historische Paradigmen. – Frankfurt, 1984.
2. Тимошенко Ю. Феномен метафори: проблема давня і сьогочасна // Слово і час. – 2001. – №5. –С. 29-35.
3. Рікер П. Конфлікт інтерпретацій // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. – Львів, 1996. –С. 229-242.
4. Ортега-і-Гассет Х. Дві великі метафори // Теория метафоры. – М., 1990. – С. 68-81.
5. Фрейденберг О. Миф и литература древности. – М., 1998. – 345 с.
6. Мелетинский М. Поэтика мифа. – М., 1976. –380 с.
7. Микешина Л., Опенков М., Метафора сновидения // Культурология. XX век. Энциклопедия: В 2 т. – Спб., 1998. – С. 41-45.
8. Микешина Л., Опенков М. Оптическая метафора // Культурология. XX век. Энциклопедия: В 2 т. – Спб., 1998. – С. 36-41.
9. Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному // Фрейд З. Остроумие и его отношение к бессознательному; Страх; Тотем и табу. – Мн., 1998. – С. 5-87.
10. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания: Пер. с. англ. – Экатеринбург, 1998. – 280 с.
11. Маноха І. психологія потаємного "я". – К., 2001. – 446 с.
12. Міллс Дж., Кролі Л. Терапевтичні метафори для дітей і для "внутрішньої дитини". – М., 1999.
13. Алексеев К. Метафора в научном дискурсе // Психологические исследования дискурса / Отв. Ред. Н. Д. Павлова. – М., 2002. – С. 40-50.
14. Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. – М., 1990. – С. 5-18.
15. Веселовский А. Историческая поэтика. – Л., 1940. – С. 73-92.
16. Потебня А. Естетика и поэтика. – М., 1976. – С. 35-220.
17. Выготский Л. Мышление и речь // Выготский Л. Избранные психологические исследования. – М., 1956. – С. 39-386.
18. Іванюк Б. Метафора и литературное произведение. – Черновцы, 1988. – 252 с.
19. Вовк В. Языковая метафора в художественной речи. – К., 1986.
20. Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. – К., 1965. – 319 с.
21. Мейлах Б. Метафора как элемент художественной системы // Мейлах Б. Вопросы литературы и эстетики. – Л., 1958.
22. Енциклопедія постмодернізму. – К., 2003.
23. Литературные манифесты от символизма до наших дней. – М., 2000. – С. 509-527.