Типи стратегій диверсифікації. В сучасних корпораціях використовуються різні варіанти стратегії диверсифікації, їх класифікація показана на рис 7.1. Рис 7.1. Типи стратегій диверсифікації Профільна диверсифікація - розширення діяльності підприємства шляхом проникнення у споріднені галузі, тобто в галузі, де можна використати стратегічну відповідність з основним бізнесом і перетворити їх у конкурентну перевагу. Профільна диверсифікація забезпечує досягнення таких цілей підприємства, як: підсилення позицій в галузі шляхом поглинання конкурентів чи встановлення контролю над ними; одержання економії за рахунок масштабу виробництва; розширення асортименту товарів чи послуг; географічне розширення ринків збуту. Зв’язки, засновані на стратегічній відповідності, можуть проявлятися у таких напрямках: · використання однакових підходів до маркетингу і збуту продукції; · використання спільної товарної марки; · схожі вимоги до професійної підготовки персоналу і менеджерів; · спільні джерела основних видів ресурсів, постачальники; · загальні підходи до організації виробничого процесу; · схожа технологія виробництва продукції та надання послуг; · спільне проведення науково – дослідних робіт та конструкторських розробок; · спільне виробництво деталей і комплектуючих; · одні і ті ж оптові та роздрібні покупці, споживачі, клієнти; · спільне сервісне обслуговування покупців; · спільні підходи до організації системи управління. Із цього переліку видно, що стратегічна відповідність може виникати в будь-якій ланці операційного процесу. Головне – ефективно використати її та перетворити у конкурентну перевагу. Варіантами профільної диверсифікації є концентрична та горизонтальна диверсифікація. Стратегія концентричної диверсифікації – перехід до виробництва нової продукції, яка з технологічної та маркетингової точки зору подібна до колишньої продукції підприємства, з метою привернення уваги нових класів споживачів. Стратегія горизонтальної диверсифікації – перехід до виробництва нової продукції, яка з технологічної та маркетингової точок зору не зв’язана з колишньою продукцією підприємства. При цьому нова продукція повинна бути зорієнтованою на потреби колишніх покупців та клієнтів. Важлива умова реалізації даної стратегії – попередня оцінка підприємством власних можливостей у виробництві нової продукції. Непрофільна ( конгломератна, бокова, латеральна ) диверсифікація – це охоплення нових напрямків бізнесу, які не мають ніякого зв’язку з основною діяльністю підприємства. Диверсифікація в зовсім нові ( неспоріднені галузі) повинна проводитись тільки в тому випадку, якщо ні одна із споріднених галузей вже не забезпечує перспектив для зростання. При цьому стратегічна відповідність не вважається важливою конкурентною перевагою для підприємства. Головне при проведенні непрофільної диверсифікації – знайти і придбати вигідні у фінансовому відношенні підприємства, які забезпечать можливість швидкого одержання прибутку. Непрофільна диверсифікація вважається найскладнішою стратегією розвитку. Стратегія транснаціональної диверсифікації.Особливістю данної стратегії є значна кількість підприємств в портфелі компанії та велика кількість охоплених національних ринків. В цьому випадку керівництво корпорації повинно розроблювати різні стратегічні підходи для кожного галузевого ринку з можливими варіантами в залежності від конкретної країни. Наступним важливим завданням менеджерів диверсифікованих транснаціональних корпорацій є прийняття обґрунтованих рішень по координації стратегічних дій підприємств, які відносяться до різних галузей і знаходяться в різних країнах. Розвиток стратегії транснаціональної диверсифікації відбувався в такій послідовності: · до початку 60-х років ХХ ст. вважалась ефективною стратегія національної відповідальності. Транснаціональні корпорації в різних країнах мали самостійні дочірні підприємства, які несли повну відповідальність за виробництво і збут всього асортименту продукції; · в 70-ті роки ХХ ст. підприємства транснаціональних корпорацій спеціалізуються на здійсненні окремих виробничих операцій по країнам з одержанням необхідних запасних частин, деталей від підприємств, що знаходяться в інших країнах. Зростання продуктивності від ефекту спеціалізації та кооперації, розміщення заводів в країнах з дешевими ресурсами забезпечило значні конкурентні переваги транснаціональних корпорацій перед національними компаніями; · в 80-ті роки ХХ ст. починається диверсифікація транснаціональних корпорацій у спорідненій галузі в різних країнах, що забезпечує такі конкурентні переваги, як можливість обміну технологічними розробками, економія від масштабу виробництва ( та інших операцій), використання єдиної товарної марки і спільних каналів збуту, проведення демпінгової політики при проникненні на нові ринки. |