ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Підручники та навчальні посібники

123 4

1. Бойко А.И. Система и структура уголовного права: В 3-х т. Т. ІІ. Системная среда уголовного права. – Ростов-на-Дону: Изд-во ЮФУ, 2007. – 640 с.

2. Гуторова Н.А. Уголовное право Украины: Особенная часть: Конспект лекций. – Харьков: Одиссей, 2003. – 320 с.

3. Кваліфікація злочинів: Навч. посіб. / За ред. О.О. Дудорова, Є.О. Письменського. – К.: Істина, 2010. – 430 с.

4. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навч. посіб. – 3-є вид., доп. та перероб. – К.: Атіка, 2007. – 592 с.

5. Корнеева А.В. Теоретические основы квалификации преступлений: Учеб. пособие / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Проспект, 2010. – 176 с.

6. Кримінальне право України. (Особлива частина): підручник / Кол. авторів А.В. Байлов, О.А. Васильєв, О.О. Житний та ін.; за заг.ред. О.М. Литвинова; наук. ред. серії О.М. Бандурка. – Х.: Вид-во ХНУВС, 2011. – 572 с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник (Ю.А. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.). – Вид. 2-ге, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – 712 с.

8. Кримінальне право. Особлива частина : підручник. У 2-х т. – Т. 1 / за ред. проф. О.О. Дудорова, доц. Є.О. Письменського. – Луганськ : «Елтон – 2», 2012. – 780 с.; Кримінальне право. Особлива частина : підручник. У 2-х т. – Т. 2 / за ред. проф. О.О. Дудорова, доц. Є.О. Письменського. – Луганськ : «Елтон – 2», 2012. – 703 с.

9. Навроцький В.О. Кримінальне право України: Особлива частина: Курс лекцій. – К.: «Знання», 2000. – 771 с.

10. Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: Монографія. – К.: Атіка, 2003. – 144 с.

11. Уголовное право Украины: Особенная часть: Учебник / М.И. Бажанов, Ю.В. Баулин, В.И. Борисов и др.; Под редакцией М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. – К.: Юриком-Интер, 2010. – 696 с.

12. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.

Відповідати на питання особливої частини під час іспиту рекомендується за такою схемою:

1. Охарактеризувати статтю КК, у якій встановлена відповідальність за зазначений в білеті злочин (кількість частин, співвідношення складів злочинів закріплених в них (основний склад злочину та кваліфікований; декілька основних тощо).

2. Провести юридичний аналіз складу аналізованого злочину, роз’яснивши зміст його елементів та їх ознак в такій послідовності: об’єкт складу злочину (предмет, потерпілий); ознаки об’єктивної сторони складу злочину; суб’єкт складу злочину; ознаки суб’єктивної сторони складу аналізованого злочину).

3. Визначити момент закінчення складу такого злочину.

4. Назвати та визначити зміст кваліфікуючих ознак аналізованого складу злочину.

5. Провести розмежування аналізованого складу злочину із суміжними[2].

Розглянемо приклад юридичного аналізу складу злочину, передбаченого ст. 185 КК України (крадіжка).

Якщо родовим об’єктом злочинів, що містяться в розділі VI Особливої частини КК є врегульовані законом суспільні відносини в сфері володіння, користування і розпоряджання майном, то як основний безпосередній об’єкт виступатимуть аналогічні відносини, але тільки в частині конкретного власника і посилання на порушення його прав безпосереднього володіння майном.

Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності, зокрема крадіжки, закон називає майно – речі матеріального світу, яким властиві специфічні ознаки фізичного, економічного і юридичного характеру.

Не визнаються предметом таких злочинів так звані легітимаційні знаки (жетони камери зберігання, гардеробні номерки і т.д.), а також різноманітні накладні, квитанції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише дають право на отримання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, автомобільним, водним і залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища власника, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування і тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідного посягання і підлягає правовій оцінці з урахуванням ст. 15 КК.

Крадіжка документів, які знаходяться на підприємствах, установах і організаціях, незалежно від форми власності, та які не мають грошової вартості і обмінної властивості, не можуть визнаватися злочином проти власності і при наявності підстав такі дії треба кваліфікувати за ст. 357 КК.

Предметом крадіжки не можуть виступати природні багатства в їх природному стані – блага, які хоч і мають об’єктивну цінність, проте не створені повністю чи частково працею людини (наприклад, дичина в лісі, риба в природних водоймах). Протиправне обернення таких об’єктів в свою власність при наявності підстав може розглядатися як злочин проти навколишнього середовища і кваліфікуватися, зокрема, за ст. 246, 248, 249 КК. Однак такі ж дії відносно природних об’єктів, вилучених з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залежно від способу посягання, як викрадення чужого майна. Так, дії осіб, винних в заволодінні заготовленим чи складеним лісом, незаконному вилові риби чи добуванні водних тварин, які вирощуються підприємствами, організаціями чи приватними особами в спеціально обладнаних чи пристосованих водоймищах, чи незаконному заволодінні риби, водними тваринами, які виловлені цими юридичними чи фізичними особами, а також диких тварин чи птахів, які знаходяться у вольєрах, необхідно кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інші відповідні злочини проти власності. У таких випадках матеріальні об’єкти природи, будучи включеними у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції – предмету злочину проти власності.

Чужим слід визнавати майно, яке не знаходиться у власності чи законному володінні винного. Як приклад, не є чужим для кожного із подружжя і не може признаватися предметом злочину проти власності майно, спільно нажите подружжям за час шлюбу і яке знаходиться в спільній власності подружжя. У той же час розділене майно подружжя (яке належало кожному із подружжя до шлюбу, отримане ним під час перебування в шлюбі в дар чи в порядку спадкування, чи яке належить йому за шлюбним контрактом а також речі приватного використання, за винятком цінностей і предметів розкоші) є власністю кожного з них, тому неправомірне заволодіння ним, його пошкодження чи знищення одним із подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, документів, штампів, печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства, зловживання посадовою особою своїм службовим становищем, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових чи інших бойових речовин, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства; викрадення на полі бою речей, які знаходяться при вбитих чи поранених, не може кваліфікуватися за статтями, зазначеними в цьому розділі. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділено законодавцем в окремі склади злочинів передбачених ст. ст. 262, 308, 312, 313, 357, 297, 410, 432 КК.

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні і газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні і освітлювальні засоби, які не містять вибухових речовин і сумішей не можуть бути віднесені до предметів, за викрадення, привласнення, вимагання яких чи заволодіння якими шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, передбачена відповідальність за ст. 262 КК. У зв’язку з цим викрадення таких предметів або заволодіння ними будь-яким іншим з перерахованих способів слід розглядати як відповідні злочини проти власності. Викрадення завідомо несправної вогнепальної зброї (наприклад, навчальної) або протиправне заволодіння будь-яким іншим із вказаних способів і приведення його в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відповідний злочин поти власності і як незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Також слід кваліфікувати дії винного в тому випадку, коли для виготовлення придатної для використання зброї частина деталей викрадалась, а інша частина була виготовлена самостійно або придбана яким-небудь іншим способом.

Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст. 289 КК.

З об’єктивної сторони крадіжка завжди здійснюється тільки діями.

Крадіжка є таємним викраденням чужого майна. Головною відмінністю ознак крадіжки від інших форм викрадення є спосіб вилучення такого майна – таємно.

Таємним вважається таке викрадення, здійснюючи яке винний вважає, що він діє скритно, непомітно для потерпілого і оточуючих осіб. Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які спостерігали за діями винного, але останній не усвідомлював цього, думаючи, що він діє таємно від інших осіб. Крім того, таємним викрадення є і у випадку, коли воно скоюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які внаслідок свого фізіологічного чи психічного стану (малоліття, сп’яніння, психічна хвороба і тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна, тобто не можуть правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення дій винного. Разом з тим викрадення буде визнаватися таємним і тоді, коли винний вилучає майно в присутності інших осіб на потурання з боку яких він і розраховує на тих чи інших підставах (родинні зв’язки, колеги по роботі, дружні стосунки, співучасть у злочині тощо).

Крадіжка визнається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення чужого майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпоряджатися або користуватися ним.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим або іншими особами і незважаючи на це, продовжені винним з метою заволодіння майном чи його утриманням, слід кваліфікувати як грабіж, а у випадку застосування насильства або погрози його застосування – залежно від характеру насильства чи погроз – як грабіж чи розбій.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном.

Суб’єктом злочину може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Кваліфікуючими видами крадіжки є вчинення її:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) із заподіянням значної матеріальної шкоди потерпілому;

4) з проникненням в житло, інше приміщення чи сховище;

5) у великих розмірах;

6) в особливо великих розмірах;

7) організованою групою.

Певне тлумачення змісту вищевказаних кваліфікуючих ознак крадіжки міститься в примітках до ст. 185 КК.

Крадіжка відмежовується від грабежу за способом вчинення. При грабежі діяння вчинюється відкрито.

123 4