 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Ступінь зносу основних засобів підприємств України за 2001-2014 рр. 12
Дослідивши показники, наведені у таблиці 2, можемо зазначити, що у період з 2001 по 2014 роки відбувалося щорічне збільшення суми зносу основних засобів. Якщо у 2003 р. приріст зносу щодо попереднього року становив 7,7%, то у 2010 р. щодо 2009 р. – 213,2% (тобто сума накопиченого зносу зросла більше, ніж удвічі). Варто також зазначити, що протягом зазначеного періоду ступінь зносу основних засобів неухильно зростає, дещо зменшуючись (порівняно до попереднього року) лише у 2005 та 2009 роках. Таким чином, спостерігаємо тенденцію випередження зношеності основних засобів порівняно із приростом їх первісної вартості. Як бачимо, стан основних засобів України є дійсно незадовільним: оновлення матеріально-технічної бази виробництва здійснюється низькими темпами. Можемо також стверджувати, що більшість українських підприємств має застаріле обладнання, яке давно потребує заміни. Така ситуація спричинена, у першу чергу, обмеженістю джерел фінансування інвестицій в основний капітал підприємств нашої держави. Так, структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємств України (див. рисунок 2.2 у додатку до розділу 2) свідчить, що на сьогоднішній день саме власні джерела визначають інвестиційний потенціал підприємств. Причому, у структурі власних джерел найбільша частка припадає на амортизаційні відрахування, оскільки нині, зважаючи на фінансовий стан підприємств України, не можна робити акцент на прибуток як основне джерело техніко-технологічного розвитку. Це пов’язано з тим, що у 2014 р. частка збиткових підприємств складала 40,1%, а у 2015 р. – Таблиця 3 Динаміка рівня витрат на амортизацію (амортизацієємкість) у складі доходів від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)
Такий низький рівень витрат на амортизацію спричинений тим, що амортизаційна політика України більше відпрацьована з позиції виконання фіскальних функцій (як інструмент розрахунку податку на прибуток), а не з позиції відтворення основного капіталу, та підпорядкована поточним податково-бюджетним, а не довгостроковим соціально-економічним інтересам. По-перше, негативна дія чинного законодавчого порядку відтворювального процесу пов’язана із кардинальними розбіжностями бухгалтерського та податкового обліку амортизації (перший регулюється П(С)БО 7, а другий – ПКУ), внаслідок чого інвестиційний потенціал амортизаційної системи зведений практично нанівець. Бухгалтерський облік ведеться з метою складання фінансової звітності, яка повинна надавати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансове становище та результати діяльності, а податковий облік – з метою визначення оподатковуваного прибутку та суми податку з нього. Як бачимо, ці дві мети абсолютно різні та жодним чином не пов'язані між собою. Тому в Україні існує суперечність інтересів макро- та мікрорівня. Так, з одного боку, українським підприємствам економічно вигідно здійснювати великі амортизаційні відрахування з метою зменшення прибутку до оподаткування, а з іншого – вітчизняна фіскальна система спрямована на максимальне вилучення їх коштів. Неможливість збиткових підприємств сплачувати свою заборгованість перед бюджетом у поєднанні з необхідністю держави покривати бюджетні видатки змушують український уряд збільшувати податковий тягар для економічних суб’єктів з позитивним фінансовим результатом. Так, вітчизняна система оподаткування робить багато винятків з того, що мало би бути віднесено на витрати, які зменшують прибуток, котрий підлягає оподаткуванню. До того ж в умовах зростання дефіциту державного бюджету та уникнення сплати податків олігархічним бізнесом фіскальний тиск посилюється в основному на неолігархічний бізнес [див. 22, с.6]. Тому в таких складних українських реаліях суб’єкти господарювання, по-перше, примушені свідомо знижувати рівень витрат на амортизацію, тим самим свідомо приречуючи себе на технічну деградацію, а По-друге, сучасна амортизаційна політика в Україні не передбачає обов’язкове створення підприємствами амортизаційного фонду та наявність державного контролю за використанням коштів амортизаційного фонду за своїм економічним призначенням. Статистика не наводить дані стосовно використання коштів амортизаційного фонду підприємствами України. Але високий ступінь зносу основних засобів, який досяг критичного рівня, дає змогу стверджувати, що підприємства використовують кошти амортизаційного фонду, особливо протягом останніх років, коли в економіці спостерігається спад ділової активності, не на оновлення основного капіталу, а для фінансування поповнення оборотних коштів – на споживання та здійснення фінансових операцій. Амортизаційні відрахування надходять до загального господарського обороту – цим їх цільова роль нівелюється. Вище зазначені особливості амортизаційної політики, яка реалізується в Україні на макрорівні, дають підставу стверджувати, що на сучасному етапі вона є неефективною та нецілеспрямованою. Проте це не є єдиною причиною стрімкого зростання в останні роки ступеню зносу основних засобів на вітчизняних підприємствах. Так, критичний стан основних засобів зумовлений також і тим, що формування державної амортизаційної політики в Україні проходило в складних умовах економічної нестабільності, при високих темпах інфляції, постійних змінах податкового законодавства. З перших кроків становлення ринкової економіки в Україні було допущено ряд помилок у сфері амортизаційної політики, наслідки яких відчутні й сьогодні. По-перше, несвоєчасне проведення переоцінки вартості основних засобів, застосування занижених індексів і коефіцієнтів призвели до того, що розміри амортизаційних відрахувань підприємств є в багато разів меншими від сум, необхідних для оновлення основних засобів. По-друге, після внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[2] у 1997 р. виникли істотні розбіжності у методах нарахування амортизації між податковим і бухгалтерським обліком. Відповідно до П(С)БО 7 підприємствам було надано право самостійно обирати один із п’яти методів нарахування амортизації в бухгалтерському обліку [16]: 1) прямолінійний; 2) зменшення залишкової вартості; Сукупність вище наведених негативних факторів вітчизняної амортизаційної політики і призвела до того, що більшість основних засобів підприємств України на сучасному етапі морально й фізично застарілі, а продукція, яка виробляється на них, програє зарубіжній за енергоємністю, якістю та тривалістю обробки. На додаток до всього вище зазначеного відображенням неефективності та нецілеспрямованості державної амортизаційної політики в Україні є також відсутність статистичної інформації про рух, структуру, індексацію, переоцінку вартості основних засобів та розподіл підприємств за обраними методами нарахування амортизації за бухгалтерським обліком. Однак брак об’єктивної інформації можемо спостерігати не лише про показники, що можуть бути потенційно розрахованими, а й про конкретні періоди. Так, на сайті Державної служби статистики відсутня інформація про стан основних засобів у 2015 р.. Необхідно однак відзначити, що останнім часом в Україні здійснюються спроби підвищити ефективність стимулюючої функції амортизаційної політики, що відображається в орієнтації на міжнародні стандарти. Так, ПКУ збільшено кількість класифікаційних груп основних засобів до 16-ти з відповідними граничними строками експлуатації, а групові норми амортизації замінено можливістю застосування методів нарахування амортизації, передбачених П(С)БО 7, крім «виробничого» методу [див. 12, п.138.3.3]. Таким чином, нарахування амортизації внаслідок проведених змін стало більш адекватним з погляду відтворювального процесу. Проаналізуємо амортизаційну політику на мікрорівні на прикладі підприємства ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», основною продукцією якого є твердий сир і масло. Для розрахунку показників стану й ефективності використання основних засобів використовуються дані (див. таблицю 2.1 у додатку до розділу 2) з річної фінансової звітності підприємства [24]. По-перше, в період з 2011 по 2013 р. для нарахування амортизації основних засобів в бухгалтерському обліку використовувався метод зменшення залишкової вартості, а з 2014 р. – прямолінійний метод. Зміна методу пояснюється економічною та законодавчою нестабільністю в Україні, фінансовою нестійкістю та неконкурентоспроможністю окремих видів продукції. По-друге, на підприємстві відбувається постійний процес придбання та поліпшення стану основних засобів підприємства за рахунок амортизаційних відрахувань та залучених кредитів. У 2012 р. порівняно з 2011 р. фондомісткість на ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат» зменшилася на 31,25%, що є свідченням зростання ефективності використання наявних основних засобів. Однак протягом наступних двох років ситуація погіршується: основні засоби використовуються менш ефективно, що відображається зростанням фондомісткості на 54,54% у 2014 р. порівняно з 2013 р.. Аналіз фондоозброєності проведемо шляхом порівняння її з показником продуктивності праці. У 2012 р. порівняно з 2011 р. фондоозброєність зросла на 8,42%, а продуктивність праці – на 67,14%. Протягом 2013-2014 рр. ситуація змінилася на протилежну: фондоозброєність зростала вищими темпами, ніж продуктивність праці, а у 2014 р. відбулося зниження продуктивності праці порівняно з попереднім періодом на 2,34%. Така динаміка свідчить, що у 2012 р. на відміну від інших років ресурси на підприємстві використовувалися максимально раціонально. Протягом наступних років фондоозброєність також зростала, але це було спричинено, з одного боку, зростанням вартості основних засобів, а з іншого – зменшенням кількості працівників, а не реальними змінами. Стан основних засобів ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат» в цілому є задовільним. Підтвердженням цьому є коефіцієнт зносу, середнє значення якого протягом 2011-2014 рр. становило 30,08% – це означає, що основні фонди підприємства зношені лише на третину. Однак слід зазначити, що коефіцієнт оновлення на підприємстві є надзвичайно низьким та має тенденцію до зменшення, що, безумовно, є негативним фактором. У 2012 р. показник фондовіддачі на підприємстві є найвищим. Так, на одиницю основних виробничих фондів вироблялося 9,5 тис. грн. готової продукції, що було спричинено максимальним протягом досліджуваного періоду обсягом чистого доходу від реалізації продукції. Протягом наступних двох років (у 2014 р. порівняно з 2012 р.) фондовіддача суттєво знижується – на 35,79%, що вказує на вповільнення оборотності необоротних активів, а отже і на їх менш ефективне використання. Загалом протягом досліджуваного періоду найбільший обсяг амортизаційних відрахувань було нараховано у 2014 р. – 1959,1 тис. грн., проте з них використано лише 1386,9 тис. грн.. Як бачимо, у 2014 р. спостерігається залишок амортизаційних коштів в сумі 572,2 тис. грн. у зв’язку з тим, що кожного року нараховуються постійні, задекларовані, розраховані на основі коефіцієнтів та норм суми амортизаційних відрахувань. Можемо зробити висновок, що в цілому ефективність амортизаційної політики ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат» є низькою. Зміни розрахованих показників порівняно з попередніми роками свідчать про зниження ефективності використання основних засобів; кошти амортизаційного фонду на підприємстві використовуються не повністю, що може свідчити про їх нецільове використання. На нашу думку, мало приділяється уваги оновленню обладнання (воно майже не відновлюється, що за умови збереження даної тенденції в майбутньому може призвести до технічної відсталості підприємства та, як наслідок, зниження його конкурентоспроможності), що є своєрідним «гальмом» у поліпшенні матеріально-технічної бази на підприємстві, адже фактично відбувається нагромадження устаткування та його старіння. РОЗДІЛ 3. Напрями підвищення фінансово-економічної ефективності амортизаційної політики в Україні: На сучасному етапі економіка України перебуває у глибокій економічній кризі: промисловість загальмувала свій розвиток, а підприємства практично позбавлені інвестиційних можливостей для ефективного оновлення своїх основних засобів. Реалізації програм оновлення основних засобів заважає недосконала амортизаційна політика, яка упродовж багатьох років залишається найслабшою ланкою економічної політики всіх урядів незалежної України, оскільки не виконує своєї головної функції – створення зацікавленості підприємців до оновлення основних засобів, упровадження наукових розробок і новітніх технологій у виробництво. Як підтверджує практика, розробка та впровадження інновацій є дієвим механізмом виходу з кризи. Адже саме за допомогою нововведень на виробництві можна підвищити ефективність праці, зменшити ресурсозатратність виробництва та, взагалі, одна вдала інновація здатна забезпечити пожвавлення всієї економіки. Саме тому дієва інноваційна політика держави, а особливо спільні дії державного та корпоративного секторів економіки (тобто макро- та мікрорівня), є ефективним інструментом боротьби з економічною кризою [див. 25, с.1]. Такий дієвий механізм співпраці у сфері амортизаційної політики має США, де з 1954 р. регулярно, приблизно раз на 10 років, проводяться великі амортизаційні реформи. Вони мають свої особливості та пріоритети, але після кожної з них спостерігається активізація інвестиційної діяльності, збільшення амортизаційних відрахувань у валових інвестиціях, нарощування темпів економічного зростання, що свідчить про послідовне і якісне втручання держави в процеси відтворення. Для формування ефективної та адекватної вимогам сьогодення амортизаційної політики в Україні потрібні, по-перше, украй вдумливий науковий підхід, а по-друге, використання передового досвіду розвинених країн, що зумовлено інтеграцією в європейський економічний простір. Вітчизняні науковці висувають численні пропозиції, спрямовані на реформування тієї чи іншої складової амортизаційної політики. Так, з огляду на необхідність вдосконалення порядку переоцінки основних засобів у зв’язку із інфляцією запропоновано такі умови щодо регулярності її проведення: 1) не рідше одного разу на рік та не частіше трьох разів на рік; 2) з урахуванням суттєвості відхилень балансової вартості основних засобів від їх поточної відновної вартості. Рівень суттєвості рекомендовано встановити К. В. Тарасовим запропоновано щорічне здійснення державним регулятором за кожною податковою групою основних засобів розрахунку індексу переоцінки, виходячи зі зміни роздрібних, а не оптових, цін на основні засоби цієї групи. Після цього в кінці року залишкова вартість кожного об'єкту основного засобу має індексуватися шляхом множення на індекс для відповідної групи [див. 26, с.90]. В Японії на початку економічних реформ у 1950-х рр. тричі здійснювали переоцінку активів підприємств, в результаті чого вартість активів у різних галузях зросла у 8-16 разів [див. 27, c.126]. У ФРН на початку економічних реформ в 1949 р. було переоцінено залишкову вартість основних засобів і одразу списано на суму, більшу ніж їх первісна вартість [див. 28, c.123-138]. Як бачимо, у західних країнах питанню переоцінки основних засобів приділяється велика увага, оскільки її проведення на макрорівні зумовлює виникнення ряду позитивних ефектів на мікрорівні. Так, збільшення первісної вартості основних засобів призводить до збільшення обсягу власного капіталу та покращення іміджу підприємства, що, у свою чергу, робить його більш інвестиційно привабливим. Об’єктом дослідження науковців виступають також вибір методу нарахування амортизації та визначення строків корисного використання основних засобів, від яких залежить сума амортизаційних відрахувань. Кожний суб’єкт господарювання має планувати свою амортизаційну політику таким чином, щоб, по-перше, найвищі обсяги амортизаційних відрахувань припадали на фази зростання та зрілості, США були однією з перших індустріально розвинених країн, яка застосувала прискорену амортизацію ще в роки Другої світової війни. Однак свій розвиток політика прискореної амортизації отримала внаслідок податкових Результатом зазначених амортизаційних заходів 1981 р. стало те, що темпи зростання капітальних вкладень американських корпорацій перевищили темпи економічного зростання в країні [див. 31, с.355]. Так, у 1984 р. темпи зростання капітальних вкладень становили 15,4%, а валового національного продукту – 5,9%. До того ж економія на податках у США за рахунок прискореної амортизації Методи прискореної амортизації, крім США, з певними модифікаціями набули також поширення у Франції, Німеччині, Японії, Канаді, Швеції та інших країнах. Наприклад, в Японії метод прискореної амортизації введений для компаній, які застосовують енергозберігаюче обладнання або обладнання, яке сприяє ефективному використанню ресурсів та не шкодить навколишньому середовищу. Так, застосовуються різні норми прискореної амортизації від 10 до 50%, однак найбільш розповсюджена ставка в середньому складає 15-18% [див. 33, с.7]. З метою поліпшення ситуації у сфері амортизаційної політики в Україні науковці відзначають необхідність: § відновлення амортизаційного фонду, який повинен мати на меті оновлення основних фондів; § встановлення державного контролю за цільовим використанням амортизаційних коштів підприємств з метою обмеження їх спрямування на поповнення оборотних коштів і поточне невиробниче споживання. Як зазначає Я.В. Ошмарін: «Контроль за використанням амортизаційних відрахувань виключно на оновлення майна, що амортизується, можна здійснити тільки за умов формування амортизаційного фонду. Без формування фонду за даними звітності неможливо точно визначити, скільки амортизаційних відрахувань пішло на інвестиційні цілі, а скільки для забезпечення поточних фінансових потреб. Тому формування фонду не повинно зводитися тільки до записів на рахунках бухгалтерського обліку. Фонд повинен бути покритий реальними грошовими коштами» [34, с.893]. Ми підтримуємо С. Голова та Н. Довгопол у необхідності акумулювання коштів амортизаційного фонду на окремому рахунку, що дасть змогу підприємствам здійснювати контроль за використанням та цільовим призначенням цих коштів. Для реалізації цієї пропозиції суб’єктам господарювання необхідно розробити внутрішнє положення «Про амортизаційний фонд», в якому відображатиметься порядок формування, надходження і витрачання грошових коштів, спрямованих на відтворення засобів праці. Дані зазначеного положення необхідно відображати в окремому розділі облікової політики підприємства [див. 35 і 36]. Н. В. Кравчук зазначає, що амортизаційний фонд повинен складатися не тільки з грошових коштів, відшкодованих з виручки від реалізації продукції в частині амортизаційних відрахувань, але ще й з процентів від депозитних вкладень чи інвестицій. Саме доходи від депозитних вкладень та інвестицій залежать від ефективності розробленої підприємством фінансової політики. Розміщення грошових коштів на депозитний рахунок чи вкладення у надійні цінні папери дасть підприємству можливість уникнути заморожування частини оборотних коштів На думку О. М. Таряника, доцільно законодавчо закріпити використання половини амортизаційного фонду тільки за його призначенням – і, таким чином, передбачити використання не більше як 50% амортизаційних відрахувань для поповнення обігових коштів. Науковець вважає, що тільки при такому положенні з'явиться можливість використання амортизації на відновлення основних фондів за рахунок дійсно власних і економічно обґрунтованих джерел [див. 37]. Звертаючись до світової практики реформування національних амортизаційних систем, можна відмітити, що постійний пошук гнучких форм регулювання, відшкодування основного капіталу здійснюється під жорстким державним контролем. Наприклад, якщо податкова інспекція у США виявляє, що амортизаційні засоби використовуються не для заміни основного капіталу, а на інші цілі, то фірма перераховує до бюджету не тільки цю суму, а й чималий штраф Довгостроковий і позитивний вплив податкова амортизація справляє при застосуванні в комплексі з різноманітними податковими пільгами. Найпоширенішими податковими пільгами, які пропонують застосовувати в комплексі з амортизацією за умови 100%-го використання амортизаційних відрахувань на інвестиційні цілі, є інвестиційний податковий кредит (зменшення податкового зобов’язання підприємства за податком на прибуток у розмірах, що еквівалентні частці інвестиційних видатків поточного податкового періоду) та інвестиційна податкова знижка (пряме зменшення оподатковуваного прибутку на повний чи частковий обсяг указаних видатків підприємства). Що стосується заходів податкового стимулювання, то до них слід віднести такі пропозиції, як право списувати на витрати значну частину вартості основних фондів відразу після їх придбання, причому основні фонди вітчизняного виробництва повинні мати більший відсоток амортизації, податкові канікули для новостворених підприємств [див. 39, с.173]. Так, у Франції застосовуються амортизаційні канікули, тобто відстрочка амортизації, якою користується підприємство, що потрапило у скрутне становище (кон’юнктура ринку, неплатежі за замовленнями, інфляція тощо). Воно може вирахувати з оподаткованого доходу суми амортизації, але включити їх в амортизацію після того, як справи поліпшаться, до того використовуючи кошти на цілі поточного фінансування [див. 40, с.156]. О. А. Скорба пропонує переглянути підходи до формування груп основних засобів. Так, враховуючи характерний для України високий ступінь зношеності основних засобів у сільському господарстві та вкрай низьку механізацію праці, на його думку, доцільно виділити в окрему групу для цілей оподаткування сільськогосподарську техніку [див. 41, с.2]. Багато вітчизняних науковців наголошують також на необхідності усунення суперечностей між методами обліку основних засобів у бухгалтерському та податковому обліках [див. 42, с.299]. Запропонований напрям, на нашу думку, сприятиме уникнення існуючих проблем і забезпечить ведення достовірного та якісного обліку основних засобів. Проте О. О. Другов вказує на значні ризики формування єдиної системи бухгалтерського обліку: може не наповнюватися бюджет або зупинитися бізнес [див. 43, с.232]. О. М. Соколова вважає, що найважливішою передумовою вироблення науково обґрунтованої амортизаційної політики є відновлення статистичної інформації та побудова на цій основі цілісної фінансової, податкової та статистичної звітності про нарахування та використання амортизаційних відрахувань у розрізі галузей та економіки країни в цілому, а також показника введення в експлуатацію виробничих потужностей [див. 44, с.191-192]. На нашу думку, реалізація даної пропозиції дасть змогу порівнювати показники фінансової діяльності різних підприємств та мати об'єктивні дані про стан основних засобів та ступінь їхнього зносу як на мікро-, так і на макрорівні. Якісна статистика важлива не лише для формування більш досконалої амортизаційної політики, а й для планування та прогнозування розвитку як окремого підприємства, так і держави загалом. Адже, лише знаючи реальне фінансове становище підприємств, можна правильно планувати свою діяльність та прогнозувати можливі зміни на конкурентному ринку. За рахунок амортизаційних відрахувань у світі в середньому фінансується 60% інвестицій в основний капітал. Так, удосконалення амортизаційної політики дало можливість промисловим підприємствам за рахунок амортизаційних відрахувань у США фінансувати близько 70% інвестицій, а у Німеччині – 66% [див. 45, с.104 ]. Такі дані є відображенням ефективності амортизаційних систем, діючих за кордоном, та свідчать про можливість та необхідність застосування зарубіжного досвіду в Україні. Відповідно до закону США «Про податкову реформу» (Tax Reform Act), прийнятого ще в 1986 р., підприємствам дозволяється використовувати певний тип прискореної амортизаційної політики, що входить до так званої Модифікованої системи прискореного відновлення вартості основного капіталу (MACRS). Згідно з MACRS усі основні засоби в амортизаційних цілях поділяються на вісім класів, а підприємства самостійно визначають строк корисного використання об'єкту основних засобів та метод амортизації його вартості. Причому за наявності достатніх економічних підстав обраний строк корисного використання може суттєво відрізняться від технічного або технологічного терміну експлуатації відповідного об'єкту. Таким чином, основні засоби амортизуються за нормами класу, до якого їх було віднесено на підприємстві. Крім того, в рік придбання та останній рік експлуатації відповідного об'єкта основних засобів амортизаційні відрахування нараховуються та проводяться за піврічний термін відповідно до вимог спеціальної домовленості «half-year convention» (норми амортизаційних відрахувань для кожного класу основних засобів публікуються Держказначейством США). Важливо наголосити, що застосування амортизації за системою MACRS не допускається для основних засобів, які протягом податкового року використовувалися за межами США. Для такого обладнання та устаткування застосовується Альтернативна система амортизації (ADS), що базується на прямолінійному методі нарахування амортизації [див. 46, с.8-9]. Таким чином, можна стверджувати про наявність досить гнучкої системи амортизації, запропонованої американським законодавством, що спрямовується на формування можливості вибору, в разі необхідності, концепції пришвидшеного накопичення ресурсів для відновлення основних засобів на підприємстві. Показово, що подібне «пільгове відновлення вартості» основних засобів дозволено лише підприємствам, що працюють у США, тобто при роботі цих підприємств за кордоном використання методів амортизації за системою MACRS припиняється. Очевидно, що такі законодавчі вимоги спрямовано на підтримку оновлення основних засобів підприємств, що функціонують саме в американській економічній системі. Саме тому можемо зробити висновок, що запровадження подібних законодавчих вимог було б доцільним також і в Україні. З метою подолання економічної та фінансової кризи США у 2009 р. знову модернізували амортизаційну політику, що є черговим доказом її ефективності та адекватності розвитку економіки. Так, за ініціативою президента Б. Обами був прийнятий закон «Американський акт відновлення і реінвестицій 2009», спрямований на стимулювання інвестиційної діяльності за допомогою проведення «агресивної» політики прискореної амортизації. Згідно з законом корпоративному сектору дозволено в перший рік списувати у вигляді амортизаційних відрахувань 50% від ціни придбаного обладнання, а малому та середньому бізнесу – Найбільш лібералізованою вважають канадську амортизаційну політику – так звану «систему меж». Таку назву вона отримала тому, що всі основні засоби розподілені на 17 класів, для кожного з яких встановлено: § мінімум і максимум щорічних відрахувань; § річні норми амортизаційних відрахувань, які можуть змінюватися від 4 до 100%. Таким чином, підприємство може змінювати з року в рік рівень амортизаційних відрахувань у межах вказаних лімітів. Досить ліберальною вважають також й амортизаційну політику Данії, яка висуває лише одну умову перед амортизаційною політикою підприємства: застосування однакових норм і для бухгалтерських, і для податкових Вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду дає підстави стверджувати, що амортизаційна політика в Україні суттєво відрізняється від амортизаційної політики розвинутих країн. Тому з метою підвищення її фінансово-економічної ефективності та надання їй більшої гнучкості важливо використовувати окремі елементи найбільш вдалих амортизаційних моделей, що успішно діють за кордоном. При цьому, як наголошує О. Г. Радєва, формування амортизаційної політики повинно відбуватися не автономно, а бути органічною частиною всього виробничого, економічного та інноваційного розвитку держави та підприємства, їх інвестиційної політики [див. 48, с.71-72].
ВИСНОВКИ Економічне зростання в Україні неможливо забезпечити без підвищення ефективності виробництва на промислових підприємствах та оновлення їх техніко-технологічної бази. Одним із важливих елементів цього процесу є раціонально побудована амортизаційна політика, яка потребує відповідного державного регулювання. У першому розділі курсової роботи було виявлено, що амортизаційна політика, яка покликана створювати сприятливі умови для стимулювання процесу оновлення основного капіталу, сприяти зміцненню фінансової бази підприємств, їх інноваційній орієнтації, реалізується на макро- та мікрорівні. На макрорівні амортизаційна політика є складовою державної економічної політики, а на мікрорівні – складовою облікової політики підприємства. Амортизаційна політика підприємства в загальному відображає амортизаційну політику держави, оскільки базується на принципах, методах та нормах амортизаційних відрахувань, затверджених законодавчими та нормативними актами на державному рівні. Зміст амортизаційної політики держави та підприємства визначається через низку складових: норми амортизації, оцінку та переоцінку основних засобів, методи (пропорційного та прискореного) нарахування амортизації та порядок використання амортизаційного фонду. Основною категорією амортизаційної політики є амортизація, яка являє собою згідно з Податковим кодексом України «систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)» та виконує податкову (фіскальну) та економічну функції. Фіскальна функція полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподаткованого прибутку на суму амортизаційних відрахувань, а економічна функція амортизації – у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів. У другому розділі даної роботи було проаналізовано ефективність сучасного стану амортизаційної політики в Україні. Так, в останні роки в Україні спостерігається негативна тенденція відтворення основних засобів: інвестиційна активність підприємств зменшується; коефіцієнт оновлення основних засобів знижується, досягши свого мінімального значення 0,92% у 2014 р.; ступінь зносу основних засобів неухильно зростає; рівень витрат на амортизацію стабільно низький. Як наслідок, рівень морального і фізичного зносу обладнання підприємств в цілому по Україні високий, основні засоби «технічно» застарілі, що стримує процес модернізації вітчизняної економіки. Незадовільний стан основних засобів спричинено, по-перше, умовами, в яких відбувалося формування державної амортизаційної політики з перших кроків становлення ринкової економіки в Україні, а саме: високими темпами інфляції, постійними змінами податкового законодавства; по-друге, рядом помилок, які було допущено у сфері амортизаційної політики; по-третє, особливостями амортизаційної політики сучасного етапу, тобто її націленістю на виконання фіскальних функцій, підпорядкованістю поточним податково-бюджетним інтересам: розбіжностями бухгалтерського та податкового обліку амортизації, відсутністю вимоги щодо обов’язкового створення підприємствами амортизаційного фонду та контролю за використанням його коштів за своїм економічним призначенням, відсутністю об’єктивної офіційної статистичної інформації про стан основних засобів. Вади амортизаційної політики макрорівня негативно впливають на господарську діяльність промислових підприємств. Так, оновлення матеріально-технічної бази ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», амортизаційну політику якого було проаналізовано в ході дослідження, майже не відбувається; ефективність використання основних засобів погіршується з року в рік, про що свідчать зростання фондомісткості та зниження фондовіддачі; кошти амортизаційного фонду використовуються не повністю. Комплексний аналіз амортизаційної політики в Україні показав, що вона не сприяє налагодженню нормального процесу відтворення основних засобів підприємств – тобто є неефективною та нецілеспрямованою. Економічні відносини у сфері державного регулювання амортизаційної політики потребують певних змін. Тому у третьому розділі роботи були описані напрями підвищення фінансово-економічної ефективності амортизаційної політики в Україні. Так, вітчизняні науковці відзначають необхідність: § вдосконалення порядку переоцінки основних засобів у зв’язку із інфляцією; § застосування прискореної амортизації на фазі зростання та зрілості підприємства; § відновлення амортизаційного фонду, який повинен мати на меті оновлення основних фондів; § встановлення державного контролю за цільовим використанням амортизаційних коштів підприємств з метою обмеження їх спрямування на поповнення оборотних коштів і поточне невиробниче споживання; § запровадження інвестиційного податкового кредиту, інвестиційної податкової знижки та податкових (амортизаційних) канікул для підприємств; § виділення сільськогосподарської техніки в окрему групу основних засобів для цілей оподаткування; § усунення суперечностей між бухгалтерським та податковим обліком; § відновлення статистичної інформації та побудова на цій основі цілісної статистичної звітності. Проведений аналіз зарубіжних амортизаційних систем, зокрема США, Канади, Данії, дозволив виділити такі їх особливості, як: гнучкість та адекватність розвитку національної економіки, доказом чого є розробка та реалізація періодичних амортизаційних реформ. Зазначені особливості дозволяють підтримувати цим країнам стабільно високий рівень інвестицій в основний капітал за рахунок амортизаційних відрахувань, забезпечувати оновлення та модернізацію основних засобів, сталі темпи економічного зростання. Тому використання світового досвіду у сфері амортизаційної політики є також доцільним в Україні. Реалізація зазначених наукових підходів і зарубіжного практичного досвіду дозволить підвищити ефективність амортизаційної політики держави та підприємств всіх організаційно-правових форм господарювання, створити найсприятливіші умови для їх подальшого розвитку та країни в цілому.
[1] Розраховано на основі даних таблиці 1. [2] Втрата чинності від 01.01.2013. 12 |
