 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Динаміка вартості основних засобів та введених в дію нових основних засобів по Україні за 2001-2014 рр., млн. грн. 12
ВСТУП Сучасний стан національної економіки України характеризується низькою ділової активністю господарюючих суб’єктів, зниженням рівня їх інвестиційної привабливості та скороченням підприємницького сектору. Таким чином, нині найважливішими проблемами української економіки є необхідність виходу з фінансово-економічної кризи та забезпечення сталого економічного розвитку. Їх розв'язання перебуває в площині використання підприємницькими структурами власних грошових коштів на фінансування відтворення основних засобів. Тому в сучасних умовах на перший план виходить амортизаційна політика, адже у структурі власних коштів домінуюче місце займають саме амортизаційні відрахування. Недостатня увага до формування амортизаційної політики в Україні з часів здобуття нею незалежності призвела до низької ефективності відтворювальних процесів та, як наслідок, до браку власних фінансових ресурсів для інвестування у виробничо-господарську діяльність та оновлення матеріально-технічної бази. Так, основні засоби зношуються, а обсяги їх оновлення стрімко знижуються, не забезпечуючи якісне покращення виробничого потенціалу вітчизняних підприємств і стримуючи таким чином конкурентоспроможність їх продукції на ринку. Саме тому сьогодні, як ніколи раніше, гостро актуальною в Україні є проблема розробки та реалізації науково обґрунтованої, ефективної амортизаційної політики як на державному рівні, так і на рівні окремого підприємства. Підвищення ефективності амортизаційної політики, яка є одним з основних факторів відновлення економічного зростання в умовах інвестиційної кризи, спаду виробництва та інфляції, сприятиме зміцненню фінансової бази й інноваційній орієнтації підприємств України та слугуватиме інструментом поєднання підприємницьких і загальнодержавних економічних інтересів у сфері науково-технічного прогресу. Саме активізація інвестиційного процесу, поряд з ринковими перетвореннями, повинна стати однією з головних стратегій і пріоритетів реформування амортизаційної політики в Україні. Об’єктом дослідження виступає амортизаційна політика. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних аспектів організації амортизаційної політики, оцінка її впливу на регулювання відтворювального процесу в Україні, а також визначення напрямів реформування вітчизняної амортизаційної системи на сучасному етапі. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: § визначити сутність амортизаційної політики, в тому числі розкрити підходи різних авторів та наукових шкіл; § охарактеризувати функції амортизаційної політики та амортизації; § розглянути складові амортизаційної політики; § провести аналіз динаміки інвестицій в основні засоби, вартості, коефіцієнта оновлення та ступеню зносу основних засобів в Україні; § виявити тенденції розвитку амортизаційної політики в Україні; § встановити причини виявлених тенденцій, явищ, процесів; § дати якісну оцінку виявлених тенденцій, явищ, процесів; § охарактеризувати ключові сучасні проблеми, пов’язані з розвитком і функціонуванням амортизаційної політики в Україні; § розкрити можливі напрями підвищення фінансово-економічної ефективності амортизаційної політики в Україні. До основних методів реалізації поставлених завдань належать діалектичний метод (дослідження сутності амортизаційної політики та амортизації), аналіз (дослідження окремих складових амортизаційної політики), порівняння (дослідження різних методів нарахування амортизації та зарубіжних амортизаційних систем), статистичні методи (опрацювання фактичних даних щодо стану основних засобів в Україні), узагальнення (виявлення тенденцій розвитку та визначення основних проблем розвитку амортизаційної політики в Україні), історичний (дослідження реформування амортизаційної політики в Україні та за кордоном). Поставлені автором мета та завдання зумовили структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика сутності амортизаційної політики. Амортизаційна політика є багатоплановою та багатогранною категорією, єдиного трактування сутності якої в економічній літературі немає. У роботах радянських учених дане поняття навіть не згадувалося, а тому для науковців пострадянського простору воно є відносно новим. Так, І. Й. Яремко визначає амортизаційну політику як складову частину загальнодержавної політики формування власних фінансових ресурсів, яка полягає в максимізації потоку власних засобів, що реінвестуються у виробничу діяльність [див. 1, с.46]. Дещо іншу позицію висловлює Л. В. Овод, розглядаючи амортизаційну політику як сукупність заходів, що здійснюються державою і спрямовані на забезпечення нормального режиму відтворення основних фондів [див. 2, с.66]. П. В. Тальміна вважає, що «на поверхні економічних явищ сутність амортизації, амортизаційних відрахувань та їх функції проявляють свою дію через економічні категорії і важелі, взаємозв’язок яких становить зміст амортизаційної політики як частини економічної політики держави» [3, с.58]. Більш конкретне визначення даній категорії дає М. Д. Білик: «Амортизаційна політика – це процес розробки норм і правил нарахування амортизації, встановлення порядку використання амортизаційного фонду» [4, с.48]. На нашу думку, найширше визначення амортизаційної політики належить Багато науковців як в Україні, так і за її межами розглядають амортизаційну політику з двох позицій: на макрорівні та мікрорівні(див. рисунок 1.1 у додатку до розділу 1). На макрорівніамортизаційна політика є складовою державної економічної політики та являє собою державне управління процесом розробки норм і правил нарахування амортизації, встановлення порядку використання амортизаційних коштів [див. 1, с.57]. Відповідно до Господарського кодексу України вона спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі [6, стаття 10]. Держава, відіграючи основну регулюючу роль у процесі формування амортизаційної політики, визначає її основні принципи: 1) встановлює методи амортизації; 2) визначає мінімальні терміни використання основного капіталу; 3) регулює порядок обліку амортизаційних відрахувань у витратах виробництва; 4) передбачає порядок використання амортизаційних відрахувань, як джерела інвестиційного забезпечення відтворення основного капіталу. Розробка обґрунтованої амортизаційної політики, яка є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки, дозволяє стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції та виробничого апарату, впровадження науково-технічного прогресу на мікрорівні. Стратегія амортизаційної політики держави направлена на ліквідацію причин, що породили недоліки в процесі відшкодування і відтворення основного капіталу, а її метою є зміна темпів і спрямування інвестиційного процесу в економіці, виведення її на траєкторію довгострокового економічного зростання. На основі амортизаційної політики держави підприємства формують і реалізують на мікрорівні власну амортизаційну політику (як складову облікової політики), яка ґрунтується на виборі та застосуванні одного з можливих (законом дозволених) методів амортизації з метою максимізації обсягу власних фінансових ресурсів протягом амортизаційного періоду. Амортизаційна політика підприємства в тій чи іншій мірі відображає державну амортизаційну політику, що проводиться на різних етапах його економічного розвитку. На кожному етапі реалізації перед нею стоять конкретні завдання, які окрім основного завдання – формування амортизаційних коштів для відшкодування зносу основного капіталу – можуть вміщувати й такі, як мінімізація податкових платежів або короткострокове поповнення обігових коштів [див. 7, с.134]. Зміст амортизаційної політики держави та підприємства визначається через низку складових [див. 8, с.126] (див. рисунок 1.2 у додатку до розділу 1), а саме: § норма амортизації; § оцінка та переоцінка основних засобів; § методи нарахування амортизації; § порядок використання амортизаційного фонду. Як можемо побачити, ключовою категорією амортизаційної політики є амортизація (термін походить від лат. «amortisatio», що означає «погашення»), дослідження сутності якої має довготривалу історичну традицію. Так, амортизація, як економічна категорія, виникла ще у XVI столітті, набула особливого значення у період становлення акціонерних відносин і залишається актуальною сьогодні. В умовах переходу до машинної індустрії перед економічною наукою постало завдання пояснити, яким чином окупаються величезні витрати, що пішли на придбання засобів виробництва (машин, обладнання тощо). Англійський економіст ХVIII-XIX ст. Д. Рікардо зробив спробу відповісти на це питання, висунувши тезу про перенесення вартості використаних засобів на вироблений товар. Схожою була позиція і французького фізіократа Ф. Кене, який вважав, що вартість витрачених засобів виробництва в процесі їх виробничого використання не зникає, а переноситься на новий товар [див. 9, с.410]. К. Маркс розглядав амортизацію як динамічне явище, характерну особливість обороту основного капіталу. У процесі функціонування засоби праці «не входять до продукту або до тієї споживної вартості, створенню якої вони сприяють, а, навпаки, зберігають по відношенню до неї свою самостійну форму до повного їх зносу; у той же час вартість свою вони передають по частинах» [10, с.178]. У працях радянських учених-економістів зазначається, що амортизація – це грошовий вираз вартості відшкодування основних фондів, це покриття витрат по відтворенню засобів праці, спожитих в процесі виробництва, по відтворенню основних фондів тієї ж потужності, це – джерело накопичення [див. 11, с.402-403]. Як можемо побачити, думки вчених стосовно сутності амортизації розходяться: класична теорія розглядає амортизацію як процес перенесення вартості зносу на собівартість продукції, а радянська школа – як грошове вираження зносу. Одним із найвагоміших джерел інформації для вивчення амортизації на сучасному етапі є законодавчо-нормативна база України, передусім Податковий кодекс України. Так, у ньому наводиться таке визначення амортизації: «систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)» [12, п.14.1.3]. Із даного визначення можна зробити такий висновок: амортизація дозволяє підприємцю розподілити його витрати на основні засоби (інші необоротні та нематеріальні активи) протягом періоду їх корисного використання і таким чином компенсувати їх вартість, так би мовити «розтягнути» її у часі. Однак дане трактування не розкриває повністю суті амортизації як одного з найбільш активних елементів в управлінні активами підприємства. Н. С. Приймак пропонує таке визначення амортизації як комплексного поняття: «комплексна економічна категорія, яка характеризує процес систематичного, поступового перенесення вартості засобів праці на вартість готової продукції підприємства, виготовленої з їх використанням, з метою забезпечення планомірного відновлення засобів праці внаслідок їх морального і фізичного Амортизація відіграє ряд важливих функцій. Різні автори наводять різну кількість цих функцій та їх трактування. Так, Н. С. Приймак наводить такі функції амортизації [13, с.197]: 1) функція відшкодування коштів, вкладених у засоби праці; 2) відтворювальна функція – забезпечення відтворення фізичного та морального зносу засобів праці; 3) накопичувальна функція – забезпечення акумулювання амортизаційних відрахувань у амортизаційному фонді; 4) облікова функція – перенесення вартості засобів праці на готову продукцію, виготовлену з їх використанням; 5) фіскальна функція – створює можливості для регулювання підприємством рівня сплачених податків. Такі розбіжності у класифікації функцій суттєво ускладнюють застосування фінансового механізму управління амортизацією. Тому виникає потреба у такій класифікації, яка б узгоджувалася з чинною законодавчо-нормативною базою. У сучасних умовах амортизація виконуєдві узагальнюючі функції [див. 14]: 1) податкову (фіскальну); 2) економічну. Фіскальна функція виявляється через податкову амортизацію, яка є елементом податкової політики держави, та полягає у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподаткованого прибутку на суму амортизаційних відрахувань. Так, сума податкової амортизації не включається в загальну суму валових витрат, а є самостійним показником, що бере участь (нарівні з валовими витратами) в розрахунку оподатковуваного прибутку. Тому перша функція амортизації – не накопичування коштів для відшкодування зношених основних засобів, а виведення коштів, витрачених на придбання основних засобів, з бази оподаткування податком на прибуток, після чого кошти потрапляють в обіг підприємства. Розмір податкової амортизації, а також розмір оподаткованого прибутку залежать від амортизаційної політики держави [див. 15, с.224]. Економічна функція амортизації полягає у фактичному відшкодуванні діючих основних фондів. Відповідні амортизаційні відрахування (економічна амортизація) відображають реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та надання послуг і відносяться на витрати діяльності суб'єктів господарювання. Можемо зробити висновок, що нарахування амортизації в податкових цілях необхідне для регулювання відносин підприємств із бюджетом відповідно до державної податкової політики, а в економічних цілях – для визначення витрат основного капіталу в поточному виробництві, для управління виробництвом і надання об’єктивної інформації про ефективність даного виробництва його керівникам, акціонерам, кредиторам, іншим підприємствам тощо. Оборот основного капіталу включає знос, амортизацію та оновлення. Знос і амортизація відбуваються в процесі виробничого використання основного капіталу, а оновлення – у результаті його створення та відновлення. Знос і амортизація є нерозривними процесами, однак їх не слід ототожнювати. Якщо знос – це втрата споживної вартості, а отже, і вартості засобів праці, то амортизація – це поступове перенесення цієї вартості на собівартість продукту, що виготовляється. Сума нарахованої амортизації являє собою вартість фізичного зносу об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. Тому амортизаційні відрахування, відображаючи величину перенесеної вартості у грошовому виразі, одночасно показують і ступінь зносу основного капіталу. Розрізняють два види 1) фізичний знос полягає у поступовій втраті основними засобами своїх первісних техніко-експлуатаційних властивостей, тобто споживної вартості, у процесі їхнього використання у виробництві або невикористання. Частковий фізичний знос компенсується здійсненням капітального ремонту основних засобів, а повний передбачає повну заміну зношених основних засобів шляхом нового капітального будівництва або придбання нових основних засобів. 2) моральний знос відображає знецінення основних засобів ще до настання їх повного фізичного зносу під впливом науково-технічного прогресу. Аналізуючи першу складову амортизаційної політики – норму амортизації, зазначимо, що амортизаційні відрахування здійснюються за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних засобів. Норма амортизації є головним важелем амортизаційної політики держави та відноситься до економічних нормативів тривалої дії. Завдяки нормі регулюється швидкість обороту основного капіталу, інтенсифікується процес його відтворення, регулюється прискорення науково-технічного прогресу в засобах праці. У кожний період розвитку економіки рівень норм не може бути однаковим, тому що вони обумовлюються об’єктивними вимогами розвитку економіки та визначаються прийнятим нормативним терміном корисного використання різних видів основних засобів. З точки зору комерційного розрахунку однаково поганими є як занижені норми амортизації (бо це може призвести до нестачі фінансових ресурсів, які необхідні для простого відтворення основних засобів), так і необґрунтовано завищені, які викликають штучне підвищення цін на продукцію та зниження рентабельності виробництва. Формування і використання амортизаційних відрахувань багато в чому залежить від вірогідної оцінки основних засобів – другої складової амортизаційної політики. Оцінка, виражаючи вартість основних засобів у грошовому вимірі, необхідна для правильного визначення загального їх обсягу, динаміки і структури, розрахунку показників ефективності роботи підприємства. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» залежно від характеру, стану основних засобів, часу оцінки розрізняють такі види їх оцінки [16]: § первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів; § переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки; § залишкова вартість – різниця між первісною (переоціненою) вартістю необоротного активу і сумою його накопиченої амортизації (зносу); § справедлива вартість – сума, за якою можна продати актив або оплатити зобов'язання за звичайних умов на певну дату; § вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості; § ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією). Третьою складовою та головним економічним важелем здійснення амортизаційної політики є методи нарахування амортизації, які являють собою методику, за якою здійснюється розподіл вартості основних засобів за роками їх служби у певному системному порядку. Методи амортизації, що застосовуються у світовій господарській практиці, досить різноманітні. Їх умовно можна поділити на дві групи (див. таблицю 1.1 у додатку до розділу 1): 1) методи пропорційного нарахування амортизації; 2) методи прискореного нарахування амортизації. Методи першої групи полягають у зміні суми нарахованої амортизації та залишкової вартості основного засобу пропорційно до обсягу виробленої з його використанням продукції або часу його корисного використання порівняно з минулим періодом. До цієї групи належать прямолінійний та виробничий методи нарахування амортизації. Друга група об’єднує методи нарахування амортизації, які сприяють досягненню більш ефективного використання активу впродовж першої половини періоду його експлуатації та при яких сума амортизації у кожному наступному році має тенденцію до зменшення. Сюди відносять такі методи нарахування амортизації, як метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод. Кожна із груп методів нарахування амортизації відображає певну концепцію передбачуваного використання конкретного виду амортизованого активу в господарській діяльності підприємства, обумовлену його функціональними особливостями, характером операційного процесу й факторами зовнішнього економічного й природного середовища [див. 17, с.16]. Незважаючи на такий широкий арсенал методів, вихідна база нарахування амортизації для кожного з них має уніфікований характер, а саме базується на трьох основних показниках: § первісна вартість амортизованого активу; § ліквідаційна вартість амортизованого активу; § передбачуваний період служби (термін корисного використання). Кожен з існуючих методів нарахування амортизації має низку переваг та недоліків, однак єдиного методу, який був би оптимальним, ефективним та економічно доцільним для всіх підприємств, не існує. Ще одним важливим важелем управління амортизацією є порядок використання амортизаційного фонду. Амортизаційний фонд – це фонд грошових ресурсів, що утворюється за рахунок амортизаційних відрахувань і призначається для повного відновлення основних засобів. У директивній економіці кошти амортизаційного фонду зберігалися на особливому рахунку, а їх використання за цільовим призначенням – на капітальні вкладення, які включають будівництво об’єктів, капітальний ремонт, реконструкцію та модернізацію, – строго контролювалося. Формування ринкових відносин передбачає надання підприємствам права самостійно визначати напрями використання коштів амортизаційного фонду. Тому в умовах кризового стану економіки та браку фінансових ресурсів може спостерігатися спрямування коштів амортизаційного фонду переважно на поточні потреби підприємства, що суперечить закономірностям відтворення основних засобів в умовах ринкового господарювання. У кінці кожного періоду підприємство використовує отримані амортизаційні відрахування для оновлення технічної бази, але тільки в тому випадку, якщо коштів достатньо. Якщо коштів недостатньо, то ці кошти потрапляють в «оборот» і становлять так званий «вивільнений в оборот капітал». Тому кожному підприємству для того, щоб знаходити оптимальний баланс між процесами оновлення своєї технічної бази та можливістю отримати додаткове джерело коштів, необхідно враховувати свої внутрішні потреби [див. 18, с.228-229]. Ефективність амортизаційної політики на макрорівні, що може бути досягнута лише за умови оптимального поєднання всіх її складових, є запорукою ефективного використання основних засобів на мікрорівні. З метою оперативної діагностики ефективності амортизаційної політики здійснюється постійний її моніторинг, що ґрунтується на розрахунку ряду показників. Так, для макрорівня розраховується ступінь зносу основних засобів в цілому по країні, а для мікрорівня – три групи показників стану й ефективності використання основних засобів на конкретному підприємстві (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1), а саме: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. РОЗДІЛ 2. Аналіз ефективності сучасного стану В умовах стрімкого розвитку нових технологій саме інвестиції є провідним засобом забезпечення прогресивних зрушень в економіці. Чим масштабніші обсяги і вища ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес та здійснюються позитивні ринкові перетворення. Але для сталого розвитку економіки, української економіки зокрема, потрібне не просто залучення інвестицій, а побудова ефективної амортизаційної політики як ефективного організаційно-економічного механізму постійного обороту капіталу. В Україні через високу конфліктність інтересів держави та підприємств ефективність амортизаційної політики доцільно аналізувати окремо на макро- і мікрорівні. Однак необхідно усвідомлювати, що незважаючи на таку дворівневість, ефективність амортизаційної політики підприємства, як складової частини державної амортизаційної політики, пов’язана з рівнем ефективності державної політики та економічними умовами. На сучасному етапі розвитку Україні притаманне загальне скрутне економічне становище суб’єктів господарювання та економіки в цілому. Так, динаміка інвестицій в основні засоби (див. рисунок 2.1 у додатку до розділу 2) дозволяє зробити такі висновки: 1) протягом 2002-2008 рр. спостерігалася позитивна тенденція активізації інвестиційної діяльності підприємств, що говорить про нарощування суб’єктами господарювання свого виробничого та техніко-технологічного потенціалу; 2) у 2008 р. через світову фінансову кризу відбулося стрімке зниження інвестиційної активності підприємств; 3) у 2010 р. знову почалося відновлення позитивної тенденції, однак в 2013 р. через початок АТО, внутрішню політичну та економічну кризу обсяг інвестицій в основний капітал почався стрімко скорочуватися. Після переходу української економіки від командно-адміністративної системи до ринкових умов господарювання однієї з основних проблем є проблема підвищення ефективності використання та відтворення основних засобів. Так, в останні роки в Україні спостерігається негативна тенденція відтворення основних засобів, про що свідчать дані таблиці. 1 [19]. Таблиця 1 Динаміка вартості основних засобів та введених в дію нових основних засобів по Україні за 2001-2014 рр., млн. грн.
Як можна побачити з даних табл. 1, вартість основних засобів в Україні зростає з року в рік. Проте таке зростання відбувається в основному за рахунок індексації. Так, у 2012 р. приріст основних засобів (1 751 065 млн. грн.) був більший від валового нагромадження основного капіталу (275 347 млн. грн.) у 6,4 рази, а Простежимо динаміку коливань значення коефіцієнту оновлення основних засобів за 2001-2014 рр.[1] за допомогою наведеного нижче графіка (рис. 1).
Проаналізувавши отримані дані, можемо стверджувати, що значення коефіцієнту оновлення основних засобів в цілому по Україні є дуже низьким. Як видно з графіка, у 2007 р. це значення було на максимальному за досліджуваний період рівні 6,23% і в 2014 р. воно знизилося до 0,92%. Цілком очевидно, що за таких темпів руху основних фондів не відбувається навіть просте їх відтворення. Суму накопиченого зносу та ступінь зносу основних засобів в цілому по підприємствах України характеризують дані таблиці 2 [19]. Таблиця 2 12 |
Рис. 1. Коефіцієнт оновлення основних засобів по Україні за 2001-2014 рр., %