ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СУТНІСТЬ, ЕТІОЛОГІЯ ТА ПАТОГЕНЕЗ ПОРУШЕНЬ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ

12 3

План

1. Сутність, етіологія та патогенез порушень опорно-рухової системи.

2. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями опорно-рухової системи.

3. Навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухової системи у спеціальних закладах.

4. Корекційні прийоми реалізації індивідуального підходу до дітей з порушеннями опорно-рухової системи в умовах інтегрованого навчання.

Література

1. Акатов Л. И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. Психологические основы: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений - Л. И. Акатов.- М.: ВЛАДОС, 2003. - 368 с.

2. Козявкин В И Детские церебральные параличи : медико-психологические проблемы , В. И. Козявкин, Л. Ф. Шестопалова, В. С. Подкорыгов – Львів: Українські технології, 1999. - 144 с.

3. Основи медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи : навчально-методичний посібник / за ред. В. Ю. Мартинюка, С. С. Зінченко. — К. : Інтермед, 2005 - 416 с.

4. Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку. - К. — 2008. — 24 с.

5. Специальная психология: учебное пособие для студентов вьісш. учебных заведений / под ред. В. И. Лубовского. — : Академия, 2006. — 464 с.

СУТНІСТЬ, ЕТІОЛОГІЯ ТА ПАТОГЕНЕЗ ПОРУШЕНЬ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ

Руховий аналізатор — це нейрофізіологічна система, яка здійснює аналіз і синтез сигналів, що виникають в органах людини та тварин. Руховий аналізатор складається з первинних відділів, специфічних нервових волокон (чутливі І, що несуть нервові імпульси до головного мозку), відповідних підкіркових структур і кіркового відділу, розташованих долях кори головного мозку. Руховий аналізатор бере участь упідтримці постійного тонусу (напруги) м'язів тіла та координації рухів. У вищих тварин і людини руховий аналізатор моделює рух, створює ніби образ руху, який потрібно здійснити, і постійно зіставляє реальний потік аферентних імпульсів руху м'язів з попередньо створеним образом — планом. Порушення, які відбуваються у руховому аналізаторі, призводять до певного, атипового розвитку особистості дитини.

Тема дитячого церебрального паралічу (ДЦП)є однією з найбільш актуальних на даному етапі розвитку вад і організації системи інтегрованого (інклюзивного) навчання. Це обумовлюється, з одного боку, значною поширеністю даної патології серед населення і відсутністю її своєчасної діагностики, з іншого - недостатністю наявних механізмів надання адекватної допомоги таким дітям на ранніх етапах розвитку лікарями і спеціалістами з корекційної педагогіки та спеціальної психології. Саме це і обумовлює високу ступінь інвалідизації цієї категорії дітей.

Поширення ДЦП, за даними різних авторів, варіюється в межах від 2 до 5-9 випадків на 1000 новонароджених. В останній час кількість новонароджених з церебральними паралічами помітно збільшилась. За даними Державного комітету статистики в Україні у 2006 році налічувалось 168128 дітей-інвалідів віком до 18 років. У структурі дитячої інвалідності відповідно даних МОЗ України органічні порушення центральної нервової системи посідають перше місце (47,9%), причому більшу частину з них займають різні форми дитячого паралічу.

Параліч (від гр. paralio — розслаблюю) — повне випадіння рухових функцій, яке залежить від ураження рухового апарату центральної або периферійної нервової системи. Паралічі поділяються на функціональні і органічні. Функціональні паралічі не супроводжуються анатомічними змінами в нервовій системі, частіше всього є істеричними і виникають внаслідок розвитку стійкого осередку гальмування в ділянці рухового аналізатора кори головного мозку. Вони виникають раптово, так само раптово зникають і не залишають зовні видимих наслідків. Неповний ступінь паралічу, або параліч у стадії зворотного розвитку, називається парезом.

Органічні паралічі залежно від місця ураження нервової системи поділяються на периферійні і центральні. При периферійних паралічах уражуються рухові клітини передніх рогів спинного мозку або ж периферійні нервові стволи; випадають всі рухи і падає тонус м'язів (в'ялий параліч), м'язи атрофуються, сухожильні рефлекси і рефлекси шкіри затухають. При центральних паралічах спостерігається ураження пірамідної системи і порушення можуть виникати у різних відділах головного і спинного мозку. При ньому окремі м'язи кінцівок ушкоджуються неоднаково; м'язовий тонус підвищується (спастичний параліч); рухові функції випадають не повністю: довільні рухи стають неможливими, а сухожильні рефлекси різко зростають; з'являються патологічні рефлекси.

Проблемою дитячих церебральних паралічів почали займатись досить давно. Перший клінічний опис дитячого церебрального паралічу зроблений В. Д. Літтлем (1810-1894), який сам страждав на лівосторонню клишоногість. У 1853 році ним опублікована робота, яка називалась "Про природу і лікування людського каркасу". Він доповів про це на засіданні Королівського медичного клубу, а потім опублікував свої спостереження над дітьми, у яких після перенесених під час пологів травм розвивався параліч кінцівок. Майже 100 років це захворювання називали хворобою Літтля.

"Дитячий церебральний параліч" — непрогресуючє порушення головного мозку, яке вражає ті його відділи, що відповідають за рухливість і положення тіла, і виникає на ранніх еmапax розвитку головного мозку.

ДЦП виникає внаслідок патологічних процесів, які відбуваються у нервовій системі матері і дитини до, під час і після пологів - ці порушення мають непрогредієнтний характер, але вони стають все більш помітними. Рухові розлади можуть помітними, помітними лише при інтенсивних фізичних навантаженнях (біг, точність, сила, координація рухів тощо) або і, які призводять до інвалідності. Часто паралічі поєднуються іншими відхиленнями, наприклад з епілептичними нападами, порушеннями мовлення або інтелектуальними розладами, є різними. У деяких випадках правильне лікування у поєднанні адекватної медичної та реабілітаційної допомоги на ранніх етапах протікання патології може допомогти дитині вести нормальне життя у соціальному середовищі.

При аналізі причин розвитку ДЦП вчені визначають зв'язок з тим чи іншим періодом розвитку з використанням факторів ризику. Порушення формування мозкової діяльності на ранніх етапах онтогенезу, які призводять до ДЦП, є результатом цілого ряду факторів. За часом впливу на мозок хвороботворного чинника їх поділяють на: пренатальні, натальні та постнатальні. За даними ряду дослідників вирішальна роль у ДЦП належить пренатальним факторам — від 37%, натальним — від 27% до 40%, постнатальним — від 5% , водночас окремі автори не надають такого значення факторам. Так, на думку Дешесни лише у 30% причини ДЦП лежать у пренатальному періоді, 60% натальному, і лише 10% — після народження у ранньому віці. У цьому переваги того чи іншого періоду, напевно, є, а головне значення мають окремі етіологічні фактори, які проявляються в певні періоди розвитку плоду новонародженого.

До пренатальних факторів відносять: конституцію матері; її соматичні, інфекційні, ендокринні захворювання у період вагітності; інтоксикацію її організму (вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, отруєння продуктами харчування, медикаментозними препаратами, хімічними речовинами тощо); ускладнення попередньої вагітності; діабет; неправильне кріплення плаценти; несумісність крові матері і плоду; негативний вплив факторів навколишнього середовища (проживання або праця на екологічно забруднених територіях, підприємствах, радіоактивних зонах, біля підприємств хімічної, видобувної, металургійної галузей тощо). До цих факторів можна віднести і несприятливі попередні пологи; лікування стироідними гормонами під час вагітності; кровотеча в пізні періоди вагітності; вживання матір'ю екстрогенних гормонів, внутрішньоматочні ушкодження. Також до цих факторів відносять і маленьку вагу новонародженої дитини (до 1500 г. — відсоток ДЦП серед таких дітей в межах 43-50%, що в 6 разів більше, ніж у дітей з нормальною вагою тіла); ненормальну позицію плоду; малу вагу плаценти; вагітність терміном менше 37 тижнів; виражений дефект пологів; аномалії кінцівок; мікроцефалію; генетичні фактори (приблизно у 2%).

До натальних факторів відносяться: недоношеність; асфіксія під час пологів (частота випадків ДЦП серед дітей, які народились з асфіксією в межах від 3 до 20%, при цьому чіткий зв'язок прослідковується порівняно з дітьми, які народились передчасно); механічні порушення під час пологів; неправильне попереднє положення плоду; швидкоплинні пологи; тривалі пологи; слабкість пологової діяльності; стимулювання пологів тощо.

До постнатальних факторів відносяться: травми черепа, кісток, субдуральні гематоми, травми шиї; інфекційні захворювання: менінгіт, енцефаліт, абсцес мозку тощо; інтоксикації: медикаментозними препаратами, хімічними речовинами, продуктами харчування, наркотиками, алкоголем, свинцем, миш'яком тощо; киснева недостатність; при новоутвореннях та інших набутих відхиленнях в мозку: кіста, гідроцефалія, пухлина тощо.

У світовій літературі запропоновано понад 20 класифікацій ДЦП. В своїй основі вони містять етіологічні ознаки, клінічні прояви, патогенетичні особливості. У дітей з ураженням рухових систем головного мозку можуть розвиватись: параліч чотирьох кінцівок - тетраплегія (відсутність або послаблення рухів всіх кінцівок з переважанням проблем у руках); диплегія (при переважанні паралічу ніг), геміплегія (параліч однієї половини); нижня параплегія (ураження ніг). У вітчизняній практиці використовується класифікація К. А. Семенової (1979) геміплегія; спастична диплегія; геміпаратична форма; гіркінетична форма; атонічно-астатична форма.

Спастична форма церебрального паралічу зустрічається у ряді випадків. Для неї характерні підвищення сухожильних рефлексів, рефлексу розтягування м'язів, судоми, м'язова слабкість, недорозвиток ушкоджених кінцівок, дія м'язів у відповідь на подразнення. Дитина з церебральним паралічем в основному пересувається на носочках, ставлячи одну ногу навперехрест з іншою.

Атетоїдна форма церебрального паралічу зустрічається приблизно у 20% випадків і проявляється у довільних рухах - кривих, повільних, вичурних рухах пальців рук, тіла. Стрес посилюється довільними рухами, під час релаксаціївони послаблюються і повністю зникають під час сну.

Спаксична форма церебрального паралічу зустрічається приблизно у 20% випадків. Вона характеризується порушенням координації рухів, особливо рухів рук, зростанням рефлексів, круговими рухами очних яблук, м'язовою слабкістю, тремором. В ранньому дитинстві рухи ніг дитини обмежені. Коли вона починає ходити — широко розставляє ноги. Неузгодженість роботи м'язів призводить до неможливості виконувати точні і спонтанні рухи.

Характеризуючи ДЦП як основну патологію необхідно зупинитись і на інших патологічних станах або захворюваннях, які призводять до порушень опорно-рухового апарату.

Прогресуючі м'язові атрофії — це велика група спадкових захворювань, що характеризуються постійним збільшенням м’язової слабкості і атрофії. Їх умовно розділяють на первинні і вторинні їі форми. Вторинні, або нейрогенні атрофії залежать від периферійного рухового нейрону. При первинних м'язових атрофіях спинний мозок і м’язи залишаються інтерактивними, спостерігається первинне ушкодження м'язів внаслідок порушення в них обміну речовин. Ці ще називають прогресуючими м'язовими дистрофіями. Прогресуюча м'язова дистрофія (або міопатія) - це клінічна гетерогенна група спадкових захворювань м'язів, ознаками яких є: зниження м'язового тонусу; зниження (або відсутність сухожильних рефлексів; зміни в біоелектричній активності м'язів. Поширеність прогресуючої м'язової дистрофії складає близько 200 випадків на 1 млн. населення, що дозволяє віднести їх до групи найбільш поширених спадкових захворювань.

До теперішнього часу немає засобів, які виліковують м'язову дистрофію. Розрізняють чотири основних види цієї патології. Найбільш часто зустрічається дистрофія Дюшена (50% випадків). Захворювання починається у ранньому віці і хворий помирає приблизно у 20-річному віці. М'язова дистрофія Беккера розвивається повільніше — хворі помирають приблизно у 40-річному віці. Плече-лопаточно-лицьова і кінцівочно-пояснична не впливають на тривалість життя.

До порушень опорно-рухового апарату призводить таке захворювання, як поліомієліт (від гр. polios - сірий, mielos мозок) — гостре інфекційне захворювання, що вражає головним чином сіру речовину спинного мозку. У 50-60-ті роки XX століття це захворювання було досить поширеним, на теперішній час за наявності вакцинації воно практично не зустрічається. Хворіють діти віком від 2-х до 7-ми років. Зараження відбувається через травний апарат, рідше - через дихальні шляхи. Процес починається з симптомами гострого респіраторного захворювання, потім уражає передні роги спинного мозку. Тому в дітей розвиваються в'ялі паралічі кінцівок з атрофіями і відсутністю рефлексів.

Ще однією патологією, яка призводить до виникнення порушень опорно-рухового апарату є сколіоз - бокове викривлення хребта, яке може проявлятись у його різних відділах. Хребет може бути викривлений вправо (частіше в плечовому відділі) або вліво (частіше в поясничному відділі). Хребет може скручуватись навколо вертикальної осі, що призводить до деформації грудної клітини. Сколіоз часто поєднується з такими деформаціями, як "кругла спина" і горб.

Деформація хребта при сколіозі може бути стійко фіксованою або функціональною, коли хребет тимчасово викривляється внаслідок неправильної осанки або різної довжини ніг.

Фіксований сколіоз може бути наслідком вродженого дефекту, наприклад клиноподібного хребта, зрощених ребер або хребців. Паралітичний або м'язово-скелетний сколіоз може розвиватись через декілька місяців після одностороннього паралічу в результаті поліомієліту. Найбільш поширена форма сколіозу - ідіоматична, походження якої ще недостатньо зрозуміле.

Спостерігаються й такі порушення опорно-рухового апарата «стеоартрит, остеомієліт, артрогрипоз, хондродистро-іопатія, патологічний кіфоз» та інші.

12 3