ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Структура, типи і сегменти ринків праці

Розрізняють зовнішній (професійний) ринок праці і внут­рішній ринок. Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покуп­цями робочої сили в масштабах країни, регіону, сфери економіки. Це відно­сини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифіка­ції робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників окремих сфер економіки, а також профспілки, які об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується плинністю кадрів, тобто він припу­скає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше. Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, всередині якого розмі­щення робочої сили і визначення її ціни, тобто заробітної плати, відбуваються згідно з адміністративними правилами і процеду­рами. Внутрішній ринокпередбачає рух кадрів усередині підприємст­ва, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Воно відбувається як по горизонталі, так і по вертикалі (по горизон­талі – переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді; по вертикалі – переведенням на інше ро­боче місце з підвищенням у посаді або на роботу, що потребує ви­щої кваліфікації). Конкретне функціонування внутрішніх ринків виражається через кадрову політику підприємств. Профспілки об’єднують працівників підприємства незалеж­но від їхніх професій. Зайнятість тут гарантується більшою мі­рою, ніж на зовнішньому ринку праці, що, у свою чергу, спри­яє підвищенню ефективності використання трудового потен­ціалу. Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинності ка­дрів, оскільки кожне підприємство заінтересоване в збереженні праців­ників, які знають специфіку його виробництва. Зовнішній і внутрішній ринки тісно пов’язані.

Практика функціонування ринків праці в багатьох країнах свід­чить про існування відкритого і прихованого ринків праці. Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це на­самперед організована, офіційна частина ринку – населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з під­приємствами або з недержавними структурами працевлаштуван­ня і професійного навчання. До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на під­приємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опи­нитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв’язків.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини – цільові рин­ки, які називаються сегментами. Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті сектори, зони, які обмежують мобільність ро­бочої сили своїми рамками. Ознаками сегментації можуть бути.

· територіальне положення – регіон, місто, район тощо;

· демографічні характеристики – статево-віковий і сімейний склад населення;

· соціально-економічні характеристики – рівень освіти, про­фесійно-кваліфікаційний склад працівників, стаж роботи тощо;

· економічні критерії – розподіл за формами влас­ності, за їхнім фінансовим станом; розподіл за рівнем матеріальної забезпеченості та ін.,

· психографічні показники – особисті якості працівників, їх належність до певних верств і прошарків суспільства тощо;

· поведінкові характеристики – мотивація зайнятості тощо.

Великого значення набуває створення сегментів для тих, хто особливо потребує соціальної підтримки від держави. Це такі мало конкурентоспроможні групи осіб, яким потрібна робота: мо­лодь, котра досягла працездатного віку, працівники похилого ві­ку, інваліди, жінки з дітьми. Сегментація ринку праці передбачає поділ ринку праці на дві частини: первинний і вторинний ринки праці.

Первинний ринок праці характеризується тим, що на ньому присут­ні “хороші роботи”. Ознаками цього ринку є:

· стабільність зайнятості і надійності становища працівника;

· високий рівень заробітної плати;

· чітко визначені можливості для професійного росту (кар’єри);

· використання прогресивних технологій, що потребують ви­сокої кваліфікації працівників;

· наявність ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці – це ринок, на якому присутні “пога­ні роботи”, що характеризуються ознаками, прямо протилежними первинним ринкам праці. Ознаками вторинного ринку є:

· велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;

· низький рівень заробітної плати;

· практично відсутнє просування по службових сходинках;

· використання застарілих і трудомістких технологій;

· відсутність профспілок.

Причини такої сегментації полягають у тому, що виробничі технології, які застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх їх необхідна висока кваліфікація і професійна підготовка. Це передусім допоміжні й підсобні роботи. Окрім то­го, виробництво залежить від кон’юнктурних спадів і піднесень. У зв’язку з цим підприємства повинні мати можливість збільшувати або зменшувати кількість праці. Персонал підприємствах поділяється на постійних і тимчасових. Останніх най­мають за сприятливої економічної кон’юнктури і звільняють під час спаду виробництва.

Залежно від того, які склалися стосунки між найманими пра­цівниками і роботодавцями, в який спосіб регулюються ці відно­сини, ринок праці може бути жорстким або гнучким. До 70-х років XX ст. у країнах розвинутого капіталізму, для яких на той період характерними були економічне зростання, по­вна зайнятість, маловідчутна інфляція, функціонував жорсткий ринок праці. Йому було притаманне державне регулювання і ве­ликий вплив профспілок. Ринок характеризувався гарантією і стабільністю зайнятості, що забезпечувалося політикою повної зайнятості та системою соціального страхування, регламентацією звільнення працівни­ків, забезпеченням трудящих стабільними доходами через узако­нення статусу профспілок та їхніх прав, розробленням систем оподаткування та допомоги, які гальмують процес поляризації доходів, стабільністю місця роботи, її безпеки.

Структурна перебудова в умовах жорст­кого ринку супроводжувалася кризовими явищами у виробництві, зростанням безробіття. Це призвело до поширення концепції гнуч­кого ринку праці. Його можна характеризувати як форму присто­сування ринку праці до структурної перебудови економіки. Гнучкість ринку праці передбачає:

· оперативне реагування на зміну кон’юнктури ринку праці, тобто зміну попиту, пропозиції і цін, що виявляється відповідно у зміні обсягу, структури, якості та ціни робочої сили;

· гнучкість підприємства, яка виявляється в гнучкому регулю­ванні обсягів продукції, що випускається, у використанні нових форм організації виробництва і праці, управління кадрами;

· територіальну та професійну мобільність працівників;

· різноманітність форм наймання і звільнення;

· форм професійно-кваліфікаційної перепід­готовки;

· гнучкість диференціації заробітної плати;

· гнучкість у регулюванні витрат на робочу силу;

· гнучкість режимів роботи та розподілу робочого часу;

· різноманітність методів і форм соціальної допомоги;

· різноманітність методів і форм зайнятості.

На підприємствах зазначені вимоги забезпечуються, зокрема, введенням режимів неповного робочого часу (скороченого робо­чого дня), надомної праці, роботи за викликами, гнучких режимів робочого часу, а також найманням тимчасових працівників.

Елементами інфраструктури ринку праці є: сфера регулювання заробітної плати (закони, нормативні акти, угоди, колективні договори, арбітражні органи) і компенсацій (допомоги по безробіттю тощо); мережа кас і різні фонди; служба зайнятості і працевлаштування; система профорієнтації, професійної підготовки і перенавчання трудових ресурсів; профспілкові організації та спілки роботодавців.

Необхідними умовами функціонування ринку праці є таке:

· ор­ганізація єдиної, замкненої й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієн­тації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідго­товки;

· наявність у територіальних органів виконавчої влади необ­хідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості, соціальна підтримка грома­дян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їх­ньому утриманні тощо.

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових, сти­хійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюю­чого впливу держави на ці процеси. Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і струк­турою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансова­ності. В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у вироб­ництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за сферами економіки, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціаль­ності та їх пропозицією.