 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Різногранний творчий шлях Миколи Зерова
Юрій Шерех так характеризує Миколу Зерова: «Людина рідкої ерудиції, величезного темпераменту, людина, що вміла надхнути оточення своєю ідеєю, вміла запалити цією ідеєю, людина, що заслужено вважається за метра в найвищому розумінні цього слова, людина, що за загальною думкою очолювала поетичну школу» («Леґенда про український неоклясицизм»). Зеров – критик. У збірнику 1920 р. опублікувавзагальний огляд української поезії початку ХХ ст. Монографічні нариси М. Зеров зібрав в окрему книжку «Від Куліша до Винниченка», маючи в планах скласти «Історію української літератури». У своїх літературно-критичних виступах Микола Костьович розкривав читачеві та й самим авторам, що таке література, ґрунтовно аналізуючи літературну продукцію. Досить ґрунтовною є його праця «Нове українське письменство». У дослідженні Зеров розглядає періодизацію і схеми нового українського письменства, творчість Котляревського, Білецького-Носенка, Гулака-Артемовського, Боровикоського, Гребінки, Квітки-Основ’яненка та ін.. Перекладацька діяльність М. Зерова – етап освоєння світової класики. Він перекладав із латини, білоруської, російської, польської, французької, італійської та англійської. Під час перебування в ленінградській тюрмі в 1936 р. він складав плани перекласти «Юлія Цезаря», «Бурю» й «Зимову казку» Шекспіра, «Баладіну» Ю. Словацького. На Соловках хотів засісти за німецьку, щоб перекладати Гете. Зеров – основоположник неокласичної школи поетів.Оригінальна творча спадщина Миколи Зерова колосальна. Створені в найтяжчі для нього роки близько 90 сонетів під його пером набули філософської глибини, інтелектуальної напруги й довершеності. У поетичній творчості Зеров щасливо поєднав традицію українського й світового письменства. Слава про М. Зерова-поета випереджала його публікації — часто оперта на чутки та упередженість. Сам же М. Зеров скептично ставився до своїх віршів, називаючи їх «сухарями» на розкішному бенкеті поетичної фантазії.Але вже багато хто з його сучасників відчув могутню силу цього карбованого поетичного слова. Дончик В. так характеризує риси творчості Зерова: «Дух класичної простоти, попарнаськи піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікаторська майстерність (він писав переважно сонети й олександрійські вірші — данина захопленню давньоримською поезією й французькими «парнасцями») — все це вражало сучасників.» (Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В.Г.Дончика. – Кн. 1. К.: Либідь, 1993. – 784 с.). Зеров не був байдужим до пошуків сучасності, навпаки — гаряче любив ту складну епоху, в яку довелося йому жити. Правда, багато хто вважав, що це поет несучасний, що байдужий до проблем актуальних. Підстави для таких тверджень давали не тільки його поезії, а й перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство» та невеличка монографія «Леся Українка». Юрій Шерех теж позитивно характеризує творчість Зерова: «Форма поезій Мик. Зерова справді різьбленочітка, гранично-відшліфована, суворо продумана» (Шерех Ю. Леґенда про український неоклясицизм / Юрій Шерех // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя. – Три томи. – Т. 1. – Харків: Фоліо, 1998.). Дослідник захолююється майстерністю Зерова-поета,його віртуозністю, адже у нього зважений кожний метричний хід, кожен образ, симетрично струнка будова, він міг зробити з нічого шедевр: «Майстерність Зерова така завершена і така підкреслено спокійна, що він часом може дозволити собі речі, які в іншого могли б здатися примітивними, і вони на загальному тлі не порушують гармонії. Хто міг би подати чотири каркасні рими сонету на формах місцевого відмінка іменника: на шпилі — в землі — на чолі — на тлі? М. Зеров робить це в сонеті «Забуття», і це при повній відсутності в нього бідних і банальних рим не сприймається як зниження майстерності.» Збірка «КАМЕНА» — видатне явище української лірики доби національного відродження. Її «світова зоорієнтованість», бережне плекання української мови, інтелектуалізм, естетична досконалістьу літературному процесі доби відігравали своєрідну роль катарсису, що підкреслив М.Рильський у рецензії на книгу побратима. Збірка М.Зерова заповнювала у суспільному бутті духовну порожнечу, пропагувала ті гуманістичні цінності, які ним нищилися. Тут пропагувалися ідеали свободи, людинолюбства, краси, гармонії, громадянської мужності, розумної волі й самоорганізованості.Це була не більшовицька, жорстока й людиноненависницька, а гуманістична концепція буття, що в свій центр поставила Людину, цінність її життя, красу. Зеров для українства 20-х рр. найтонше відчув актуальність естетичного закону «калокагатії» (грец. — kalos — прекрасний, agathos — морально досконалий, добрий; в античній естетиці це поняття означало гармонію зовнішньої й внутрішньої, духовно-моральної краси індивіда) як перспективу для людини й суспільства в ХХ ст. Назва збірки символічна: від латинського Camenae — у Древньому Римі так називали богинь, пророчиць, покровительок наук і мистецтв, муз. Камена — це муза-пророчиця, пісні якої бентежать серця. О.Білецький захоплювався її «класичним стилем, високою майстерністю вірша, добірною мовою... прекрасною простотою. Це прекрасний зразок того, якої майстерної мови можна досягти, перейшовши школу античних майстрів слова» (Білецький О. М.Зеров. Камена / Олександр Білецький // Білецький О. Літературно-критичні статті. – К.: Дніпро, 1990). Композиційно збірка складалася з трьох розділів: «Самотній мед» (сонети), «Media in barbaria» (лат. посеред варварів, складається із олександрійських віршів), «Римляни»(переклади римських поетів). Тематичне поле поезії Зерова обертається навколо сюжетівз античного світу («Хірон», «Саломея», «Навсікая», «Тесей», «Вергілій»), з доби Київської Русі («Князь Ігор», «Сон Святослава», «Святослав на порогах») та епохи українського бароко, що полонило Східну Європу («Брама Заборовського», «Турчиновський», «Київ з лівого берега»). Митця хвилюють філософські проблемижиття і смерті, взаємин людини з природою, їх гармонія й дисгармонія («В степу», «Овідій», «В пралісі»), бентежать вічні тем мистецтва, творчості, культури, місця поета в суспільстві («Класики», «Арістарх», «Тягар робочих літ», «Аргонавти», «Безсмертність», «Pro domo»). У сонеті «Pro domo» (з лат. «На захист себе, в обороні») М.Зеров накреслив естетичну програму національного відродження: Класична пластика, і контур строгий, І логіки залізна течія — Оце твоя, поезіє, дорога. Перший варіант твору мав назву «Молода Україна», а у цьому терцеті останній рядок звучав так: «Оце твоя, Україно, дорога», щопідкреслювало програму дій оновлення мистецтва.Автор негативно поставився до «старосвітчини», етнографічних стереотипів, архаїчних національних штампів, що культивувалися в українському письменстві. До «справжнього верхогір’я» виведе поезію класична гармонія, інтелектуалізм і сила почуттів митця, його зоорієнтованість на світові мистецькі взірці Невід’ємною ознакою сонетів Зерова є їх широка культурологічна сфера, за що тодішня критика звинувачувала лідера неокласиків у «книжній тематиці», у «пасеїзмі», тобто у поверненні назад, його любові до давньоримської поезії та лірики французьких парнасців. Але коло літературних ремінісценцій, стилізацій, сонетів-портретів дуже широке: у його художньому світі живуть елітні митці світової класики — Шекспір, Діккенс, Теккерей, Ж.Верн, Марк Твен, Уелс, а також діячі української культури — Турчиновський, Зборовський, Куліш, Горленко, Вороний, Олесь, Філянський, Чупринка, Самійленко. Це не означає, що поет оминав буття сучасності, в чому його звинувачувала більшовицька критика. Насправді у його сонетах крізь шати античного світу нещадно проступає правдива характеристика сталінської доби, наближення якої відчув уже в 1922 р. в сонеті «Саломея». САЛОМЕЯ П. Филиповичу
Там левантійський місяць діє чари І колихає в серці теплу кров, Там диким цвітом процвіла любов, І все в крові – шоломи і тіари. (кров – символ загибелі, страждань,чим і знаменувалась сталінська доба) |
