ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Актуальні напрями удосконалення системи підготовки спортсменів в олімпійському спорті.

123

Продуктивний розвиток теорії підготовки спортсменів багато в чому обумовлюється правильним вибором стратегічних напрямків її подальшого вдосконалення, виявленням резервів, закладених у розробці її різних напрямків. У цьому плані доречно охарактеризувати можливості вдосконалення системи спортивної підготовки в наступних основних напрямках.

Перший напрямок — приріст обсягу тренувальної й змагальноъ діяльності. Значення основних показників, що характеризують цю сторону процесу спортивного тренування, у першій половині 90-х років в 2 рази, а в окремих випадках і більш, перевищили дані 60-х років XX ст. Особливо це торкнулося обсягу змагальної діяльності, яка в більшості видів спорту зросла в кілька разів у зв'язку з різким збільшенням кількості змагань, особливо комерційних. Навіть у тих видах спорту, які було прийнято вважати сезонними (велосипедний, ковзанярський, гірськолижний спорт, фігурне катання, футбол, хокей тощо), у цей час організує майже річну змагальну діяльність.

Тенденція до подальшого збільшення обсягів тренувальної роботи зберігається. Зокрема, фахівці різних країн рекомендують у найближчі роки побільшати обсяг роботи, затрачуваної на підготовку спортсменів високого класу, до 1500-1700 год. у рік при 340-360 днях занять і змагань (зараз ці цифри звичайно не перевищують відповідно 1100-1400 і 300-320). Разом з тим практика підготовки спортивних команд у різних країнах показала, що цей напрямок удосконалення спортивного тренування в багатьох видах спорту й окремих дисциплінах практично вичерпало свої можливості. Велика кількість спортсменів і цілі команди, що зайво побільшали обсяги тренувальної роботи, не одержали очікуваних результатів; різко зросло число випадків перетренованості, перенапруги функціональних систем організму й травматизму; скоротилися строки виступу на рівні вищих досягнень у силу винятково високих фізичних і психічних навантажень, вичерпання адаптаційних можливостей організму спортсменів. Надмірні обсяги роботи ввійшли в суперечність із іншими компонентами тренувального навантаження, негативно позначилися на ефективності процесу спеціальної фізичної й технічної підготовки спортсменів.

Другий напрямок — розробка методики продовження періоду успішних виступів спортсменів на заключних етапах спортивної кар'єри.

Комерціалізація й професіоналізація олімпійського спорту загострили інтерес до продовження успішної спортивної кар'єри видатних спортсменів. Це привело до успішних виступів великої кількості спортсменів у самих різних видах спорту далеко за межами оптимальної вікової зони для досягнення найвищих результатів. З'явилося багато прикладів демонстрації видатних результатів спортсменами у віці 30-35 років і навіть 40 і більш років не тільки в спортивних іграх, але й у легкій атлетиці, велосипедному спорті, різних видах веслування й інших видах спорту. Навіть у спортивному плаванні, яке історично було прийнято вважати спортом юних, з верхньою віковою границею не більш 22- 24 років, з'явилася велика кількість видатних 28-32-літніх спортсменів, що успішно конкурують зі своїми більш молодими суперниками. Ця тенденція, що чітко виявився в останні роки, вимагає серйозного наукового підкріплення в напрямку вдосконалення системи підготовки спортсменів на заключних етапах її багаторічного вдосконалення.

Необхідне усвідомлення того, що багаторічна підготовка спортсменів складається із двох стадій, різних по цілям і завданням, критеріям ефективності, змісту процесу підготовки й тривалості. Перша охоплює період від початку занять спортом до виходу спортсмена на рівень вищих досягнень. Її тривалість і весь зміст повинні бути підлеглі реалізації закономірностей і принципів планомірної підготовки до вищих досягнень, які протягом багатьох десятиліть зазнали всебічного наукового обґрунтування й реалізації на практиці. Виділення другої стадії з'явилося наслідком розвитку спорту в останні десятиліття, протягом яких було показано, що після виходу на рівень вищих досягнень можливі не тільки їх збереження протягом тривалого часу, але й досить тривалий період росту спортивної майстерності. Процес підготовки в цій стадії повинен бути підлеглий ефективній змагальній діяльності, що опирається на використання резервів підвищення й підтримки спортивної майстерності. Знання, що ставляться до цієї стадії, опираються в основному на досвід практики, система підготовки на цій стадії не має потрібного наукового обґрунтування й вимагає поглибленого вивчання. У розробці ефективної системи підготовки в цій стадії таяться не тільки великі резерви росту майстерності й збільшення тривалості спортивної кар'єри спортсменів високого класу, але й збільшення популярності олімпійського спорту, багато в чому залежній від тривалості і якості виступів уже добре відомих, популярних спортсменів.

Третій напрямок пов'язане з оптимізацією побудови чотирирічних олімпійських циклів. Однієї з тенденцій сучасного олімпійського спорту є збільшення тривалості періоду виступів спортсменів на рівні спорту вищих досягнень. Уже звичними стали виступи найсильніших спортсменів у двох-трьох олімпійських циклах, постійно збільшується кількість випадків виступу спортсменів у чотирьох-п'ятьох і навіть шести-семи Олімпійських іграх. Тому цілком актуальною представляється розробка структури й змісту чотирирічних олімпійських циклів з розумінням того, що кожен черговий цикл у кар'єрі спортсмена не може дублювати зміст попереднього, а повинен представляти самостійне утворення, побудоване відповідно до вікових особливостей спортсмена, тривалості й змісту попередньої підготовки, закономірностями й принципами багаторічного спортивного вдосконалення.

Четвертий напрямок — усунення протиріч, що виникли в сфері олімпійського спорту у зв'язку з проведенням Юнацьких Олімпійських ігор, які, всупереч первісним уявленням, у багатьох країнах перетворюються в спортивні події міжнародного масштабу, що організуються за таким ж принципом, як і Гри Олімпіад і зимові Олімпійські ігри.

Що виявилися при формуванні програм Юнацьких Олімпійських ігор і побудові програм підготовки до них тенденцій, характерних для змагань принципово іншого рівня, — Ігор Олімпіад і зимових Олімпійських ігор — стали серйозною загрозою для планомірної підготовки спортсменів, стану їх здоров'я. Прагнення добитися максимальних результатів на Юнацьких Олімпійських іграх приводить до порушення закономірностей багаторічної підготовки, її форсуванню, а в окремих видах спорту (наприклад, у важкій атлетиці, особливо жіночої) — до катастрофічних наслідків для здоров'я й повноцінного розвитку. Практика, що склалася в багатьох країнах вже в цей час призвела до передчасного відходу зі спорту великої кількості найбільш талановитих юних спортсменів.

В основі п'ятого напрямку — розуміння того, що періодизація підготовки повинна опиратися на творче використання закономірностей і принципів спортивної підготовки, а не на формальні схеми, підігнані під календар змагань.

Слід враховувати, що періодизація річної підготовки залежить від етапу багаторічного вдосконалення спортсменів, специфіки календаря змагань у різних видах спорту, цільової орієнтації спортсменів і тренерів на виступи в змаганнях різного рівня, тривалості й змісту попередньої підготовки. Періодизація річної підготовки буде принципово різнитися у спортсменів, що перебувають на етапах попередньої базової підготовки й максимальної реалізації індивідуальних можливостей у системі багаторічного вдосконалення.

Різні підходи до періодизації будуть реалізовуватися при підготовці в циклічних видах спорту та спортивних іграх; по-різному буде будуватися підготовка спортсменів, що орієнтуються на успіх у найбільших змаганнях року — Олімпійських іграх або чемпіонатах світу — або на успішне засвоєння широкого календаря змагань протягом більшої частини року тощо.

При такому підході видадуться безглуздими бекінченні, на жаль, спроби критики тих чи інших вузькоспрямованих концепцій періодизації, розроблених для конкретних випадків (наприклад, для підготовки винятково до головних змагань року), оскільки вони не відповідають специфіці змагального календаря у спортивних іграх або бажанню спортсменів багаторазово усшно виступати у змаганнях, що плануються протягом усього року. Періодизація — це лише анологія побудови підготовки, а теорія періо-дизації — сукупність закономірностей і принципів, які повинні бути покладені в її основу.

Шостий напрямок — строга відповідність системи тренування спортсменів високого класу специфічним вимогам обраної спеціалізації виду спорту. Це виражається у збільшенні обсягу допоміжної й, особливо, спеціальної підготовки в загальному обсязі тренувальної роботи. Загальна підготовка як неспецифічна в її традиційному розумінні не відіграє істотну роль у тренуванні спортсменів високого класу й використовується переважно як засіб активного відпочинку. Вона має строго виражений базовий характер, тісно взаємозалежної як по завданнях, і за змістом з допоміжною (напівспеціальної) і спеціальною підготовкою.

Навіть на ранніх етапах багаторічного удосконалення необхідно додержуватися взаємозв'язку засобів і методів тренування, співвідношення роботи різної спрямованості з вимогами запланованої надалі вузької спеціалізації. Переконливо доведено, що виконання спортсменами в юнацькому і підлітковому віці великих обсягів підготовчої роботи, яка не відповідає вимогам майбутньої спеціалізації, пригнічує природні задатки юних спортсменів і лишають їх можливості досягнення видатних результатів.

Сьомий напрямок — максимальна орієнтація на індивідуальні задатки й здатності кожного конкретного спортсмена при виборі спеціалізації, розробці всієї системи багаторічної підготовки, визначенні раціональної структури змагальної діяльності тощо вимагає підвищеного уваги до відбору й орієнтації спортсменів на всіх етапах багаторічного вдосконалення, розробці індивідуальних програм підготовки, а також умілої комбінації індивідуальної й групової форм роботи.

Восьмий напрямок — прагнення до строго збалансованої системи тренувальних і змагальних навантажень, відпочинку, харчування, засобів відновлення, стимуляції працездатності й мобілізації функціональних резервів. У цей час відзначається зайве захоплення тренувальними й змагальними навантаженнями, а також засобами стимуляції працездатності, при цьому недооцінюються повноцінний відпочинок, харчування, відновлювальні заходи. Саме тут, особливо в раціональному харчуванні, що відповідає не тільки специфіці виду спорту, але й спрямованості навантажень у кожному структурному утворені тренувального процесу, закладені значні резерви підвищення його ефективності.

Не менш суттєво резерви пов'язані й з оптимізацією системи застосування фармакологічних засобів, що забезпечують ефективне протікання адаптаційних і відновлювальних реакцій, профілактику перевтоми й перенапруги функціональних систем, спортивного травматизму й одночасно не протиріччять принципам спортивної етики, антидопінговій політиці МОК і спортивних федерацій. Наукова й практична діяльність у цій сфері винятково ускладнена в останні роки у зв'язку з однобічної, що й далеко не завжди відповідає сучасним принципам спортивної підготовки, спортивної медицини й теорії адаптації політикою Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA).

Дев'ятий напрямок — відповідність системи підготовки до головних змагань географічним і кліматичним умовам місць, у яких планується їхнє проведення. Слід постійно мати на увазі, що проведення змагань в умовах жаркого або холодного клімату, среднегорья й високогір'я, при значній зміні годинних поясів здатне істотно вплинути на рівень досягнень спортсменів. Наявність відповідних знань і облік цих факторів у системі підготовки дозволяє нейтралізувати їхню негативну дію, добитися досягнення найвищих результатів сезону в незвичних кліматичних і географічних умовах.

Десятий напрямок — розширення нетрадиційних засобів підготовки: використання приладів, устаткування й методичних прийомів, що дозволяють повніше розкрити функціональні резерви організму спортсмена; застосування тренажерів, що забезпечують сполучене вдосконалення рухових якостей (наприклад, сили й гнучкості, сили й координаційних здібностей), фізичне й технічне вдосконалення; проведення тренування в умовах среднегорья й високогір'я, що дозволяє інтенсифікувати процеси адаптації до факторів тренувального впливу, підвищити ефективність безпосередньої підготовки до головних змагань тощо.

Одинадцатий напрямок — орієнтація всієї системи спортивного тренування на досягнення оптимальної структури змагальної діяльності. Це передбачає не тільки вдосконалення всіх її компонентів, значимих на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей, але й створення відповідного функціонального фундаменту на ранніх етапах багаторічної підготовки. Одночасно слід враховувати, що в структурі змагальної діяльності на рівні вищої спортивної майстерності значимими часто виявляються компоненти, які на ранніх етапах багаторічної підготовки часто випадають із поля зору тренера й спортсмена. При створенні функціонального фундаменту на етапах попередньої й спеціалізованої базової підготовки необхідно орієнтуватися на ті складові, які забезпечують успіх на рівні вищих спортивних досягнень. Допущені помилки дуже важко компенсувати на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей.

Дванадцятий напрямок — удосконалення системи керування тренувальним процесом на основі об'єктивізації знань про структуру змагальної діяльності й підготовленості з обліком як загальних закономірностей становлення спортивної майстерності в конкретному виді спорту, так і індивідуальних можливостей спортсменів. Тут передбачається орієнтація на групові й індивідуальні моделі характеристики змагальної діяльності й підготовленості, систему, що відповідає, підбору й планування засобів педагогічного впливу, контролю й корекції тренувального процесу.

Аналіз показує, що цей напрямок, що опирається на можливості сучасної діагностичної техніки й інформаційних технологій, у цей час є одним з основних резервів удосконалення системи спортивного тренування, тому що дозволяє створити необхідні умови для раціонального керування станом спортсмена й протіканням адаптаційних змін, що забезпечують відповідність рівня підготовленості запланованої структури змагальної діяльності й заданому спортивному результату.

Тринадцятий напрямок — розширення, конкретизація й часткова перебудова знань і практичної діяльності по ряду розділів спортивної підготовки (розвиток рухових якостей, планування навантаження в різних структурних утворенях, удосконалення складних елементів спортивної техніки, застосування ергогених засобів тощо) у напрямку забезпечення умов для профілактики спортивного травматизму й перетренованості.

Справа в тому, що внаслідок винятково високого рівня тренувальних навантажень сучасного спорту й різкого розширення в останні роки змагальної практики, проблема перетренованості й спортивного травматизму перетворилася в одну з найбільш гострих у сучасному олімпійському спорті. Ці негативні явища ламають кар'єру багатьох талановитих спортсменів — не дозволяють їм повною мірою розкрити свої можливості, суттєво укорочують тривалість виступів на вищому рівні, приводять до серйозних проблем зі здоров'ям.

Аналіз показує, що більшість випадків перетренованості й травм (біля 70-80%) є наслідком недостатнього рівня знань тренерів і спортсменів в області профілактики спортивного травматизму, низької кваліфікації спортивних лікарів, які, як правило, не мають фахової освіти в області спортивної медицини. Свій негативний внесок у проблему спортивного травматизму вносить і недосконалість ряду положень теорії й методики підготовки спортсменів, організаційних і матеріально-технічних основ спортивної підготовки.

Це цілком зрозуміло, якщо проаналізувати розвиток як загальної теорії й методики спортивної підготовки, так і теорії, методики й, особливо, практики підготовки спортсменів у різних видах спорту. Методика розвитку рухових якостей, удосконалення техніки, планування навантажень, використання позатренувальних та інших факторів, історично розглядалася винятково з позицій забезпечення максимального тренувального ефекту відносно вдосконалення тих або інших сторін спортивної підготовленості й практично ігнорувала аналіз факторів ризику відносно травм, особливо втоми. У результаті багато положень методики підготовки таять у собі погрозу підвищеного спортивного травматизму. Це особливо стосується методики розвитку гнучкості й швидкісно-силових якостей, підвищеної концентрації в окремих структурних утворенях тренувального процесу односпрямованих, близьких за біомеханічною структурою широкоамплітудних вправ з високою активізацією швидкісно-силового потенціалу, обсягу й змісту розминки, підготовки в складних кліматогеографічних і погодних умовах тощо. Тому в певній корекції ряду положень як загальної теорії, так і конкретної методики підготовки спортсменів криються істотні резерви зменшення травматизму, профілактики перетренованості й підвищення якості процесу підготовки, продовження успішної кар'єри спортсмена.

Чотирнадцятий напрямок — динамічність системи підготовки, її оперативна корекція на основі постійного вивчення й обліку як загальних тенденцій розвитку олімпійського спорту, так і особливостей розвитку конкретних його видів — зміна правил змагань і умов їх проведення, застосування нового регманенту й устаткування, розширення календаря й зміна значимості різних змагань тощо.

Необхідно забезпечити постійне розширення зв'язку найважливіших складових системи підготовки спортсменів з реаліями розвитку олімпійського спорту, далеко не у всіх випадках принципами, що перебувають відповідно до об'єктивних закономірностей і, раціональної побудови спортивної підготовки. Зокрема, при розвитку теорії й методики підготовки спортсменів необхідно враховувати наступні фактори:

• поява в програмах Олімпійських ігор видів спорту, що відрізняються особливою специфікою, наприклад, гольфу, керлингу властиво методичних положень, що й вимагають розвитку певних теоретичних положень спортивної підготовки;

• поява в програмах Олімпійських ігор видів змагань (жіноча важка атлетика, жіночий бокс, жіночий футбол, жіночий хокей тощо), що вимагають особливої уваги до розвитку проблематики жіночого спорту, особливо в напрямках забезпечення повноцінного вікового розвитку, профілактики травматизму;

• необхідність пошуку резервів у системі підготовки з метою усунення негативних наслідків, пов'язаних з тенденціями розвитку окремих видів спорту (зокрема, жіноча спортивна гімнастика), небезпечних як для повноцінної підготовки, так і для вікового розвитку й здоров'я.

П'ятнадцятий напрямок вимагає цілеспрямованої роботи з відбору й включенню в предметну область теорії, що постійно обновляється та розширюється, різноманітних наукових досліджень і даних практичного досвіду матеріалу. Відбір з величезної кількості таких даних тих з них, які можуть бути включені в емпіричну основу теорії, виявитися корисними для розширення закономірностей, розвитку принципів, установлення правил являє собою складне й винятково важливе аналітичне завдання.

123