ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Племiннi союзи германцiв у II-IIIст. Велике переселення народiв

У II-III ст. вiдбувається перемiщення германських племен у схiднiй та центральній Європi. Iх основною причиною було зростання продуктивних сил в германському суспiльстві. Cусiднi племена, здiйснюючи тиск на германцiв, теж примушували їх к переселенням.

В II-III ст. у германцiв виникають новi великі племiннi союзи, яки мали стiйкий характер: алеманський союз (семнони, квади та деякi iншi племена у верхiв’ях Рейна), союз саксiв (племена, якi жили на захiд та схiд вiд Ельби - херуски, хавки та iн.), союз франкiв (племена середнього та нижнього Рейна - хамави, батави, салiї, хатти та iнш.), союзи ост- i вестготiв в Причорномор’ї, союзи лангобардiв, вандалiв, бургундiв та iн. Таки союзи були попередниками держав.

В III- на початку IV ст. алемани захопили так звані Десятиннi землi (трикутник мiж Рейном, Дунаєм та Неккаром). У германцiв з’явився плацдарм для подальших нападiв на територiю Римської iмперiї. Соцiально-економiчнi змiни, зумовлені розкладом общинно-родового ладу, i утворення великих племiнних союзiв викликали протягом IV-VII столiть у Європi масовi мiграцiї, що дiстали загальну назву Великого переселення народiв. Зовнi поштовхом до нього послужили перемiщення схiдних германцiв, зокрема готiв.

Рис.4. Велике переселення народів

Iсторiя готiв

Прабатькiвщиною готiв була Скандинавiя. Про те свiдчать такi назви як острiв Gotland, областi у Швецiї - Västergötland та Östergötland. В II-I ст. до н.е. готи переселилися на континент у гирло Вiсли. На початку IIIст. готи просуваються на пiвдень i поширюються вiд Дуная до Днiпра. В серединi III ст. вони починають здiйснювати наскоки на Римську iмперiю. Вони об’єднуються у великі вiйсковi союзи. Спочатку їх цiллю були Дакiя та Нижня Мезiя. У 271 р. iмператор Галiєн вiддав готам Дакiю. На якийсь час наскоки готiв були припиненi iмператором Клавдiєм II, який розбив вiйсько готiв коло мiста Наiссуса (269 р.). Готи оселилися у Причорномор’ї, де i поділилися на остготiв та вестготiв. Межа мiж ними проходила по Днiстру.

У 258 р. готи захопили Крим. Кримськi готи багато столiть зберiгали свою мову i лише у XVIII ст. остаточно злилися с мiсцевим населенням.

У IVст. у Причорномор’ї виникає сильний племiнний союз на чолi з остготами. Але у 375 р. на остготське королiвство Ерманарiха насунули зi сходу кочiвники гунни. Вони розгромили готський союз, Ерманарiх загинув у бою.

Рятуючись вiд гуннiв, вестготи звернулися до iмператора Валента з проханням дозволити їм оселитися на територiї Римської iмперiї. Але умови їх життя були такi поганi, що вони повстали ,i разом з рабами, якi приєдналися до них, у битвi бiля Адрiанополя розгромили римське вiйсько, у цiй битвi загинув i iмператор Валент. Новому iмператору Феодосiю I пощастило якось домовитися з вестготами i оселити їх на Балканах. Тут частина готiв прийняла християнство. Пiсля смертi Феодосiя I Римська iмперiя подiлилася на Схiдну й Захiдну частини, мiж якими точилася запекла боротьба. Схiдний iмператор увесь час нацьковував вестготiв проти Захiдної Римської iмперiї. В 409р. вестготський король Аларiх вступив на територiю Iталiї, у 410 р. Рим було взято. Вестготи перейшли з Iталiї в Пiвденну Галлiю, де в 418 р. створили перше варварське королівство на територiї Римської iмперiї - Аквiтанiю зі столицею в Тулузi. Потiм це королiвство поширилося за Пiрiнеї в Iспанiю, й столицю було перенесено в Толедо. Вестготське королівство проiснувало до 711 р.

Остготи ще з Причорномор’я мусили йти з гуннами, разом з ними перекочували у Паннонiю (тепер. Угорщина), брали участь у походах проти римлян. 15 червня 451 р. на Каталаунських полях, поблизу мiста Труа сталася “битва народiв”. На боцi римлян билися вестготи, бургунди, франки тощо, на боцi гуннiв - остготи, сармати, іншi дрiбнi племена. Аттiла зазнав поразки i гуннське королiвство розпалося.

У 493 р Італія була завойована остготами під проводом Теодоріха. Остготское королівство проіснувало до 555 р Це був період найбільшого культурного розквіту остготів. Збережені готські рукописи дійшли до нас у остготских списках, хоча пам'ятники були створені набагато раніше вестготами. Надалі готи змішалися з місцевим населенням і поступово зникли з історичної арени.

Поява писемності у готовий пов'язано з поширенням серед них в 4 ст. християнства. Легенда: прийняття християнства було викликано ворожнечею між двома готськими вождями Атанаріхом і Фрітігерном. У боротьбі з Атанаріхом, Фрітінгерн звернувся до візантійського імператора Валента. Валент йому допоміг, Фрітігерн на знак подяки прийняв християнство.

Першим християнським готським проповідником був Вульфіла, жив у 4 столітті (311-382 р) Для поширення християнської релігії серед готів Вульфілла створив готський алфавіт і переклав «Священне писання» готською мовою.

Iсторiя вандалiв i свевiв

Схiдногерманськi племена вандалiв i свевiв знялися з мiсця майже одночасно з готами, у 409 р. пройшли Галлiю i в 425 р. захопили частину Iспанiї, де свеви розмiстилися в пiвнічно-захiдній частинi (тепер Країна Баскiв), а вандали на пiвднi, в теперiшнiй Андалузiї. У 429 р. пiд натиском вестготiв вандали переправилися через Гiбралтар на узбережжя Пiвнiчної Африки (територiя колишнього Карфагену), де створили власне королiвство. З Африки вандали чинили наскоки на Iталiю, в 455 р. захопили Рим i 14 днiв так жорстоко грабували й нищили мiсто, що поняття “вандалiзм” залишилося навiкi в пам’ятi людства. Вандальске королiвство було знищене в 533-534 рр. вiйськом вiзантiйського iмператора Юстiнiана пiд керiвництвом Велiзарiя. Свеви, що лишилися на територiї Iспанiї, поступово розчинилися в мiсцевому населеннi.

Iсторiя бургундiв

Схiдногерманське плем’я бургундiв мешкало мiж Одером та Ельбой. На початку Vст. вони зробили спробу закрiпитися на середньому Рейнi мiж франками й алеманами, де виникло бургундське королiвство з центром у мiстi Вормс. Але римський намiсник Галлiї Аецiй розгромив бургундiв, а в 473 р. їх дуже понищили гунни, якi вбили в бою бургундського короля Гундiкарiя. Тих бургундiв, якi лишилися живими, Аецiй оселив у 443 р. на пiвденному заходi Галлiї. Звiдти вони пiзнiше поширилися на пiвдень по долинi рiчки Рони, де створили так зване “Друге бургундське королiвство”. Воно iснувало до 532-534 рр., коли було приєднане до франкської iмперiї Меровiнгів. Лишилася лише назва французської провiнцiї Бургундiї (Bourgogne).

Iсторiя лангобардiв

У IV-V ст. в басейн середнього Дунаю прийшли з нижньої течiї Ельби лангобарди. Пiд натиском аварiв вони мусили йти далi i, згуртувавши великий союз племен (сакси, сармати та iн.), пiд проводом короля Альбоїна в 568 р. вдерлися до Пiвнiчної Iталiї, завоювали територiю теперiшніх Ломбардiї i Тоскани i створили тут власне королiвство. У VIII ст. лангобардськi королi намагалися поширити свої володiння, навiть намагалися захопити Рим, але успiху не мали. У 774 р. королiвство лангобардiв було завойоване Карлом Великим.

Залізна корона — назва корони лангобардського королівства, що складається з золотого обруча в 3дюйми шириною, покритого дорогоцінними каменями, всередині якого міститься вузький залізний обруч. Останній, за переказами, походить не далі часів Карла Великого, являв собою спочатку цвях від хреста Спасителя, подарований Папою Григорієм Великим лангобардській принцесі Теоделінді, яка веліла приготувати з нього корону для коронування свого чоловіка Агілульфа (593)

З тієї пори корона була віддана на зберігання в храм Іоанна Хрестителя в Монці, біля Мілана, де знаходиться і по теперішній час. Крім самостійних лангобардських королів, нею коронувалися велика частина німецьких імператорів, від Карла Великого до Карла V; в 1805 , після заснування Італійського королівства, — Наполеон I, а в 1838, в якості короля Ломбардо-венеціанського, — австрійський імператор Фердинанд I.

Багато з німецьких імператорів надягали Залізну корону лангобардів і стали вірити, що вона має магічну силу і наділяє нею свого володаря.

Про цю особливість корони свого часу почув і перший французький імператор Наполеон Бонапарт. Коли на початку XIX століття він вторгся на територію Італії і скинув з престолу правлячу династію імператорів Габсбургів, то вирішив сам зійти на престол. Наполеон коронувався згідно з тими ж традиціям, як це робили всі попередні правителі Північної Італії, і надів на себе Залізну корону лангобардів. Під час коронації, пам'ятаючи про магічну силу корони, Наполеон вимовив фразу, яка згодом стала для нього фатальною. Імператор сказав «Бог дав мені її - і горе тому, хто доторкнеться до неї», але не врахував того, що сила корони може бути спрямована проти нього самого. Не Бог посадив на престол Наполеона, і корона помстилася імператору. Звичайно, це легенда, але вона ще більше посилила імідж Залізної корони лангобардів як істинного атрибуту монаршої влади.

Сьогодні корона вже не використовується за призначенням і зберігається в храмі Іоанна Хрестителя біля Мілана.

Icторiя франкiв

Створення франкської держави почалося з того, що вождь Хлодвiг з роду Меровiнгiв об’єднав салiчних i рипуарських франкiв. Хлодвiг перемiг алеманiв на верхньому Рейнi, потiм приєднав до своєї держави вестготську Аквiтанiю. У 496 р. Хлодвiг прийняв християнство, щоб забеспечити собi пiдтримку римської церкви.

Рис.5. Карл Великий

У VIII ст. у франкiв з’являється нова династiя - Каролiнги. Карл Великий (768-814 рр.) у 774 р. пiдкорив королiвство лангобардiв в Iталiї, протягом 772-804 рр. вiв вiйну з саксами. Об’єднавши територiю майбутнiх трьох держав - Францiї, Нiмеччини й Iталiї, Карл прийняв титул римського iмператора, намагаючися спертися на традицiї колишньої Римської iмперiї.

Протягом чотирьох столiть iснування франкської iмперiї тенденцiї до централiзацiї країни протистояла на менш сильна тенденцiя до її подрiбнення. Це було характерним для перiоду розкладу первiснообщинного ладу та зародження феодальних вiдносин. Натуральне ведення господарства сприяло економiчнiй роз’єднаностi окремих областей, що набували дедалi бiльшої незалежності вiд центрального уряду.

Рис.6. Розподіл імперії Карла Великого (843 рік)

В епоху Меровiнгiв i Каролiнгiв ще не можна було говорити про iснування нiмецької чи французської народностi, хоч в етнiчному вiдношенні мiж окремими частинами iмперiї вже iснували вiдмiнностi. Iстотною вiхою в процесi розмежування населення iмперiї Карла Великого на мовнi колективи вважають подiл iмперiї мiж онуками Карла. За Верденською угодою 843 р. її захiдна частина (майбутня Францiя) вiдiйшла до Карла Лисого, схiдна частина (майбутня Нiмеччина) - до Людовика Нiмецького, а пiвденна (майбутня Iталiя) разом з iмператорською короною лишилася в найстаршого брата Лотара. У його ж володiннi залишилася й уся середня смуга долини Рейну i Рони (тепер. Лотарiнгiя). За рiк до цього подiлу Людовiк Нiмецький і Карл Лисий уклали в Страсбурзi союз проти Лотара. Текст цiєї угоди - так званi “Страсбурзькi клятви” - був уже написаний двома мовами - нiмецькою i французською, щоб бути зрозумiлим для обох сторiн. Ця двомовнiсть документу свiдчила про те, що мовне розмежування зайшло вже далеко.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

1. Джерела відомостей про давньогерманські племена.

2. Прабатьківщина германців.

3. Германські племена в 1ст.н.е.

4. Суспільний лад та побут давніх германців.

5. Звичаї та релігія давніх германців.

6. Класифікація германських племен (за Плінієм) та давніх германських мов.

7. Історія вестготів.

8. Історія остготів.

9. Історія вандалів.

10. Історія бургундів.

11. Історія лангобардів.

12. Розподіл імперії франків і його лінгвістичні наслідки