ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Джерела вiдомостей про давньогерманськi племена

ЛЕКЦІЯ 2

ДАВНЬОГЕРМАНСЬКІ ПЛЕМЕНА І НАРОДНОСТІ

ДАВНЬОГЕРМАНСЬКІ КОРОЛІВСТВА

ГЕРМАНСЬКІ МОВИ, СУЧАСНІ І ДАВНІ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ПЛАН

1.І сторичні відомості про давньогерманські племена

· джерела відомостей про давньогерманські племена

· прабатьківщина германців

· суспільний лад та побут давніх германців

· звичаї та релігія давніх германців

· класифікація германських племен та германських мов

2. Формування германських варварських королівств

· загальні закономірності розвитку племінних мов

· племінні союзи германців у II-III ст. Велике переселення народів

· історія готів

· історія вандалів

· історія бургундів

· історія лангобардів

· історія франків

Джерела вiдомостей про давньогерманськi племена

В iсторичнi часи найдавнiшi джерела вказують на перебування германцiв у пiвнiчнiй частинi Європи. Найпершим свiдченням про германцiв вважають розповiдь торговця Пiфея з Масiлiї (тепер. Марсель), який близько 330 р. до н.е.на своєму кораблi обiгнув захiдне узбережжя Європи i, можливо, доплив до Балтiйського моря. Вiн згадував племена тевтонiв та гуттонiв, яких вiн зустрiв пiд час своєї подорожi.

З середини I ст. до н.е. маємо вже багато повнiшу й надiйнiшу iнформацiю про германцiв. У цей час германцi увiйшли в безпосереднiй контакт з римлянами, i розпочалися тривалi вiйни. Особливо цiннi вiдомостi наводить Юлiй Цезар у своїх “Записках про галльську вiйну” (52 р. до н.е.). В “Записках” вiн не тiльки подає звiт про свої походи на германцiв, а й наводить цiннi вiдомостi про цi племена та їх звичаї. Вiд Юлiя Цезаря усталилося вживання назви “германцi”, вiн один з перших почав вiдрiзняти їх вiд кельтiв.

Життя германських племен у I ст.н.е. описували у своїх творах Плiнiй Старший (3-79 рр.н.е.) та Корнелій Тацит (близько 55-120 рр.н.е.). Плiнiй служив у вiйську, що стояло на кордонi з германцями, брав участь у походi проти хавкiв i фризiв. Вiн подав першу класифiкацiю германських племен. На вiдмiну вiд Плiнiя, Тацит сам нiколи не бував у германських землях, але через свою посаду (був римським сенатором) був добре поiнформований про них з творiв iнших авторiв, з офiцiйних донесень римських полководцiв, розповiдей купцiв i легiонерiв. Твiр Тацита “Германiя” розповiдає про розселення германських племен, їхнiй суспiльний лад, вiрування i поетичну творчість.

Iсторичнi подiї бiльш пiзнього часу (III-Vст.) вiдображенi в творах багатьох античних авторiв - свiдкiв “великого переселення народiв”. Пiсля утворення в V-VI ст. на руїнах Римської iмперiї нових варварських держав, заснованих франками, готами, лангобардами та iншими германськими племенами, з’являються латинськi “iсторiї” цих племен; їх авторами були германцi, що здобули освiту в Римi й прагнули прославити свiй народ, розповiвши про його походження й подвиги. До таких творiв належать: “Iсторiя готiв” Йордана, “Церковна iсторiя народу англiв” Беди Високоповажного (VIII ст.), “Iсторiя лангобардiв” Павла Дiакона (близько 790 р.), “Iсторiя саксiв” Вiдукiнда (967 р.), “Iсторiя данiв” Саксона Граматика (близько 1200 р.), “Книга норвезьких королiв” Сноррi Сторлусона (близько 1230 р.). Бiльшiсть цих авторiв поряд з описом справжнiх подiй повiдомляє чимало напiвлегендарних фактiв, беручи їх з усних легенд, народного епосу та iнших джерел.

Iсторико-етнографiчний матерiал мiстять також англо-саксонські лiтописи i давньоiсландськi родиннi саги, деякі пам`ятки давньогерманського епосу (“Беовульф”, “Сага про Хервор” та iн.)

Важливим мовним та iсторичним джерелом є “Варварськi правди” - записи законiв германських держав, де наводиться багато вiдомостей про їхню соцiальну структуру. Спочатку їх писали латинською мовою, а пiзнiше - германськими мовами.

Як для iсторiї давнiх германцiв, так i для вивчення їхнiх мов має велике значення дослiдження назв мiсцевостей (топонiмiв), та iмен i прізвищ (антропонiмiв). У деяких випадках, коли вiд германської мови не лишилося нiяких писемних пам’яток, цi назви становлять єдине джерело, за яким можна скласти хоч приблизне уявлення про характер цiєї мови. Велику користь приносять також данi археологiї, даючи змогу проникнути глибше в доiсторичне минуле й вiдновити тi його етапи, вiд яких не маємо писемних джерел.

Прабатькiвщина германцiв

Племена, що, видiляючись iз загального iндоєвропейського масиву поступово набирали мовних i культурно-етнiчних ознак, в лiтературi називаються “протогерманцями”, “прагерманцями”, або “передгерманцями”. Спочатку вони мешкали на територiї центральної Германiї (Тюрiнгiя, Саксонiя). Потiм розпочалася їх мiграцiя на пiвнiч, де вони зiткнулися в районi Балтики з мiсцевим неiндоєвропейським населенням. Пiсля тривалої i запеклої боротьби протогерманцi перемогли i поступово асимiлювали аборигенiв. Цей процес закiнчився приблизно в 1200-1000 рр.до н.е. Ця iсторична подiя безперечно мала значення для мовнокультурного розвитку германцiв.

Питання про вплив неiндоєвропейського субстрата на германцiв ще не вирiшене остаточно, але точно встановлено, що третина германського мовного словника неiндоєвропейського походження, цi слова не обмежуються якоюсь тематичною групою i належать до ядра основної частини словника. Особливо багато таких слів серед термiнiв мореплавання (англ. sea, sail, strand), серед назв рослин i тварин.

Рис.3. Розселення германців у першому ст. н.е.

Iсторично засвiдченним мiсцем зосередження германських племен в останнi сторiччя до н.е. була пiвденна частина Скандинавського пiвострова, Ютландський пiвострiв i балтiйське узбережжя вiд Ельби до Одера. Племена, якi жили тут, розмовляли на бiльш-менш спiльнiй мовi, яку називають прагерманською або спiльногерманською. Прагерманський перiод датується приблизно 1200-300 рр. до н.е. Подальше дiалектне розшарування цiєї єдностi почалося за кiлька столiть до н.е.