ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Науково-довідковий апарат архівів та його вивчення

Тема19

Лекція 20 Методика пошуку і використання учнями історичних джерел.

1.Методика пошуку історичних джерел

1.1. Пошуково-бібліографічна робота

1.2.Архівна евристика.

1.2.1.Мережа і склад архівів

1.2.2. Науково-довідковий апарат архівів та його вивчення

1.2.3.Вивчення справ, виявлення і відбір документів

2.Використання ретроспективної інформації.

Методика пошуку історичних джерел

Якість і результативність будь-якої праці історика вирішальною мірою залежать від повноти і якості джерел, які він використав. Тому професійним обов'язком історика є знання джерельної бази дослідження.

Пошуково-бібліографічна робота

Починаючи роботу над темою, дослідник звертається насамперед до публікацій своїх попередників (якщо вони є), а також до узагальнюючих праць, які можуть стати вихідною точкою дослідження проблеми. Вже в ході цієї роботи історик дістає перші уявлення про коло джерел, які можуть його зацікавити. Проте основну масу опублікованих джерел можна виявити лише на основі цілеспрямованого бібліографічного пошуку, роботи з каталогами, а також із поточними і ретроспективними бібліографічними покажчиками про опубліковані книги.

Починаючи пошуково-бібліографічну роботу, слід мати уявлення про типи, види і форми видань документів, прийняті в різні часи. Найбільший інтерес для дослідника становлять наукові видання. Досить велика кількість джерел опублікована в історичних журналах. Свого часу найбільше документальних матеріалів надрукував журнал "Киевская старина" (1882— 1906). Пошук джерел у журналах ведеться не лише шляхом безпосереднього перегляду останніх. З цією метою використовуються також ретроспективні покажчики змісту часописів, кожен із яких має різного роду допоміжні покажчики (алфавітний, іменний, предметний, географічний тощо), що значно полегшує користування ними.

Для бібліографічного пошуку джерел, опублікованих у вигляді окремих видань, використовуються каталоги і бібліографічні покажчики. У каталогах кожна книга реєструється за певною ознакою; в алфавітному — за першими літерами назви або прізвища упорядника, в систематичному — за темою, якій вона присвячена.

Для отримання ґрунтовної інформації про опубліковані збірники документів можна скористатися виданнями Книжкової палати України, яка здійснює державну реєстрацію усіх видань України. Бібліографічний покажчик "Літопис книг" виходить один раз на місяць (з 1924 p.). Оскільки величезну кількість документів у XIX—XX ст. видрукували Археографічні комісії, Історичні товариства, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, архівні та інші установи, у пошуковій роботі варто скористатися каталогами видань та бібліографічними покажчиками цих установ.

Архівна евристика.

Виявивши опубліковані джерела з певної теми і вивчивши їх, можна переходити до пошуків джерел в архівах, рукописних відділах бібліотек, фондах музеїв і у приватних осіб.

Пошук неопублікованих джерел з цікавої історика темі може бути розпочато тоді, коли можливості знаходження необхідної інформації в друкованих джерелах вичерпано (або потребує перевірки та підтвердження джерелами архівів або рукописних відділів бібліотек та музеїв).

Неопубліковані джерела за способом вивчення відрізняються від виданих творів. Книзі притаманний єдиний авторський чи редакторський задум. Архівні ж джерела утворюються під впливом об'єктивних чинників і призначаються, на відміну від книги, не читачеві, а адресату джерела. Архівні джерела складніше вивчати і сприймати, ніж твір друку.

Шукати і використовувати друковані видання більш зручно, ніж проводити збір і використання архівних джерел. Дослідник минулого повинен вміти читати джерела не тільки на сучасному рідною мовою, але й мовою попередніх століть, що вимагає спеціальної підготовки (знання мови і палеографії досліджуваних джерел).

Методику пошуку ретроспективної документної інформації з метою ефективного використання документальних багатств архівів в інтересах суспільства та історичної науки, а також основні прийоми атрибуції документів вивчає архівна евристика.

Виявлення архівних джерел трудомістко, так як шукати джерела доводиться не в одному-двох, а в багатьох архівосховищах. Спочатку дослідник може заздалегідь визначити лише найважливіші архівосховища, де можуть перебувати потрібні йому матеріали. Потім йому доводиться вести пошук в багатьох інших місцях зберігання.

В Україні профіль кожного архіву чітко визначений, що значно полегшує пошук історичних джерел. Наприклад, Центральний державний історичний архів України (ЦДІАУ) у м. Києві зберігає матеріали з XIV ст. по 1917 р. ЦДІА України в м. Львові містить матеріали з XIII ст. по 1939 р. (головним чином з історії Західної України). Тут збереглися матеріали гродських і земських судів XV — XVIII ст.

Працюючи над архівними джерелами, слід мати на увазі, що в певні періоди своєї історії український народ не мав власної держави. Це негативно позначилося на відкладанні і збереженні архівних матеріалів з його минулого. Оскільки певні території України в різні часи входили до складу інших держав (Литви, Польщі, Росії, Австро-Угорщини, Румунії, Чехословаччини, Радянського Союзу). Тому повноцінно вивчати історію України без залучення зарубіжних архівних матеріалів неможливо. Щоб дізнатися про наявність архівних документів з певної теми, доцільно ширше використовувати огляди, підготовлені фахівцями, які добре знають архівні джерела з відповідної проблеми.

Аналіз історичних досліджень і публікацій джерел дозволяє уникнути повторних відкриттів джерел, вже введених в науковий обіг, і знайомить дослідника з висновками попередників, які були зроблені на підставі використання цих джерел.

Надалі вивчаються та інформаційні довідники, і путівники по окремих архівним зібранням. Це дає досліднику можливість ще до відвідування архіву, познайомитися із загальним складом джерел і правильно намітити план подальшої роботи в архіві.

Інформаційні довідники та путівники по архівах визначають лише приблизний коло їхніх фондів. Тільки безпосередній аналіз цих фондів дозволяє усвідомити особливості кожного виду рукописних джерел, їх повноту і значення. Дослідник повинен мати уявлення про цілі пошуку та передбачуване місце розшукуваного джерела в системі інших джерел. Надалі йому доводиться виявляти архівні фонди, в складі яких знаходяться питання, що цікавлять його джерела, а потім в межах фонду необхідні для теми дослідження джерела.

Мережа і склад архівів

Фонди державних сховищ можна розділити на дві великі групи - фонди державних установ та фонди особового походження. Другі, як правило, становлять основу фондів відділів рукописів найбільших бібліотек і персональних фондів відповідних відділів музеїв. Щоб знати про порядок відкладення цікавлять дослідника джерел в архівосховищах, необхідно знайомство з історією фондообразователей (установ, організацій, осіб, чиї матеріали зберігаються в архівах).

Більшість письмових джерел виникло в ході діловодної діяльності установ і організацій. Тому досліднику з метою скорочення шляху пошуку джерел необхідно мати уявлення про систему діловодства в установах і організаціях, а також про порядок ведення документації окремими особами, які визначили особливості архівних джерел.

Основна маса джерел офіційного походження, яка утворилася в процесі діяльності державних установ, громадських організацій, промислових підприємств зберігається в державних і відомчих архівах. У центральних державних архівах знаходяться джерела центральних установ, організацій і підприємств.

Документи особового походження - особисті та сімейні архівні фонди збираються набагато більш широким колом установ, ніж документи офіційного походження. Крім державних архівів вони зберігаються в багатьох музеях і бібліотеках, в наукових установах і вищих навчальних закладах.

Цінним посібником при архівному пошуку може служити тритомний покажчик «Особисті архівні фонди в державних сховищах СРСР» (М., 1963-1980). У цьому довіднику в алфавітній послідовності перераховані багато осіб, архівні фонди яких знаходяться в державних архівах, бібліотеках, музеях і інших сховищах країни. У довідках про цих осіб перераховані їх прізвища, імена, по батькові, дати життя, професія, службове становище. Наводяться скорочені назви сховищ, вказані номер відповідного архівного фонду, його обсяг в одиницях зберігання і крайні дати містяться в ньому документів.

Допомагають досліднику анотовані покажчики рукописних фондів бібліотек. Вони можуть носити оглядовий характер, як «Анотований покажчик рукописних фондів ГПБ» (Держ. публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Петербурзі), (Л., 1983-1984. Вип. 1-4). Більш докладно описані спогади і щоденники XVIII - початку XX ст. у фондах Всесоюзної державної бібліотеки СРСР ім. В.І. Леніна в Москві і у фондах Військово-медичного музею в Санкт-Петербурзі. Це анотовані покажчики рукописів. У першому з них описано 1270 щоденників і спогадів, у другому 577 рукописів. Ряд цих джерел відображає подія, що відбувалося на Білорусі. Видання складені в алфавітному порядку і забезпечені хронологічними, іменними, географічними, предметно-тематичними покажчиками, покажчиками періодичних видань, щорічників та альманахів, мемуаристів за родом їх діяльності.

Такий короткий перелік центральних архівосховищ і посібників до пошуку в них.

Визначивши на підставі друкованих довідників, в якому архіві можуть зберігатися цікавлять дослідника джерела, можна звернутися до занять у читальному залі архівосховища. Для цього необхідно мати офіційний лист (відношення) від установи, в якому дослідник працює, або навчається, у відповідне архівосховищі із зазначенням теми та мети його занять.

У читальному залі, користуючись консультаціями співробітників архіву, дослідник заповнює вимоги на опису і справи, вказуючи у вимозі діючі в опису номери. Матеріали в архіві відшукуються за допомогою списку фондів, реєстру описів, каталогу, картотеки, які, як правило, є тільки в самому архіві.

Науково-довідковий апарат архівів та його вивчення

З метою кращої організації використання матеріалів в державних сховищах, рукописних відділах музеїв створюється науково-довідковий та обліковий апарат, в якому міститься інформація про кількісний та якісний склад документів фондів. У ньому містяться ті відомості, які забезпечують можливість розкриття змісту документів для пошуку та підбору потрібної досліднику інформації.

Групують і враховують документи в архівах по фондах (комплексів документів, які утворилися ході діяльності певного фондоутворювача - підприємства, установи, організації, особи), колекціям (совокупностям документів, що утворилися в процесі діяльності різних фондообразователей і об'єднаних за якимись ознаками) і одиницям зберігання або справах (фізично відокремленим комплексам документів, найменшим класифікаційним одиницям у межах архівного фонду чи колекції). Кожен фонд, колекція, одиниця зберігання мають свій, тільки їм належить номер.

Науково-довідковий апарат складається з облікових документів і довідників (що дозволяють забезпечити збереження і пошук документів) та інформаційних довідників (для багатоаспектного розкриття та швидкого виявлення документів).

До складу облікових документів і довідників входять: опису, список і листи фондів, фондові картки.

Основний довідник з обліку документів - опис. Опис закріплює систему угруповання фонду, поряд з урахуванням одиниць зберігання всередині фонду вона одночасно є інформаційним довідником, розкриває склад і зміст кожної одиниці зберігання фонду. Вона допомагає і полегшує пошук у фонді потрібних справ.

Інвентарні описи - це облікові документи та довідники з опису документів, вони містять переліки заголовків та інших відомостей про склад і зміст справ певного комплексу з самостійною порядковою нумерацією.

Зведеним довідником, узагальнюючим відомості по всіх описам фонду в цілому, служать список і листи фондів. Список фондів - це перелік фондів, а лист фонду складається на кожен фонд. У ньому вказані номер і найменування фонду, всі його перейменування і підвідомчість, а також узагальнена, стисла характеристика складу і змісту документів, крайні дати матеріалів по кожній опису і фонду в цілому і місце зберігання фонду.

В архівах заводяться та інформаційні довідники - каталоги та огляди, путівники.

Архівний каталог - це тип архівного карткового або друкованого довідника, як правило, картковий, в якому вторинна документальна інформація згрупована з предметів, темами, галузям. Каталог поділені на розділи, теми, рубрики.

У систематичному каталозі картки розподілені за галузями знань і діяльності, а всередині рубрик в логічному порядку. У предметно-тематичному каталозі картки розміщені всередині тим в алфавітному порядку за предметними ознаками, а потім в логічній послідовності. Складаються також хронологічні каталоги (за датами початку складання одиниць зберігання).

Дослідник звертається також до архівних оглядам. Архівні огляди - це довідники з систематичними відомостями про склад і зміст окремих комплексів джерел з їх источниковедческим аналізом.