ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Образотворче мистецтво Київської Русі.

До найпоширеніших видів мистецтва Київської Русі відносять фрески, мозаїки, ікони, книжкова мініатюра.

Фреска –настінний живопис, картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій штукатурці.

Мозаїка –зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, камінців, мармуру, смальти і тому подібне.

У Софії Київській збереглися мозаїки і фрески, створені в 30-40-і роки 11 століття грецькими майстрами та їх учнями.

Стиль мозаїк суто візантійський. Їм відводилось у храмі головне місце, а фрескам – другорядне.

Увесь мозаїчний розпис храму мав символізувати ідею вічної церкви і навіювати людині думку, що світ, до якого вона потрапила, абсолютно реальний. Погляди святих і мучеників спрямовані у простір храму.

Фрески є як на біблійну тематику, так і на побутову.

Фрески мав Михайлівський собор (втрачені в часи СРСР), Успенський собор (втрачені в роки ВВв), Кирилівська церква, храми Чернігова, Білгорода та інших міст. Здебільшого вони загинули в різні періоди. Збереглися лише рештки.

Іконитеж спочатку привозили з чужини. (збереглося до 40 ікон грецького походження), а пізніше з’явився український іконостас.

Улюбленою темою староукраїнського іконопису була Богородиця. Багато старих ікон присвячено святим – Миколі, Юрію, Іллі, Кузьмі і Дем’яну, Борису Глібу. Поряд із святими іконописці малювали сцени із Старого і Нового Завітів.

Визначним майстром іконопису у добу Київської Русі був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій. Він мав свою власну школу. За легендою, у малюванні йому допомагали янголи.

Одним із відомих іконописців був Григорій.

Книжкова мініатюра.

Книги на Русі дуже шанували. Вони були рукописні і дуже дорогі. Їх переплітали у міцні оправи з металевими замками, прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами.

До наших днів збереглося кілька рукописних книг 11-12 століття, переписаних та оздоблених київськими майстрами. Найдавнішою книгою є “Остромирове Євангеліє”,написане у 1056-1057 роках. Її зробив диякон Григорій. Написана уставом на пергаменті. Зміст – євангельські щоденні читання. Книга прикрашена трьома великими мініатюрами з зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Лінії виконані золотом.

Другою книгою був “Ізборник Святослава”. Її виконав диякон Іоанн у 1073 році. Ця книга цікава зображенням сім’ї Святослава, а також заставками і малюнками на полях.

Поширеним У Київській Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Відомі художні ремесла – метало пластика, деревообробка, ткацтво, кістково-різьблене мистецтво та інші. Майстри на замовлення князів і бояр виготовляли вироби із золота, срібла. Вершиною ювелірної техніки Київської Русі були золоті княжі діадеми.

Театральна мистецтво. Музика і танок Київської Русі.

Театр

У добу Київської Русі існувало два театри: народний і княжий.

Народний театр здобув найширше визнання у весільній народній обрядовості.

Основою княжого театру були скоморохи та шкільмани. Їх під впливом візантійської культури запрошують з Візантії наші князі.

Спочатку скоморохи ставили сценки тільки перед князями та боярами. Згодом вони почали мандрувати по містах і селах. Вони виступали на ярмарках перед натовпом і веселили глядачів різними веселими або сатиричними п’єсками. Інколи вони перевдягалися і на звірів.

З Німеччини в Київську Русь забрели шкільмани – іншого роду комедіанти. Вони грали на музичних інструментах і співали балади, супроводжуючи усе це жестами і мімікою.

Але хоч вони були і дуже смішними, і популярними, але для Русі так і залишилися чужими. Театру вони так і не створили.

Княжий театр спирався на лицарську пісню, маючи за основу 2 елементи: речитатив та величання. Основні мотиви – оборона Батьківщини, служба князю, лицарські честі, помста за покривджених тощо. Головними героями були – “князь”, “княгиня”, “бояри”, “дружба” тощо.

Музика та пісні.

Музичне мистецтво поділялося на 3 групи: музика народна, музика княжих салонів і церковна.

Народні пісні мали вільний ритм і являли собою монотонні повтори одного і того ж мотиву. Такими були пісні-голосіння, які виконували без музичного супроводу платні плакальниці. Вони є дуже архаїчними, на що вказує один і той же мотив.

І музика, і пісні були пов’язані з роковими святами чи господарськими подіями (колядки, щедрівки, купальські пісні тощо) або пісні, пов’язані з людським побутом (весілля, похорони, хрестини). Ці пісні мали чіткий ритм і форму.

Репертуар музики княжих салонів був різний – жартівливий, ліричний, танковий тощо. Найчастіше це були “співання слави” князям. Були тут і власні поети, композитори і виконавці: Боян (11 століття), Митуса (13 століття).

З інструментів у Київській Русі шанували гуслі, роги, орган, труби, дзвони і дзвіночки. Останні запозичила християнська церква.

З приходом християнства з’являються співаки і церковний спів. Його поширювало духовенство.

У 11-12 столітті стає відомим у Києві двір “деместиків”, чи “домественників” (учителів співу). Спів був одноголосний, декламаційного характеру, причому ритм слова надавав ритму музиці.

З княжої доби збереглося чимало нотних книг.

Особливого поширення на Русі набула музика дзвонів. Вона виконувалась по нотах. Дзвони супроводжували будь-яке християнське свято, збирали віче тощо. Перегук дзвонів був як невеличкий музичний концерт.

Танок

Народний танок на Русі називався“пляс”.Назва означала групові ігри з піснями. Танці у Київській Русі виконувались у супроводі співу і музики (труба, бубон, гуслі, сопілка) та плескання в долоні.

Народ сходився для розваг на майдані і на вулиці. Танці відбувались під час бенкетів, вечорниць, весіль, свят. Професійними танцюристами були скоморохи. Вони жили при княжих дворах і розважали гостей на бенкетах.

Народні танці на Русі поділялись на три групи:

1. Хороводи – це народні ігри з переважанням у них танцювальних ритмів. Зміст пісні ілюстрували рухами. Були і провідні особи, і солісти. Характер хороводів мали і веснянки, ігри на Івана Купала тощо.

2. Народний танець. Група поділялась на пари. Зміст такого танцю – залицяння і пантомімічне визнання кохання.

3. Сольні танці. За своїм характером – це танці-змагання. Виконавці таких танців змагалися у різнорідності кроків і жестів.

Отже, культура Київської Русі не стала простим продовженням культури попереднього часу. За короткий історичний проміжок часу вона досягла високого рівня і посіла гідне місце у світовій середньовічній культурі.