ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Кіммерійці, скіфи, сармати та інші народи

123 4

Найдавнішим народом на території України були кіммерійці. Давньогрецький поет Гомер (роки життя точно невідомі, датуються від XII до VII ст. до н. є.) у поемі «Одіссея» писав, що їхня країна знаходиться біля входу до потойбічного світу: «Закотилось сонце й покрилися тьмою усі шляхи, а судно наше досягло кінця глибокого океану. Там народ і місто людей кіммерійських...» Реальність цього народу підтверджують І ассірійські клинописні джерела. В 722-715 рр. до н є, вони зафіксували перемогу кіммерійців над урартським царем Руссою.

Приблизно в X- середині VII ст.. до н. є. кіммерійці займали територію між Тіром (Дністром) і Танаїсом (Доном), а також Кримський і Таманський півострови. Вони швидше за інші народи перейшли до кочового скотарства і завдяки цьому випередили в своєму розвитку навколишні племена.

· До того ж кіммерійці одними з перших почали виплавляти залізоспочатку тигельним, а потім сиродутним способом за допомогою горна. Їхні майстри навчилися кувати залізо й виготовляти високоякісну сталь. Прикладом їхньої майстерності є меч довжиною 1 м 8 см з бронзовою рукояткою, знайдений у Суботівському городищі на Чигиринщині. З'явилися залізні наконечники для стріл. Озброєні залізними мечами, стрілами й неперевершеними на той час луками, булавами або бронзовими бойовими сокирами кіммерійці довго не знали собі рівних у воєнних сутичках і битвах. Тривалий час кіммерійська кіннота була непереможною й наводила жах на своїх супротивників.

· Жили кіммерійці патріархальними родами, які складалися з сімей. Поступово у них виділяється військова знать. Цьому у великій мірі сприяли грабіжницькі війни. Їх основною метою було пограбування сусідніх племен і народів.

· Релігійні уявлення кіммерійців відомі за матеріалами поховань. Знатних людей ховали у великих курганах. Були чоловічі й жіночі поховання. У чоловічі поховання клали кинджали, вуздечки, набір наконечників для стріл, кам’яні бруски, жертовну їжу, коня. У жіночі поховання клали золоті та бронзові кільця, скляне і золоте намисто, глиняний посуд.

· Археологічні знахідки показують, що кіммерійці мали зв’язки з племенами Приазов’я, Західного Сибіру та Кавказу. Серед виробів мистецтва знаходили жіночі прикраси, оздоблену зброю, кам’яні стели без зображення голови, але з ретельно відображеним кинджалом і сагайдаком зі стрілами.

· Поряд з кіммерійцями центральну частину українського лісостепу займали нащадки білогрудівської культури доби бронзи, носії чорноліської культури, яких вважають предками східних слов’ян.

· Основним джерелом вивчення життя чорнолісців є поселення. Знайдено як звичайні селища з 6-10 жител, так і укріплені городища. Лінія з 12-ти городищ, побудованих на межі зі степом, захищала чорнолісців від нападів номідів. Розташовано їх було на добре захищених природою майданчиках. Городища оточував вал, на якому будувалася стіна із дерев’яних зрубів і рів. Чорноліське городище, південний форпост оборони, захищали три лінії валів та ровів. Під час нападів за їх стінами знаходили захист мешканці сусідніх поселень.

· Основу господарства чорнолісців складало орне землеробство й присадибне скотарство. Неабиякого рівня розвитку досягло металообробне ремесло. Залізо використовувалося перш за все на виробництво зброї. На Суботівському городищі знайдено найбільший у тогочасній Європі меч із сталевим клинком загальною довжиною у 108 см.

· Необхідність постійної боротьби із нападами кіммерійців примусила чорнолісців створити піше військо й кінноту. У похованнях знайдено чимало частин кінської збруї й навіть кістяк коня, покладеного поряд із небіжчиком. Знахідки археологів засвідчили існування кіммерійської доби у Лісостепу досить могутнього об’єднання праслов’ян-землеробів, яке тривалий час протистояло загрозі зі Степу.

· Політична історія кіммерійців відома мало. Знаємо лише, що вони успішно воювали з Урарту, Ассірією (722-715 рр. до н. е.) і не встояли перед скіфами. Через Кавказ кіммерійці з боями почали відходити і Передню Азію. У 676-674 рр. до н. е.), в союзі з Урарту вони розгромили Фрігію, потім на чолі із царем Лігдамісом завоювали Лідію. Остаточно кіммерійці зникли з політичної арени після поразки від військ лідійського царя Аліата (615-565 рр. до н. є.)

· Життя і розвиток кіммерійських племен були перервані на початку VІІ ст. до н.е. навалою скіфських племен, з якими пов`язаний наступний етап стародавньої історії України.

Протягом XIX-Ш ст до н. е. у Криму жили таври (від грецького слова «таброс» - тур, бик). Таври були трудолюбиві й мужні люди, займалися в горах скотарством, у долинах — землеробством, у прибережних районах— рибальством. Мали високорозвинуті гончарство, ткацтво, виготовляли речі з каменю, дерева та інших матеріалів. У другій половині І тис. до н. є. в таврів почався перехід від родоплемінного ладу до рабовласницького. Виокремилася аристократія, яка об'єднала таврійські племена на боротьбу проти Херсонеса й відіграла важливу роль у відсічі агресії римських легіонів. Таври мали непрості відносини зі своїми могутніми сусідами скіфами та сарматами. Однак їхні гірські племена зберегли свою незалежність до перших століть нашої ери. За ім'ям таврів сучасники називають Кримський півострів Таврідою, Таврікою, Тавріею.

У VII до н. е. на території півдня України з'явилися незнані досі войовничі племена скіфів,які слідом за кіммерійцями прорвалися в Передню Азію, розгромили Мідію, пронеслися по Сириї, Палестині, дійшли до володінь давнього Єгипту й змусили фараона дати їм великий викуп. Панування скіфів у Передній Азії закінчилося тим, що мідійський дар Кіаксар запросив на бенкет скіфських царів і перебив їх. Залишки скіфів через 28 років повернулися в Північне Причорномор'я, яке вважали своєю батьківщиною. Тут їм довелося витримати сильні бої з синами їхніх жінок і рабів, останні з яких не бажали потрапляти у рабство.

З поверненням основної маси скіфів обстановка в степових і лісостепових районах України загострилася. Племена «царських» скіфів розпочали підкоряти навколишні племена, і незабаром величезна територія від Дунаю до Дону й від Чорного моря до Києва опинилася під їхньою владою. Наприкінці VI ст. до н. є. утворилася Скіфія з столицею поблизу сучасного м. Кам'янки-Дніпровської на Запоріжжі поблизу м. Нікополя.

Скіфська держава – перше політичне об’єднання на півдні Східної Європи в ранньому залізному віці.

Держава поділялась три царства, одне з яких вважалося головним. Ним було державне об'єднання «царських скіфів у Північному Причорномор'ї таПриазов'ї. Скіфія поділялася на округи (номи), якими управляли вожді, призначені скіфськими царями. Влада царів була спадковою, асуспільство складалося з общинників, воїнів та жерців.

· Найвищого піднесення досягла Скіфія в ІV ст. до н.е. Воно пов’язане з ім’ям царя Атея. Влада Атея поширювалася на величезні території від Дунаю до Дону. Цей цар карбував власну монету. Міць Скіфії не похитнулася навіть після поразки від македонського царя Філіпа ІІ (батька Александра Македонського).

· Давньогрецький історик Геродот поділив населення Скіфії на дві основні групи: скіфи-кочівники, скіфи-землероби. Вони складалися з окремих племен. Північне Причорномор'я і Приазов'я займали скіфи-кочівники й «царські» скіфи іранського походження. Структура їхнього суспільства була ідеально пристосована до умов кочування і ведення війни. Роди й племена перетворилися на своєрідні військові підрозділи для охорони худоби й пастухів, а також нападів на сусідів з метою заволодіти їхніми багатствами. Серед скіфів підтримувалися традиції хоробрості, ненависті до ворогів і одночасно військової дружби, побратимства та стійкості, вірності своїм обрядам і звичаям.

· Скотарство забезпечувало скіфів-кочівників усім необхідним. Давало їм м'ясо, молоко, сир з кобилячого молока, вовну, шкури. Справжнім багатством скіфів були коні, непоказні на вигляд і невибагливі до кормів. При висоті в холці до 144 см вони не знали собі рівних у бігові на далекі дистанції.

· До скіфів-землеробів Геродот відносив місцеві нескіфські племена різних регіонів України. Підставою для цього стало те, що вони перебували в скіфській державі й платили їй данину. За характером господарювання ці племена значно відрізнялися від скіфів-скотарів. Вони вели осілий спосіб життя й займалися переважно сільським господарством.

· В зоні Правобережного Лісостепу – скіфи-орачі. Назва останнього племені свідчить про поширення рільництва у цих регіонах із застосуванням дерев'яного плуга. Причому його значимість у житті населення Скіфії відбита в місцевій міфології. В легенді про походження скіфів зовсім не випадково на перше місце поставлені золоті плуг і ярмо, предмети, які аж ніяк не були головними у житті кочівників.

· Завдяки широкому застосуванню плуга зернове землеробство осілих племен швидко розвивалося й фактично перетворилося на товарне виробництво.Лишки хліба орачі у великій кількості продавали грецьким колоніям Північного Причорномор'я і Греції. Із зернових культур переважно вирощували пшеницю, просо, ячмінь, жито. Культивували також горох, нуту, чуфу, вигну, сочевицю, часник, цибулю.

· Досить високо у скіфів були розвинуті чорна металургія й обробка металів. Залізо виплавлялося з болотних руд у спеціальних горнах. Майстри вміли робити різні сплави й зварювати метал. Виготовляли зброю, сокири, стамески, долота, бурави, інші знаряддя, прикраси, виливали котли місткістю до 600 великих амфор тощо. Осілі племена ліпили з глини різний посуд, пряслиці, грузила, навчилися лощити свої вироби. Значного поширення набули такі ремесла, як вичинка шкіри, виготовлення тканин, зернотерок, терочників і пестів.

· Скіфське суспільство складалося з трьох основних верств: воїнів, жерців, рядових общинників (землеробів і скотарів). Кожна з верств вела своє походження від одного з синів першопредка і мала свій священний атрибут. Для воїнів це була сокира; для жреців – чаша, для общинників – плуг з ярмом. Геродот говорить, що особливою шаною у скіфів користувалися сім богів; саме їх вважали прабатьками людей і творцями всього сущого на Землі.

· Письмові джерела та археологічні матеріали засвідчують, що основу скіфського виробництва становило скотарство, оскільки воно давало майже все необхідне для життя – коней, м’ясо, молоко, вовну і повсть для одягу. Землеробське населення Скіфії вирощувало пшеницю, просо, коноплі та ін., причому хліб сіяли не тільки для себе, а й на продаж. Землероби жили в поселеннях (городищах), які розташовувалися на берегах річок і укріплювалися ровами й валами.

· Занепад, а згодом – розпад Скіфії були викликані рядом чинників: погіршення кліматичних умов, висихання степів, занепад економічних ресурсів лісостепу тощо. Крім того, в III-І ст. до н.е. значну частину Скіфії завоювали сармати.

123 4