ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ФОНЕТИКА. ФОНОЛОГІЯ. ОРФОЕПІЯ. ГРАФІКА. ОРФОГРАФІЯ

Предмет і завдання фонетики, фонології, орфоепії, графіки, орфографії. Будова артикуляційного апарату. Багатовимірна класифікація артикуляційних характеристик голосних і приголосних звуків російської мови. Акустична характеристика звуків мовлення та їх класифікація. Класифікація суперсегментних одиниць. Склад та його типи. Теорії складу. Закони російського складоподілу. Характер російського наголосу. Такт (фонетичне слово). Фраза (синтагма) і її інтонаційне вираження. Основні типи інтонаційних конструкцій російської мови. Фразовий і логічний наголос. Поняття про фонему. Алофони, варіанти і варіації. Фонема і позиційні чергування звуків. Відмінність позиційних чергувань від традиційних. Паралельні й перехресні чергування. Поняття нейтралізації фонем, їх конститутивні й диференційні ознаки. Сигніфікативно і перцептивно сильні й слабкі позиції фонем. Склад сильних приголосних та голосних фонем російської мови та їхні алофони. Ряди фонем, протиставлених за глухістю/дзвінкістю, твердістю/м'якістю. Фонеми, що стоять поза цими протиставленнями. Приголосні та голосні фонеми російської мови в слабких позиціях. Фонологічні школи у сучасній лінгвістиці. Поняття фонеми відповідно до концепцій різних фонологічних шкіл. Принципи фонетичної транскрипції. Фонемні і морфофонемні ряди. Фонетична і фонематична (словофонематична і морфофонематична) транскрипції. Орфоепічна норма та її основні закономірності. Походження російської графіки. Принципи орфографії російської мови та її основні правила. Тенденції розвитку фонетичної системи й орфоепічної норми сучасної російської мови. Орфографічні та орфоепічні словники.

Вимоги до знань та умінь:

Студент повинен знати:

· предмет, об’єкт та завдання фонетики, фонології, орфоепії, графіки, орфографії;

· основні положення праць мовознавців, які розробляли теоретичне підгрунтя фонетики, фонології, орфоепії, графіки, орфографії;

· методи та методику фонетичних досліджень;

· базові поняття фонетики, фонології, орфоепії, графіки, орфографії, що складають їх концептуальну основу;

· будову артикуляційного апарату та артикуляційну й акустичну класифікації звуків російської мови;

· класифікацію суперсегментних одиниць мови; основні типи інтонаційних конструкцій та особливості російського словесного, фразового і логічного наголосів;

· поняття фонеми, алофона, варіанта і варіації фонем; конститутивні і диференціальні ознаки фонем, їх сигніфікативно і перцептивно сильні і слабкі позиції;

· склад сильних приголосних і голосних фонем російської мови та їхні алофони; відмінності позиційних чергувань від традиційних; паралельні й перехресні чергування; явище нейтралізації фонем;

· концепції фонологічних шкіл;

· основні закономірності та тенденції розвитку орфоепічних норм російської мови; орфоепічні словники;

· історію російської графіки; реформи графіки та орфографії; принципи російської орфографії, основні її правила; орфографічні словники;

· тенденції розвитку фонетичної системи російської мови.

Студент повинен уміти:

· вільно користуватися системою знань з фонетики, фонології, орфоепії, графіки, орфографії;

· систематизувати і пояснювати факти фонетичної та фонологічної систем російської мови;

· оцінювати здобутки вчених-славістів у розробці конкретних проблем фонетики, фонології, орфоепії, орфографії;

· застосовувати різні методи лінгвістичного дослідження при аналізі звуків та фонем;

· зіставляти елементи фонетико-фонологічних систем російської та української мов;

· кваліфіковано аналізувати основні одиниці фонетики та фонології, транскрибувати слова та тексти;

· визначати та виправляти помилки у вимові у відповідності до норм російської орфоепії;

· користуватися орфоепічними та орфографічними словниками різних типів;

· аналізувати орфограми з огляду на принципи правопису російської мови, застосовуючи основні правила російської орфографії (правила правопису голосних і приголосних у коренях слів; правопис префіксів тощо);

· пояснювати і зіставляти положення вузівської та шкільної програм з фонетики та орфоепії.

МОРФЕМІКА. СЛОВОТВІР

Словотвір як мовознавча дисципліна має міжрівневий характер.

На основі вивчення словотвору окремих слів описується словотвірна система в цілому та існуючі в кожній частині мови способи словотвору.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхронний словотвір вивчає словотворчу структуру на даному етапі розвитку мови. Діахронний словотвір вивчає шляхи виникнення похідних слів на різних етапах історичного розвитку мови.

Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних зв'язків з іншим словом чи словосполученням. Словотвірні відношення розглядаються як відношення похідного слова до того слова, від якого воно утворено.

Словотвірні відношення виявляються в споріднених словах. До завдань словотвору відноситься вивчення всього арсеналу словотвірних засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах існуючих засобів словотвору. Описовий словотвір російської мови досліджує словотвірні процеси, закономірності їх розвитку на сучасному етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд засобів створення слів, будови їх з урахуванням приналежності до визначеної основи і звукових змінах, властивих сучасній російській мові.

Морфеміка як особливий розділ науки про мову, його мета та завдання; предмет вивчення. Поняття морфеми та морфа. Види морфем російської мови. Класифікація морфем за різними ознаками. Парадигматика морфем. Основа та її види. Зміни в морфемній структурі слова. Поняття мотивованості та членування основи. Види формально-семантичних відношень між твірною та похідною основами. Історичні зміни у складі слова. Синтагматика морфем і поняття продуктивності. Явище морфемного шва. Чергування. Інтерфіксація. Аплікація. Усічення. Поняття субморфа. Слова узуальні, потенційні та оказіональні. Основні способи словотвору в синхронії та діахронії. Словотвірна категорія. Словотвірна парадигма. Словотвірне гніздо і ступеневий характер російського словотвору. Словотвірні типи та моделі. Словотвірне значення. Словотвір основних частин мови. Словотвірний, морфемний та етимологічний аналізи. Словотвірні та етимологічні словники, словники морфем.

Вимоги до знань та умінь:

Студент повинен знати:

· предмет, об’єкт та завдання сучасних дериватології та морфеміки;

· етапи формування дериватології як самостійної науки;

· основні положення праць мовознавців, які розробляли теоретичне підгрунтя словотвору та морфеміки;

· методи та методику дослідження одиниць словотвірного рівня;

· базові поняття словотвору та морфеміки, що складають їх концептуальну основу;

· існуючі погляди на проблемні питання дериватології та морфеміки;

· ознаки морфеми (морфа); види морфем; зміни в морфемній структурі слова; синтагматичні та парадигматичні відношення в системі морфем;

· поняття основи та її види; специфіку формально-семантичних відношень мотивованості між твірною та похідною основами; типи слів в аспекті словотвору;

· основні способи словотвору в синхронії та діахронії; особливості ступеневого характеру російського словотвору; поняття словотвірного гнізда, словотвірного типу, моделі, категорії; словотвірного значення та парадигми;

· основні способи словотвору самостійних частин мови;

· завдання словотвірного, морфемного та етимологічного аналізів;

· словотвірні, морфемні та етимологічні словники;

· основні тенденції розвитку словотвірних засобів сучасної російської мови.

Студент повинен уміти:

· вільно користуватися системою знань зі словотвору та морфеміки;

· систематизувати і пояснювати факти словотвору російської мови;

· оцінювати здобутки вчених-славістів у розробці конкретних проблем дериватології та морфеміки;

· застосовувати різні методи лінгвістичного дослідження при аналізі морфем, похідних (мотивованих) та непохідних (немотивованих) слів російської мови;

· зіставляти одиниці словотвірного рівня російської та української мов;

· виділяти морфеми (морфи) та характеризувати їх; розрізняти види морфем за різними класифікаціями, характеризувати їхні ознаки; аналізувати зміни в морфемній структурі слова та особливості синтагматики морфем;

· розрізняти види основ слова, класифікувати їх за основними ознаками; характеризувати формально-семантичні відношення мотивованості основ; аналізувати явище морфемного шва;

· визначати способи словотвору в синхронії та діахронії;

· виділяти словотвірні значення, виявляти словотвірні типи, моделі тощо; будувати словотвірні гнізда, ланцюжки, пари;

· користуватись словотвірними, морфемними та етимологічними словниками;

· здійснювати морфемний, словотвірний та етимологічний аналізи, розрізняти їх мету та завдання;

· пояснювати і зіставляти положення вузівської та шкільної програм зі словотвору.

МОРФОЛОГІЯ

Морфологія - розділ граматики, який вивчає явища, що характеризують слово як граматичну одиницю мови. Це наука про будову і розряди слів (частин мови), граматичні категорії і системи їх словозміни.

Об'єктом вивчення морфології є слово як носій ряду граматичних значень, категорій, властивих лексико-граматичним розрядам слів. Відповідно граматичному значенню слово може видозмінюватися, утворюючи систему форм.

Система форм, співвідносних з відповідною системою синтаксичних граматичних значень, називається його парадигмою.

Своєрідність видозміни слів, що відносяться до іменних частин мови, на відміну від дієслова, відбита у відмінюванні. Слова, що не виражають граматичних видозмін, існують в одній словоформі. Це так звані незмінні частини мови. Об'єктом морфології є також словоформа, у якій виражаються граматичні характеристики слова незалежно від його синтаксичних властивостей (наприклад, форми ступенів порівняння прикметників і прислівників).

У 1 частині морфології вивчається теорія частин мови і принципи їх виділення, а також такі частини мови: іменник, прикметник, займенник, числівник.

В другій частині морфології вивчаються дієслово, прислівник, категорія стану, а також службові частини мови. У російській мові дієслово - одна з найголовніших частин мови. Багато наукових праць присвячено опису лексико-семантичних груп дієслів, семантиці виду і часу, аспектуальній семантиці дієслів руху. Статус дієслівного стану серед інших дієслівних категорій визначається як складна і багатопланова категорія; принципи і методи побудови таксономічних моделей, що існують сьогодні, починають більше орієнтуватися не на мовну систему, а на функціонування.

Останнім часом у лінгвістиці з'явився новий предмет мовознавства - граматична семасіологія. Саме в ній найбільш повно проявилася необхідність дослідження мовних одиниць у єдності форми і функції - значення. Результатом такого підходу в дослідженні мовних одиниць є розробка принципів опису семантики прийменників і часток (Ю. Апресян,1995; Н.Кравченко, 1996).

Вимоги до знань та умінь:

Студент повинен знати:

· предмет, об’єкт та завдання морфології;

· основні положення праць мовознавців, які розробляли теоретичне підгрунтя морфології;

· методи та методику дослідження морфологічних явищ;

· базові поняття морфології, що складають її концептуальну основу (граматична форма, граматичне значення, парадигма, граматична категорія тощо);

· загальний зміст та принципи викладу теоретичного матеріалу в академічних граматиках сучасної російської мови та “Граматичному словнику російської мови” А.Залізняка;

· систему частин мови у її традиційному та сучасному описі; принципи, за якими формуються частини мови, а також члени опозиції “самостійні слова – службові слова”; слова поза частиною мови;

· ознаки кожної частини мови як певного лексико-граматичного класу, що базується на відповідній системі граматичних категорій;

· теоретичні питання дискусійного характеру щодо місця слів категорії стану та модальних слів у сучасній російській мові та ін.;

· поняття синтаксичної та аналітичної будови мови та їх співвідношення у граматиці сучасної російської мови;

· основні тенденції розвитку морфологічної системи сучасної російської мови.

Студент повинен уміти:

· вільно користуватися системою знань з морфології;

· систематизувати і пояснювати факти морфології російської мови;

· оцінювати здобутки вчених-славістів у розробці конкретних проблем морфології;

· застосовувати різні методи лінгвістичного дослідження при аналізі самостійних та службових частин мови, вигуків, окремих словоформ;

· зіставляти фрагменти морфологічних систем російської та української мов;

· ілюструвати різні морфологічні явища прикладами з художньої літератури, публіцистики чи конструювати їх самостійно;

· виділяти граматичні форми слова, визначати засоби вираження граматичного значення у певній граматичній формі; будувати морфологічну парадигму та визначати її різновид; виділяти елементи значень словоформи;

· користуватись “Граматичним словником російської мови” А.Залізняка;

· накладати принципи виділення частин мови для розмежування відповідного лексико-граматичного розряду; класифікувати лексеми за традиційною та сучасною морфологічними типологіями;

· фіксувати і аналізувати граматичні явища переходу лексеми з однієї частини мови в іншу;

· проводити повний морфологічний аналіз словоформ;

· характеризувати конкретні елементи синтетичної та аналітичної будови сучасної російської мови;

· пояснювати і зіставляти положення вузівської та шкільної програм з морфології.

СИНТАКСИС. ПУНКТУАЦІЯ

Курс знайомить студентів із синтаксичною системою сучасної російської мови і описує форму, значення та функції синтаксичних одиниць. Студенти оволодівають сучасними науковими методами дослідження синтаксичних структур у зіставленні з традиційними методами дослідження синтаксису; оволодівають навичками самостійної роботи над курсом. Розглядаються також проблемні питання синтаксичної науки.

Програма складається з двох частин і, будучи продовженням курсу, розпочатого в попередньому семестрі («Синтаксис словосполучення і простого речення»), висвітлює питання, пов'язані із синтаксичними одиницями перехідного типу – від монопредикативних до поліпредикативних (однорідність, відокремлення, вставні конструкції та ін.).У ході подальшого вивчення розділу «Синтаксис» аналізуються складні речення сполучникового і безсполучникового типів. Акцентується увага на різновидах синтаксичного зв’язку елементів сполучникового складного речення, вивчаються одиниці розчленованої та нерозчленованої структури. Вивчаються складні одиниці (як сполучникові, так і безсполучникові) перехідного типу. Встановлюється типологія складних речень, розглядається складна синтаксична конструкція. Дається характеристика періоду, вивчається текст. Формуються навички всебічного глибокого аналізу синтаксичної структури тексту. Чуже мовлення, його види. Історичне становлення пунктуаційної системи російської мови та її принципи; корпус знаків пунктуації, їх функції. Тенденції розвитку синтаксичної системи сучасної російської літературної мови.

Вимоги до знань та умінь:

Студент повинен знати:

· предмет, об’єкт та завдання синтаксису і пунктуації;

· основні етапи формування синтаксичної науки;

· мовознавців, які розробляли теоретичні основи синтаксису, та їхні основні праці;

· методи і методику дослідження синтаксичних явищ;

· базові поняття синтаксису, що складають його концептуальну основу;

· існуючі погляди на основні синтаксичні одиниці, їх кількісний і змістовий склад; суперечливі погляди щодо викладу теоретичних проблем;

· будову синтаксичної одиниці;

· відмінності між формальним, семантичним і комунікативним аспектами у вивченні синтаксичних одиниць;

· особливості функціонування у мовленні синтаксичних одиниць, передусім тих чи інших типів речень;

· зміст шкільного курсу синтаксису з розумінням його проблемних питань, суперечностей і слабких місць;

· основні тенденції розвитку синтаксичної системи сучасної російської мови.

Студент повинен уміти:

· вільно користуватися системою знань про синтаксичні явища;

· систематизувати і пояснювати факти синтаксичної системи російської мови;

· оцінювати здобутки вчених-славістів у розробці конкретних проблем синтаксису;

· застосовувати різні методи лінгвістичного дослідження при аналізі синтаксичних одиниць;

· зіставляти фрагменти синтаксичних систем російської та української мов;

· кваліфіковано аналізувати основні синтаксичні одиниці;

· ілюструвати різні синтаксичні явища прикладами з художньої літератури, публіцистики чи сконструйованими самостійно;

· вільно користуватися синтаксичними ресурсами у власній мовленнєвій діяльності;

· пояснювати положення наукового синтаксису, котрі у шкільній граматиці мають неадекватне тлумачення;

· професійно аналізувати помилки, які мають місце при синтаксичному розборі.

Література

Бунина М.С., И.А. Василенко, И.А. Кудрявцева, М.В. Панов. Современный русский язык: Сб. упражнений. – Москва, 1982.
Аванесов Р.И. Русское литературное произношение. – Москва, 1984.
Голубева Н.П., Громова Н.М., Тарасюк О.Н., Успенский М.Б. Современный русский язык. Сборник упражнений. – Москва,1975.
Дащенко О.И., Будик Л.А.Современный русский язык. Орфоэпия. Графика. Орфография: Учебное пособие.
Черновцы, 2001.
Опришко А.Я. Практикум по современному русскому языку: Фонетика. Орфоэпия. Фонология. Графика. Орфография. – Харьков, 1988.
Сборник упражнений по современному русскому языку: Учебное пособие // под ред. Р.Н. Попова. – Москва, 1984.
Сборник упражнений по современному русскому языку: Учебное пособие // под ред. Н.М. Шанского. – Ленинград, 1982.
Сборник упражнений по современному русскому языку: Учебное пособие // под ред. Н.М. Шанского. – Ленинград,1989.
Современный русский язык: Сборник упражнений // под ред. В.А. Белошапковой. – Москва, 1990.
Дащенко О.И., Будик Л.А. Современный русский язык. Фонетика и фонология: Учебное пособие. – Черновцы: ЧНУ, 1998.
Панов М.В. Современный русский язык. – Москва, 1979.
Ковалев В.П., Горяной В.Д. Современный русский язык. Практикум. – Киев, 1987.
Опришко А.Я. Современный русский язык. Орфография. – Харьков, 1974.
Современный русский язык // под ред. В.А. Белошапковой. – Москва, 1981, 1989.
Шанский Н.М. Лексикология современного русского языка. – Москва, 1964, 1972.
Шмелев Д.Н. Современный русский язык. Лексика. – Москва, 1977.
Русский язык. Энциклопедия // под ред. Филина П.П. – Москва, 1979.
Фомина М.И. Современный русский язык. Лексикология. – Москва, 1990.
Русская грамматика . В 2-х т. // под ред. Н.Ю. Шведовой. – Москва, 1980.
Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. – Москва, 1986, 1973.
Кузнецова А.И., Ефремова Т.Ф. Словарь морфем русского языка. – Москва, 1986.
Немченко В.Н. Современный русский язык. Словообразование. – Москва, 1984.
Тихонов А.Н. Словообразовательный словарь русского языка. В 2-х т. – Москва, 1985.
Плунгян В.А. Общая морфология. Введение в проблематику. – Москва, 2000.
Кобозева И.М. Лингвистическая семантика: Учебное пособие. – Москва, 2000.
Никитин М.В. Курс лингвистической семантики: Учебное пособие. – С.-Пб, 1996.
Современный русский язык: Теория. Анализ языковых единиц // под ред. Е.И. Дибровой. – Москва, 2001.
Современный русский язык // под ред. П.А. Леканта. – Москва, 2000.
Виноградов В.В. Русский язык / Грамматическое учение о слове. – Москва, 1986.
Дащенко О.И. Современный русский язык. Морфология (Методические указания к проведению лабораторных работ). – Черновцы, 1997.
Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. – Москва, 1973.
Бабайцева В.М., Максимов Л.Д. Современный русский язык. В 3-х ч. – Москва, 1981.
Крючков С.Б., Максимов Л.Д. Современный русский язык: Синтаксис сложного предложения. – Москва, 1977.
Сиротинина О.Б. Лекции по синтаксису русского языка. – Москва, 1980.
Скобликова Е.С. Современный русский язык. Синтаксис простого предложения. – Москва, 1979.
Золотова Г.А., Онипенко Н.К., Сидорова М.Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. – Москва, 1997.
Ковтунова И.Н. Современный русский язык: Порядок слов и актуальное членение предложение. – Москва, 1976.

Програма розглянута і затверджена на засіданні кафедри слов'янської філології та порівняльного літературознавства (протокол № 9 від 08.02.2013 р.)

Завідувач кафедри проф. Нямцу А.Є.

Критерії оцінювання