ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 1 страница

Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая

1. Абрикóсівка – с., Км, Абр. Засноване на поч. XV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Przeznoskowcze (1469), Beznoskowcze (1493), Beznoskowce (1503), Безносковцы (1530), Benoskowcze (1570), Benoskuwce (1784), Безносківці (1926), Безнісківці (1938), Абрикосівка (1967), Абрикосовка (1979). Ойконім походить від ос. н. першого поселенця Безніска [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120], пор. ос. н. Безнос (1471), Безноско (1552). В основі сучасної н. – флоролексема абрикос.

2. Абýзнівка – х., Ск. Як н. п. Абузневка зареєстровано у 1911 р. Відантропонімна посесивна н.

3. Аврáтин – с., Вл, Авр. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Гавротинка (1593), Навратин (1748), Awratyn (1789), Awratynska (1880), Авратынька (1886), Aloratun (1890), Авратинъ (1899), Авратин (1926). Етимологічні гіпотези:1) с. розташоване на схилах Авратинської, або Обратинської, височини [М. Т. Янко]; 2) від д.-р. врутець – „джерело”, вьраг – „овраг”, які є похідними від д.-р. вьрети зі значенням „вирувати, бурхливо текти” [Радянське Поділля. – 1970. – 11 листопада]. На нашу думку, в основі н.– ос. н. Аврат, Аврата.

4. Аврáтинська височинá – височина, яка лежить із протилежного боку від стоку вод Південного Бугу, Смотрича, Случі, Збруча). С. Д. Бабишин виводить н. від рос. обратный, тобто „зворотний, протилежний”. На нашу думку, відойконімна н. Пор. також з арамейським Abram, де ram означає „височіти, підносити” [ЕСУМ].

5. Аврáтинське– болото біля с. Авратин (Вл). Площа – 36 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

6. Аврáтинські– х-ри, Вл. Зафіксовані у ХІХ ст. біля с. Авратин як Авратинския. Локативна н. – ойконімізований ад’єктонім.

7. Аглаї – р., п. Мшанця п. Південного Бугу (Сс). Варіанти н.: Баглаи (1825), Баглай (1847) [СГУ]. На нашу думку, р. протікає через с. Баглаї (Ск). Відойконімна н. (див. № 71).

8. Агнéсівка– х., Шп. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Купине як Агнесовка, Агносовка (1906). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Агнеса.

9. Агробáза– агробаза, Ск. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Новоселиця. Н. – ойконімізований АГТ. Н.-композит, де агро- – частина складних слів, що мають значення „сільськогосподарський”, база – „підприємство для приймання та збереження продукції” [ССІС].

10. Агробáза– радгосп, Дн. Існував як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. біля с. Чичельник. Н. – див. № 9.

11. Адамúшино – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Козачки. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Адам (1391), Адамишин.

12. Адáмів – с., Пл., Вбе. Варіанти н.: д. Адамово (1899), Адамовъ (1906), Адамовка (1921), Адамів (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Адам (1391).

13. Адáмівка– с., Вн, Адм. Засноване у ІІ пол. XVIII ст. Варіанти н.: Adamowka (1784), д. Адамовка (1855), Адамівка (1926). За переказами, с. незване ім’ям його засновника (див. № 12.

14. Адáмівка – с., Др, Явт. Варіанти н.: Adamowka (1784), д. Адамовка (1862), х. Адамівка (1926). Посесивна відантропонімна н.; див. також – поміщик Адам Чарторийський [АЮЗР].

15. Адáмівка – с., Км, Прв. Варіанти н.: Adampol (do Zbrzyzia) (1765), Адамовцы (1855), д. Адамовка (1862), д. Адамовка, Адамполь (1893), Адамівка (1926). Колишня н. утворилася внаслідок поєднання антропоніма Адам та апелятива поле. І. В. Гарнага вважає, що с. носить ім’я одного з перших поселенців [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120]. Н. ускладнена локативною конструкцією (прийменник та ойконім).

16. Адáмівка – х., Бл. У 1960 р. об’єднаний із с. Тростянка. Варіанти н.: Адамовка (1855), Адамівка (1926). Н. – див. № 12.

17. Адáмівка – х., Кр. У 1939 р. приєднано до с. Митинці [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. Варіанти н.: Адамовка (1855), Адамівка (1926). Н. – див. № 12.

18. Адáмпіль– с., Ст, Адп. Пос. Засноване на землях, що належали Адаму Чарторийському. Варіанти н.: Адамполь (1805), Адампіль (1926). Н. у формі композит (Адамове поле) мотивована іменем власника с. Деякі краєзнавці ойконім виводять від імені сина землевласника Тжецяка (Трожецяка), якому поселення дісталося пізніше [С. Д. Бабишин; Колос. – 1967. – № 41].

19. Адáмпільська колóнія– х., Ст. Як н. п. зареєстрована у 1862 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та АГТ колонія зі значенням „поселення переселенців з іншої території” [СУМ].

20. Александрія – х., Тф. Існував у І пол. ХХ ст. біля с. Янівка (Іванівка). У 1940-х рр. приєднаний до с. Єлизаветпіль. Відантропонімна н.; пор. ос. н. Олександр, рос. варіант – Александр.

21. Альбéртів (фільвáрок) – х., Гр. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Варіанти н.: Фольварок Лисоводы, Альбертовка (1893), х. Альбертів (фільварок) (1926). Посесивна н., в основі якої – антропонім Альберт та АГТ фільварок зі значенням „ферма, заміський будинок” [Б. Д. Грінченко].

22. Андріїва– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Рижулинці. Відантропонімна н., в основі якої – ос. н. Андрій; пор. Andrey (1493).

23. Андрі́ївка – р., п. Жванчика л. Дністра; гирло вище р. Ямпільчик; протікає через с. Андріївка (Чм). Варіант н.: Краснопол(ь)ка [СГУ]. Довжина – 13 км [КРВУ]. Відойконімна н. (див. № 25). Паралельна н. (з демінутивно-квалітативним забарвленням) мотивована прикметником красний зі значенням „гарний” та ГТ поле – „гарне поле”.

24. Андрíївка– с., Гр, Хоп. Варіанти н.: Andryiow (1789), Андреевка (1800), Хутор Андриевка (1893), Куманівська Юридика (Андріївка) (1926), Андріївка (1946). Посесивна відантропонімна н. [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]. Варіант н. – локативна н.-сл.-сп. (див. №№ 30, 80, 2408).

25. Андрíївка– с., Чм, Адр. Засноване у XVIII ст. поміщиком Андрієм Любецьким [М. І. Яворський, Є. І. Сіцінський]. Варіанти н.: w Andryjowcach (1765), Andrzejowka (1920), Андреевка (1855), д. Андреевка, Андреевцы (1893), Андріївка (1926). Посесивна н. (від імені власника пос.). Див. також гідронім Андріївка, притока Жванчика [СГУ].

26. Андрíївка –с., Яр, Тар. Варіанти н.: Andryiowka (1787), Андреевка (1805), Andriowka (1820), Андревка (1911), Андріївка (1926). Відантропонімна н.; пор. ос. н. Андрий (1443).

27. Андрíйківці– с., Хм, Анд. Варіанти н.: Andronikowcze, Андрониковцы (1530–1542), Andrilikofce (1630–1650), w Andreykowcach (1765), Andrijowce (1775), Andrzeykowce (1784), Andryikowce (1789), Андрейковцы (1805), Андрійківці (1926). Ойконім мотивований іменем Андрійко (Андронник), імовірно, одного із першопоселенців; пор. ос. н. Андрєйко (1378).

28. Андрόнівка– с., Ск, Пен. Можливо, у 1906–1926 рр. існувало як фольв. Чайка. 1946 р. – Андронівка. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Андрон. Колишня н. – невідомої мотивації (антропонім-посесив, зоолексема-квалітатив або мікротопонім-локатив).

29. Андрýшкова Берéзина– ур., Тф. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Локативно-посесивна н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника (пор. ос. н. Андрушко) та ГТ березина – „березовий ліс” [СУМ].

30. Аннόпільський хýтір– х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ганнопіль. Варіанти н.: фільв.Аннополь (1855), Аннопільськ. хутір (1926). Н. складається з ад’єктоніма та АГТ хутір – „відокремлене селянське господарство разом із садибою власника; невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей із сіл; виселок; одинока селянська садиба із земельним наділом” [Б. Д. Грінченко].

31. Антинчикóвського– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шиїнці. Генітивна посесивна н.

32. Антóнів яр– ур. біля с. Антонівка (Нв). Тут знаходиться пам’ятка стародавніх геологічних епох [ППХ]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ.

33. Антóнівка – присілок, Нв. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст., приєднаний до с. Калюс. Варіанти н.: Антоновка (1862), Антонины (1893), Антонівка (1926). За переказами, першим тут поселився житель с. Калюс Антоній; пор. ос. н. Антоній (1401).

34. Антóнівка – с., Дн, Држ. Варіанти н.: Антоновка (1862), Антонівка (1926). За переказами, першопоселенкою була Антоніна [В. С. Прокопчук]. Відантропонімна н., пор. ос. н. Антон [Б. Д. Грінченко].

35. Антóнівка – с., Із, Кун. Засноване німецькими колоністами у 1804 р. (А. Воронін). Варіанти н.: кол. Антоновка (1804), Антонівка (1926). Суфіксальна відантропонімна н. (від імені першого поселенця).

36. Антóнiвка – с., Лт, Сус. Засноване у 1848 р. Посесивна н. (від імені поміщика Антона Ярошинського).

37. Антóнiвка – с., Нв, Отр. Варіанти н.: Antonuwce (1765), Antonowka (1775), Антоновка (1800), Антонівка (1926). Н. – див. №№ 32, 34.

38. Антóнівка – с., Тф, Чов. Засноване у 1927 р. як виселок с. Човгузів [І. А. Стасюк]. 1946 р. – Антонівка. В основі н. – ім’я першого поселенця.

39. Антóнiвка – с., Хм, Ант. Відоме з XVIII ст. Варіанти н.: Antonowka (1784), Антоновка (1805), Антоновка, Андроновка (1893), Антонівка (1926). За переказами, с. отримало н. від імені першопоселенця.

40. Антóнiвка – с., Чм, Чор. Засноване на поч. XVIII ст. Варіанти н.: Antonuwce (1765), Antonowka (1775), Антоновка (1805), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

41. Антόнівка – ферма, Бл. Існувала у ХІХ ст. біля с. Окіп як Антоновка. Н. – див. № 34.

42. Антόнівка– х., Сс. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Подоляни. Варіанти н.: х.Антоновка (1889), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

43. Антόнівка– х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Цмівка. Варіанти н.: х.Антоновка (1855), Антонівка (1926). Н. – див. № 34.

44. Антонівський –фільварок, Хм. Існував у ІІ пол. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Антонівка. Варіанти н.: фольв. Антоновський (1862), фільв. Антонівський (1926). Локативна н., в основі якої – ад’єктонім (див. № 39).

45. Антóнiвці– с., Яр, Атн. Варіанти н.: Anthonowcze (XVI ст.), Antonowce (1661), Антоновцы (1805), Антоновка (поч. ХІХ ст.), Antonowka (1820), Онтновецкая (1855), Антоновецкая (1857), Антонівці (1926). Патронімічна н., в основі якої – антропонім Антон; пор. ос. н. Антонїн (1401).

46. Антонíни – зал. ст., Кр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Ст. Антоніни (1926), Антонины (1992), Антоніни (2004). Трансойконімна н.

47. Антонíни – смт., Кр, Ант. У 1796–1923 рр. – вол. ц.; 1923–1965 рр. – рай. ц. Із 1956 р. – смт. Відоме з ІІ пол. ХІV ст. як Голодьки. З 1770 р. – Антонины. Варіанти н. – Antoniny (1795), Антоніни (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива голод, який супроводжував життя людей [Радянське Поділля – 1970. – 29 липня]; 2) колишня н. – Холодьки, бо навіть улітку вздовж р. Ікопоть, де розташоване с., було холодно [Зоря комунізму. – 1983. – 28 травня]; 3) тут росли вікові дерева, які створювали прохолоду [І. Байдак]; 4) родова н. [М. Т. Янко], пор. ос. н. Голодко (1653). Сучасна н. – відантропонімний ойконім меморіально-посесивного характеру в плюральній або генітивній формі (як результат скорочення сл.-сп. місто Антоніни): родич князів Сангушків, орендар с., назвав його іменем своєї дружини Антоніни.

48. Антонíнський парк– парк, Кр. Розташований у смт. Антоніни, на берегових схилах р. Ікопоть. Заснований у ХІХ ст. (за іншими даними, закладений у XVIII ст. Ігнатієм Мальчевським, чоловіком Антоніни Сангушко [І. Байдак] ). Площа – 17 га [ППХ]. Н. -сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

49. Антонíнський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала в 1923–1965 рр. Центр – смт. Антоніни (Кр.). У складі району в різні роки нараховувалося: 29 сільрад та 67 н. п. (1926), 28 сільрад та 52 н. п. (1946), 16 сільрад, 1 смт. та 49 сіл (1962). Загальна площа становила 600 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район – „адміністративно-територіальна одиниця, яка є складовою частиною республік, країв, областей та великих міст” [СУМ].

50. Антонíнський цегéльний завóд– завод, Кр. Як н. п. Антонинскій кирп. з. зафіксовано у 1911 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

51. Анютине–с., Лт, Коз. Варіанти н.: х. Анютино (1926), Анютине (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Анюта.

52. Арéнда – х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Голосків. Варіанти н.: Поселок (при с. Голосков) (1905), Фельштинско-Голосковскої товарищество (1915), Аренда (1926). Усі н. – ойконімізовані апелятиви (перша – АГТ; друга – н. громадського об’єднання; третя – абстрактна н., що характеризує спосіб господарювання).

53. Аркáдіївці– ліс. дача і ф., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. біля с. Аркадіївці. Трансойконімна н. (див. № 54).

54. Аркáдіївці– с., Хм, Арк. Варіанти н.: Arcadyowcze (1493), Arkadyowcze (1530), Аркадиевцы (1542), Arkadyiewce (1784), Arkadijowce (1787), Аракари (1800), Аркадиевка (1805), Arkadiowka (1820), Аркадовцы (1884), Аркадіївці (1926). За переказами, н. мотивована іменем першого поселенця Аркадія, який у період татарської навали сховався у копанці, а невдовзі до нього почали підселятися інші люди; пор. ос. н. Аркадій [І. І. Трійняк].

55. Артéмово – х., Пл. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Новаки Варіанти н.: уроч.Артемово (1899), х. Артемово (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Артем [І. І. Трійняк].

56. Арт. „Працьовнúк” – артіль, Пл. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Сягрів. Квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ойконімізованого АГТ артіль та народнорозмовного апелятива.

57. Арт. ім. „Рúкова” – артіль, Тф. Зареєстрована як н. п. у 1926 р. біля с. Волиця-Ляховецька. Меморіальна н. (ойконімізований АГТ та антропонім).

58. Атаманчýк– окреме господарство, Яр. Існувало як н. п. у І трет. ХХ ст. біля с. Волудринці. В основі н. – прізвище власника.

59. „Атлантúда”– печера, Км. Розташована у Товтровому кряжі біля с. Завалля, на лівому березі р. Збруч. Н. пов’язана з найменуванням легендарного материка Атлантида.

60. Бáба– гора (Чм). Розташована у заказнику „Івахновецькі товтри” [ППХ]. В основі н. – ГТ баба зі значенням „гора над річкою” [С. Д. Бабишин]; „гора із заокругленою вершиною” [М. Т. Янко]. Пор. також ГТ баба – „трясовина, грузьке болото” [М. Т. Янко].

61. Баби – х., Дн. Виник у ІІ пол. ХІХ ст., у 50-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Ліпини. Варіанти н.: Хутор Баба (при мельнице) (1893), д. Баба (1905), Баби (1926). На нашу думку, в основі н. – апелятив баба з посесивним значенням. Див. також № 60.

62. Бáбина Горá– х., Із. Відоме з 1901 р. як ур. біля м. Ізяслав. У 1910 р. – х. Бабина Гора. Н. складається із присвійного прикметника та ГТ.

63. Бáбине– с., Сс, Баб. Варіанти н.: Babin (1784), Бабин (1800), Бабино (1898), Бабине (1941). За переказами, пос. виникло біля лісового куреня, в якому жила кріпачка Ольга Сторожук, яка втекла від панщини; початкові н. – Бабин курінь, Бабин яр, Бабино [Колос. – 1967. – № 8]. Пор. також ос. н. Баба (1425), рос. Бабин (ХVІ ст.).

64. Бáбино –х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Олександрів. Посесивна н. (див. також № 63).

65. Бáбинок– с., Сс. Існувало у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Бабине. Відойконімна н. з демінутивним забарвленням (див. № 63).

66. Бáбіно –х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Варенка. Н. – див № 63.

67. Бáбник –х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Шарки. Відантропонімна н. (див № 63).

68. Бáбшин – с., Км, Гри. Відоме з 1445 р. Варіанти н.: Bubezin (1630 – 1650), Вabszynie (1765), Бабчин (1800), Бабшин (1805). Етимологічні гіпотези: 1) першою тут оселилася жінка (баба), чоловіка якої взяли в полон татари [Прапор Жовтня. – 1971. – № 124]; 2) іноді н. пов’язується з д.-р. міфологією: від баба – „жіноче божество, яке витало над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювало світло i жило нібито в горах або на високих кручах річок” пор. також ГТ баба – „кам’яний бовван, який знаходили у степу, переважно на курганах” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, н. мотивована присвійним прикметником, в основі якого – ос. н. Бабша, пор. Баба, Бабич, литовські князі (XIV – XV ст.), Баба (1425), Бабоша (1466).

69. Бавки – ур. біля с. Кадиївці (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ бавка зі значенням „суха долина; русло річки, яка висохла” [Б. Д. Грінченко].

70. Баглаї – с., Вл, Трт. Варіанти н.: Баглай (1800), Бахлаи (1805), Баглан (поч. ХІХ ст.), Baklaie (1820), д. Баглаи (1855), Баглайки (1889), Баглаї (1926). За С. Д. Бабишиним, н. походить від прізвиська засновників с.; пор. ос. н. Баглай.

71. Баглаї – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Боглєєвка (1593), Баглаи-Большіе (1782–1783), Bahlaji (1789), Баглай (ХІХ ст.), Баглаи (1899), Багалії (1926), Баглаї (1946). М. І. Теодорович вважає, що правильними є форми Бhглые – поселення, утворене біглими (втікачами або колоністами) або ж Балалаи – „село, у якому жили музиканти князька, що грали на балалайках”. Імовірніше, що родова н., мотивована прізвиськом [Світло Жовтня. – 1988. – 9 квітня]. Пор. баглаї – „лінощі” [Б. Д. Грінченко]. Див. також р. Баглаї (№ 7).

72. Баглáйки – с., Кр, Зап. Варіанти н.: Баглоевка (1593), Bahlajewka (1789), Баглайки (1899). Етимологічні гіпотези: 1) на місці села був ліс, де ховалися втікачі від солдатчини, які будували там балагани. Так з’явилося с. Балгани, згодом – Баглайки; 2) с. було утворене втікачами від пана і назване Бігляки (Біглець), згодом н. трансформувалася в сучасну [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, н., можливо, є суфіксальною відойконімною з демінутивним значенням (див. № 71).

73. Баглайське поле – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. складається з ад’єктоніма (див. № 71) та ГТ.

74. Бáговицька дáча Кúзлів –ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма, АГТ і дримоніма.

75. Бáговицька дача Мáшів –ліс. ст., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 74.

76. Ба́́́говúця – р., л. Дністра; між р. Мукша і Сара-Лунга. Варіанти н.: Боговица, Боговичка, Bagowica, Баговица, „miedzi Muxą y Bachowiczą” [СГУ], Баговичка. Довжина – 23 км [КРВУ]. Протікає через с. Станіславівка, Баговиця (Км). За С. Д. Бабишиним, гідронім походить від ГТ багова – „болотиста низина, долина”; „болото, драговина, мочариста місцевість, твань”, тобто назва пов’язана з багнистою місцевістю, де річка бере початок.

77. Бáговиця – с., Км, Уст. Відоме з 1460 р. як с. Нова Баговиця [Прапор Жовтня. – 1971. – № 120]. У ХІХ на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Баховица (1439), Bahawicze (1469), Bahawycza (1516), Боговыча (1530), Bohowicy (1765), Bahowica (1784), Baсhwica (1789), Баговица (1805), Боговица (1855), Баговиця (1926). М. І. Яворський та Є. І. Сіцінський наводять інші форми н.: Баговыця, Bahuwica, Bоhawicza, Баховицы. Вiдгiдронімна н. (див. № 76).

78. Бáговичка– присілок, Км. Існував як н. п. Баговичка у ХІХ ст. біля с. Яруга. У XVІІІ ст. на місці поселення була корчма – kor. Bahowiecka (1787). Демінутивна відойконімна н. (див. № 77).

79. Бажантáрня при Вóлиці Татáрській – х., Кр. Як н. п. Бажантарня при Волицh Татарской зафіксований у 1911 р. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., що складається з ойконіма та мікротопоніма бажантарня – „фазанник”; пор. бажант – „фазан” [ЕСУМ].

80. Базалíйська Юридúка – с., Тф. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля смт. Базалія як Базалійск. Юридика (1899), Базалійськ.-Юридика (1906). Приєднано до Базалії. Н. – локативно-квалітивне сл.-сп., яке складається з ад’єктоніма та АГТ юридика – „передмістя або частина міста, де жила шляхта, яка не визнавала місцеву владу, суд” [С. Д. Бабишин], „маєтки одного власника” [Б. Д. Грінченко].

81. Базалíйський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 та 1935–1958 рр. Центр – смт. Базалія (Тф.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 60 н. п. (1926), 25 сільрад та 50 н. п. (1946). Загальна площа становила 500 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

82. Базалíя – с., Тф. У 1926 р. фіксувалося як сільська частина міст. У 40-х рр. ХХ ст. об’єднане з міст. Базалія. Трансойконімна н.

83. Базалíя – смт., Тф, Баз. Із 1569 до 1923 р. – вол. ц.; у кін. ХVІІІ ст. – повіт. ц.; у 1923–1931 та 1935–1958 рр. – рай. ц. Із 1957 р. – смт. Варіанти н.: Вазилія (1574), Basilia (1630), Bazilia (1701), Bazalia (1781), Basalija (1789), – Базалія (1857), Базалия (1866). Пос. засноване князем Костянтином-Василем Острозьким (польс. Базиль) і назване його ім’ям [М. Т. Янко].

84. Базюкú– посілок, Др. Як н. п. зареєстрований на поч. ХІХ ст. біля с. Явтухи. Посесивна н.

85. Бáйківці – с., Ск. Існувало у І пол. ХХ ст. біля м. Старокостянтинів як Байковцы (1921). Посесивна відантропонімна н.; пор. ос. н. Байковець, Байковъ (1565).

86. Баймакú – с., Бл, Ств. Відоме з 1816 р. Родова н., утворена шляхом плюралізації антропоніма; пор. ос. н. Баймъ [Н. М. Тупиков].

87. Байсалів Берег (Галева) – ур. біля с. Моломолинці (Хм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., що складається із присвійного прикметника і ГТ (див. № 165). Паралельна н. – можливо, відантропонімна, посесивного характеру.

88. Баклáн – с., Ск. Існувало у І пол. ХХ ст. біля с. Гнатки. На нашу думку, н. походить від прізвиська власника; пор. ос. н. Баклан, Баклановъ (1539). Див. також баклан – „рибалка”; „водоплавний птах середньої величини звичайночорного кольору” [СУМ].

89. Бакота – р., л. Дністра (Км) [СГУ]. Зважаючи на незначні розміри р., можна висловити здогад про відойконімне походження н. (див. № 90).

90. Бáкота – с., Км. У XIII ст. – адміністративний центр Пониззя , з II пол. XIV ст. – центр округу (волості) i староства, у XIX – на поч. XX ст. – вол. ц. У зв’язку із будівництвом Новоднiстровської ГЕС i затопленням берегів Дністра та його приток у 80-х рр. XX ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Бакота (1241), Бокота (1418), Бокут (XVI ст.), Bakota (1550), Bacota (1562), Букуту, Бохут (XVII ст.). Етимологічні гіпотези: 1) від іранського bаkа i румуно-молдавського bokata зі значенням „шматок, кусень”; 2) від кельтського bakkus – „заглиблення, впадина” [С. Д. Бабишин]; 3) від ГТ кут; пор. Пакоутье > Пакоття > Пакота > Бакота [Радянське Подiлля. – 1976. – № 177]. В. П. Нерознак вважає н. відгідронімною, оскільки пос. знаходилося на однойменній р., притоці Дністра.

Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая