 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Паньковська Афія Кирилівна 12
Рік народження – 1918. Місце народження – село Почапинці Жмеринського району Вінницької області. «Вже давно минули трагічні 1932 та 1933 рр. Однак я пам’ятаю їх так, наче все відбувалось ще вчора…Мені тоді було 14 років. Бригади їздили по всьому селі й забирали у знеможених людей останні харчі. Пригадую, до нас приїхали, і забрали все, що ми мали: горох, квасолю, сушені груші і яблука. На горі було півмішка пшениці, але ті нелюди знайшли його. Мати стала просити, щоб вони хоч жменю залишили тієї пшениці для нас (мене, моїх сестер і брата), а ми стояли і плакали. Вони розіпхнули нас, сіли на підводи й поїхали.. Залишилась наша сім’я, а вона була досить велика (мати, батько, дідусь і шестеро дітей) без окрайця хліба. Ми їли все, що хоч трохи було їстівним: млинці з липового листя, млинці з мелених качанів кукурудзи, мерзлу картоплю, хліб із жому. Найчастіше мати варила рибу й раків, бо ми жили біля ставу. Цілий день пару дітей з нашої сім’ї голими руками ловили “харчі». Але дві мої сестри – Оля й Маруся були ще малими, тому увесь день сиділи в хаті. Одного разу я з батьком (Якимчук Кирило Романович) пішли на базар. Але по дорозі вирішили зайти до мого дядька (Якимчук Остап Романович). Він лежав зморений і голодний. Ноги його сильно спухли. Дядько став просити мого батька: - Брате, дай мені хоч шматок хліба вкусити перед смертю … Наступного дня я понесла дядькові хлібину і літру молока. Заходжу у хату, а він лежить на лавці мертвий! Я злякалась, вибігла на двір, але мене зупинила його дочка Марія. Вона забрала молоко і хліб, аби хтось викопав яму за цей харч.. У нашому селі траплялись випадки людоїдства. Один чоловік зарізав свого синочка. А ще один ходив на цвинтар, де лежали поміж гробів люди (деякі з них ще були живі!) й обрізував їхнє пухле тіло, а вдома варив його та їв. З моєї родини вимерло багато добрих людей: мій дід, сім’я дядька Остапа, тітки Оліти – чоловік та син, а саму її засудили на вісім років ув’язнення за те, що не віддала хліба «державі». Я не можу спокійно згадувати ті страшні часи. Ті нелюди, що зробили цей голод, мабуть не малині серця, ні душі… Бувальщини Про блуд Було це у часи, коли люди працювали у колгоспах, а зарплатню отримували таку малу, що й смішно кому розповісти. А ж їсти потрібно було щось, сім’ю годувати, яка була зовсім не маленька! Людям доводилось виживати, хто як умів. Тут ставали у пригоді і працьовитість, і спритність, а подекуди й хитрість. Бабця Сандя, вимівши усі свої засіки і пронишпоривши усі кишені, побачила, що буде біда, адже нема що їсти. Зважилась тоді вона на сміливий крок: піти вночі на колгоспне поле і кукурудзи наламати. А тоді це дуже нелегко було зробити, адже поля остерігали і якщо, не дай Бог, попадешся, то це добром ніяк не скінчиться. Та виходу іншого не було й довелось збиратись у нічну «мандрівку». Треба сказати, що поле знаходилось у долині, про яку в селі ходили страшні чутки, мовляв, там нечиста сила водиться. Але хіба це зупинить, коли на порозі голод?! Спочатку бабці щастило. Вона швиденько наломила повний мішок качанів, закинула його на плечі та й вже додому назад вирушила. Коли це оглядається, а місцевість стала якоюсь незнайомою. Вже й не зрозуміло, чи то горби, чи то гори, чи то поодинокі дерева, чи то ліс. Блуд..Що ж робити? Довелось йти, не розбираючи дороги. Виходить бабця на галявину і бачить, що там ще якісь люди з мішками вовтузяться..Може, знову здається?..Та ні! Цих вона знає. Це знайомі їй жінки, що теж прийшли щастя свого урвати, але заблукали. Особливо здивувалась, як побачила з мішком сторожа. Бідолага теж ламав кукурудзу і не зміг віднайти назад дороги. Довелось їм усім сидіти на полі до ранку, аж доки розвиднілось. Забравши мішки, усі побігли додому. Сторож чи то з сорому, чи то з розуміння, нічого нікому не розповів. Отакі-то пригоди траплялись з нашими прадідами у той час, коли ми мирно посапуємо під теплими ковдрами.. Про бабу і дрезину Одна баба (не пам’ятаю, як її звати) зібралась на ярмарок, аби продати яйця. Свого ж діда, аби не ледарював, відправила припасати корову. От іде вона вздовж залізничної колії, а бачить чоловік ремонтує дрезину (що це за диво техніки я не бачила, але мені розповідали, що нею по коліях їздять). Чоловік той був добрий. Шкода йому стало стареньку, яка несла повну корзину. Запропонував він її підвезти. Баба погодилась. Доки водій витирав руки від мастила, вона залізла на дрезину. Сама ж баба була повненькою, отож повертаючись, зачепила якийсь крюк. І щоб ви думали? Тут дрезина завелась і поїхала. Баба з переляку сіла і репетує, плаче, примовляє. Дрезина котиться колією, а чоловік біжить за нею і кричить, як її зупинити. Та дарма! Стара нічого не чує. Раптом баба побачила свого діда, який пас корову. Вона звелась на ноги, стала махати руками, думаючи, що той їй допоможе. А дід, нічого не розуміючи, подумав, що це вона так з ним прощається і теж у відповідь став махати рукою. А сам собі думає: «Хто ж це таку машину доручив моїй жінці??» Тим часом чоловік наздогнав дрезину і зупинив її. Баба, прийшовши з ярмарку ще довго лаяла діда. Та хіба ж він винен?! Ткачук Поліна Карпівна С.Почапинці,1940 р.н.;07. 01.16 р.
12 |
