 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| РУСАЛЬНІ ПІСНІ, КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ ТА ПЕТРІВЧАНІ 12
Ткачук Н. В. Вінниця 2015 ІНФОРМАТОРИ 1. Туркевич Корнелія Іванівна –народилася 1930 р. в с. Почапинці Жмеринського району Вінницької області. Закінчила Почапинецьку сердню школу. Пізніше працювала вчителькою української мови та літератури. Одружена з Фільчуком Василем Филимоновичем. Має двох дітей. Зараз на пенсії. Займається господарством.
2. Рябчук Ганна Петрівна – народилася 1942 року в с. Почапинці Жмеринського району Вінницької області. Закінчила Почапинецьку середню школу (11 класів). Працювала продавцем у магазині. Була у шлюбі із Рябчуком Іваном Митофановичем. Має двох дітей, дорослих внуків, малих правнуків. Зараз на пенсії. Допомагає вирощувати нове покоління, передаючи власний досвід та мудрість.
3. Паньковська Ніна Петрівна – народилася 1965 року в с. Зоринці Жмеринського району Вінницької області. Навчалась у Зоринецькій середній школі. У 20 р. одружилась у селі Почапинці. Зараз проживає в Почапинцях. Займається сільським господарством.
4. Ткачук Поліна Карпівна –народилась 1940 року в селі Лозовата Кіровоградської області. Навчалась в Уманському педагогічному училищі. Працювала обліковцем. Зараз на пенсії.
5. Якимчук Марія Володимирівна– народилась 1953 року в селі Почапинці Жмеринського району Вінницької області. Навчалась у Почапинецькій школі. Пізніше працювала в ній техпрацівником. Має троє дітей, багато внуків.
ПІСЕННИЙ ФОЛЬКЛОР КОЛЯДКИ І ЩЕДРІВКИ Нова радість Нова радість стала, Яка не бувала, Над вертепом звізда ясна Весь світ осіяла. Де Христос родився, З Діви воплотився, Як чоловік пеленами Убого повився. Пастушки з ягнятком Перед тим дитятком На колінця упадають Царя Бога вихваляють. Просим Тебе, Царю, Небесний Владарю, Даруй літа щасливії Цьому домі господарю. Цьому господарю, Його господині, Даруй літа щасливії Всій його родині. Дай їм вірно жити, Тобі угодити, І з тобою в царстві Твоїм Во вік віків жити.
Ген високо в синім небі Ген високо в синім небі, Зірка засіяла Плила, плила між хмарами, Над вертепом стала. Діва Сина породила, В яслях положила, Чисти сіном постелила, Пеленами вкрила. Де ж колиска золотая, Вервечки шовкові, Де ж перини для Дитини М’ягкі та пухові? Прилетіли до вертепу Ангели крилаті, Повклякали, заспівали Божому дитяті. Слава, слава в вишніх Богу Ангели співають. А на землі мир, спасіння Людям возвіщають. Небо і земля Небо і земля нині торжествують. Ангели й люди весело празднують. Христос родився, Бог воплотився Ангели співають, Царіє вітають. Поклін віддають, Пастиріє грають «Чудо» повідають, «чудо, чудо» повідають. Во Віфлиємі весела новина, Чистая Діва породила Сина. Христос родився. Слово Отчеє взяло на Ся тіло, В темностях земних сонце засвітило. Христос родився. Ангели служать своєму Богу, І по вертепі творять його волю. Христос родився. Тріє царіє от восток приходять, Смирну і ливан, і злато приносять. Христос родився. Царію і Богу тоє все дарують, Пастирі людям дивну вість сказують. Христос родився. І ми рожденну Богу поклін даймо, Слава во вишніх Йому заспіваймо. Христос родився.
Щедрівочка Щедрик, щедрик, щедрівочка Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати – господаря викликати. Вийди, вийди господарю. Подивися на кошару. Там овечки покотились, А телятка народились. Один гарний, другий – хороший. Будете мати багато грошей. Щедрий вечір!
В полі плужок оре В полі, в полі плужок оре. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я (після кожного рядка). За тим плужком Господь ходить. Святий Петро поганяє. Божа Мати їсти носить. Їсти носить, Бога просить. Ори, Синку, цюю нивку. Та посієм пшениченьку. З колосочка та жмень очка. А з другого жита много. Посівальна Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, На щастя, на здоров’я, та на Новий рік, Щоб уродило краще, як торік, - Коноплі під стелю, а льон по коліна, Щоб вас, хрещених, голова не боліла. Будьте здорові з Новим роком…
На Йорданській річці На Йорданській річці Тиха вода стояла, Ой там Мати Божа Йсуса Христа купала. А скупавши Його, У шовкове сповила. А сповивши Його, У ясельця поклала. А над тими яслами Сірі воли стояли, Поки Йсуса Христа Із яселець узяли. Взяли Йсуса Христа На Престолі поклали, А коло Престола Три янголи літали. А коло Престола Три янголи літали, Та все вони «Іже Херувими» співали. Туркевич Корнелія Іванівна С. Почапинці, 1930 р. н.; 29. 12. 15.
ВЕСНЯНКИ 1. Весна, весна красна! Що ти нам принесла? Зима ти наша біла, Вже ти нам дуже надоїла! Весна наша красна, Що ти нам принесла? Мужикам по ціпочку, Бабам по платочку, Дівкам по віночку, Парубкам по квітоньці, По гарній дівоньці. 2. Із краю-раю Пташок викликаю: «Летіть жайворонки, До нашої сторонки, Спішіть, ластів’ята До нашої хати – Весну зустрічати, Зиму проводжати. 3.Прийшла весна з квітами, Пішли в поле з плугами, Та посіяли горошок. Та рости, горошку, в три листи, Та дай же, Боже, чотири, Щоб парубочки женили, Щоб весни дівок забрали, Щоб старі баби гуляли. Кожному парубкові гороху стручок, Миколові стручисько, Бо він старший парубчисько! 4.Ой, весна-красна, що ти нам винесла? Ой винесла тепло і добреє літечко! Малим дітям побіганнячко, Старим бабам посидіннячко, Красним дівонькам на співаннячко, А господарям на робітячко. Весна-красна, що нам винесла? Коробочку життя витрясла. Молодим погуляннячко, Дівочкам по віночкові, А хлопчикам по кийочкові. Принесла вам літечко і зелене зіллячко: Хрещатий барвінок, запашний васильок! Рябчук Ганна Петрівна С. Почапинці, 1941 р. н.; 19.06.14р. 5. Десь тут була Подоляночка, Десь тут була молодесенька. Тут вона впала, до землі припала. Личка не вмивала, бо води не мала. Ой встань, встань, Подоляночко, Умий своє личко, як та скляночка. Піди до Дунаю – вибирай хто скраю (двічі). 6. Вербовая дощечка, дощечка По ній ходить Настечка. Де ти Насте, бувала, Як діброва палала. Рештом воду носила Та діброву гасила. На всі боки гляділа, Звідки батько приїде, Що Настусі привезе. Привезе їй хусточки З подільської сторони. На всі боки гляділа, Звідки милий приїде, Що Настусі привезе. Привезе їй чоботи Козацької роботи. 7. Зажурилась перепілочка: Бідна моя ти голівочка, Що я рано із вирію вийшла, Усе сніги та й позамітали.. Обізвався соловейко: «Не журися, перепілочко, Я всі сніги та й порозмітаю, Буде сісти де, гніздечко звити, Буде де малих діток плодити. 8. Ми кривого танцю йдемо. Ми в нім кінця не знайдемо. Ані кінця, ані ладу – Не впізнає, котра ззаду.
Паньковська Афія Кирилівна С. Почапинці, 1919 р.н. РУСАЛЬНІ ПІСНІ, КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ ТА ПЕТРІВЧАНІ 1.Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка в жінок хусточки: «Жіночки, сестрички, Дайте мені хусточки, Хоч не тоненької, Але біленької!» Сиділа русалка на білій березі, Просила русалка дівочок сорочки: «Дівочки, сестрички, Дайте мені сорочки, Хоч не біленької, Аби тоненької!» 2. Проводили русалочок, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Та нашого житечка не ломили, Та наших дівочок не ловили. Перед ворітьми долина, А в тій долині калина. Ой там Галиночка гуляла. Жемчуг-намисто обірвала. Ой туди їхав нелюбий, Став з коника злізати, Жемчуг-намисто збирати. «Не зсідай, нелюбий, з коника, Не з тобою гуляла; Не з тобою гуляла, Намисто порвала». Ой туди їхав миленький, Став з коника злізати; Став з коника злізати, Намсто збирати. «Збирай, збирай, миленький, З тобою я гуляла; З тобою я гуляла, Дороге намисто порвала.» 3. Ой Купалочка купалася, Та на берегу сушилася, Та й тому люди дивувалися. Ой не дивуйтеся сему, люди, Бо я бачила дивнішеє: Щука-риба красно ткала, А рак на байрак цівки сучить, А Муха-горюха діжу місить, Комар пищить, воду носить. 4. Ой зав’ю вінки та на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники, Да рано, рано на всі празники. А в лісі сосна колихалася, Дочка батенька дожидалася: «Ой мій батеньку, мій голубчику, Ти прибудь сюди хоч на літечко; У мене в тину під ворітьми Синє море розливається, Пани й гетьмани збігалися, Цьому диву дивувалися. 5. Прилітала зозуленька З темного лісочку: Сіла, впала, закувала в зеленім садочку. Ой як вийшла Марусенька , В неї запитала: «Скажи мені, зозуленько, Довго буду в батька?» «Будеш, мила Марусенько, Цей день до вечора». «Бодай же ти зозуленько, Сім літ не кувала, Що ти мені, молоденькій. Правди не сказала». 6. Мала нічка-петрівочка, Не виспалась наша дівочка, Не виспалась, не нагулялась Із козаченьком не настоялася. У череді гнала, задрімала, На пеньки ноги позбивала. На густий терен косу порвала. А вже телята пасуть хлоп’ята. Да уже вівці на крутій гірці. Уже Петрівочка да наступає, Дівочий голосок да прибуває. Уже Петрівочки дві неділочки, Нема голосочку половиночки. Уже Петрівочки да не дня й не дня, Уже голосочку да й нема, нема. 7. Заплету віночок. Заплету шовковий, На щастя, на долю, На чорні брови. Ой пущу віночок На биструю воду На щастя, на долю, На милого вроду. Ой поплинь, віночку, прудко за водою, На щастя, на долю, Милому зо мною. 8. «На Івана на Купала, що Іван діє?»- «Гречку сіє». У нашої гречки гарні вершечки. Було б тобі, Іванку, не купатися. Було б тобі, Іванку, з нами гратися. «Що Іван діє?» - «Пшеницю сіє». У нашої пшениці жовті косиці. Було б тобі, Іванку, не купатися. Було б тобі, Іванку, з нами гратися. Рябчук Ганна Іванівна С. Почапинці, 1941р. н.; 03.01.16 р.
ТРУДОВІ ПІСНІ 1.Ой там Василь сіно косить Тонкий голос переносить Тонкий голос-голосок, гей-гей.. Кинув косу у травоньку, А сам пішов додомоньку, гей-гей.. Схилив на стіл головоньку, Думав собі думоньку, гей-гей.. Чом собі так гадаєш, Чого не п’єш, не гуляєш, гей-гей.. Якимчук Марія Володимирівна С. Почапинці, 1953 р. н.;04.01.16 р. 2.Ой задзвеніли стодоли, стодоли, Що неповні сторони, сторони, Ой, не дзвеніте, стодоли, Будуть повні сторони. Скільки на небі зірочок, Скільки у полі копичок, Зіроньки небо освітили, Копоньки поле укрили. 3.Котився віночок по полю, Просився господаря в стодолу: «Пускай, господарю, в стодолу, Вже я набувся на полі: Вже я на полі набувся, Буйного вітру начувся, Ранньої роси напився! Я недовго полежу – Знову в поле побіжу… 4. Ой заспіваймо, хай дома почують, Хай нам вечерять готують. Утомила нас та широкая нива, Що тепер нам і вечеря не мила. Ой не так та нива, як високії гори. Ой не так гори, як велике жито, А вже ж нам спину, як кілком,перебито. 5. Ой обжинки, наш господарю, обжинки, Дай нам меду й горілки! Несем вам полон Ізо всіх сторон, І з гір, і з підгір’я На господарське подвір’я, З подвір'я до стодоли , Зі стодоли до комори, З комори на нивоньку, В щасливу годиноньку! 6. Сидить ворон на копі, Дивується «бороді»: Ой чия ж то борода Сріблом-золотом обвита? Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! Сріблом-золотом обвита, Красним шовком обшита – Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! Нашої пані «борода» Сріблом-золотом обвита - Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! Сріблом-золотом обвита, Красним шовком обшита – Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! А чужої пані «борода» Мочалкою обвита. Ой, чуй, пані, чуй: Вечеряти нам готуй! 7. Ой вип’ємо родино, Щоб нам жито родило, І житечко, і овес, Щоб зібрався рід увесь, І пшениця, і ячмінь, Щоб нам жити смачній. 8. Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі. Гей, ну-те, косарі, Бо нерано почали. Хоч нерано почали, Та багато утяли! До обіда покосили, Гострі коси потупили. По обіді спочивали, Гострі коси поклепали. Увечері холодком Клали копички рядком. Паньковська Афія Кирилівна С. Почапинці, 1919 р.н. ЛІРО-ЕПІЧНІ ПІСНІ 1. Наступила чорна хмара, А за нею сива.. Чи є в світі така друга, Як я нещаслива? Хожу-брожу по діброві, Як туман у лузі. Чужі серця веселяться, А моє все в тузі. Розлучила нас дівчина З сусідньої хати. Щоб над нею рвали стелю, Як буде вмирати… 2. Посію я огірочки близько над водою. Буду я їх поливати дрібною сльозою. Ростіть-ростіть огірочки, чотири листочки. Не бачила миленького чотири годочки. А на п’ятий побачила, як пшеницю жала. Не сказала йому «здрастуй», бо мати стояла. Він до мене «здрастуй-здрастуй», Я йому ні слова. Махнув біленьким платочком – Будь мила здорова. 3.Ой дівчино, шумить гай. Кого любиш – забувай. Нехай шумить, ще й гуде. Кого любить серденько – мій буде. Ой дівчино, відчини, Своє, моє серденько звесели. Ой не буду відчинять, Бо ти будеш, серденько, жартувать. Ой не буду, не буду. Пожартую трішечки, та й піду. Жартували до зорі, Поки стало виднося надворі. Ой козаче, утікай Та на мене славоньки не пускай. Туркевич Корнелія Іванівна С. Почапинці, 1930 р. н.;19.06.14.
4.Ой у полі буйний вітер віє. Ой там козак пшениченьку сіє. Ой висіяв пшениці півкорця. Оглянувся – несе дівка хлопця. Ой на тобі, козаче, дитину, Бо їй-богу на ріллі покину. Ой не кидай, дівчино, дитяти, А занеси до моєї матері. Мати буде дитя колисати, Буде йому пісеньку співати. Лю-лю, лю-лю, мале дитя спати. Покинула тебе рідна мати. Покинула тебе в повиточку Та й на мою бідну головочку. 5. Дівчина по гриби ходила В зеленому гаю заблудила. Приблудила до зеленого дуба. Ой тут вже я ночувати буду. Я думала, що то дуб зелененький, А то стоїть козак молоденький. Ти козаче-гультяю, виведи мене на дорогу з гаю. Якби дівка дороги не знала, То козака гультяєм не звала б. А сказала б: «Козаче-соколю, Виведи мене на дорогу з гаю..» 6. Била жінка чоловіка, Стала позивати. Присудили чоловіка жінку прохати: «Прости мене, моя мила, Що ти мене била Куплю тобі цебер пива Ще й коновку меду!» «А від пива болить спина. А від меду – голова. Купи мені горілочки, Щоб весела я була. 7. Ой у лісі, при горісі Соловейко щебетав. Ой там козак молоденький Дівчиноньку підмовляв. Підмовляв він, вговорав він, Поки з розуму не звів. А звів з ума-розуму Й став дівчину покидать. А дівчині жалко стало. Стала плакать і ридать. Козакові шкода стало. Став дівчину умовлять. «Не плач, дівко, не плач, красна. Не плач, душенька моя. Як я буду женитися, Візьму замуж за себе». «Ой не може цеє бути, Щоб сухий дуб гілля звів. Ой не може цеє бути, Щоб багатий бідну взяв. В тебе батько, в тебе мати, В тебе вся родина, А я бідна сиротина. Не дозволять мене взять. «Я батькові поклонюся, А матінки попрошу. Дозволь-дозволь, рідна мати Взяти сироту. Бо сирота біду знає – Буде шанувать. А багата й розпроклята Буде й мене проклинать». 8.Ой по полю, ой по полю Стелиться туман. Часто гуляв з дівчиною В темнім гаю козак. Гуляли вони та й гуляли До них циганка прийшла: «Дай же, дівчино, рученьку, Правду скажу тобі я». Дівчина ручки не дала: «Милий кохає мене. Вийди, циганко, із гаю. Хай я не бачу тебе. Циганка з гаю не вийшла, Правду сказала її: «Милий тебе покидає, Більше не вернеться, ні. Ой ти козаче-соколю, Не зводь дівчини з ума. Бідна вона сиротина. В неї батечка нема. 9. Ой піду я в ліс по дрова Та й наломлю лома. Заніс мене дурний розум Аж в чужу сторону. А в чужій сторонці Ні отця, ні неньки. Тільки в саду вишневому Співа соловейко. Ой вирву я з ружі квітку Та й пущу на воду. Пливи, пливи з ружі квітка Аж до мого роду. Пливла, пливла з ружі квітка При березі стала. Вийшла мати воду брати – Цю квітку впізнала. «Квітко моя рожевая, на воді зів’яла, Доню моя молодая, чого марна стала. Чи ти доню, слаба була, чи ти горювала?» «Я, мамо, не слаба була і не горювала. Лихій долі попалась – навіки пропала». Паньковська Афія Кирилівна С. Почапинці, 1919 р.н. 10. Ой, мій милий вареничків хоче, Ой, мій милий вареничків хоче. Навари, милая, навари, милая, Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая! Та й дров же нема, милий мій, миленький, Та й дров же немає, голуб мій сизенький! Нарубай, милая, нарубай, милая, Нарубай,у-ха-ха, моя чорнобривая! Та й сили ж нема, милий мій, миленький, Та й сили ж немає, голуб мій миленький! Помирай, милая, помирай, милая, Помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая! А з ким будеш доживати, милий мій, миленький? Так з ким будеш доживати, голуб мій сизенький? Із кумой, милая, із кумой, милая, Із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая! А де ж мене поховаєш, милий мій, миленький, А де ж мене поховаєш, голуб мій сизенький? В кропиві, милая, в кропиві, милая. В кропиві, у-ха-ха, моя чорнобривая! Якимчук Марія Володимирівна С. Почапинці, 1953 р.н.;04.01.16 р. СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ 1. Ой наступила та чорна хмара, Став дощ накрапати. Ой там зібралась бідна голота До корчми гулять. Пили горілку, пили наливку Ще й мед будемо пить. А хто з нас, браття, буде сміяться, Того будемо бить. Ой взяли дуку за обидві руки, Третій в спину б’є. Ой не йди туди, превражий сину, Де голота п’є.. 2. У неділю пораненьку Усі дзвони дзвонять. Осаули з нагаями На панщину гонять… Пішла, пішла стара мати Із дочкою жати, А нажали до півкопи, - Сіли спочивати. Ой з-за гори, з-за крутої Оконом з’їжджає, З-під правої пахвиночки Нагайку виймає… Як ударив дівчиноньку – Обілляли сльози. Як ударив стару матір – Задзвонили дзвони. 3. Ой з-за гори чорна хмара встала, То не хмара – московська навала. То не хмара – московська навала. Від гарматів земля застогнала. Ой збирайтесь, хлопці молодії, Ой збирайтесь, стрільці січовії. Та підемо горами, ярами, Гей, будемо биться з москалями. То покинем неньку і дівчину Та за нашу славну Україну. Гей, на горі чорна хмара стала По всім світу йде стрілецька слава.. Не журімося, що станеться з нами Попереду їдуть отамани. Попереду їдуть отамани. А позаду б’ють у барабани. 4. Нема в світі кращих хлопців Над січових добровольців. Гей, гей, гей над січових добровольців. Як ідуть в бій, то співають. І з співом умирають, Гей, гей, гей, наші славні добровольці. Йдуть на приступ гострим крісом Поборотись навіть з бісом, Гей, гей, гей, поборотись навіть з бісом. Хоч їм кулі в очі свищуть, Рій ворожий вістрям нищуть. Гей, гей, гей, рій ворожий вістрям нищуть. 5. Ой ви, гори, сині гори, будьте здорові, Та най по вас звірі ходят, а не хлопські ноги. Я вас більше, сині гори, не буду видіти, Бо я вже вас, сині гори, мушу тут лишити. Та піду я в далекий край, межи чужі люде, Туй вас лишу, сині гори, лиш вітер подує. – Подуй, вітре, подуй, вітре, із теплого краю, Будь здорова, сторононько, тебе залишаю. Ой лишу я в старім краю жінку і діточок, Лиш пришлю їм додому з-за моря листочок. 6. За гору сонце загоряє, Та чорний ворон закрякав, Поїхав мій милий на війну, Останній раз сказав: Прощай! Прощай, дівчино чорнобрива, Прощай, дівчино молода, Я сюди більше не поверну, Звідси далека дорога. Нераз я звечора до раня Тримав дівчину на руках, Тепер я звечора до раня Тримаю зброю на плечах. Нераз я звечора до раня Тримав дівчину в обіймах, Тепер заграють марш воєнний Піду в казарму ляжу спать. Казарма, та ще й холодная, Сам собі ложе постелю, Не скаже мені моя мила: Піди, хай тебе обійму. 7. Добре було нашим батькам на Вкраїні жити, Бо не знали наші батьки панщини робити. Зразу були добрі пани, легкі на роботу: Цілий тиждень собі роби, панові в суботу. Як настали лихі пани, тяжкі на роботу, - Цілий тиждень на панщині, толоку в суботу, А в суботу на толоку, в неділю на варту. -Ой дай мені, орендарю, горілки хоть кварту! Сів я собі коло столу та горілки нити, А вже стали до церковки всі дзвони дзвонити. А в неділю з полудня всі дзвони дзвонять, А осавула з козаками на панщину гонять. Зберемося, пане-брате, та й ходім до пана, А вже би нас неділонька ось та не скарала. Прийшли-бо ми перед пана, стали говорити... Беріть осавула з козаками по сто палок бити. 8. Ой у полі криниченька, З неї вода протікає, Ой там чумак сірі воли пасе Та з криниці напуває. Воли ревуть, води не п’ють,– Бо в Крим доріженьку чують. Ой бог знає та бог відає, Де чумаченьки ночують. А ночують чумаченьки В кримськім степу при долині; Розпустили та сірі воли По зеленій муравині. «Бодай же ви, сірі воли, Та в Крим по сіль не сходили, Ой як ви мені, та молодому, Ой та й жалю наробили!! Ой умер же чумаченько Ой та в неділеньку вранці, Ой поховали та чумаченька Та в зеленому байраці. Насипали над чумаком Та високую могилу, Ой посадили та в головоньках Та червоную калину. Полинула зозуленька, Та й сказала – «ку-ку!» "Ой подай, сину, подай, орле, Та хоч праву, праву руку!» «Ой рад же я, моя мати, Та й обидві подати, Ой та налягла сирая земля – Ой та трудненько підняти!» 9. - Ой чумаче, чумаче, Життя твоє собаче. Чом не сієш, не ореш, Чом не рано з Криму їдеш? - Ой я сію і ору, Всіх чумаченьків веду, Тільки нема одного, Брата мого рідного. Він зостався у Криму Брати солі на вагу. Зробилася причина: Сіль головку пробила... Шукав брата, не знайшов, Запріг воли та й пішов. 10. Брати мої, брати мої, Брати-соловейки, Чом до мене не ходите Та щонеділеньки. Сестро наша, сестро наша, Сестро нечужая, Як до тебе нам ходити, Що ти убогая. Ой дарма, що убогая, Да ще й не гордая, - Хліба-солі роздобуду, Рада роду буду. Хліба-солі роздобуду, Рада роду буду. Туркевич Корнелія Іванівна С. Почапинці, 1930 р. н.;05.01.16р. РОДИННО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ 1. Наша піч регоче – короваю хоче, А челюсти заливаються – Короваю сподіваються. У нашої печі золотисті плечі, А срібнії крила, Щоб коровай добре гнітила. 2. Я на коровай ішла Коробку яєць несла. Передибали мене хлопці Та й побили яйця в коробці. Вибачайте, добрі люде, Наш коровай без яєць буде. 3.У нашого короваю водиця із Дунаю, Півпуда мукиці, Піввідра водиці, П’ятдесят яєць розбили, Прекрасний коровай зробили. 4. А де теє гілечко вилося? Та вилося воно у бору, Та привезли бояри до двору. Вийшли дружечки й узяли У світлоньку внесли. Поставили на столі. Ой на столі, на престолі На квітчасті, перипчасті Скатерті, скатерті.. А де теє гілечко вирубали? Усі гори й долини виходили Зелений барвінок витоптали Червону калину виламали Та й зробили гілечко з ялини І червоної калини.. 5. Коли наречений йде з гільцем Ой що це за село Ой що це за село, Що в ньому так весело, Кругом нього зелененько, А всередині веселенько… З дороги дороги , з дороги - Не переходьте дороги . Нехай перейде мати моя, Нехай буде щаслива доля моя. 6. Вітання обох сторін 1) Добрий день тому, Хто в домі цьому. Старому і малому, Богові святому. 2) А бодай ви здорові були, Що нас не забули, Що нас нагадали, День добрий сказали! 7. Розплітання коси Ой брати мої, брати Прошу я вас до хати Кісоньки розплітати. Розплетіть мою косу По плечах, по волосу. Як я в косі ходила, То вас не просила. А тепер я вас прошу Розплетіть мою косу. Або: До коси, братику, до коси. Та на неї золото обтруси. Хай на неї золото не сяє, Бо вже дівування минає. 7.Чи я тобі мати не дитина, Що ти мене на всю нічку спорядила? Дала мені дві хлібини під пахвою. Не вертайся, моя доню, додому. Не вернуся, моя мамо, не вернуся. А чужій матіночці поклонюся. А свекруха не матінка – не розбудить. Піде вона до сусіди та й обсудить. Сусідонько, любонько, не суди її. Якщо встанеш раніше – розбуди її. Сусідонько, голубонько, не набудуся. Якщо встану сама раніш, то й забудуся. Чи я тобі, моя доню, не казала, Чи я твоєму серденьку не сприяла. Що не слухай голубів, які рано гудуть. Не бери дарунків, що даром дають. Бо ті, доню, подарунки, що даром дають Від матінки до свекрухи тебе заведуть Сторожук Тетяна Микитівна С. Почапинці, 1941 р.н.;19. 06.14 р.
8. Ой Боже мій, Боже, Який цей світ милий. Як хочеться жити мені. А смерть забирає і треба вмирати, Лежати в сирії землі. Насипте на мені високу могилу, Травою вона заросте. Посадіть на неї червону калиину, Весною вона зацвіте. То будуть до неї пташки прилітати, То будуть щебетати вони. А я не почую, бо буду лежати В глибокій сирії землі. Могила широка – хатинка маленька, А в неї віконця нема. А в тій хатинці лежу одиноко, Як в полі билина одна. Колись мої ножки по світу ходили, О Боже, який то був час! Колись мої ручки так тяжко робили Тепер же на грудях лежать. Прощайте рідні, друзі дорогії, Бо я вже відходжу від вас. Мене проводжайте до вічного дому Там буду спокійно лежать. 9. Ой мамо, мамо, горе без тебе. Куди не глянеш всюди сумно. Про ласку твою я все згадую Як тяжко, мамо, і трудно. Все научала нас Богу молитись. Молитись щиро до Христа. Ми не забудем тебе ніколи, Матінко наша дорога. Як колихала ти нас, матусю. І пригортала нас до грудей. Не одну нічку ти не доспала І сон зганяла з своїх очей. Ой мамо, мамо, горе без тебе. Сльози втираю з своїх очей. Палке стремління твоєї любові Навік зостануться в твоїх дітей. Люба матусю, ми все про тебе Думками линем як ніч, так день. Тебе ми бачим в своїй уяві І чуєм голос з твоїх грудей. Ранком ступаю – тебе шукаю. Вечір – надіюсь, що ти прийдеш. Зорі сіять, тебе не видно. Ой мамо, мамо, де ти живеш? Прощай матусю, дорога наша. Вже не зійдемось тут на землі. Будем молитись, Бога просити, Щоб оселив тебе в раї. 10. Ой любий тату, як сумно жити, Коли відходиш ти від дітей. Зорі сіяють, місяць не світить. Радість пропала з наших очей. Бо горе жити без тебе, тату. Сльози втираю все із очей. Ой тату, тату, ти вже не прийдеш Радість ділити поміж дітей. Та сумна пісня вдалі лунає. Як тяжко, тату, нам без тебе. Ми пам’ятаєм, наш любий тату Твій заповіт любить людей. Нема де взяти твоєї поради. О горе нам буде без тебе. Тату, нам тяжко буде жити На світі білім сиротам. Прощай, наш тату, Ми, твої діти, будем молитись. За душу твою будем молитись. Бога просити, щоб оселив тебе в раю. Паньковська Афія Кирилівна С. Почапинці, 1919 р.н. ПОБУТОВІ ПІСНІ Колискові 1. Ходить сон коло вікон, А дрімота коло плота. Та й питає сон дрімоти: «Де ми будем ночувати?» «Де хатина теплесенька, Де дитина малесенька. Там ми будемо ночувати І дитинку колихати. 2. Сонька-дронька ходить, Хто її попросить. В кошику лозянім казочки чудові. Принесе сопілку, тиху колисанку. Хто її послуха – спатиме до ранку. Спи, донечка маленька, Нічка прийшла, спатоньки пора. Завтра Сонька- дронька прийде в кожну хату. Знову наших діток буде колихати. Спи, донечка маленька, Нічка прийшла, спатоньки пора. 3. Котику сіренький, котику маленький, Не ходи по хаті, не буди дитяти. Дитя буде спати, котик вуркотати. На кота – вуркота, а на (ім’я) дрімота. 4. Сонце зайшло вже давно, Стукає сон у вікно. До малої дитини, до теплої хати. Ні, ще не час. Десь почекай. Десь почекай під вікном. Хай моя дитина попросить здоров’я У Бога на завтрашній день. Спи, моя пташко. Спи, засинай. В мріях у небо злітай. Поки є час, поки є час. 5. Стане вечір, ніч близенько. Щось шепоче тихо ненька. Чий то спів неголосний? Чий то спів неголосний? Голосний… Котенятко у клубочок Закотилось у куточок. І у кошику воно, і у кошику воно Спить давно. На траву лісовичок Постелив носовичок. Як маленький лісовик Спатки звик. Спить хмаринка за сосною, Спить хатинка над Десною І до пристані пристав пароплав. Ось тюльпан – зелена нічка. В нім будиночок і ліжко. В ньому фея чарівна, в ньому фея чарівна Засина… Зірочки на небосхилі. Місяць-човник, мов на хвилі. Ніжно дивляться Спатки час… Паньковська Ніна Петрівна С. Почапинці, 1965 р.н.; 06. 01. 16 р. ПРОЗОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАМОВЛЯННЯ Щоб не йшла кров Йде чоловік, чоловік камінний Йде з камінними відрами, з камінним коромислом До кам’яної криниці по воду. Біжить три річки: одна – вогняна, друга – водяна, третя – кривава. Вогняну – загасю, водяну – запиню, третя – сама стане.
Від лишаїв Лишаю-лишаю, я тебе з болотом змішаю. Був Самсін, мав жінок сім. Була рідна мати – не дала цицьки доссати. Ти сох, сох і сам здох. Котами орала, попелем сіяла. Попіль не зійшов, щоб ти з цього місця зійшов. Сьогодні п’ятниця – тут тобі не ятриться. Сьогодні субота – тут тобі сухота.
Від жовнів Я йшла до рожденної (ім’я) жовна замовляти. Було жовнів сім – не було пари всім. З семи – шість, з шести – п’ять, З п’яти – чотири, з чотирьох – три, З трьох – два. А тоді одна. І тієї нема.
Якимчук Марія Володимирівна С. Почапинці, 1953 р.н.; 08.01.16 р. Від бородавок Місяцю золотий, князю молодий, Ти по світу ходиш, то спитай Місяця старого Чи нема бородавок у вмерлого (ім’я). Як нема, то возьми у мене. Мене очисть, щоб я була чиста, Як Свята Пречиста. Від усіх бід (за допомогою свяченої води) Ти вода гордана, Господом –Богом создана Очищаєш луги, береги, каміння-креміння. Очисть і мене від всякої біди.
Паньковська Ніна Петрівна С. Почапинці, 1965 р. н.;08.01.16 р.
КАЗКИ ТА ІНШІ ЖАНРИ Пан Коцький В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, - нехай краще в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: - Хто ти такий? А він каже: - Я - пан Коцький. Лисичка й каже: - Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати, - так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: - Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на вечорниці. А вона йому: -Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве. Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького, - та й кажуть: -А зготуймо обід! І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже: - Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: - А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь: -А я меду принесу на закуску. Заєць: -А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: -Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: -А я теж неповороткий. Вовк: -Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Прибіг заєць до лисячої нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть біля хати, та й питає його: -А чого ти прийшов? Він і каже: - Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід. А вона йому: -Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: - Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: - Ма-в!.. Ма-в!.. Ма-в!.. А ті думають: «От проглота, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало - так він додолу впав - та просто на вовка, - мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними -забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: - Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
Працьовита дочка Одна жінка каже своїй доньці: -Слухай, дитино, не сиди без діла. Роби що-небудь! -Що ж мені робити, мамо? – спитала дочка. -Роби те, що робить увесь світ. -А як побачити, що робить цілий світ? -Піди до сусідів і подивися. Дочка й пішла до сусідів, там віяли жито. Пішла до других, там виварювали сорочки. Пішла до третіх, там пекли хліб. Повернувшись додому, дочка зміркувала, що й вона має віяти жито, як це люди роблять. Але вдома не було жита, тому вона винесла надвір борошно й почала його віяти. Скінчивши цю роботу, взялася за іншу: скип’ятила води й виварила батькового кожуха. Залишилась ще одна справа – посадити щось у гарячу піч; посадила теля й пішла до матері. -Що, моя дитино, скінчила роботу? – спитала її мати. -Скінчила, мамо. Відвіяла борошно, виварила кожуха і спекла теля.
Чарівна дудка Жили колись в одному краю люди злагоді. Землі багато, всюди вільно, одне одному не заважали. А прийде до кого біда, то одне одному допомагали. Та ось унадився літати в той край страшний змій. Почав він літати, добро хапати, собі в зміїне лігво тягти. Надумав тоді він собі хороми будувати. Та сам працювати і не вміє, і лінується. Не звик змій трудитися. Почав він людей ловити у своє зміїне царство носити. Наловить людей і примушує їх хороми будувати. А слугам своїм накази дає: людей не жаліти, бити й карати. Працюють люди на змія щодень і щоночі, працюють. А змій усе нових людей хапає. Набудував він собі людською працею багато хоромів, проклав між ними дороги. Пухнуть люди з голоду, мруть як мухи. І що далі, то гірше: нема порятунку від змія. Та ось постарів змій і знесилів. Служать люди дохлому змієві, служать панам, останнє їм віддають, а самі в голоді та в холоді за працею світа не бачать. Та ось народився в тому краї хлопчик. Був він дуже немічний. Такий вдався кволий, що навіть пани його не чіпають, на панщину не гонять. Виріс він, а все тільки з дітьми гуляє, як маленький. І назвали його люди Іванком Простачком. Заблукали якось у те село, де жив Іванко Простачок, три старці подорожні. Куди не зайдуть - усюди порожньо, ні живої душі. Усіх на роботу пани погнали. Вгледіли старці на призьбі Іванка і зайшли на його подвір’я спочити. Сіли, відпочили, люльки тютюном набили. Помацали в кишенях, а ні в кого кресала нема, щоб вогню викресати. Просять в Іванка вогню. Пішов він до хати, набрав в припічку жару й виніс старцям. Закурили старці люльки, подякували Іванкові і питають: -Що ти вдома робиш? -Пісок на призьбі пересипаю, - відказує він, - бо все одно, що не роби, то на панів піде. Вислухали старці Іванка, головами покивали, потім ліри взяли та гучно заграли. Перший раз заграли - великий розум Іванкові дали. Другий раз заграли - талант до слова й музики дали. Третій раз заграли - на панів у серці гнів надали. Пішли старці, а Іванко відчуває, які ясні стали його думки, який гнів на панів спалахнув у серці. Заходився він за діло братись, у світ лаштуватись. Змайстрував дудку та так заграв, що не тільки люди, а звірі й птахи заслухались. І почав між людей ходити, на чарівній дудці грати, правду про змія та панів розказувати. Почали людям очі розкриватися, побачили вони, що велика кривда на світі живе, що одні панують, а інші горюють. І де не пройде Іванко, там люди розуму од нього набираються, з лихими панами змагаються. Думають пани, гадають, як Іванка зі світу зжити. Почали вони військо збирати, Іванка шукати. Почують голос на сході - шусть туди. Аж раптом чують голос на заході. Іванкова дудка грає та людей навчає. Тільки луна йде, гуляє від села до села, від краю до краю. І відтоді змієвим слугам ні вдень, ні вночі нема спокою. Як тільки дудку почують, то зразу мороз у них по шкірі пройде, бо чекають вони лиха. Дудка ж свистить, дудка грає, луна далеко по світу людей збирає. Ту луну ні зловити, ні з гармат вбити. Всюди вона собі шлях прокладає, ніяких кордонів не знає. Грає дудка, грає, а прийде час - усіх панів познищує.
Паньковська Ніна Петрівна С. Почапинці, 1965 р. н.; 20. 06. 14 р. НАРОДНІ ОПОВІДАННЯ 12 |
