ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку.

Контрольна робота

З дисципліни «вступ до фаху»

Виконав:

Студентка 11-Ез групи

Чемадура Вікторія Юріївна

Перевірила:

Криворучко Оксана Миколаївна

Харків 2016 р

План роботи

1. Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку.

I. Вступ

II. Структура вищої освіти

III. Система вищої освіти

IV. Рівні вищої освіти

V. Перспективи розвитку вищої освіти

VI. Висновок

2. Функції, типові завдання та уміння якими повинен володіти менеджер.

3. Методи оцінки особистісних властивостей менеджера.

Система вищої освіти в Україні та перспективи її розвитку.

Загальновідомо, що найважливішим фактором економічного розвитку будь-якої держави є освіта. Відомо вислів Арістотеля про те, що освіта є функція держави, здійснювана ним для цілком певних цілей. ХХІ століття в усіх сферах життєдіяльності людини і суспільства в цілому висуває нові, раніше невідомі завдання. Це ставить перед людиною, а отже, і перед освітою – сферою, що готує молоде покоління до життя, – небачені раніше невідомі завдання. Зумовлено це переходом людства на перетині тисячоріч до нового типу цивілізації. Освіта ХХІ століття – це освіта для людини.

СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ

Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації. Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законами України «Про освіту» (1996 р.), «Про вишу освіту» (2002 р.), Національною доктриною розвитку освіти (2002 р.). Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями «Молодший спеціаліст», «Бакалавр», «Спеціаліст» й «Магістр». Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «Молодший спеціаліст» і «Бакалавр», а також «Спеціаліст» та «Магістр» як післядипломна.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

· перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;

· другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;

· третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Починає розвиватися дистанційна форма навчання.

СИСТЕМУ ВИЩОЇ ОСВІТИ СКЛАДАЮТЬ

· вищі навчальні заклади всіх форм власності;

· інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

· органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти;

· Управління у галузі вищої освіти, яке здійснюється Кабінетом Міністрів України, що через систему органів виконавчої влади проводить державну політику у галузі вищої освіти; організовує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти; забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

РІВНІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

1. Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією.

Згідно Закону України «Про вищу освіту» освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти є:

1. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

3. Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вишу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності. Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційної о рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого - четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

4. Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

5. Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобута повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста. Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі. Законом «Про освіту» визначаються також наукові ступені (кандидат наук, доктор наук) та вченні звання (старший науковий співробітник, доцент, професор). У системі вищої освіти України освітньо-кваліфікаційні рівні (у тому числі рівні бакалавра й магістра) характеризують вищу освіту за ознаками рівня сформованості компетенції, що забезпечують здатність працівника виконувати роботи визначеного рівня професійної діяльності– характеристики професійної діяльності за ознаками визначеної сукупності професійних робіт, виконуваних фахівцем. Є певний зв’язок між освітніми рівнями й освітньо-кваліфікаційними рівнями вищої освіти. На підставі аналізу кваліфікаційних характеристик первинних посад можна сказати, що, крім стереотипного рівня професійної діяльності, яка відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню кваліфікованого робітника, всі інші рівні потребують освіти вищих рівнів, ніж рівень повної загальної середньої освіти. Водночас ці рівні професійної діяльності потребують професійних кваліфікацій, що належать до певних кваліфікаційних груп. Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості. Неперервна програма підготовки для здобуття найвищого освітньо-кваліфікаційного рівня реалізується, як правило, у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації, диференційована підготовка може забезпечуватися вищими закладами освіти різних рівнів акредитації шляхом їх об’єднання в навчальні, навчально-наукові комплекси або на інших договірних засадах.

Згідно Закону України «Про вищу освіту» встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

1. Вищий навчальний заклад першого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційною рівня молодшого спеціаліста;

2. Вищий навчальний заклад третього рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

3. Вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрями освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1. Університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, як правило, четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікаціїширокого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність. Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2. Академія – вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально технічного забезпечення;

3. Інститут – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, якийпровадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

4. Консерваторія (музична академія) – вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва–музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Основними завданнями з розвитку української освіти на сучасному етапі є:

· забезпечення високої якості вітчизняної освіти відповідно до потреб сталого розвитку держави та з урахуванням європейських і світових досягнень;

· організація на державному рівні системної роботи з формування у школярів та студентів демократичних, моральних та національно-духовних цінностей; оновлення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації учительських, науково-педагогічних та керівних кадрів сфери освіти;

· підвищення престижу професії викладача, створення дієвих матеріальних стимулів до педагогічної праці;

· ґрунтовне реформування наукової та науково-технологічної сфери з метою ефективного використання інтелектуального потенціалу науковців, забезпечення належного рівня наукової діяльності у вищій школі, створення умов для інноваційного розвитку держави;

· внесення змін і доповнень до чинного законодавства України про освітню, наукову і науково-технічну діяльність; неухильне забезпечення фінансування науки і освіти на рівні, визначеному законом.

Таким чином, система вищої освіти в Україні має складну багаторівневу структуру європейського типу. Наявність такої багатоступеневої за рівнями структури має принципове значення, оскільки гарантує людині вільний вибір і дає можливість здобуття освіти відповідно до розумових і професійних здібностей. Такі можливості додатково розширюють право громадян на здобуття освіти за різними формами навчання. Для реалізації концептуальних основ болонської декларації в Україні необхідно: вдосконалити дворівневу систему вищої освіти; ухвалити прозорі й зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; використовувати єдину систему кредитних одиниць і додатка до диплома; врахувати європейську практику організації акредитації та контролю якості освіти; підтримувати і розвивати європейські стандарти якості; усувати перешкоди для розширення мобільності студентів, викладачів і дослідників; впровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки в справі підготовки магістрів і аспірантів. Реалізація цієї програми дає можливість провести системну модернізацію системи освіти; наблизити якість вищої освіти до вимог і стандартів, напрацьованих Європейським співтовариством; впровадити в Україні загальноєвропейську систему наукових ступенів; ввести систему кредитів, сумісну з Європейською кредитно-трансферною системою навчання; сприяти мобільності громадян України, які навчаються або надають освітні послуги.

Функції, типові завдання та уміння якими повинен володіти менеджер.

Класичні функції менеджера:

· планування і прогнозування,

· підбір і оцінка персоналу,

· навчання і адаптація,

· інформування,

· мотивація і активізація співробітників,

· організація і адміністрування,

· розподіл задач, контроль,

· пошук і прийняття рішень (у вузькому смислі),

· управлінський вплив,

· представницька функція.

Менеджери мусять мати такі риси:

· найвищий професіоналізм;

· поєднання в собі рис адміністратора і лідера;

· вміння враховувати інтереси всіх сторін, що беруть участь у бізнесі;

· широкий інтелектуальний кругозір;

· висока моральність;

· ініціативність;

· наполегливість;

· комунікабельність;

· уміння бути стратегом, вивчати й аналізувати своє оточення;

· спроможність акумулювати інформацію — вибирати з неї найважливішу для даного моменту й на перспективу;

· використовувати можливості наявної інформаційної мережі;

· добувати інформацію;

· аналізувати погані новини з більшою увагою, ніж добрі;

· перетворювати факти в інформацію, а її — у знання;

· визначати важливість, цінність інформації, її багато аспектність;

· відчувати перспективу, знати, що потрібно сьогодні, а що — завтра;

· мати інтуїцію; вміння переконувати підлеглих у потребах справи та в реалістичності свого бачення перспективи розвитку фірми;

· цінувати таланти працівників і позбуватися баласту коректним шляхом;

· уміти слухати інших і чути навіть те, що не сказано вголос;

· спонукати людей бути самими собою;

· керуватися правилом: якщо два працівники думають однаково, то один із них зайвий;

· прагнути до широкого спектру думок;

· бути чесним, оскільки без цього немає довіри, гнучким, поступливим у думках і діях, не переступаючи грані, за якою настає порушення етики, норм моралі;

· бути доброзичливим;

· добропорядним;

· об'єктивним; неупередженим;

· мати високорозвинене почуття справедливості;

· щиро сприяти загальному успіху фірми;

· взяти на озброєння такі риси: акуратність, точність, діловитість, скромність, простота, чуйність, твердість, рішучість.

Незалежно від організації, в якій працюють менеджери, вони мусять оволодіти трьома головними типами навичок: технічними, комунікативними (навички спілкування), аналітичними. Практичне використання цих навичок змінюється залежно від рівня управління. Проте оскільки менеджери досягають своєї мети (виконують поставлені завдання) в основному за допомогою інших людей, то на всіх рівнях управління не можна обійтися без комунікативних навичок. Аналітичні навички більшою мірою необхідні керівникам вищої ланки управління, а технічні навички здебільшого необхідні на нижчих рівнях ієрархії. Менеджери не можуть обійтися без цих навичок у більшості ситуацій, оскільки їхня діяльність зводиться саме до того, щоб досягти конкретної мети за допомогою інших людей. До комунікативних навичок, які мусять мати всі менеджери, належать навички спілкування, тобто навички обміну інформацією. Саме спілкування сприяє безперебійному веденню справ усередині компанії і встановленню сприятливих взаємовідносин фірми з зовнішнім середовищем. Успіх у спілкуванні — це, безсумнівно, вулиця з двостороннім рухом. Кваліфікований менеджер завжди точно сприймає реакцію людей на його слова і, що особливо важливо, прислухається до того, що вони кажуть у відповідь. Кваліфікований менеджер знає, як вибирати найбільш підходящі інформаційні засоби або канали комунікацій. Він розуміє, що форма комунікації впливає на характер повідомлення, яке має бути передане. Наприклад, яку вибирати форму повідомлення: письмову чи усну, в якому середовищі й місці його зробити.

Аналітичні навички. Менеджери мусять мати здатність мислити— бачити організацію в цілому і розуміти взаємодію між її елементами. Аналітичні навички менеджери використовують у процесі опрацювання й аналізу інформації, розробки основних принципів, встановлення взаємозв'язків, виявлення труднощів і сприятливих можливостей, формулювання висновків, прийняття рішень і впорядкування планів.

Менеджери мусять мати спеціальні знання і здатність використовувати їх у повсякденній роботі з управління організацією. Спроможність до керівництва зумовлена наявністю таких особистих цінностей і чіткої особистої мети: здатність управляти самим собою, вміння навчати й розвивати підлеглих, формувати ефективні робочі групи.

Центральне питання будь-якої оцінки - встановлення її показників. Показники оцінки в одному випадку визначають належність співробітника до конкретної організаційно-соціальної системи; у другому - відповідність співробітника професійним вимогам.