ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Структура семінарського заняття

1 етап - Організаційна частина - Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття; містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття

2 етап - Мотивація та стимулювання навчальної діяльності - Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення його мети, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й студентів

3 етап - Обговорення навчальних питань семінару - Полягає в обговоренні й керуванні процесом розгляду основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення. Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації.

4 етап - Діагностика правильності засвоєння студентами знань - Допомагає викладачеві та студентам з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних, усних фронтальних опитувань, тренінгу), з використанням комп'ютерної техніки

5 етап - Підбиття підсумків заняття - Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття

6 етап - Повідомлення домашнього завдання - Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його використання, передбачає його запис на дошці, а учнями – в щоденник

52.Методика ведення лекційного заняття

Ле́кція — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Вузівська лекція має структуру набуття нових знань і містить такі елементи: вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання; викладення в логічній послідовності окремих частин лекції; висновки, що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею; конкретне завдання на самостійну роботу; відповіді на запитання.

Основні вимоги до лекції:високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення науки; розкриття наукових засад курсу; зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог; рекомендації до поглибленого самостійного вивчення тем, необхідних для практичної роботи.

Види лекцій:вступна, тематична, оглядова,інформаційна, підсумкова (заключна) комплексна

Залежно від методів викладу навчального матеріалу лекції поділяються на монологічні, інформаційно-проблемні, проблемні, лекції-бесіди.

Проблемна лекція –апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми. Вона активізує особистий пошук слухачів, пошукову та дослідну діяльність. На перших етапах у групах з високим рівнем пізнавальної діяльності викладач може побудувати лекцію таким чином, що сам ставить проблему і на очах у групи демонструє можливі шляхи її вирішення. У подальшому можна переходити до частково-пошукових методів, а саме: лектор створює проблемну ситуацію і спонукає слухачів до пошуку рішення. Саме так організовується такий вид проблемної лекції, як лекція-брейнстормінг ("мозкова атака"). Використовуючи те, що на лекціях, як правило, є декілька груп, створюються команди, які за певний час повинні надати свій варіант вирішення проблеми. Викладач слідкує не тільки за правильністю відповіді, але й за аргументацією, а в разі необхідності - сам дає розгорнутий коментар. Піком проблемного навчання стає використання евристичних методів, тобто викладач, готуючись до лекції, підбирає й компонує навчальний матеріал таким чином, щоб слухачі самостійно виокремили з нього проблему і на семінарському занятті продемонстрували власні варіанти її вирішення.

При лекції допомагає успіху лекторська мова, коли вона проста, зрозуміла і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Хороша лекція передбачає індивідуалізовану мову, вільну від шаблонів і граматичної сухості, гарно інтоновану мову, насичену прикладами, порівняннями, повчальними посиланнями, юмористичними моментами, переконливими коментарями до ілюстрованого матеріалу, власними роздумами. Лекції слід читати слухачам, дивлячись на них, а не читати з аркушу. головною вимогою до лектора являється висока теоретична підготовка, відмінне володіння матеріалом, змістом теми. Ніщо не може урятувати лектора, якщо він приблизно, поверхово володіє матеріалом і намагається переконати в чомусь більш самого себе, ніж інших. Головна причина провалів усних виступів складається як раз в нетвердому володінні предметом, у внутрішній протилежності думок, в невмінні, доводячи будь-що, звести кінці з кінцями.

В кінці лекції необхідно пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпаність змісту даної теми. Важливою складовою частиною всього лекційного процесу являються відповіді на запитання. Саме питання являються показником того, наскільки лекція захопила слухачів. Чіткі і короткі відповіді на них мають велику смислову цінність. Вони не лише доводять і уточнюють матеріал лекції, але мають також самостійне значення. Не сковане теоретичною схемою, відповіді на запитання дають лектору можливість вийти, так би мовити, на широкий “оперативний” простір або ж значно роздвинути тематичні межі лекції, а також ще більше повернути її до життя. Ось чому іноді буває, що відповіді на питання виявляються цікавішими самої лекції, якщо, звичайно, лектор чудово володіє матеріалом.

53.Методика ведення семінарського заняття

Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначених тем, до котрих студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Семінарські заняття проводяться в аудиторіях або в навчальних кабінетах з однією академічною групою. Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни.

На кожному семінарському занятті викладач оцінює підготовлені студентами реферати, їх виступи, активність у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття вносяться у відповідний журнал. Отримані студентом оцінки за окремі семінарські заняття враховуються при виставленні підсумкової оцінки з даної навчальної дисципліни.

Методика підготовки і проведення семінарських занять передбачає:

- повідомлення студентам теми, плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;

- опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми відповідно до плану семінарського заняття та рекомендованої літератури;

- підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій (за планом заняття);

- підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання, їх аналіз;

- підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання;

- виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів;

- написання рефератів;

- виконання завдань науково-пошукової роботи (, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв'ю).

Професор A.M. Алексюк називає такі різновиди семінарських занять: 1.Семінар запитань і відповідей. 2.Семінар — розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань. 3.Семінар — колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки. 4.Семінар, що передбачає усні відповіді студентів з наступним їх обговоренням. 5.Семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті. 6.Семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів. 7.Семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання своїх колег. 8.Семінар — теоретична конференція: проводиться зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об´ємного розділу чи цілої дисципліни. 9.Семінар — вирішення проблемних завдань: проводиться на основі створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розв´язанням. 10.Семінар — прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники включаються в їх обговорення. 11.Семінар — "мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв´язання проблеми.

Алгоритм підготовки до семінарського заняття:

- проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення;

- опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов'язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що сприятиме ефективному проведенню семінарського заняття;

- намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;

- запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення сем заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри;

складіть розгорнутий план-конспект проведення сем заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навч питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів. Розгорнутий конспект семінарського заняття

54.Методика ведення практичного (лабораторного) заняття

Головне їх завдання — закріплення, переведення у довготривалу пам'ять теоретичних знань, формування навичок і вмінь з тієї чи тієї навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень.

Практичне заняття— форма навчального заняття, під час якої науково-педагогічний працівник організовує для студентів аналіз окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує навички і вміння їх практичного застосування, через індивідуальне виконання відповідно сформульованих завдань.

Науково-педагогічний працівник, якому доручено практичні заняття, за погодженням із лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал — тести для виявлення рівня оволодіння відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності.

Основні завдання практичних занять:

- поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи;

- формування інтелектуальних навичок і вмінь планування, аналізу й узагальнень, опанування навичок організації професійної діяльності;

- накопичення первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним;

- оволодіння початковими навичками керівництва, менеджменту та самоменеджменту.

Структура практичного заняття: попередній контроль знань, навичок і вмінь студентів; формулювання загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв'язування завдань та їх обговорення; розв'язування контрольних завдань, їх перевірка й оцінювання.

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

- розуміння з боку студентів необхідності володіти базовими теоретичними знаннями;

- усвідомлення необхідності вироблення навичок і вмінь, що мають професійну спрямованість;

- забезпечення оптимальних умов для формування навичок і умінь (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних);

- навчання студентів раціональних методів оволодіння навичками і вміннями;

- забезпечення самостійної діяльності кожного студента;

- дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні навичок і вмінь студентів;

- розроблення завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю;

- широке включення в систему практичних занять творчих завдань;

- систематичний контроль за виконанням практичних завдань;

- постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Лабораторне заняття — форма навчального заняття, на якому студенти під керівництвом науково-педагогічного працівника особисто проводять експерименти чи досліди з метою перевірки й підтвердження окремих теоретичних положень навчальної дисципліни, набувають практичних навичок роботи з лабораторним обладнанням, устаткуванням, вимірювальною апаратурою, обчислювальною технікою, оволодівають методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Проведення лабораторних занять потребує добре підготовлених, спеціально обладнаних навчальних лабораторій із використанням устаткування, пристосованого до умов навчального процесу.

Структура лабораторного заняття: проведення поточного контролю підготовленості студентів до виконання конкретної лаб роботи, виконання її завдань, підготовка індивідуального звіту про виконану роботу і захист його перед науково-педагогічним працівником.

Виконання лаб роботи оцінює науково-педагогічний працівник. Підсумкові оцінки за виконання лабораторних робіт враховують під час визначення семестрової підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни. Плани, технологію та методику проведення лабораторних робіт розробляють відповідні кафедри. Кількість годин на лабораторні заняття з окремої дисципліни визначено навчальним планом, перелік тем лабораторних занять - робочою навчальною програмою дисципліни. Замінювати лабораторні заняття іншими видами навчальних занять не можна. Кількість студентів на лабораторному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи. Кожен студент має самостійно виконати всі лабораторні роботи й оформити їх результати.

У процесі організації та проведення лабораторних робіт науково-педагогічному працівнику необхідно акцентувати увагу на таких аспектах: змістовність лабораторних занять; забезпечення лабораторій, кабінетів новітнім обладнанням, яке відповідає технологіям сучасного виробництва; матеріалами, реактивами, приладами, апаратами; забезпечення самостійності студентів під час виконання лабораторних робіт; дотримання правил техніки безпеки; навчання студентів методів виконання цього виду робіт.

55.Форми поточного контролю знань студентів

Контрольні заходи є необхідним елементом зворотного зв’язку у процесі навчання. Вони визначають відповідність рівня набутих студентами знань, умінь та навичок вимогам нормативних документів щодо вищої освіти і забезпечують своєчасне коригування навчального процесу.

Поточний контроль знань є органічною частиною всього педагогічного процесу і слугує засобом виявлення ступеня сприйняття (засвоєння) навчального матеріалу. Управління навчальним процесом можливе тільки на підставі даних поточного контролю. Завдання поточного контролю зводяться до того, щоб: 1) виявити обсяг, глибину і якість сприйняття (засвоєння) матеріалу, що вивчається; 2) визначити недоліки у знаннях і намітити шляхи їх усунення; 3) виявити ступінь відповідальності студентів і ставлення їх до роботи, встановивши причини, які перешкоджають їх роботі; 4) виявити рівень опанування навиків самостійної роботи і намітити шляхи і засоби їх розвитку; 5) стимулювати інтерес студентів до предмета і їх активність у пізнанні.

Поточний контроль проводиться викладачами на всіх видах аудиторних занять. Основне завдання поточного контролю — перевірка рівня підготовки студентів до виконання конкретної роботи. Мета — забезпечення зворотного зв’язку між викладачами та студентами у процесі навчання, забезпечення управління навчальною мотивацією студентів.

Поточний контроль може проводитися у формі усного опитування або письмового контролю на практичних заняттях та лекціях, у формі колоквіуму, за результатами якого студент допускається до виконання лабораторної роботи, виступів студентів при обговоренні питань на семінарських заняттях, а також у формі комп’ютерного тестування.
Форми проведення поточного контролю та критерії оцінки рівня знань визначаються відповідною кафедрою.

Основними формами контролю знань студентів є контроль на лекції, на семінарських і практичних заняттях, у позааудиторний час, на консультаціях, заліках і іспитах.

1. Контроль на лекції ми проводимо як вибіркове усне опитування студентів або з застосуванням тестів за раніше викладеним матеріалом, особливо за розділами курсу, які необхідні для зрозуміння теми лекції, що читається, або ж для встановлення ступеня засвоєння матеріалу прочитаної лекції (проводиться за звичай у кінці першої або на початку другої години лекції). Поточний контроль на лекції покликаний привчити студентів до систематичної проробки пройденого матеріалу і підготовки до майбутньої лекції, встановити ступінь засвоєння теорії, виявити найбільш важкі для сприйняття студентів розділи з наступним роз'ясненням їх. Контроль на лекції не має віднімати багато часу.

Поточний контроль на практичних, семінарських і лабораторних заняттях проводиться з метою вияснення готовності студентів до занять у таких формах: Вибіркове усне опитування перед початком занять. Фронтальне стандартизоване опитування за карточками, тестами протягом 5-10 хв. Фронтальна перевірка виконання домашніх завдань. Виклик до дошки окремих студентів для самостійного розв'язування задач, письмові відповіді на окремі запитання, дані на лабораторному занятті. Оцінка активності студента у процесі занять, внесених пропозицій, оригінальних рішень, уточнень і визначень, доповнень попередніх відповідей і т. ін. Письмова (до 45 хв.) контрольна робота. Колоквіум по самостійних розділах теоретичного курсу (темах або модулях).

До підсумкового контролю належать семестрові, перевідні і державні іспити, а також заліки перед іспитом. Основна мета іспитів - встановлення дійсного змісту знань студентів за обсягом, якістю і глибиною і вміннями застосовувати їх у практичній діяльності.

Підсумковий контроль забезпечує оцінку результатів навчання студентів певного освітньо-кваліфікаційного рівня на проміжних або заключному етапах їх навчання. Він включає семестровий контроль і державну атестацію студентів.

Залік (диференційований залік) —вид підсумкового контролю, при якому засвоєння студентом навчального матеріалу з дисципліни оцінюється на підставі результатів поточного контролю (тестування, поточного опитування, виконання індивідуальних завдань та певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях) протягом семестру. Семестровий залік планується за відсутністю екзамену і не передбачає обов’язкової присутності студентів на заліковому заході (заліковій контрольній роботі).

Державна атестація студентів проводиться державною екзаменаційною комісією після закінчення навчання за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем. Завдання - встановлення відповідності рівня якості підготовки випускників вимогам стандартів вищої освіти. За результатами позитивної атестації видається диплом державного зразка про здобуття відповідного освітнього рівня та отриману кваліфікацію. Нормативні форми державної атестації (захист дипломного проекту або роботи, державний екзамен) визначається навчальним планом.

56.Аналітико-прогнозна діяльність у сфері управління. Управління як об’єкт АПЗ

Сфера управління будь-якої структури потребує достатньої інф-ції на всіх етапах свого функціонування:

- організація та планування діяльності,

- координація та контроль діяльності,

- регулювання діяльності,

- облік діяльності.

В сфері управління часто виникають проблемні ситуації. Їх розв’язання неможливе без достатнього інформаційного забезпечення. Прийняття управлінських рішень по розв’язанню проблеми вимагає не тільки пошуку інформації з сутності проблеми, а й аналітичної оцінки інформації з метою передбачення тенденцій розв’язання проблеми або розробки рекомендацій щодо її усунення.

Управлінська діяльність зумовлює певні вимоги до надання інформації:

- необхідність надання аналітично опрацьованої інформації;

- надання оперативної інформації;

- систематичне надходження інформації з профілю діяльності базавої установи:

- управління потребує інформації, яка надає можливість обрати найбільш оптимальний варіант розв’язання проблеми та спрогнозувати результати обраного варіанту подолання проблеми.

Управлінська сфера потребує регулярного одержання аналітично-обробленої інф-ції з усіх структурних підрозділів. В разі виникнення кризової ситуації управлінська сфера потребує інф-ного забезпечення, в якому представлений аналіз кризової ситуації та рекомендації щодо її подолання. Управлінська сфера потребує забезпечення в так званому попереджувальному режимі. Чим вищий рівень управління, тим більш узагальненою стає інф-ція, що надається.

57.Основні принципи прийняття управлінських рішень

Управлінські рішення є основою процесу управління. Управлінське рішення — результат вибору суб'єктом управління способу дій, спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.

Управлінські рішення спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які характеризуються:

- невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов;

- недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;

- необхідністю вирішення в обмежений час.

Управлінські рішення —сукупний результат творчого процесу (суб 'єкта) та дій колективу (об 'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи. Управлінські рішення є соціальним актом, що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед підприємством.

Принципи:

1. об'єктивність, конкретність, точність - інформація, що реально відображає об'єктивну дійсність, а його висновки повинні обгрунтовуватися точними аналітичними розрахунками

2. повнота аналізу;

3. достовірність інформації - відсутність арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників, впливу окремих факторів.

4. обгрунтованість висновків, умовиводів;

5. компетентність аналітичної роботи;

6. поліваріантність - передбачає спектр вірогідних варіантів розвитку досліджуваного явища.варіантів.

58.Основні типи управлінських рішень

Упр. рішення –комплекс організаційних заходів, досить часто оформлених документально з метою відповідної діяльності об’єкту управління.

Упр. рішення класифікують за такими ознаками:

За роллю в досягненні цілі організації: стратегічні і тактичні. За часовим горизонтом: прогнозні, планові, оперативні. За результатами: вірогідні, детерміновані. За ступенем жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієнтуючі. За періодом дії: довгострокові, середньострокові, короткострокові. За функціональним змістом: організуючі, координуючі, активізуючі, регулюючі, контролюючі. За широтою охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні. За об'єктами: виробничі, фінансові, кадрові тощо. За способом прийняття: одноосібні, сумісні, консультативні, парламентські. За ступенем універсальності: загальні, спеціальні. За визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані.

За наслідками: ризикові, безризикові.

За характером: творчі, стандартні.

Рішення можна класифікувати також за об'єктами і суб'єктами управління, соціальною значущістю цілей і завдань - залежно від стадії процесу управління, на якій їх приймають, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться, обов'язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик та ін.

Для того, щоб упр. рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог: Наукова обґрунтованість, Цілеспрямованість, Кількісна і якісна визначеність, Правомірність, Оптимальність, Своєчасність рішень, Комплексність управлінських рішень, Гнучкість, Повнота оформлення.,

Є такі типи управлінських рішень:

Запрограмовані(результати реалізації певної послідовності дій, подібних до тих, що виконуються при розв’язанні математичного рівняння)

Незапрограмовані (рішення, що мають певні елементи новизни і пов’язані з невідомими чинниками).

59.Підходи до прийняття управлінських рішень

У теорії прийняття рішень виділяють два основних напрямки досліджень: нормативний та описовий.

Представники нормативного підходу концентрують увагу на розробці організаційних, інформаційних та методологічних засад прийняття раціонального рішення. Нормативний підхід опрацьовує "правила руху" в управлінській роботі, дотримання яких має забезпечити прийняття раціонального рішення.

Описовий підхід спрямований на емпіричне дослідження поведінки окремих осіб та груп людей у процесі прийняття рішень. Його мета — визначити закономірності формування у процесі взаємодії вихідних параметрів проблем, що вирішується, та характеристик суб'єкта, який приймає рішення.

У рамках нормативного підходу досліджується процедура (загальна технологія) прийняття управлінських рішень.

Найпростішою технологією прийняття рішень є інтуїтивна. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбутися якої і вимагає прийняття рішення. За інтуїтивної технології, досвід прийняття рішень в аналогічних ситуаціях, що накопичив суб'єкт управління, й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб'єкта управління не було прийнято аналогічних рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інтуїтивної технології полягає у швидкості прийняття рішень, а основний недолік — у значній ймовірності помилки.

Підходи до прийняття управлінських рішень:

1. Інтуїтивний (це вибір, зроблений на підставі відчуття, що він правильний)

2. Вибір, заснований на судженнях, тобто зумовлений знаннями та накопиченим досвідом

3. Раціональний (це вибір, що обґрунтований об’єктивно-аналітичним опрацюванням проблеми).

60.Аналітичні процеси як підґрунтя управлінських рішень

Термін “аналітика” включає два змісти. Під аналітикою розуміють, насамперед, галузь діяльності, що стрімко розвивається і базується на одержанні інформації за допомогою аналітичних методів для потреб практичної діяльності. Аналітика в цьому аспекті виступає як діяльність із виробництва знання про процес і в процесі вироблення, прийняття й реалізації рішень.

Основоположником аналітики вважають Арістотеля, який у фундаментальній праці “Аналітика” заклав основи аналітичного мислення. Він дав розуміння аналізу (розкладання, розчленовування, розбір) - методу дослідження, сутність якого в тому, що досліджуваний предмет подумки або практично розчленовується на елементи (ознаки, властивості, відносини), кожний з яких потім досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Призначення аналізу полягає в тому, щоб відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до більш простого.

Аналітику не можна ототожнювати з аналізом. Вона являє собою специфічне суспільне явище, а не тільки інструмент розумової діяльності людей. Це складне поліструктурне утворення, яке можна розглядати з позиції діяльного, інституціонального, організаційного, ціннісного, гносеологічного, а також технологічного підходів.

З позиції діяльного підходу її можна розглядати як специфічну діяльність деякого суб’єкта у певному проблемному полі.

Аналітична діяльність в управлінні реалізується за двома класами суб’єктів: за рівнем організації й залежно від належності до сфери реалізації аналітики й використання результатів. Перший клас охоплює значний спектр суб’єктів - від спеціальних аналітичних інституцій до менеджерів організації.

За найпростішого підходу аналітику можна розглядати як деяку єдність пізнавально-практичного проблемного поля і аналітичних методів одержання знання. У цьому сенсі аналітика являє собою спосіб одержання знання про практичні проблеми, з якими стикається управління, і шляхи їх вирішення за допомогою застосування аналітичних методів.

За такого підходу сутність аналітики виражається у двох площинах: проблемній, що характеризує проблемне поле управління, і методологічній, що відображає інструментарій одержання знання про проблеми і шляхи їх вирішення.

61.Аналітичні дослідження та їх сутність

Термін “аналітика” включає два змісти. Під аналітикою розуміють діяльності, що стрімко розвивається і базується на одержанні інформації за допомогою аналітичних методів для потреб практичної діяльності. Аналітика в цьому аспекті виступає як діяльність із виробництва знання про процес і в процесі вироблення, прийняття й реалізації політичних рішень

Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вивчається. За методами збору Інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер. З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним.

Інформаційно-аналітичні дослідження – поняття, пов’язане з опрацюванням інформації. Це дослідження соц..-політ, економ, виробничих та ін. проблем через інформацію про них.

ІА дослідження передбачає не тільки виявлення потрібної інформації, але й її оцінку, відбір і перетворення у форму, шо сприятиме вивченню досліджуваних проблем основної діяльності користувача інформації з метою управління ними.

Головна мета ІА досліджень – інформаційне забезпечення і розв’язання проблем, що виникли, у користувача інформації.

Реалізація цієї мети передбачає завдання: Визначення проблемних ситуацій, що виникли у споживача інформації. Визначення кола даних, необхідних для розв’язання проблем. Виявлення, збирання та аналітико-синтетична обробка вихідної інформації. Створення вторинної інформації у вигляді документів, що забезпечить прийняття управлінських рішень, необхідних для розв’язання проблеми.

62.Аналітична діяльність та її підпорядкування досягненню поставленої мети

Аналітична діяльність спрямована на вивчення попиту та вимог ринку з метою орієнтації виробництва на випуск конкурентоспроможної продукції у раніше встановлених обсягах, що відповідає певній техніко-економічній характеристиці, та вивчення обсягів реалізації, що має забезпечити підприємству отримання найвищого прибутку. Найважливіша особливість аналізу – певна теоретична концепція, стиль мислення, запланованість прийняття науково-технічних (конструктивних) і виробничих рішень із позицій повного задоволення потреб споживача, ринкового попиту. Філософія аналізу проста: виробник має випускати продукцію, що користується попитом, реалізуючи яку можна досягти запланованого рівня рентабельності та за яку можна отримати певний прибуток. Враховуючи це, виробник цілеспрямовано ставить завдання щодо науково-технічних розробок, висуває вимоги до них, орієнтовно розраховуючи витрати виробництва, ціну та прибуток. Виробник обирає найефективнішу технологію виробництва з урахуванням міжвиробничих та внутрішньовиробничих кооперувань.

Кінцева мета аналітичної діяльності – розробка аналітичних програм, що є вихідним пунктом, передумовою планування виробництва, оскільки вони дають змогу визначити оптимальну структуру, номенклатуру, асортимент і ефективність виробництва. На основі отриманих результатів укладають міжнародні комерційні угоди, здійснюють комерційні операції.

63.Вимоги до аналітичної роботи.

Значне місце в організації аналітичної роботи належить визначенню змісту і послідовності окремих її етапів. Ці головні елементи майже повністю збігаються з найбільш практично поширеною організацією аналітичної роботи за трьома етапами: підготовчим, основним і завершальним.

Підготовчий етап:

1. Розробка плану та програми аналітичної роботи.

2. Вибір і визначення загального стану об'єкта аналізу.

3. Формування цілей та завдань аналізу і напрямків використання його результатів.

4. Розробка системи синтетичних та аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу.

5. Розподіл роботи між аналітиками.

6. Розробка макетів і форм аналітичних таблиць, графіків, схем.

7. Перевірка достовірності джерел інформації та вивчення матеріалів попередніх обстежень.

8. Визначення конкретних виконавців та розподіл обов'язків між ними, а також інші організаційні питання.

Основний етап

1. Збирання та опрацьовування необхідної інформації,

2. Перевірка повноти й вірогідності звітних даних, проведення арифметичного, логічного і балансового зведення показників.

3. Визначення загальних відхилень величини показників виконання завдань від базових величин.

4. Виявлення взаємодіючих факторів і обчислення їхнього впливу на зміну величини показників.

5. Виявлення зайвих витрат і невикористаних можливостей (перспективних резервів) підвищення ефективності виробництва.

Завершальний етап:

1. Проведення підсумкової оцінки діяльності і узагальнення результатів аналізу.

2. Розробка висновків і пропозицій щодо прийняття належних управлінських рішень за результатами аналізу, відповідно до його цілей і завдань. Вони оформляються у вигляді пояснювальної записки до звіту чи доповідної записки на ім'я керівника підприємства або особи, за доручення якої проводився аналіз.

3. Розробка організаційно-технічних заходів щодо усунення недоліків, підвищення ефективності використання виявлених резервів (за виконанням заходів слід встановити дійовий повсякденний контроль).

4. Підготовка розпорядчих актів, призначення осіб, відповідальних за виконання прийнятих рішень.

5. Контроль за впровадженням у виробництво пропозицій, що Їх було висунуто за результатами аналізу.

У процесі аналітичної роботи окремі складові названих етапів можуть повторюватися. Така ситуація стає можливою, наприклад, тоді, коли на якомусь із етапів дослідження виникає необхідність розширити факторне поле аналізу, що потребує нової допоміжної роботи.

Зрозуміло, що межі етапів мають певною мірою умовний характер і є дуже рухливими: за рахунок інтенсифікації робіт на одному з етапів відбувається скорочення на якомусь іншому і т.п. Отже, головним завданням такої поетапної регламентації економічного аналізу є забезпечення дійового поточного контролю.

64.Функції аналітичної діяльності

Основні функції аналітичної діяльності такі:

1) прогностична — полягає в теорії та практиці прогнозування, що здійснюється на базі політичної аналітики. За допомогою прогностичної функції можна отримати, наприклад, висновок про можливість загострення політичної ситуації в державі, приході до влади певних політичних сил;

2) гносеологічна - полягає в пізнанні закономірностей політичних процесів, які вивчаються. Гносеологічна функція передбачає також вивчення можливості пізнання та співвідносність знання й об'єктивної реальності, під час чого відстежують ступені та форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності й істинності;

3) превентивна - полягає в можливості запобігати тій чи іншій негативній і небажаній політичній події, базуючись на знаннях політичної аналітики

4) інтегративна - полягає в об'єднанні комплексу знань із різних наукових дисциплін; політології, кібернетики, інформатики, соціології;

5) емпірична — полягає в накопиченні досвіду та знань, які потім використовуються в політичному аналізі;

6) практично-прикладна - полягає в практичній цінності знань і результатів політичного аналізу.

65.Принципи аналітики:

Принципи АД

1) об'єктивності- передбачає, що результати аналізу не будуть залежати від упередження й особистих інтересів аналітика чи кінцевого споживача аналітичного продукту;

2) повноти- політичний аналіз має бути повним, тобто охоплювати всі аспекти явища, події, процесу, що досліджуються;

3) достовірності- аналіз повинен покладатися на достовірну інформацію та виключати будь-які домисли аналітика, що не підкріплені фактами;

4) обґрунтованості- кожний висновок у політичній аналітиці має бути підкріплений фактами, аргументами;

5) компетентності- аналіз повинна здійснювати особа, що має спеціальні аналітичні павички, підготовку й освіту;

6) конкурентності- аналітика має бути конкурентною, тобто не замикатися на окремих особах, наближених до "замовників" і споживачів аналітичного продукту; основним критерієм при цьому стає якість продукту, а не особа, котра його виробляє;

7) поліваріантності- аналітика повинна надавати продукт, який передбачав би, увесь спектр можливих варіантів розвитку події, явища чи процесу, що вивчається.

66.Вимоги аналітико-прогнозної роботи з інформацією

Процес аналітичної роботи вже від початку виглядає так:1)визначення й усвідомлення завдання;

2)формування мети моніторингу; 3)визначення режиму й виду моніторингу інформації; 4)визначення джерел інформації та збір фактів.; 5)обробка інформації; 6)побудова гіпотези; 7)підведення підсумків Як результат проведеного аналізу ми отримуємо сукупність висновків і гіпотез, які мають бути оформлені в документ. Із цього моменту виникає проблема творчого викладення. При цьому необхідно отримати відповіді на такі запитання:

• яким чином викласти результати проведеного аналізу;

• який об'єм аналітичного документа;

• наскільки категоричні судження, висловлені в документі;

• чи доцільно наводити схеми, ілюстрації, цитати?

67.Психологічний чинник та його вплив на сприйняття інформації

Процесу обміну інформацією в соціальних системах притаманний психологічний чинник. Це обумовлює можливість неадекватного сприйняття інформації, її викривлення у процесі комунікації. Викривлення повідомлень набуває форми шумів і бар’єрів що в свою чергу потребує застосування відповідних фільтрів. Викривлення відбуваються через обмежену кількість символів, наявність неточностей у змісті повідомлення, нераціонально вибраний канал, різний соціальний статус відправника й одержувача тощо. Підвищення ефективності комунікації суттєво залежить від зменшення перешкод. Для цього дублюють інформацію, використовуючи кілька джерел, якомога точніше формулюють повідомлення, розробляють стійкі до викривлення тексти.

Викривлення інформації з боку відправника інформації:

· Свідомі викривлення 1. фальсифікація – надання дезінформації. 2. змішування правової і не правової ін- ї. 3. надання великих обсягів ін-ї. 4. замовчування інформації.

· Несвідомі викривлення ін-ї 1. відправник не помічає своїх помилок і сприймає недостовірну ін-ю за достовірну. 2. недостатній професіоналізм відправника. 3. некомпетентність відправника. 4. використання недостовірного кола джерел ін-ї або їх ненадійність.

Викривлення ін-ї з боку одержувача: неадекватне сприйняття ін-ї, сприйняття недостовірної як достовірну ін-ю, переказ почутого своїми словами, Одержані факти піддаються суб’єктивному сприйняттю, Недостатній професіоналізм одержувача ін-ї.

Якщо у свідомому викривленні інформації зацікавлений відправник, то поведінка отримувача нерідко призводить до несвідомого викривлення інформації. Хоча винуватцем несвідомого викривлення інформації може бути і її відправник. Тому для визначення ймовірності викривлення інформації, її причин і механізмів треба аналізувати менталітет і мотивацію дій суб’єктів інформаційної діяльності.

68.Свідомі викривлення інформації як фальсифікація

Викривлення інформації поділяють на свідоме та несвідоме. У свідомому викривленні інформації зацікавлений відправник, який подає адресату у вигляді правдивої або повної інформації. Відомий досить широкий спектр форм свідомого викривлення інформації від її фальсифікації до неповного її подання. Фальсифікація інформації –свідоме приховування правдивої та подання неправдивої інформації. Фальсифікація нерідко відбувається з порушенням закону і набуває форми шахрайства. Свідоме змішування істинної та помилкової інформації відоме як напівправда. Особливо сильний ефект може бути досягнутий за умов великого обсягу повідомлень, що містять багато інформаційного шуму. У цьому випадку інформаційний шум або навіть несуттєва інформація ніби маскує інформацію від адресата інформацію несуттєву.

Неповне подання інформації полягає у частковому її приховуванні. Синонім – замовчування інформації. У цьому випадку адресант не повідомляє адресату деякі фрагменти цілісного блоку інформації, в результаті останнього формується неправильне сприймання ситуації. Вигода для відправника повідомлення у даному випадку полягає в тому, що у разі виявлення факту викривлення інформації її отримувачем у відправника є шанс зберегти в цілому свій позитивний імідж, посилаючись на якісь обставини, або вдаючи що інформація не була надана через її несуттєвий характер. Надання великих обсягів інформації.

69.Несвідоме викривлення інформації та його загрози

Несвідоме викривлення інформаціїповязано з тим, що принаймні одна а іноді й обидві сторони комунікаційного процесу не помічають своїх помилок і сприймають недостовірну інформацію як достовірну. Як відомо, на підставі неправильної інформації не можуть бути зроблені правильні висновки. Причини викривлення: 1) недостанній професіоналізм, не компетентність субєктів інформаційної діяльності; 2) характер ситуації: стандартний чи нестандартний; 3) неправильне розуміння інформаційних потреб та чи некоректне формулювання запитів субєктів; 4) використання джерел інформації, що мають занадто загальний характер для вирішення поставленого завдання, або джерел інформації що не повною мірою відповідають потребам користувачів. Випадки недостатнього професіоналізму можна знайти на всіх рівнях управління, а отже, й інформаційної діяльності.

70.Збір даних

Збір та підготовка даних. Самий довготривалий етап: може займати від 50% до 85% часу всього процесу знаходження нового знання. На цьому етапі необхідно визначити джерела отримання даних. Це можуть бути дані, накопичені самою організацією або зовнішні дані від загальнодоступних джерел (відомості про погоду чи перепис населення) або приватних джерел (різні архівні дані, бази нотаріальних контор і ін.).

Перед тим як почати досліджувати який-небудь процес, робити висновки про ефективність чи відсотку дефектної продукції, необхідно зібрати дані, найкращим чином характеризують цей процес. Питання полягає в тому, як краще це зробити.

На етапі збору даних слід виділити декілька головних питань:

- для яких цілей збираються дані? - що саме потрібно вимірювати? - з якою точністю потрібно вимірювати? - яка кількість даних нам потрібно? - яким способом слід вибирати дані? - де передбачається, що відповіді на перші три питання дають загальне уявлення для дослідника і були розглянуті окремо.

71.Процес обробки вихідної інформації та його завдання

Збір великої кількості інформації потребує створення відповідної вибірки, обробки зібраних фактів, тобто стислого добору найбільш важливих положень і тез із усієї зібраної інформації). При цьому вибірка повинна бути репрезентативною. Репрезентативна вибірка дає змогу узагальнити отримані результати для того, щоб вирішити, як з проектів закону загалом більше відповідає обставинам і часу.

Обробка зібраних фактів — важливий етап емпіричного дослідження. Від того, як вирішено питання обробки інформації, значною мірою залежать строки, вартість і взагалі успіх дослідження.

Обробка фактичного матеріалу, одержаного за допомогою експерименту і інших методів дослідження, починається з розгляду окремих фактів і виявлення особливостей досліджуваного явища.

Після отримання інформації, здобутої через процес моніторингу, ми повинні оцінити її за відповідними критеріями: Належність; Важливість; Своєчасність; Повнота; Достовірність.

Обробка інформації після попереднього збору фактури та конкретної постановки проблеми означає: 1) систематизацію фактів, які сортують за ступенем їх стосунку до якогось питання; 2) виявлення ключових моментів, спираючись на знання проблеми; 3) побудова гіпотез, які пояснюють основні факти; 4) отримання (в разі потреб) додаткових даних; 5) оформлення висновків та їх перевірка па відповідність іншим фактам.

72.Аналітична робота та її сутність

АР - це об’єктивний процес, “постійна дослідна діяльність (функція процесу управління), що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів для вивчення й оцінки інформації про стан певного процесу, результати практичної діяльності органів по виконанню поставлених перед ними завдань, а також про умови, в яких ці завдання виконуються, і яка забезпечує цілеспрямоване управління та оцінку ефективності управляючих впливів та потребує системного підходу .

АР полягає у вивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на досліджуваний об’єкт, а також у використанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективного його функціонування.

АР є невід'ємною і найважливішою складовою частиною управлінської діяльності і функцією усіх ланок системи, що здійснюється постійно. Аналітична робота – це безперервний процес вивчення управлінської та іншої інформації.

АР служить засобом виявлення і оцінки значущості виникаючих перед конкретною системою проблем, формулювання її цілей, визначення об'єктивно необхідних функцій, обгрунтування структури та підвищення ефективності діяльності по виконанню поставлених завдань.

Успішне розв'язання завдань перспективного та поточного планування, оперативного керівництва, найбільш раціонального використання сил та засобів потребує постійного аналізу факторів, що впливають на стан досліджуваного процесу. Значення АР визначається тим, що її результатом повинно бути не тільки визначення основних проблем і недоліків, але й визначення конкретних шляхів їх усунення на основі наявних можливостей.

Основними вимогами до АР є: достовірність та повнота інформації, що використовується, її всебічність, системність та плановість, комплексне використання методів аналізу.

Провідне місце в аналітичній роботі посідає аналіз і оцінка факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, які визначають основні умови їх функціонування. Проте досить часто доводиться аналізувати питання, які розв’язати без попереднього дослідження досить важко.

Аналітичні дослідження - поглиблене дослідження проблеми, що не має однозначного рішення і допускає кілька варіантів відповіді.

Анал дослідження представляє собою детальне дослідження проблеми, що вимагає глибокого і всебічного вивчення та виявлення різноманітних зв'язків, що роблять істотний вплив на її рішення. Подібні дослідження трудомісткі і вимагають аналізу нестандартних норм чинного законодавства, вивчення великої кількості документів, оцінки наслідків та ризиків прийняття можливих рішень.

Необхідність проведення анал дослідження виникає в одному з наступних випадків:

- У разі відсутності в чинному законодавстві прямої норми, яка регулює ті чи інші спірні відносини. - У разі коли норма, яка регулює проблемне питання, передбачена в законодавстві, але по своїй суті або у зв'язку з недоліками формулювання, вона передбачає різні трактування. Тут відповідь на питання може бути виявлений лише шляхом аналізу і зіставлення судової практики по аналогічним спорам. Одночасно досліджується думку контролюючих органів з цього питання;

- У випадку, коли при врегулюванні тих чи інших відносин законодавцем використовується оціночні поняття або дається посилання на звичаї ділового обороту. Необхідно виявити тлумачення того чи іншого оціночного терміну або звичаю ділового обороту, що, дозволяють зробити офіційні роз'яснення вищих судових органів, включаючи тлумачення Конституційного суду;

- У випадку, якщо для вирішення завдання потрібно вивчення комплексу норм, що входять у різні галузі права в їх взаємозв'язку з урахуванням пріоритетності норми в разі її застосування до конкретних правовідносин. Тут аналізуються не тільки самі норми у взаємозв'язку і відповідний арбітраж, але й законодавчі тлумачення термінів, дані в різних нормативних документах.

Проведення аналітичного дослідження здійснюється в різних формах:огляд арбітражної практики, оцінка ризиків, правова експертиза документів, спеціальні комплексні дослідження проблем.

73.Методи аналітичних досліджень

Основними групами методів, які застосовуються в процесі інформаційно-аналітичної діяльності є:

1. Загальнонаукові методи – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння. 2. Методи емпіричних досліджень – соціологічні методи, опитування, спостереження, експеримент, статистичний аналіз. 3. Інформаційно-прогнозні методики – когнітивне картування, моделювання, експертна оцінка. 4.методи створення інформаційної продукції – згортання змісту інформації (бібліографування, реферування, анотування, фрагментування), узагальнення змісту інформації (створення оглядової інформації). 5.Методики інформаційного обслуговування користувачів – методика поточного інформування, методика довідково-інформаційного обслуговування

Відносно новим загальним методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.

Аналіз– Метод дослідження, який включає вивчення предмета шляхом уявного та практичного розчленування його на складові частини (ознаки, властивості тощо). У процесі розчленування об'єктів дослідження виявляють взаємозв'язки між показниками, вивчають причини, обумовлені їх зміною. Синтез метод наукового пізнання, котрий передбачає з’єднання окремих сторін, елементів, властивостей, зв’язків досліджуваного об’єкта та його вивчення як єдиного цілого.

Контент-аналіз — Використовується для проведення якісно-кількісного аналізу змісту сукупності текстових масивів опублікованих і неопублікованих документів. Суть – знаходження в тексті одиниць аналізу, та виділення частоти застосованих понять в документі. Використовується для визначення ключових слів у тексті, для створення рефератів.

Івент-аналіз –Прикладна аналітична методика вивчення динаміки розвитку подій або їхньої послідовності. Це подієвий аналіз, методика вивчення динаміки політичних ситуацій, що ґрунтується на спостереженні за розвитком та інтенсивністю подій з метою визначення тенденцій їх еволюції, застосуванні класифікованого підходу до збирання інформації, завчасному визначенні елементів процесу, які мають для дослідження найбільше значення.

Метод статистичного аналізу -Метод кореляційний, факторний аналіз, імплікаційних шкал. Кореляційний аналіз дозволяє вивчати співставлення між незалежними величинами, дозволяє встановити зв'язок між ними. Факторний аналіз дає змогу встановити багатомірні величини за кількома ознаками, факторами.

Метод інформаційного аналізу (бібліографічний)- кількісний і якісний аналіз документних потоків, масивів документних фондів, баз даних, інформаційно-пошукових систем. Цей метод дозволяє вивчити склад, зміст, повноту, тенденції і закономірності розвитку процесів.

Метод термінологічного аналізу -дозволяє розкрити сутність і смислове значення термінів і понять шляхом дослідження історії, розвитку цих понять, визначення їх впливу, дозволяє розкрити їх взаємодію в понятійному апараті.

Абстрагування–загальнологічний метод наукового пізнання; розумовий відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень об’єктів, що досліджуються, з одночасним виокремленням їх суттєвих властивостей, сторін, ознак, які цікавлять дослідника.

Метод історизму - Дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх тз зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей.

Спостереження–систематичне, цілеспрямоване, активне вивчення об’єкта дослідження, котрий перебуває в природному стані або в умовах наукового експерименту з метою отримання первинних даних як сукупності емпіричних тверджень. Індукція - перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину робиться висновок про об’єкт загалом. Дедукція –процес, в якому висновок щодо якогось елементу робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Порівняння–процес встановлення подібності або відмінності предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, властивого двом або кільком об’єктам.Аналогія–метод наукового пізнання, за допомогою якого від схожості об’єктів певного класу за одними ознаками робиться висновок про їхню схожість і за іншими ознаками. Узагальнення– логічний процес і результат переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального. Експеримент–метод емпіричного дослідження, що базується на активному і цілеспрямованому впливі на об’єкт пізнання шляхом створення контрольованих і керованих штучних умов або використання природних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей і зв’язків.

74.Алгоритм аналітичного дослідження як певна послідовність етапів роботи та застосування сукупності методів для досягнення мети

Перший етап –визначення мети і завдань дослідження. Постановка проблеми. Усвідомлення завдань дослідження. Побудова робочої гіпотези. Обрання методів дослідження. Проблема повинна бути чітко визначеною, послідовна. Обґрунтування робочих гіпотез (припущень щодо окремих зв'язків між елементами об'єкта, а також внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на його стан і розвиток). Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою теорії, як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Другий етап – визначення джерел виявлення інформації. Оцінка джерел виявлення інформації. Визначення послідовності їх перегляду. Моніторинг змінюваних у часі джерел виявлення інформації. Моніторинг зовнішнього середовища. Збір фактів. Режими моніторингу.

Оцінка джерела виявлення інформації: А - надійне джерело, Б - як правило надійне джерело, В - доволі надійне джерело, Г - не завжди надійне джерело, Д – ненадійне джерело, Е – джерело не встановленої надійності

Третій етап – опрацювання інформації. Згортання та узагальнення вихідної інформації. Розв’язання поставлених завдань: розробка висновків, версій щодо ситуацій, висунення гіпноз, прогнозів, тенденцій щодо розвитку досліджуваного явища, формування рекомендацій та пропозицій щодо управлінського впливу.

Четвертий етап – підведення підсумків дослідження та оформлення результатів роботи. На заключному етапі дається узагальнююча оцінка діяльності, узагальнюються та оформляються результати аналізу, підраховуються зведені резерви виробництва, розробляються пропозиції щодо їх використання.

75.Підсумок проведеного дослідження як умовиводи щодо розв’язання поставленої проблеми.

На заключному етапі дається узагальнююча оцінка діяльності, узагальнюються та оформляються результати аналізу, підраховуються зведені резерви виробництва, розробляються пропозиції щодо їх використання, видаються розпорядчі акти по результатах аналізу, проводиться обговорення їх у колективі та здійснюється контроль за виконанням вимог розпорядчих документів. Узагальнення результатів етапів аналізу є його кінцевим результатом і оформляються у вигляді аналітичної записки чи звіту.

Вербальний – текст, мова.

Наочний – знаки, формули.

Схематичний – макети, речові моделі, фільми

76.Вимоги до проведення аналітичної роботи

Аналітична робота - це об’єктивний процес, “постійна дослідна діяльність (функція процесу управління), що охоплює своїм змістом широкий комплекс організаційних заходів і методичних прийомів для вивчення й оцінки інформації про стан певного процесу, результати практичної діяльності органів по виконанню поставлених перед ними завдань, а також про умови, в яких ці завдання виконуються, і яка забезпечує цілеспрямоване управління та оцінку ефективності управляючих впливів та потребує системного підходу .

Аналітична робота полягає у вивченні закономірностей практично всіх процесів і явищ суспільного життя, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на досліджуваний об’єкт, а також у використанні здобутих відомостей і знань для забезпечення ефективного його функціонування.

Аналітична робота служить засобом виявлення і оцінки значущості виникаючих перед конкретною системою проблем, формулювання її цілей, визначення об'єктивно необхідних функцій, обгрунтування структури та підвищення ефективності діяльності по виконанню поставлених завдань.

Значення аналітичної роботи визначається тим, що її результатом повинно бути не тільки визначення основних проблем і недоліків, але й визначення конкретних шляхів їх усунення на основі наявних можливостей.

Основними вимогами до аналітичної роботи є: достовірність та повнота інформації, що використовується, її всебічність, системність та плановість, комплексне використання методів аналізу. плановість; науковість; економічність; динамічність і гнучкість форм аналізу; правильне розставлення виконавців аналізу; забезпеченість кваліфікованими кадрами; методичне та інформаційне забезпечення; організація робочого місця аналітика.

У процесі підготовки до проведення аналізу виникає низка питань, які потребують вирішення. Тому необхідною і першочерговою умовою здійснення аналітичного дослідження є плановість, яка дає змогу зосереджувати зусилля аналітиків та інших фахівців на вирішенні актуальних економічних проблем, концентрувати фінансові і матеріально-технічні ресурси на головних напрямах пошуку резервів підвищення ефективності господарювання. Для дотримання вимоги плановості необхідно скласти план і програму аналізу, які тісно пов'язані між собою.

77.Принципи повідомлень про результати

Аналіз та інтерпретація інформації: аналіз результатів математичної обробки одержаної інформації; розробка висновків та пропозицій (рекомендацій) за результатами соціологічного дослідження; складання підсумкового документа соціологічного дослідження (інформації, інформаційної або аналітичної записки, звіту та додатків до нього).

Як результат проведеного аналізу ми отримуємо сукупність висновків і гіпотез, які мають бути оформлені в документ.

Із цього моменту виникає проблема творчого викладення. При цьому необхідно отримати відповіді на такі запитання: яким чином викласти результати проведеного аналізу; який об'єм аналітичного документа; наскільки категоричні судження, висловлені в документі; чи доцільно наводити схеми, ілюстрації, цитати?

Принципи:

- об'єктивність, конкретність, точність - інформація, що реально відображає об'єктивну дійсність, а його висновки повинні обгрунтовуватися точними аналітичними розрахунками; - повнота аналізу; - своєчасність; - зрозумілість; - лаконізм; - переконливість; - достовірність інформації - відсутність арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників, впливу окремих факторів. - обгрунтованість висновків, умовиводів; - компетентність аналітичної роботи; - поліваріантність - передбачає спектр вірогідних варіантів розвитку досліджуваного явища.варіантів.

78.Правила підготовки зрозумілого документа:

79.Найбільш поширені помилки при проведенні аналітичних досліджень:

80.Прогноз та його особливості в інформаційному забезпеченні управління

Прогнозування— процес передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного, систематична інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі. Результатом прогнозування є прогноз — знання про майбутнє і про ймовірний розвиток сьогочасних тенденцій.

Прогнозування, з одного боку, передує плануванню, а з другого є його складовою частиною, оскільки використовується на різних стадіях планової роботи, а саме на стадії аналізу середовища і визначення передумов для формування стратегій; на стадії реалізації планів.

Прогнозування по своєму складу ширше від планування, оскільки крім показників діяльності фірми включає і дані про зовнішнє середовище.

В практичній діяльності підприємства використовують такі типи прогнозування:

а)прогнозування, яке ґрунтується на творчому передбаченні майбутнього, використовуючи інтуїцію; б)пошукове прогнозування — це спосіб наукового прогнозування від даного моменту до майбутнього. Воно опирається на наявну інформацію.

В свою чергу пошукове прогнозування може бути традиційним (коли прогноз є екстраполяцією минулого в майбутнє) і новаторським, альтернативним (коли існує декілька варіантів розвитку фірми з врахуванням змін зовнішнього і внутрішнього середовища).

в) нормативне або нормативно-цільове прогнозування полягає