ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

1 234 5 6

Здійснено аналіз законодавчих актів України, що регулюють право доступу до інформації.

На підставі аналізу законодавчих положень про суб’єктів, об’єкти, зміст інформаційних відносин, переліку видів інформації, способів та форм надання інформації наведено ознаки інформаційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування та визначення даного поняття.

Аналізуючи закріплені конституційні права громадян, можна цілком об’єктивно стверджува- ти, що без реалізації права на інформацію здійснення всього комплексу конституційних прав, свобод і обов’язків було б принаймні обмеженим, а то і просто неможливим. При цьому неабиякого значення набуває проблематика реалізації права громадян на інформацію з огляду на формування в Україні громадянського суспільства, імплементацією концепції «відкритості влади» та інших процесів сучасності. Важливою і необхідною складовою механізму здійснення права на інформацію є гарантування доступу громадян до інформації, а також чітка правова регламентація надання інформаційних адміністративних послуг органами владних повноважень, зокрема органами місцевого самоврядування.

Проблематикою загальних положень інформаційного права та права на інформацію займались такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як М. Демкова, Р. Калюжний, В. Копилов, А. Ма- рущак, С. Хрипко, В. Цимбалюк, В. Шкарупа,

О. Яременко тощо. На жаль, на сьогодні майже відсутні дослідження правового регулювання інформаційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування.

Україна як правова та демократична держава, що сповідує європейські стандарти функціонування органів державної влади, 13 січня 2011 р. прийняла Закон України «Про доступ до публічної інформації» [1]. Саме він, разом із Законом України «Про інформацію» [2], є тією нормативно-правовою базою, на підставі якої органи місцевого самоврядування надають інформаційні послуги заінтересованим особам.

Безперечно, окремі аспекти стосовно конкретних інформаційних послугах врегульовані й іншими нормативно-правовими актами, проте метою даної статті є надання загальної характеристики інформаційних адміністративних послуг, відповідно завданням є аналіз законодавчого регулювання загальних питань доступу до інформації, зокрема Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Беручи за основу визначення адміністративних послуг органів місцевого самоврядування як спрямованої на забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-владної діяльності органів місцевого самоврядування, яка здійснюється за заявою особи і має своїм результатом прийняття індивідуального акта, визначимо ознаки та поняття інформаційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування.

Проаналізувавши нормативно-правові акти, що регулюють інформаційні правовідносини, інформаційні адміністративні послуги органів місцевого самоврядування можна визначити як спрямовану на забезпечення умов для реалізації суб’єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-владну діяльність органів місцевого самоврядування, яка здійснюється за запитом особи і має своїм результатом надання публічної інформації.

Враховуючи дане визначення, можна виділити наступні ознаки інформаційних послуг органів місцевого самоврядування:

- інформаційні адміністративні послуги надаються органами місцевого самоврядування для забезпечення умов реалізації суб’єктивних прав зацікавлених суб’єктів;

- інформаційні адміністративні послуги надаються в процесі здійснення інформаційної діяльності органів місцевого самоврядування;

- надання інформаційних адміністративних послуг здійснюється за запитом заінтересова- ної особи;

- результатом надання інформаційних адміністративних послуг є отримання публічної інформації від органу місцевого самоврядування.Гарантоване Конституцією України право на інформацію стає дедалі важливішим елементом існування демократичного суспільства, адже процес розбудови правової держави в Україні безпосередньо пов’язаний із додержанням та належною реалізацією гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та громадянина, зокрема права на інформацію.

Отримання документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних і державних справах. При цьому особливу роль відіграють органи місцевого самоврядування, оскільки саме вони володіють інформацією, що дає можливість задовольнити інформаційні потреби зацікавлених суб’єктів на місцевому рівні. Саме вони, надаючи інформаційні адміністративні послуги, створюють умови для реалізації суб’єктивних прав грома- дян, оскільки суб’єкти, маючи відповідну інформацію про ситуацію на місцях, можуть більш точно і відповідно до своїх потреб пла- нувати свою діяльність.

Як було вказано, інформаційні адміністративні послуги органами місцевого самоврядування надаються і в процесі здійснення інформаційної діяльності. Чинне законодавство інформаційною діяльність вважає одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Органи місцевого самоврядування в рамках своєї компетенції також мають можли- вість здійснювати весь спектр інформаційної діяльності. Прикладом одержання інформації органами місцевого самоврядування можуть бути громадські слухання, які органи місцевого самоврядування мають право проводити відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування». Так, відповідно до ст. 13 вказаного Закону територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. У процесі громадських слухань територіальні громади одержують необхідну для них інформацію для подальшої діяльності, захищаючи таким чином інтереси представників територіальної громади. При цьому варто вказати, що пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Використовувати інформацію органи місцевого самоврядування можуть лише на підставі та в рамках їх компетенції. Наприклад, органи місцевого самоврядування лише після обробки та аналізу відповідної інформації про потреби відповідної територіальної громади, реалізовуючи надані їм повноваження, мають право відповідно до ст. 26 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» утворювати виконавчі комітети рад, визначаючи їх чисельність, а за необхідності можуть прийняти рішення про їх розпуск.

Поширення інформації органами місцевого самоврядування може здійснюватись у різний спосіб. Зокрема, відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: а) системного та оперативного оприлюднення інформації в: 1) офіційних друкованих виданнях; 2) на офіційних веб-сайтах в мережі Ін- тернет; 3) на інформаційних стендах; б) наданням інформації за запитами.

Аналіз зазначених положень чинного законодавства дає можливість виділити в інформаційній діяльності органів місцевого самоврядування такі складові, як: а) обов’язкове поширення інформації; б) поширення інформації на запит.

Враховуючи ознаки адміністративних послуг органів місцевого самоврядування та інформа- ційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування, що були виділені вище, можна з упевненістю сказати, що інформаційні адміністративні послуги органами місцевого самоврядування надаються в рамках інформаційної діяльності, пов’язаної з поширенням інформації на запит заінтересованої особи.

Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про доступ до публічної інформації», досить детально врегульовує умови та порядок подання запиту на отримання інформації. Так, відповідно до ст. 19 вказаного Закону запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Відповідно до ст. 12 вказаного Закону запитувачами інформації є фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень. При цьому ст. 13 Закону чітко визначає, що органи місцевого са - моврядування є розпорядниками інформації.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. При цьому запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Також чинне законодавство України передбачає можливість громадян України скористатись допомогою відповідних фахівців розпорядника інформації.

Результатом надання інформаційних адміністративних послуг органами місцевого самоврядування є отримання публічної інформації заінтересованими особами в рамках чинного законодавства України.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» публічною інформацією визнає відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі ви - конання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, передбачених законом.

Інформацію залежно від змісту чинне законодавство поділяє на: інформацію про фізичну особу; інформацію довідково-енциклопедичного характеру; інформацію про стан довкілля (екологічна інформація); інформацію про товар (роботу, послугу); науково-технічну інформацію; податкову інформацію; правову інформацію; статистичну інформацію; соціологічну інформацію тощо.

Аналіз зазначеного переліку видів інформа- ції дає можливість говорити, що не всі види інформації можуть бути об’єктами інформа - ційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування, оскільки чинне законодавство встановлює певні обмеження. Так, окрім інформації з відкритим доступом, чинне законодавство містить положення, що регулюють використання інформації з обмеженим доступом. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація поділяється на публічну інформацію з відкритим доступом та публічну інформацію з обмеженим доступом. Публічною інформацією з обмеженим доступом визнається конфіденційна інформація як інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов; таємна інформація - це інформація, доступ до якої обмежується відповідно до чинного законодавства України, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі та службову інформацію до якої належить інформація: а) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробленням напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень та б) зібрана в процесі опе- ративно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. При цьому інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Повертаючись до зазначеного переліку видів інформації, слід зазначити, що об’єктом інформаційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування може бути лише та інформація, яка отримана органами місцевого самоврядування в процесі інформаційної діяльності та в рамках чинного законодавства України.

Досліджуючи повноваження органів місцевого самоврядування, що закріплені чинним законодавством, можна зробити висновок, що об’єктом їх інформаційних послуг може бути інформація, яка стосується: а) інформації про фізичну особу - службовця розпорядника інформації; б) інформація про стан довкілля, тобто екологічна інформація; в) інформація, пов’язана з соціальною, економічною діяльність як самого розпорядника, так і певного регіону, тобто місцева соціально-економічна інформація.

Інформація про фізичну особу - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Чинне законодавство України встановлює, що інформація про фізичну особу може бути визнана конфіденційною. Розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Інформація про стан довкілля - це відомості та/або дані про: а) стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично модифіковані організми, та взаємодію між цими складовими; б) фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні, угоди в галузі навколишнього природного середовища, політику, законодавство, плани і програми); в) стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля; г) інші відомості та/або дані. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місце розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Інформація, пов’язана з соціальною, економічною діяльність самого розпорядника, а також інформація стосовно соціально-економічного стану певного регіону, тобто місцева соціально-економічна інформація, включає в себе кілька складових, зокрема: статистичну інформацію, соціологічну інформацію, правову інформацію, податкову тощо. Зацікавленість суб’єктів в отриманні такого виду інформації пояснюється їх бажанням мати офіційні дані стосовно соціально-економічного стану певного регіону. Отримання таких відомостей надає можливість суб’єктам діяти більш виважено та максимально ефективно.

Чинне законодавство до статистичної інформації відносить документовану інформацію, що надає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства. Держава в особі уповноважених нею органів гарантує суб’єктам інформаційних відносин відкритий доступ до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно із законом. При цьому офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному оприлюдненню. Соціологічною інформацією визнаються будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій, явищ, процесів, фактів тощо. Правовою визнається інформація, що містить будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Податковою визнається інформація, яка містить сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Підводячи підсумок, з вищевикладеного можна зробити наступні висновки. Право громадян на інформацію є чи не найголовнішим серед соціально-політичних прав громадян, яким вони володіють. Його реалізація забезпечується шляхом закріплення в Конституції України відповідних прав громадян та шляхом надання органами владних повноважень, в тому числі й органами місцевого самоврядуван - ня, інформаційних адміністративних послуг.

Ознаками інформаційних адміністративних послуг органів місцевого самоврядування є те, що: а) інформаційні адміністративні послуги надаються органами місцевого самоврядування для забезпечення умов реалізації суб’єктивних прав зацікавлених суб’єктів; б) інформаційні адміністративні послуги надаються в процесі здійснення інформаційної діяльності органів місцевого самоврядування; в) надання інформаційних адміністративних послуг здійснюється за запитом заінтересованої особи; г) результатом надання інформаційних адміністративних послуг є отримання публічної інформації від органу місцевого самоврядування.Дослідження фахової наукової літератури алізації суб’єктивних прав фізичної або юри-

та чинного законодавства України дає можли- дичної особи публічно-владну діяльність ор-

вість інформаційні адміністративні послуги ганів місцевого самоврядування, яка

органів місцевого самоврядування визначити здійснюється за запитом особи і має своїм

як спрямовану на забезпечення умов для ре- результатом надання публічної інформації.

Список використаної літератури

1. Про доступ до публічної інформації : закон України від 13 січ. 2011 р. № 2939-УІ // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 32. - Ст. 314.

2. Про інформацію : закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

УДК: 338.242

І.О. Ковшова

Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій

ФОР ФОРМУВАННЯ ІМІДЖЕВОЇ ПОЛІТИКИ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Розглянуто систему формування іміджевої політики корпоративних підприємств інформаційно-комунікаційної сфери. Визначено основні етапи реалізації іміджевої кампанії. Досліджено специфічні особливості, притаманні інформаційно-комунікаційним послугам.

Ключові слова: корпоративне підприємство, іміджева політика, інформаційно- комунікаційна сфера.

IMAGE POLICY FORMATION FOR CORPORATE COMPANIES OF INFORMATION AND COMMUNICATION AREAS

Постановка проблеми. За останні п’ятдесят років інформаційні технології стали потужним чинником економічного розвитку країн Європи та Північної Америки. Глобальне збільшення обсягів продажу інформаційно-комунікаційних послуг дало змогу покращити економічну ситуацію у цих країнах та в регіоні: створити нові робочі місця; збільшити надходження до державного бюджету завдяки податкам; отримати нові можливості для підприємств, які виробляють товари та надають послуги у суміжних сферах.

Сьогодні, в період турбулентної економіки, українські підприємства мають усі можливості приєднатись до цієї глобальної тенденції та заявити про себе на міжнародних ринках. Для цього необхідно розробити генеральну стратегію формування іміджевої політики підприємств та водночас створити позитивний образ України, як стабільної держави з великим потенціалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сучасної економіки загалом і формування іміджевої політики корпоративних підприємств зокрема знайшли висвітлення у роботах таких іноземних науковців: У. Аренса, Дж. Берета, К. Бове, Ф. Котлера, С. Моріарті, П.А. Пименова, К. Ротцола, Ч. Сендіджа, У. Уельса, В. Фрайбургера. Серед вітчизняних фахівців цікавими є дослідження А. В. Войчака, Т. І. Лук’янець, В. Ф. Оніщенка, Г. Г. Почепцова, Є. В. Ромата. Проте питання формування іміджевої політики для вітчизняних корпоративних підприємств інформаційно-комунікаційної сфери (IT-підприємств) науковцями майже не досліджується і має фрагментарний характер. Це викликано такими основними причинами: по-перше, основні публікації належать іноземним авторам, які в своїх дослідженнях спираються на зарубіжний досвід; по-друге, майже усі автори розглядають поняття “імідж” в загальному вигляді; по-третє, специфіку формування іміджевої політики для корпоративних підприємств інформаційно-комунікаційної сфери розглядають фахівці-технологи, які не мають ґрунтовних економічних знаннь.

Цілі статті. Основним завданням роботи, є визначення складових процесу формування іміджевої політики корпоративних IT-підприємств та дослідження його впливу на збільшення обсягів продажу послуг та на покращання образу країни у світі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Формування іміджевої політики для корпоративних IT-підприємств та для створення позитивного образу України, як держави з великим потенціалом, є багатогранним завданням, якому притаманна двоїстість. По-перше, “інформаційні комунікації” та “іміджева політика” є складними незалежними процесами: вони постійно деформуються під впливом великої кількості різних чинників. По-друге, заходи з формування іміджевої політики містять в собі характерні ознаки двох економічних категорій - “реклами” (advertising) та “маркетингових зв’язків з громадськістю” (Public Relations).

Англійське слово “image” за своєю природою є багатозначним і на українську мову його можна перекласти як: зображення, кумир, уявний образ, взірець, яскравий опис, мода, репутація тощо. На жаль, в науковій спільноті відсутнє уніфіковане визначення поняття “іміджева політика”. Так, Н. С. Добробабенко під іміджем розуміє спеціально спроектований образ, що ґрунтується на особливостях діяльності, внутрішніх закономірностях, принадах, якостях та характеристиках підприємства, який цілеспрямовано впроваджується у свідомість (підсвідомість) цільової аудиторії, збігається з її очікуванням і відрізняє від аналогічних [3, с. 34]. В. Хейнокен під іміджевою політикою розуміє взагалі усілякі контакти, які підтримуються з громадськістю та засобами масової інформації (ЗМІ) [6, с. 120].

Вважаємо, що в процесі дослідження формування іміджевої політики для корпоративних підприємств інформаційно-комунікаційної сфери, жодне з відомих існуючих визначень не відображає специфічну сутність згаданого явища. Тому спробуємо адаптувати визначення іміджевої політики з погляду інформаційно-комунікаційної сфери.

На нашу думку, іміджева політика для корпоративних IT-підприємств - це комплекс заходів, спрямованих на створення позитивного образу підприємства, що включає популяризацію вітчизняних інформаційно-комунікаційних послуг для досягнення рівня показників рентабельності підприємства вище за середньоринкові.

У такому трактуванні терміна “іміджева політика для корпоративних IT-підприємств” наголошено на унікальному поєднанні в інформаційно-комунікаційній сфері торгівлі послуг і ресурсів. Саме завдяки такому поєднанню, інформаційно-комунікаційним послугам властиві деякі специфічні ознаки, які відрізняють їх від інших видів послуг.

Коротко розглянемо суть складових згаданих блоків специфічних ознак інформаційно- комунікаційних послуг.

По-перше, купуючи інформаційно-комунікаційні послуги, споживач може їх уявити, однак не може відчути, оскільки не купує матеріальних об’єктів - приміщень, обладнання, передатчиків. Тобто все, що має клієнт, - це договір на обслуговування, де наведено умови і перелік замовлених ним інформаційно-комунікаційних послуг.

По-друге, якість обслуговування постійно змінюється, тому що залежить від численних факторів, які умовно розділимо на три групи. До першої групи зарахуємо фактори, які безпосередньо не залежать від підприємства: політичні, економічні та науково-технологічні. Друга група пов’язана безпосередньо з роботою підприємства та залежить від кваліфікації персоналу. До останньої групи факторів належать суб’єктивні риси та унікальність самого споживача. Отже, в інформаційно-комунікаційній сфері можна досягти високої якості обслуговування тільки за консолідації усіх вище зазначених факторів.

По-третє, інформаційно-комунікаційні послуги не можна надати за відсутності двох зацікавлених сторін - того, хто надає послугу, і того, хто її отримує. Крім того, обидві сторони мають бути ознайомлені з умовами, які гарантують надання послуг: наприклад, звернутися до конкретної людини, заповнити бланк замовлення, зателефонувати з певним номером тощо.

По-четверте, в інформаційно-комунікаційній сфері завжди існує специфічний ризик, який не можна повністю нейтралізувати. Він пов’язаний з тим, що послуги майже не можна накопичити, що водночас призводить до зменшення виробничих потужностей підприємств.

По-п’яте, попит на інформаційно-комунікаційні послуги надзвичайно еластичний відповідно до рівня прибутку та цін і залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів.

По-шосте, формування інфраструктури для надання інформаційно-комунікаційних послуг (спорудження будівель, приміщень, вишок та інших подібних структур) потребує тривалого часу та значних капітальних вкладень. А за зміни попиту інфраструктуру не можна перемістити до іншого регіону.

Зазначимо, що розглянуті специфічні ознаки інформаційно-комунікаційних послуг під час формування іміджевої політики максимально зближують цілі корпоративних ІТ-підприємств та їхніх клієнтів. З одного боку, ефективна іміджева політика дає змогу збільшити потужність підприємства та розподілити клієнтські потоки в часі та просторі. А з іншого, - завдяки їй споживач може вигідніше придбати інформаційно-комунікаційну послугу.

Іміджева політика формується та діє у системі: “інформаційно-комунікаційна послуга” - “замовник” - “виконавець” - “поширювач інформації” - “споживач” (рис. 2).

Для дослідження іміджевої діяльності підприємства як комунікативної системи процес представлено у вигляді замкненого циклу, де основними елементами є:

- “замовник” (корпоративне підприємство, яке ініціює процес популяризації організації та послуг, визначає бюджет витрат та тривалість проведення кампанії);

- “виконавець” (рекламна агенція чи спеціалізований відділ підприємства, що планують та реалізують іміджеву політику відповідно до вимог та побажань замовника);

- “поширювач інформації” (канали комунікації, які передають повідомлення від замовника до споживача та надають простір у газетах і журналах, час на радіо та телебаченні, простір і час в Інтернеті тощо);

- “споживач” (потенційні покупці).

Ці чотири елементи утворюють зовнішній контур руху чи каркас системи, а серединою, навколо якої вона будується, є інформаційно-комунікаційні послуги.

Схематично процес формування іміджевої політики на корпоративному підприємстві інформаційно-комунікаційної сфери показано на рис. З у вигляді алгоритму певних дій з можливістю контролювання їхнього виконання та корегування на усіх стадіях.

Підприємство		Агенція чи
		спец. відділ підприємства (РА)

І. Планування іміджевої стратегії та асигнувань

На першому етапі керівництво корпоративного підприємства усвідомлює необхідність проведення іміджевої політики та дає певні вказівки певному відділу на проведення попереднього аналізу майбутньої акції та розрахунку планового кошторису. У разі відсутності на підприємстві спеціалізованого відділу уповноважена особа підписує договір з агенцією про надання відповідних послуг.

На другому етапі агенція чи спеціалізований відділ корпоративного підприємства формують групу фахівців для роботи над проектом і призначають відповідальну особу. Також співробітники творчого відділу отримують завдання на розробку ідеї, текстів, ескізів, сценаріїв відповідно до побажань замовника щодо концепції майбутньої іміджевої кампанії та пропонують певні варіанти.

На третьому етапі керівник проекту виносить на розгляд з відповідальними особами підприємства запропоновані ідеї. У разі погодження знайденого творчою групою концептуального рішення запропонований варіант затверджується протоколом намірів, підписаний двома уповноваженими особами, та передається далі до виконання. При виникненні принципових розбіжностей проекти повертаються на доопрацювання.

На четвертому етапі схвалена двома сторонами концептуальна ідея знаходить своє відображення у створенні та виробництві зразків макетів, текстів, ескізів, сценаріїв, необхідних для популяризації інформаційно-комунікаційних послуг. На цій стадії процесу формування іміджевої політики агенція чи певний відділ корпоративного підприємства часто користуються послугами незалежних фахівців (художників, програмістів, сценаристів, акторів, фотографів та ін.), яких залучають до роботи над проектом залежно від виду інформаційного звернення.

На п’ ятому етапі керівник проекту презентує розроблені творчою групою зразки та узгоджує їх з правлінням підприємства. У разі їхнього погодження запропонований варіант затверджується та передається далі до виконання. При виникненні непримиренних розбіжностей проекти повертаються на доопрацювання.

На шостому етапі схвалені зразки макетів, текстів, ескізів, сценаріїв передаються відповідним профільним підприємствам (поліграфічним, звукозаписувальним, дослідницьким, інформаційно- технологічним тощо) для виготовлення якісного інформаційного продукту у кількості, необхідній для його реалізації.

На сьомому етапі фахівці, які працюють над проектом, пропонують різні засоби поширення інформації, їхню періодичність та графіки виходу. У разі погодження знайденого концептуального рішення запропоновані дії затверджується. При виникненні принципових розбіжностей перелік засобів розміщення та періодичність їх виходу переглядаються та допрацьовуються відповідно до побажань керівництва корпоративного підприємства.

На восьмому етапі готова іміджева продукція передається підприємствам, які займаються її поширенням через засоби масової інформації. Відносини між сторонами оформляються угодами на надання рекламних послуг з конкретизацією певних засобів поширення, періодичності виходу звернень, загальних витрат тощо. Отже, саме на цьому етапі іміджева політика доводиться до потенційних споживачів, які її оцінюють.

І на дев’ятому етапі корпоративне підприємство оцінює остаточний результат від проведеної кампанії після її закінчення. Існуючі методики розрахунку ефективності іміджевої діяльності можна поділити за двома напрямами: до першого зарахувати ті, на основі яких розраховують отриманий ефект у грошовому виразі, а до другого ті, які оцінюють збільшення поінформованості аудиторії про підприємство та запропоновані ним інформаційно-комунікаційні послуги. На практиці для ефективної оцінки остаточного результату від проведеної іміджевої кампанії краще використовувати обидві групи методів.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Актуальність та важливість розглянутого процесу формування іміджевої політики для корпоративних підприємств інформаційно-комунікаційної сфери полягає у тому, що структура світового ринку постійно ускладнюється і економістам необхідно адекватно реагувати на ці зміни. Іміджева політика формується та діє у системі замкненого циклу, де основними елементами є “замовник”, “виконавець”, “поширювач інформації”, “споживач” і які разом утворюють зовнішній контур навколо центрального елемента - “інформаційно-комунікаційна послуга”.

Вони представляють процес формування іміджевої діяльності корпоративного підприємства у вигляді алгоритму послідовних дій від планування до підрахунку остаточного економічного ефекту. Усі елементи блок-схеми є рухомими і залежать від багатьох чинників, що потребують подальших наукових досліджень.

1. Анатомия рекламного образа /под общ. ред. А.В. Овруцкого. - СПб.: Питер, 2004. - 224 с. 2. Аппель Джеральд. Технический анализ: эффективного. инструменты для активного инвестора. - СПб.; М.; Нижний Новгород; Воронеж: Питер, 2007. - 302 с. 3. Бове К.Л., Аренс У.Ф. Современная реклама. - М. : Изд-во “Довгань ”, 2005. - 329 с. 4. Бочарников В. Fuzzy Technology: математическое и программное обеспечение целевых программ в стратегическом менеджменте / В. Бочарников, С. Свешников, Ю. Яцышин. - К.: Ника-Центр, 2005. - 259 с. 5. Добробабенко Н.С. Имидж: что это, зачем и как? //Маркетинговые исследования, практика рекламы. - К., 1998. - №1-2. - С. 34-36. 6. Крылов И. Реклама, СМИ и медиапланы // Рекламное Измерение. - 2002. № 6 (23) - С. 21-24. 7. Макнейл Рут. Маркетинговые исследования в сфере В2В. Анализ и оценка рынков товаров для бизнеса / О.О. Шамрай (пер. с англ.). - Д.: Баланс Бизнес Букс, 2007. - 432 с. 8. Ромат Е.В. Реклама. - Киев; Харьков: НВФ “Студцентр”, 2000. - 480 с. 9. Хейнокен В. Підручник з реклами. - М.: “Юнити”, 1995. - 306 с. 10. Швец Н., Сычев C. Опыт классификации понятий медиапланирования //Рекламный вестник. - 2003. - № 7. - С. 15-18.

Приймак Ю.Ю.,

аспірант кафедри інформаційної політики НАДУ

Націо Національні інформаційні ресурси - джерело державних інформаційних продуктів та послуг

Постановка проблеми. Актуальність питання національних інформаційних ресурсів як джерела створення державних інформаційних продуктів та послуг (ІПП) полягає в тому, що громадяни-споживачі електронних інформаційних ресурсів (ІР) потребують інформації, відібраної з масиву документних джерел держави і опрацьованої державними службовцями відповідно до інформаційної потреби. Обсяги національних ІР усе більше зростають у результаті обробки державних документів, тому постає питання орієнтування споживачів-громадян у потоках документів, масивах і фондах, що функціонують у суспільстві. Об’єктом ці єї інформації є державний документ (продукт), його частина чи сукупність документів, законодавчих актів тощо.

Для ефективного розвитку держави виникає потреба розвитку інформаційного суспільства, розвитку регулятивного середовища, здійснення відповідних соціальних заходів, які б гарантували можливість усім колам суспільства отримувати якісні державні ІПП в необхідній кількості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання створення інформаційного суспільства розглядали такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В.В.Балюк [1],

А.Г.Дерев’яненко [2], О.В.Загвойська [4], Т.Камінська, А.Камінський [5], В.А.Копилов [6], Н.М.Кушнаренко [7? 8], Л.А..Павленко [B], =1.1 Інсічник [5], А..І.Семенченко [11-15], А.А.Соляник [16], Ю.Н.Столяров [18], В.К.Удалова [7], С.А.Чукут [5? 21] та ін.

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Питання інформаційних ресурсів, створення інформаційної продукції, надання інформаційних послуг у сфері державного управління потребує додаткових наукових досліджень.

Мета наукового дослі дження - розкрити суть та зміст національних ІР як джерела для створення державних інформаційних продуктів та послуг. Поставленій меті відповідають такі завдання, визначити сутність національних ІР? описати процес створення ІПП; знайти можливості задоволення державою інформаційних потреб громадян.

Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах інформатизації суспільства на шляху доведення державної інформації до громадянина на сьогодні є багато перешкод. Одним із засобів подолання цих труднощів є покращання якості державних інформаційних продуктів та послуг, які повною мірою будуть задовольняти інформаційні потреби громадян.

Інформаційна взаємодія з громадськістю органів державної влади зумовлена потребами легітимізації рішень державних органів, отримання публічної підтримки рішення та програм діяльності уряду [3]. Поінформованість громадян щодо діяльності посадових осіб державних органів забезпечує свідому участь громадян у житті держави.

Сутність національних інформаційних ресурсів. Поняття "національні ІР" охоплю є усі сфери людської діяльності, в результаті якої виникає інформація, яка в процесі інформаційної діяльності перетворю ється на ІР. У свою чергу, використовуючи ІР, суспільство перетворює їх на ІПП. Одним із результатів діяльності державних службовців є ІПП, які створюються шляхом використання інформаційних документів, ресурсів, фондів тощо, для задоволення інформаційних потреб громадян.

Термін "національні ІР" широко вживається як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Разом з тим повсякденна практика державотворення в Україні переконує у необхідності трактування поняття національних ІР як ресурсів незалежно від їх змісту, форми, часу та місця створення, форми власності, призначених для задоволення потреб громадянина, суспільства, держави [22; 23]. Можна уявити, яке широке поняття "національні ІР". З метою визначення суті слід розглянути різні сторони людської інформаційної діяльності. Якщо подивитись на це питання з боку інформаційних джерел, то національні ІР можна знайти у книжках, журналах, інших періодичних виданнях, об’єднаних у бібліотеки; у різних як управлінських, так і нормативних документах, об’єднаних в архівах, фондах тощо; у теле-, радіопрограмах за допомогою телебачення, радіо і супутникового зв’язку; в історично-культурному надбанні народу країни, витворах мистецтва, що містяться в музеях, театрах, кінотеатрах, культурних центрах, тощо; і, нарешті, в електронних базах даних, що створюються установами, підприємствами, організаціями незалежно від форми власності і які є в інформаційних системах цих органів.

Розглядаючи національні ІР стосовно носіїв інформації, їх можна поділити на паперові, електронні, стрічкові, зображені, відтворені. У свою чергу електронні ІР також поділяються всередині інформаційної мережі на електронні книжки, документи, програми передач, витвори мистецтва тощо, об’єднані в електронні бібліотеки, фонди, банки, бази, тощо. Можна зробити висновок про те, що на сьогодні людина постійно відтворює реальний світ в електронному віртуальному світі, який називаємо глобальною інформаційною мережею.

Є ще дві сторони національних ІР - суспільство та держава. Інформаційне суспільство, розвиваючись, постійно створю є нові ІР. Держава, керуючи суспільством як його представник, управляє національними ІР. Державою визначено стратегію формування національних електронних ІР, яка полягає у визначенні основних засад і напрямів формування, використання та захисту національних ІР. Проте основними організаційними проблемами для України залишаються такі як інформаційно- аналітичне забезпечення стратегічного планування формування національних електронних ІР та незавершеність формування системи стратегічного планування, незабезпеченість необхідної структури процесу формування стратегічних рішень, його послідовності та завершеності [11-16].

Розуміючи усю складність ситуації щодо національних ІР, спробуємо дати їм загальне визначення. Поняття "національні ІР" складається із трьох складових: нації, інформації, ресурсів. Нація - це народ, що проживає на певній території з власною культурою, історією, мовою, традиціями, звичаями, який має певний рівень освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування, що призначені для розширеного відтворення і досягнення головної мети суспільства [10, с. 634].

Сьогодні у науковій літературі можна знайти різні визначення інформації. Так, О.М.Сумець визначає інформацію (інформаційне поле) як "сукупність зведень і знань про стан керованої операційної системи і середовища її функціонування " [19, с. 437].

Вітчизняний науковець Л.А.Павленко під інформацією розуміє таке: "будь-які знання про предмети, факти, поняття тощо проблемної області, якими обмінюються користувачі системи обробки даних, тобто дані - інформація, представлена у формалізованому вигляді, придатному для передачі, інтерпретації або обробки за участю людини або автоматичних засобів" [7, с. 249-251].

На відміну від попереднього визначення, науковці трактували інформацію як "відомості, що отримують з різноманітних джерел, які необхідно знайти або отримати, вивчити чи дослідити, відхилити чи прийняти, перевірити, перетворити у ресурс, прийняти рішення щодо його використання і прорахувати (спрогнозувати) його загальну вигоду (економічну, соціальну, технологічну, політичну тощо)". Вони встановили різницю між даними і інформацією, а саме - "дані перетворюються в інформацію, якщо людина усвідомила їх значення, тобто якщо будь-які записані спостереження (дані) спричиняють вплив на поведінку людини". Відповідно до цього можна стверджувати, що інформацією виступають використані дані [17, с. 167].

Про складність визначення інформації говорив зарубіжний науковець Н.Вінер. Згідно з його словами, визначення змісту, одержаного із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього та пристосування до наших відчуттів, і є інформація. Слід зазначити, що інформація відображає стан та зміни стану певної системи. Вона відображає різноманітність подібних станів і породжує різноманітність ІР, що постійно рухаються, тобто їх рух визначає рух інформаційної підсистеми в системі електронного уряду.

Інформація є сукупністю будь-яких відомостей, даних, фактів, характеристик про відповідні предмети, процеси, відношення, події тощо, зібрані й систематизовані у можливу для використання форму, становить підґрунтя державного управління. На основі державного законодавства під інформаці єю Закон України "Про інформацію" розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [20].

Інформацію про об’єкт можна розглядати як відображення цього об’єкта в деякій матеріальній системі, що може існувати незалежно від самого об’єкта і незалежно від того, чи буде ця інформація ким-небудь і колись використана. Інформація може існувати незалежно від людини, проте вести мову про цінність, про її споживчу вартість можна тільки з урахуванням людини, яка її споживає, і того процесу, де вона використовується. Під цінністю інформації або її споживчою вартістю розуміється той матеріальний ефект, який можна отримати від використання даної інформації. Як ресурс чи енергія, інформація характеризується витратами на її одержання. Витрати на інформацію визначаються суспільно корисною розумовою працею, що витрачається на її збирання, зберігання, обробку та пошук.

З точки зору управління інформація необхідна, щоб дати можливість керівникам і підлеглим приймати рішення і реалізовувати їх шляхом аналізу, розробки висновків і рекомендацій, прогнозування руху, розвитку інформації - перетворення її в матеріальний ресурс [17, с. 166].

Ресурси - необхідні засоби (матеріальні та нематеріальні) для створення продукту чи послуги, тобто одержання визначеного результату [19, с. 440].

За тлумачним словником, слово "ресурси" означає допоміжні засоби (цінності, запаси, можливості, джерела прибутків тощо). Тобто ресурси (матеріальні, людські, енергетичні, інформаційні) є необхідними елементами людської діяльності.

З економічної точки зору ІР можна визначити як необхідні інтелектуальні засоби для створення інформаційного продукту чи послуги, тобто одержання визначеного результату розумової праці.

Інформаційні дані визначаються ІР з того моменту, коли вони втягнуті в процес управління інформаційною підсистемою системи е-уряду та починають використовуватися для досягнення її цілей. З погляду на інформацію як на електронні дані, у яких є споживач, що застосовує їх для активного впливу на систему е-уряду, то ІР є засобами впливу на цю систему, засобами її регулювання та розвитку. Поняття "електронні ІР" науковці пов’язують з системою електронного уряду у тому розумінні, що для їх одержання та циркуляції необхідний об’єкт, який є джерелом інформації, та суб’єкт, зацікавлений у ній. Щодо складу електронних ІР, то він визначається не інакше, як відповідно до конкретних завдань державного управління в електронному урядуванні.

Узагальнюючи сказане, слід зазначити, що національні ІР у вузькому розумінні являють собою необхідний творчо обдарованому населенню взаємопов’язаний структурований потік відомостей про оточуюче середовище і процеси (об’єкти, факти, події, явища тощо), представлених у певному контексті для сприйняття людиною чи пошуку, збирання, перетворення спеціальним пристро єм ( є об’єктом зберігання, аналізу, обміну, поширення, передачі тощо), для одержання визначеного результату розумової праці. Є засобами виробництва для створення управлінського ІПП, управлінського рішення і задоволення потреб громадянина, держави та досягнення головної мети інформаційного суспільства.

У широкому розумінні національні ІР - це вся належна суб’єктам права власності в Україні інформація, включаючи окремі документи і масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, а також форм власності, кінцеві результати наукової, інтелектуальної, творчої діяльності, які мають інформаційну цінність, зберігаються в інформаційній системі - системі електронного уряду та доступні для використання особою, суспільством та державою через засоби масової інформації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Національні ІР в електронному урядуванні - це результати людської інформаційної діяльності усіх сфер життя нації, об’єднані інтерактивною системою електронного уряду.

Таким чином, визначаємо чотири головних підходи до визначення ІР: економічно-господарський, науково-технічний, нормативно-правовий, суспільно- демографічний. Усі сфери людської інформаційної діяльності охопити важко, тому ми зупинимось на економічно-господарському аспекті щодо національних ІР.

Процес створення державних інформаційних продуктів та послуг

У процесі еволюції економічної системи виникає потреба побудови інформаційної економіки. Категорії "предмети праці", "засоби праці" та ін. в сучасних умовах інтелектуального розвитку суспільства наповнюються новим змістом. Приватний сектор економіки розглядають багато вітчизняних та зарубіжних науковців у своїх працях, тому розглянемо більш детально державний сектор економіки щодо інформаційного виробництва, у якому можна знайти чимало "білих плям". Економічно-господарський підхід до визначення змісту національних ІР полягає у тому, що ІР будемо розглядати як джерело створення ІПП.

Оскільки в інформаційній економіці основним продуктом діяльності стають інформаційні продукти (інформаційні документи, знання тощо), то предметами праці є інформація, а засобами праці - ІР. Проте це не заперечу є значення відносин власності на виробництво як основи виробничих відносин, оскільки засоби праці в інформаційній економіці передбачають створення ІПП [10, с. 19].

ІР можуть бути суспільного та внутрішнього користування. Перші є сукупністю ІР науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, підприємств, навчальних закладів, установ і організацій, які займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладено договори про їх спільне використання. На відміну від них внутрішні ІР є власністю, необхідність захисту якої визначено законодавством.

Об’єктами відповідного права власності (державні, комунальні та приватні) є національні ІР. Право інтелектуальної власності та власності на ІР дає право власнику на: володіння, використання, управління, дохід, відчуження, споживання, зміну або знищення, безпеку, передавання у спадок, безстроковість володіння, заборону використовувати способом, який завдає збитків навколишньому середовищу, відповідальність, остаточний характер [10, с. 24-26].

Інформаційні відносини та інформаційні зв’язки між громадянами і державою здійснюються у процесі обміну, розподілу, зберігання та споживання ІПП на ринку інформаційного капіталу. Ринок інформаційного капіталу (ринок інформаційних засобів розумової праці) визначаємо як сукупність інформаційно-економічних відносин між різними суб’єктами інформаційної підприємницької діяльності з приводу організації купівлі-продажу ІР і предметів розумової праці (інформації) та їх використання.

Інформаційно-економічні відносини між людьми в процесі інтелектуальної праці, безпосереднього створення (інформаційного виробництва) ІПП здійснюються у сфері обміну товару, розподілу, зберігання та використання (споживання). Інформаційний товар - продукт інтелектуальної праці, завдяки своїм корисним властивостям задовольняє інформаційні потреби особи, громадянина, держави. Він створений для обміну на основі суспільно необхідних витрат. Відносно висока вартість користування ІР стає однією із перешкод використання інформаційного товару споживачем. Цю та інші подібні проблеми може вирішити відповідна інформаційна політика держави та законодавчого упорядкування, відносини на ринках інтелектуальної власності та ІПП, інформаційного капіталу. Ринок інтелектуальної власності розуміємо як підсистему економічних відносин між різними господарюючими суб’єктами з приводу організації, використання і купівлі- продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.

Інформаційний продукт (продукцію) А.М.Кушнаренко та В.К.Удалова розглядають як "документовану інформацію, підготовлену і призначену для задоволення потреб користувачів (споживачів)" [7, с. 279].

Інформаційні послуги - сукупність дій, спрямованих на надання громадсько доступної інформації через інформаційну мережу для задоволення інформаційних потреб споживачів. Визначальною умовою якості ІПП є досягнення відповідності змісту ІР інформаційній потребі споживача. При цьому застосовують методи інформаційного аналізу і синтезу, загальну і спеціальну методику підготовки й оформлення інформаційних електронних документів на конкретне замовлення користувачів [7, с. 278].

Характерними рисами усіх видів ІР є: цільове призначення, характер інформації? методика підготовки ІР. Ці риси характерні для всіх різновидів державних ІР, є їх суттю, яка не змінна щодо форми самого ресурсу.

Державні ІР розуміємо як систематизовані або узагальнені відомості про опубліковані чи неопубліковані факти з першоджерел, які містять систематизовані знання з певної тематики. До державних ІР висуваються такі вимоги: актуальність і достовірність наведених у них даних? вичерпна повнота інформаційних джерел? компактність викладу? оперативність пошуку. Державні ІР мають типову структуру: обов’язкову - основну частину і вихідні дані? факультативну - довідково- бібліографічний апарат і додаткову інформацію.

Отже, якщо процес розумової праці розглядати з погляду його результату - інформаційного продукту (послуги), то він є процесом виробництва, а засоби і предмети праці (інформація, знання тощо) - засобами інформаційного виробництва.

Напрями задоволення державою інформаційних потреб громадян. Результатами державного інформаційного виробництва є ІПП. Засобами державного інформаційного виробництва ІПП виступають ІР - як паперові, так і електронні. Так звані паперові ІР досліджуються науковцями вже багато років (минуло кілька століть від появи першого паперового носія інформації), а от поняття електронних ІР виникло в науковому обігу недавно (кілька десятиліть тому), оскільки вони містяться на електронних носіях інформації, створюються за допомогою інформаційних технологій, використовуються завдяки інформаційній мережі. ІР виражають об’єднувальну загальну суть результатів інформаційної діяльності і допомагають вирізнити особливе, одиничне кожного ІР.

Науковці розрізняють інформаційну діяльність, яка є частиною розумової праці і включає операції із прийняття, переробки і видачі інформації, що невіддільна від розумової праці фахівців державного управління, та інформаційне обслуговування (сервіс), котре є галуззю професійної діяльності, основні складові якої - процеси створення, оформлення, збирання, аналітико-синтетичної переробки, пошуку, поширення, зберігання й організації використання ІР. Ці процеси виконують професіонали - інформаційні працівники з метою підвищення ефективності праці фахівців галузі державного управління.

В результаті аналітико-синтетичної переробки інформації виявляють потрібні споживачеві ІР, порівнюють їх з інформаційними потребами чи запитами споживачів та узагальнюють. Матеріалізованим результатом аналітико-синтетичної переробки документованої інформації є аналітичні огляди, інформаційно-аналітичні та оглядові довідки, бібліографічні дані, інформаційні звіти про виконання завдань, прес-релізу тощо, підготовлених відповідно до запитів споживачів ІР. Усі ці види інформаційної продукції є інформаційними документами незалежно від того, як вони функціонують чи мають ознаки видання.

Формування документальних потоків, масивів, ресурсів, фондів, створення інформаційно-пошукових систем, підготовка різноманітних бібліографічних покажчиків, фактографічних довідок, написання оглядів, редагування, рецензування і переклад текстів тощо є різновидами інформаційної діяльності, що потребують знання основ аналітико-синтетичної обробки ІР.

Суб’єктами професійної інформаційної діяльності можуть виступати як окремі особи, так і спеціальні інформаційні, телекомунікаційні установи. Фахівці виконують на своєму робочому місці інформаційну роботу для забезпечення інформаційних потреб держави, підприємства, установи, фірми, посадових осіб та інших споживачів. Необхідно зазначити, що Національна академія державного управління при Президентові України започаткувала новий науковий напрям щодо електронного урядування та розвитку електронної демократії в Україні.

Невід’ємною частиною створення сучасного інформаційного суспільства є впровадження електронного урядування. Основні умови впровадження електронного суспільства наступні [1, с. 11]:

- доступність інфраструктурних компонент;

- готовність нормативно-правової бази;

- готовність органів виконавчої влади надавати послуги електронним шляхом;

- готовність суспільства отримувати ці послуги.

Споживачем ІПП можуть бути будь-яка людина або колектив, що потребують ІР, відібраних з масиву інформаційних та документальних джерел і опрацьованих відповідно до інформаційної потреби [7, с. 277].

Держава задовольняє інформаційні потреби громадян шляхом електронного інформування та електронного консультування. Проаналізуємо їх більш детально. Електронне інформування як передумова зміцнення відносин між владою, громадянами і міжнародною спільнотою має однобічний характер, оскільки інформація надходить в режимі он-лайн від державних органів до громадян. На відміну від електронного інформування, електронне консультування забезпечує обмежені двобічні відносини між урядом і громадянами, тобто вони вже передбачають зворотний зв’язок. У режимі он-лайн відбувається таке: звернення громадян (інформаційні запити, скарги, пропозиції), проводяться анкетування, різноманітні дослідження потреб громадян тощо. Засобами електронного консультування є електронні скриньки, он-лайн-конференції, Інтернет-чати, форуми. Проте це не вирішує питання покращання надання державою інформаційних послуг та задоволення потреб громадян.

Підвищити якість, швидкість та оперативність державних послуг можна, використавши новітні інформаційні технології. Це не тільки сприятиме задоволенню інформаційно-комунікаційних потреб громадян, а й дозволить їм здійснювати моніторинг ді євості та ефективності уряду, допоможе вирішити завдання взаємодії і координації державних установ, що створюють електронні інформаційні продукти.

Пропонуємо наступні напрями задоволення інформаційних потреб громадян:

- упорядкування національних ІР в системі електронного уряду;

- створення системи якісних державних ІПП в електронному урядуванні;

- інформування громадян про стан системи державного управління та її підсистем в електронному урядуванні;

- налагодження інформаційних взаємозв’язків органів державної влади між собою та навколишнім середовищем та налагодження інформаційних взаємозв’язків у режимі он-лайн громадян та органів державної влади в електронному урядуванні з метою впливу на процес прийняття державних управлінських рішень та досягнення його демократичності, відкритості і прозорості?

- забезпечення раціонального функціонування інформаційної системи електронного уряду шляхом підвищення професійності щодо інформаційної специфіки діяльності державних службовців в електронному урядуванні?

- удосконалення регулятивного середовища держави шляхом прийняття законів та законодавчих актів, які сприяли б здійсненню соціальних заходів, що гарантували б можливість усім колам суспільства отримувати будь-які необхідні ІР в електронному урядуванні?

- створення класифікації національних ІР в електронному урядуванні?

- чітке розмежування ІР відповідно до форм власності з метою їх правового захисту?

- налагодження інформаційно-економічних відносин на ринку інформаційного капіталу шляхом організації процесу купівлі-продажу ІР та забезпечення правового регулювання цього процесу?

- створення підсистеми економічних відносин між різними господарюючими суб’єктами з приводу організації процесу купівлі-продажу інформаційних товарів - продуктів інтелектуальної власності.

Отже, держава, прагнучи задовольнити інформаційні потреби громадян, створює інформаційні продукти для забезпечення прозорості діяльності органів державної влади та можливості брати участь у державному управлінні, впливаючи на прийняті управлінські рішення, а також надає інформаційні послуги громадянам щодо їх громадського стану, місця проживання та сфер їх людської діяльності.

Висновки. Таким чином, закони планомірного і пропорційного розвитку інформаційного суспільства реалізуються в таких основних формах, як державне регулювання, планування, у тому числі прогнозування й програмування інформаційної економіки.

Інформаційно-економічні взаємовідносини між суб’єктами інформаційної економіки здійснюються на єдиному інформаційному просторі (ринку інформаційного капіталу та ринку інтелектуальної власності), який сформований спільними та загальними для суб’єктів державного управління об’єктами - ІР, інформаційним середовищем, науково-технічними досягненнями тощо.

Численні комбінації інформаційних телекомунікаційних зв’язків між суб’єктами державного управління та об’єктами інформаційно-економічного простору створюють систему інформаційних економічних відносин. Характер цих відносин є відображенням якості інформаційних продуктів і послуг, їх кількості, змісту ІР, параметрів інформаційних телекомунікаційних зв’язків між суб’єктами та об’єктами інформаційної економіки.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямі полягають у дослідженні ІР з точки зору науково-технічного, нормативно-правового, суспільно-демографічного підходів.

Список використаних джерел

1. Балюк В. В. Стан інформатизації органів виконавчої влади як фактор до широкого впровадження електронного врядування в Україні / В. В. Балюк // Вітчизняний і зарубіжний досвід впровадження електронного урядування : зб. матеріалів наук.-практ. конф. / за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. С. А. Чукут, канд. наук з держ. упр. О. В. Загвойської. - К. : Майкрософт, 2008. - С. 11-15.

2. Дерев ’яненко А. Г. Інформаційні центри: структура і методи діяльності: навч. посіб. / А. Г. Де- рев’яненко. - К., 1999. - 80 с.

3. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади : навч. посіб. / за заг. ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка. - Львів : Вид-во Нац. ун-ту "Львів. політехніка", 2002. - 352 с.

4. Загвойська О. В. Пріоритети впровадження технологій електронного урядування для підтримки заходів адміністративної реформи / О. В. Загвойська // Вітчизняний і зарубіжний досвід впровадження електронного урядування : зб. матеріалів наук.-практ. конф. / за заг. ред. д-ра наук з держ. упр., проф. С. А. Чукут, канд. наук з держ. упр. О. В. Загвойської. - К. : Майкрософт, 2008. - С. 49-52.

5. Зарубіжний досвід упровадження електронного урядування / авт. кол. : Т. Камінська, А. Ка- мінський, М. Пасічник та ін. ? за заг. ред. д-ра наук з держ. упр. проф. С. А. Чукут. - К., 2008. - 200 с.

6. Копылов В. А. Информационное право : учеб. пособие / В. А. Копылов. - М. : Юристь, 1997. - 472 с.

О. А. СОРОКІВСЬКА, В. Л. ГЕВКО

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВА:

1 234 5 6