ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

З історії документів України

Необхідність у складанні документів виникла одночасно з появою писемності. Дослідники вважають, що початкова потреба у складанні документів викликала появу писемності як засобу фіксації ї збереження державної та приватної документації.

Про збереження важливих історичних документів у давнину розповідають літописи. Місцем збереження державно-правових актів та інших документів були церкви, монастирі, які водночас були архівами та бібліотеками. Найперші бібліотеки в Україні почали з'являтися в 19 ст., зокрема в Києво-Печерському монастирі та у храмі святої Софії. Це були збірки рукописів та рукописних книг, якими мали змогу користуватися духовні та світські особи.

Діловодство в установах України до XVIII ст. велося згідно з канцелярськими традиціями і законодавством не регулювалося.

Після скасування української автономії у другій половині XVIII ст. з'являються документи російських установ. Серед них слід виділити «Генеральний регламент», затверджений Петром І 28 лютого 1720 року, яким було закладено засади організаційного діловодства в державних установах, «Учреждение для управлення губернией» 1775 року Катерини II, «Полное собрание законов Российской Империи», «Общеє учреждение министерств» 1811 року. В цих актах були встановлені основні принципи роботи з документами, які діють і сьогодні (наприклад, обов'язковий облік документів, реєстрація, контроль, формування справ, створення архіву установи тощо).

Від найдавніших часів збереглися лише поодинокі документи, акти приватно-правового або державного значення переважно в монастирських та приватних архівах. Відсутність власної держави позначилася на долі найдавніших документальних матеріалів. Вони потрапили до архівосховищ та колекціонерів Москви, Петербурга, Відня, Варшави.

Тільки утворення Української держави в 1917 році поклало початок національному архівництву, коли у складі Головного управління у справі мистецтв і національної культури було утворено Архівно-бібліотечний відділ.

Документи (акти, хроніки, кодекси права, історичні описи тощо) відігравали життєво важливу роль у різні періоди історії України.

Так, для історії України (часи Київської держави X—XIII ст. та Галицько-Волинської держави XIII—XIV ст.) основними джерелами є літописи, що збереглися у вигляді літописних кодексів (Іпатіївський кодекс (1425 р.), Лаврентіївський кодекс (1377 р.), актів (міжнародні договори, зокрема з Візантією), княжих грамот (грамоти галицько-волинських князів XVI ст.), правових кодексів («Руська правда», церковні устави) тощо.

«Руська правда» є найдавнішим і найважливішим документом, що зберіг давні норми звичаєвого права (на превеликий жаль, оригінал цього документа не зберігся).

Для литовсько-польської доби (XIV—XVII ст.) характерні грамоти великих князів литовських і князів польських, акти сеймів, «Литовська метрика», «Коронна метрика», «Судебник» Казимира, Литовський статут, акти трибуналів, актові книги земських, міських судів, акти магдебургій (міські книги), акти й документи церковних інституцій, документи приватні (маєткові, фамільні) тощо.

Велике значення в цей період мають джерела іноземного походження: документи міжнародно-правового характеру, хроніки, літописи московські, польські, турецько-татарські, спогади західноєвропейських мандрівників, листи, щоденники тощо.

Починаючи з часів Хмельниччини, зростає диференціація документальних джерел і збільшується їх загальна кількість. Державним характером гетьманської України визначається українське походження і зміст документів XVII- XVIII ст. Основними джерелами цієї доби є: міжнародні договори, конституції (перша в світі Конституція Пилипа Орлика — історична спадщина національного документоведення, прийнята 5 квітня 1710 року на козацькій раді у м. Бендерах).

У 1810—1812 рр. відбулися наступні реформи діловодства. Зокрема, прийнята Постанова «Загальна установа міністерств», яка передбачала єдність форми складання документів за наведеними зразками. Ділові папери складного змісту стали поділятися на частини. Справи, що вирішувалися департаментом, поділялися на три категорії: термінові, невідкладні, звичайні.

У XIX—XX ст. кількість документів, як рукописних, так і друкованих, безмірно зростає. Відбувається процес дальшої диференціації та спеціалізації життя; через те документи доводиться класифікувати.

У березні 1918 року Рада народних комісарів прийняла постанову «Про форму бланків державних установ», якою встановила єдиний формуляр ділового документа.

Пізніше було зроблено спробу створення стандартів на окремі види документів.

З прийняттям незалежності України наказами Державного стандарту України були введені в дію нові стандарти з оформленням документів, зокрема ГОСТ 6.38-90 — «Правила оформлення документів» , за якими сьогодні створюється документація управлінської діяльності.

4. Мова творів юридично-ділової писемності

Юридично-ділова писемність у Київській Русі виникла з необхідності закріпити на тривалий час правові норми життя, майнові стосунки, торговельні й політичні договори з іншими державами. Щоб юридичний документ відповідав своєму призначенню, він мав бути точним, лаконічним, зрозумілим. Тому хоч мова ділових пам'яток й характеризується певною специфічною опрацьованістю й унормованістю, вона істотно відрізняється від мови тогочасної художньої літератури різних жанрів. Пам'яткам ділової писемності властиві шаблонність побудови, одноманітність мови, синтаксичних конструкцій, насиченість юридичними термінами, побутовою лексикою і канцелярсько-адміністративними формулами, своєрідна стандартність фразеології. Усе це спричинилося до виникнення тенденції в сучасному мовознавстві не розглядати різні ділові записи, приватні листи і навіть «Руську правду» як документальне джерело для вивчення історії літературної мови, що навряд чи можна визнати слушним. Ділова писемність завдяки зв'язку з матеріальним життям і відображенню живого мовлення східних слов'ян має виключно важливе значення при дослідженні проблеми формування й первісного функціонування руської писемності, літературної мови. Звертатися до живого народного мовлення або писати мовою, близькою до народної, писця нерідко змушувала сама специфіка цього жанру, в якому йшлося про місцеві події, людські стосунки, різні життєві колізії й побутові реалії. Тематика зумовлювала й проникнення в писемність лексико-семантичних діалектизмів, яких у діловій та оригінально-світській писемності взагалі було більше, ніж у перекладній та богослужбовій літературі.

Найдавнішими пам'ятками руської юридично-ділової писемності, з яких починається її історія, слід вважати договори київських князів з греками 907, 911, 944, 971 рр., які, за висловом С.П.Обнорського, «не залишають сумніву в тому, що оригінали їх були складені руською мовою і були сучасні самим договірним актам». Проте не всі дослідники погоджуються з таким твердженням. Л.П. Якубинський вважав, що мова всіх договорів X ст. була церковнослов'янською. Мабуть, найближче до істини підійшов Б.О.Ларін, зазначивши, що мова цих договорів не була ні чисто руською, ні староболгарською. На використання усного мовлення вказують простота і ясність синтаксичної структури мови найдавнішого договору 907 р., його словникові та деякі граматичні елементи. У договорі 944 р. згадуються золоті й срібні печатки, якими засвідчувались підписи київських купців.

Текст договору 971 р. для нас особливо важливий, бо в ньому найповніше подана формула язичницької присяги руських князів та їх дружини. Ця присяга не могла входити до складу грецького протоколу й тому сам протокол не можна вважати перекладом з грецької мови, тим більше, що мовна основа цієї присяги — руська. Наявні в договорах церковно-слов'янізми, що надавали мові піднесеності й урочистості, синхронні з первісними текстами договорів і пояснюються наявністю в Україні-Русі освічених людей, які знали старослов'янську мову й користувалися нею для державних та інших потреб задовго до офіційного запровадження християнства.

На основі традиції східнослов'янського звичаєвого права з пережитками язичництва й писемних договорів Русі з греками у 30-х роках XI ст. при Ярославі Мудрому оформляється оригінальний звіт світських законів — «Руська правда», що дійшла до нас у сотнях пізніших списків різних редакцій. Найдавніший з них — Синодальний 1282 р. Цими списками користувалися на Русі, а потім і в Росії аж до середини XVII ст., доки «Руська правда» не була замінена «Уложенієм» Олексія Михайловича 1649 р. Проте «Руську правду» не можна вважати пізнім записом старовинного звичаєвого права VIII — IX ст. Вона лише відображає це право, але частіше не в позитивному , а в негативному розумінні.

Мова «Руської правди» в своїй основі — цілком східнослов'янська. Як зазначив Ю.Ф.Карський, ця пам'ятка «створює враження твору, написаного чистою народною руською мовою».

Таким чином, ділове письмо в Україні-Русі характеризувалось високою і водночас самобутньою культурою, заснованою на давній оригінальній традиції складання юридичних документів. У ділових руських пам'ятках виявляється доволі стійка орфографічна система при порівняно незначному відбитті місцевих мовних рис. Попри всю свою стереотипність та одноманітність ділова писемність справляла великий вплив на розвиток давньоруської літератури, поповнюючи її жанри, вводячи в неї нові теми, допомагаючи зближенню літератури з дійсністю.

Без ділового письменства як важливого засобу спілкування не могло існувати руське феодальне суспільство. Усе це дає підстави вважати мову ділової писемності складовою частиною руської писемно-літературної мови і вивчати її поряд з мовою інших писемних жанрів.

3. Документування управлінської діяльності установ Документування управлінської діяльності полягає у фіксації за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях управлінських дій, тобто у створенні документів. Підставою для створення документів в установах є необхідність засвідчення наявності та змісту управлінських дій, передавання, зберігання і використання інформації протягом певного часу або постійно. В установах визначається конкретний комплекс документів, передбачений номенклатурою справ та необхідний і достатній для документування їх діяльності. Управлінська діяльність установ здійснюється шляхом видання розпорядчих документів. Видання розпорядчих документів установ визначається актами законодавства, положеннями (статутами) про них. З питань, що становлять взаємний інтерес і належать до компетенції різних установ, можуть прийматися спільні розпорядчі документи. Підставами для прийняття розпорядчих документів в установах є: Конституція і закони України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України та Кабінету Міністрів України, рішення та постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; провадження виконавчої і розпорядчої діяльності з метоювиконання установою покладених на неї завдань і функцій; потреба у правовому регулюванні діяльності. Розпорядчі документи, що надходять до установи від органів вищого рівня, доводяться до організацій, що належать до сфери її управління. Установа має право розсилати ксерокопії документів органів вищого рівня організаціям, що належать до сфери її управління, разом із супровідним листом. Документи, що видаються на підставі розпорядчих документів органів вищого рівня, повинні мати посилання на них із зазначенням найменування цих документів, дат, номерів і заголовків. Хід обговорення питань і рішення, що приймаються в колегіальних органах, на зборах, засіданнях, нарадах, фіксуються в протоколах. Протоколи оформляються на підставі записів і стенограм, зроблених у ході засідань. У разі коли засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не заноситься. Розшифрована та оформлена належним чином стенограма додається до протоколу. Якщо хід засідання фіксується на магнітній плівці шляхом запису на магнітофоні чи диктофоні, після засідання записані на ній тексти виступів передруковуються і заносяться до протоколу. Рішення колегіальних органів доводяться до виконавців і організацій, що належать до сфери управління установи, шляхом надсилання їм рішень. Рішення колегій установ провадяться в життя наказами установи (керівника установи). Установа під час здійснення оперативних зв'язків з організаціями, що належать до сфери її управління, іншими установами та організаціями, окремими громадянами може надсилати листи. Як правило, листи складаються у разі, коли неможливо або важко здійснити бездокументний обмін інформацією, дати усні роз'яснення, вказівки (особисті або по телефону), провести інструктування тощо. Якщо службовий документ потребує негайного виконання, передача тексту документа може здійснюватися по телефону, телеграфу або телефаксу.