ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Розділ ІI. Соціально-економічне становище Буджаку в кінці XIV – XVII століття.

123

Османська експансія по відношенню до Буджаку розпочалася ще з кінця XVI століття ( регіоном в цей час володіла Молдавська держава). Угода 1486 року встановила межу між молдавськими землями і районами, завойованими султаном. Один з них включав околиці Кілії, в підсумку обмежені озером Ялпуг на заході і Трояновим валом на півночі. Інший сформувався навколо Аккермана, доходячи на півночі до укріплення Юргеч, а на заході - до степової річки Алкалія. Нові турецькі володіння адміністративно увійшли в Силістренський санджак. (Кіртоагє) Це повтор і по логіці нашого нового плану відноситься до п. 1.1.

Спочатку зроби невеличкий вступ (1-2 речення) про те, що османська експансія негативно вплинула на економіку регіону. Сучасники відзначили, що після завоювання Туреччиною Кілія і Білгород обезлюдніли. Згідно з молдавсько-німецьким літописом, турки «забрали з собою в Константинополь кращих людей» тут треба посилання – звідки ти взяв цей вислів. Крім того, білгородські жителі були переселені на анатолійський берег Мармурового моря, в місто Ескі-Біга. Завойовники забрали 2.000 юнаків у яничарський корпус і 2.000 дівчат ‒ для поповнення гаремів мусульманської знаті. За османським податковим реєстром в Акермані в 1488-1489 роках налічувалося тільки 167 християнських будинків, а 1.099 сімей забрали переможці. Згідно іншого джерела, в місті залишалося тільки 200 рибальських сімейств (Кіртоге). З Кілії уцілілим «невірним» дозволено було виселитися. Султан пообіцяв усім підкореним жителям відновити старе місто на одному з дунайських островів. Очевидно, що чимало мешканців розорених міст покинуло їх назавжди. Гарнізони, розміщені в двох фортецях відразу після їх завоювання, складалися головним чином з яничарів і налічували приблизно по 400 військовослужбовців (Кіртоагє)

Зрозуміло, що Баязид II був зацікавлений у відродженні повноцінного життя в містах, що стали власністю Османської держави. Зусилля Стамбулу, який значною мірою спираючись на армію, принесли очікувані результати. У порту Білгорода було відновлено судноплавство. Так, лише за 4 місяці 1490 року, причалило 25 кораблів ‒ 15 грецьких, 6 мусульманських, 3 італійських і 1 вірменський. Зовсім скоро серед міст санджака друге місце після Силістри за величиною державних доходів (прибутків) зайняв Акерман, а Кілія з Варною розділили 3 і 4 місце.

Ці зміни відбулися завдяки цілеспрямованій політиці влади. Безсумнівно, к багатьом судам, які причалювали в Акермані, пряме відношення мали його колишні мешканці-греки. Відомо, що у 1491 році із Силістри і її округ в Кілію були переселені рибалки-болгари. Судячи з імен, в 1505 році серед глав місцевих рибальських артілей були не тільки мусульмани, але і християни з «фортеці Кілія»: Істико, Тарфул, Неділко й інші (Кіртоге). Нарешті, важливе значення мав султанський указ 1484 року, який дозволяв воїнам, що перебували в Кілії одружуватися на місцевих дівчатах і вдов за умови, що вони перейдуть в мусульманство.

Остаточно своє панування над Молдавією турки встановили після походу Сулеймана Чудового (1520-1566), що спустошив в 1538 році весь південний схід країни. З цього часу на картах і з'являється поняття «Бессарабія» для приморських степів і деколи протиставляється найменуванню «Молдавія». Переробити цю фразу

Кілія, Акерман і Бендери були центрами османського володарювання в оточуючих їх землях. Як це? Переробити фразу. Кількість християн серед міського населення продовжувало падати і швидко зростало число «правовірних». До 1569 року в Акермані відзначено тільки 113 християнських будинків і 555 «вогнищ» прихильників Аллаха. У Кілії кількість мусульманських сімей зросла з 18-ти в 1529 році до 298-ти в 1569 році, а християнських зменшилося до 150-ти.

Положення району та його місце в геополітичних планах Порти визначило необхідність концентрації ресурсів імперії на цьому напрямку. У такий обстановці біля дельти Дунаю виник Ізмаїл. У султанському указі початку 1560 року молдавському господарю і Акерманському санджакбею говорилося, що у «місця, названого Ізмаїл», замість зруйнованого поселення з’явилося нове, жителі якого часто нападають на землі Молдавії (Кіртоге).

Наприкінці 1589 року Мурад III передав у власність керівнику придворних палаців Мехмеду-агі «страшну і небезпечну місцевість, звану Ісмаїл Гечіді», яку розбійники і баламути облюбували для «розбійних справ», що супроводжуються грабіжництвом і вбивствами. Султан заявив, що цю землю " лапки роби традиційні «» необхідно і важливо будь-яким способом оживити, відродити і привести в упорядкований стан" тут обов’язкове посилання, оскільки багато цитування. Як видно з документа, в районі переправи було два десятка цахкашат, що належать не тільки мусульманам, але і християнським підданим Османської держави. Судячи з імен - Банча, Димитре, Костанділ, Павлі, Манол, Алексіде, Іштван, Дан, Генчі - ‒ (тире – роби довгим) серед них були молдавани, волохи, болгари, греки, угорці. Рік потому Мехмед-ага помер, однак він встиг побудувати "фортеця на березі Дунаю" біля переправи Ізмаїл. Я думаю ці два абзаци про Ізмаїл требу буде перенести у підрозділ присвячений Ізмаїлу. Це буде логічно

Аналіз процесу освоєння території, приєднаної до складу Османської імперії в кінці XV - на початку XVI століття, показує, що османці досить швидко адаптувалися в межиріччі Дунаю і Дністра. Важливо відзначити, що перед ними не стояло завдання розорювати міста і відбирати місцеві ресурси. Вже перші укази султана Баязида II свідчать, що паралельно із захопленням фортець Кілії і Білгорода він вважав їх, разом з навколишніми землями, своїми власними "по праву меча". Це підтверджує багато фактів, в першу чергу - значне будівництво та залучення в край нових мас населення. Економічний баланс краю, втрачений в перші десятиліття після завоювання, в перше сторіччя османського панування був відновлений, і розвиток краю продовжився.

Політичні зміни перервали розвиток міст краю, яке відбувалося в руслі молдавської державності. Традиційно в молдавській історіографії вважалося, що при турках гальмувалася розвиток міст Кілії і Білгорода (Акермана), населення в них зменшувалось чисельно, а османські порядки стримували зростання ремесел і міст в цілому. При цьому автори не враховували рівень прогресу Османської імперії як держави в цілому, який в XV-XVI століттях досяг свого апогею. Безумовно, для такої невеликої країни як Молдова, приморські міста грали виняткову роль. У порівнянні з її іншими містами, навіть столичними, вони відрізнялися і розміром, і високим рівнем комунікативності. В османській державі ці міста потрапили в іншу систему урбанізації включаючи в себе величезна кількість міст, у тому числі і в чомусь схожих, і набагато більших. Тому перехід їх з вищого розряду в Молдові в розряд середніх, що переважав в імперії, природний. Це явище зовсім не свідчить про занепад, а, скоріше свідчить про іншу шкалу вимірювання. Нові дослідження не підтверджують положення про занепад економіки в краї. Навпаки, можна стверджувати про збільшення частки міжнародної торгівлі.

Найважливішою складовою державної політики Османської імперії щодо новопридбаних земель була демографічна політика. При поновленні населення міст, скороченого при захопленні, поряд з залученням місцевого населення, дозволялося повернутися тим, хто втік. Згідно султанському розпорядженню, обіцялося навіть повернення втраченого майна. З самого початку проводилося переселення певних груп з інших районів імперії, зокрема, з північно-східної частини Балкан. Так, в Кілію були переселені рибалки з Силістри. Деякі групи населення османська адміністрація запросила для постійного проживання поблизу міст. Судячи зі збереженими топонімами, ймовірно в селах пониззя річок оселилися і турки з османської глибинки. Але, головним чином, турки розташовувалися у фортецях Кілії і Акермана.

Головний фактор формування окремої історичної області - людський. У перші десятиліття панування османів, чисельність населення краю була невеликою, як і в попередній, молдавський період. Основна його маса була зосереджена в містах Кілії і Акермана. У османський період, наприкінці XV-го - початку XVI століття, перші групи переселенців були спрямовані з території імперії на завойовані землі. Значні зміни почалися після військової кампанії султана Сулеймана 1538 року. Вони вимагали значних людських ресурсів. У другій половині XVI століття положення в краї стабілізувалося і чисельність населення за наступні сто років помітно збільшилася.

Демографічний огляд показує широку поліетнічність жителів краю і неоднорідність соціальної структури для міст і сел пониззя Дунаю і Дністра в порівнянні з населенням степу.

Протягом усього османського періоду в краї спостерігалася значна будівельна активність. Османці почали з термінового відновлення і потім реконструкції фортець Кілії, у тому числі старої Кілії в дельті, Акермана. У XVI столітті були створені десятки населених пунктів, у тому числі невеликі фортеці. на перехресті степових торгових шляхів була споруджена фортеця Татар-Бунар, а у дністровської переправі - Яник-Хісар. Після частих козачих набігів відновлювалися передмістя, зазвичай спалювані рейдерами. У краї утворилася мережа шляхів сполучення з перевозами (переправами), колодязями та ін.

Освоєння морського узбережжя було закріплено декількома населеними пунктами від села Шабо на південь від Акермана до селища Тузли, де відновився соляний промисел. Розвивався і анексований в 1621 році біля Молдавії південно-західний кут краю з пристаню Рен (Томарова) і сусідніми селищами. Найбільшим з них було молдавське село Картал (сучасне село Орлівка Ренійського району). Розташоване в районі переправи через Дунай на Ісакчу, воно мало зміцнення з невеликим гарнізоном. Не зрозуміла, що ти мав на увазі

І, нарешті, шляхом цілеспрямованого заселення краю татарами і ногайцями, була повністю освоєна степ, яку в попередній період називали безлюдною через рідкий склад населення.

Осілий селянський, а не кочовий характер поселень підтверджує перелік господарської продукції, що поставлявся ними на зовнішній ринок, і цілком мирне співіснування в селах, частину яких займали волохи, такі ж селяни. Найважливішою статтею торгівлі була пшениця й інше зерно - ячмінь, пшоно. Особливо це стосується селищ пониззя Дунаю і Дністра.

Поділ населення османського суспільства на дві основні групи аскери (військових) і реайя (податне населення) визначало життя і на околицях держави. Провідна група, аскери, була виключно мусульманською, і етнічно такою же різнорідною як самі турки-османи. У групі реайя, мусульманська конфесія переважала, але не була єдиною. До неї входили також піддані інших конфесій: ортодокси (православні), грегоріанці, іудеї та ін.

Особливе місце в суспільстві того часу займала широко розповсюджена работоргівля, зазначена авторами багатьох джерел (Челебі). Невільницькі ринки існували у всіх трьох містах краю: Акермані, Кілії та Ізмаїлі. Приплив полонених (ясиру) різного етнічного та соціального походження не зменшувався протягом двох століть. Цілком ймовірно, що деякі з них залишалися в Буджаку надовго. А оскільки основним джерелом ясиру були слов'янські землі, тут, таким чином, збільшувалося число русів.

Ще одним фактором, що характеризував епоху, був соціальний бандитизм. Здавна існували розбійники, але особливо розбій зріс в XVII столітті. Це не тільки піратство і каперство на морях, а й звичайні розбійники на суші. Треба сказати, що османська влада на своїй території намагалася протистояти цьому явищу і строго карала винних за розбій.

Соціальні перетворення османців стосувалися багатьох сфер життя. На прикладі завойованих турками арабських країн, в османській державі велася боротьба з наркоманією, алкоголізмом, проституцією, закривалися кабаки, курильні гашишу, розганялися публічні будинки. (вставити джерело) На відміну від арабських країн, у містах Північно-Західного Причорномор'я всього «букету» не було, і тому комплекс подібних заходів не проводився. Але все ж, при османському правлінні деякі порушення моралі траплялися. Так, Евлія Челебі не забув відзначити, що "блудниць, яких ловлять у фортецях Ізмаїл, Кілії та Тульче", залишають голими на дунайському острові, де вони гинуть від укусів комарів і комах.

Основою економічного життя османських міст були цехи, що володіли відносною автономією, члени яких становили більшу частину жителів (мешканців). Майстри-ремісники вибирали кетхюду - офіційного представника цеху, який збирав і передавав властям податки. Над цеховим кетхюдой стояв міський кетхюда, що завідував усіма цехами і представляв місто перед державною владою. Релігійним главою цеху був шейх, духовний пастир, який керував церемоніями посвяти в учні і майстри. За внутрішні справи цеху відповідав їгітбаші, один зі старих досвідчених майстрів, який купував сировину і розподіляв його серед майстрів, перевіряв готовність виробів і їх відповідність цеховим стандартам, передавав готову продукцію в крамниці. Цехи працювали в основному на місцевий ринок, в який входили місто і навколишні села.

До ринку був приставлений мухтесіб - службовець, який відповідав за виконання положень хісбу - цінових нормативів, встановлених цехами та затверджених султаном. Він боровся з шахрайство і спекуляцією, стежив за правильністю ваг і мір і якістю товарів, постійно патрулюючи ринок і залучаючи порушників до суду місцевого кадію (судді). У цілях попередження спекуляції і правильного збору податків, товари на міський ринок ввозили через спеціальні ворота до караван-сараю, де їх після зважування й оподатковування, продавали також під контролем.

За звичаєм мусульманських країн навколо міста розвивалося городництво, вирощували виноградники і сади, для зрошення яких проривали арики. Нечистоти і покидьки? міста використовувалися як добриво. Під час збирання врожаю ремісники і всі добрі люди? залишали свої ремесла заради польових робіт. (Буджак историк-єтнографические очерки)

Слід звернути увагу на те, що в другій половині ХVII століття чисельність гарнізонів Кілії і Акермана істотно скоротилася. У Кілійській фортеці в 1669 році несли службу 248 воїнів, а в Акермані - 259 (Кіртоагє).

Показовим є і склад населення Ізмаїла. На початку 1659 в місті проживали молдавани, валахи, татари, болгари і зовсім небагато турків. З 15.000 будинків туркам належали всього 100, а на 13 православних церков припадала лише одна мечеть. Згідно іншого джерела, того ж року в місті «Сміл» (Ізмаїл) проживало «понад дванадцять тисяч сімейств влахов і болгар, які бігли від утисків турків ...». Через півстоліття з невеликим місто за кількістю населення обійшов Бендери, де один лише гарнізон налічував в 1669 році більше 500 військовослужбовців (Кіртоге). При цьому яничар в Ізмаїлі було мало, до пристані вільно швартувалися морські судна, великі і малі пороми. Саме з середини XVII століття місто «Сміл» фіксується на картах.

У цьому відношенні показовим і приклад Рені (по-турецьки «Тімарова», «Томарова»), що позначається на картах з першої половини XVI століття. На початку XVIII століття він описаний так: «Це місто підпорядковується турками, але турок в ньому немає; горнізон складається з християн, за національністю молдаван, начальник також християнин».

Не можна сказати, що османи не намагалися заселити забрані землі Молдавії мусульманами. Були, наприклад, села, які засновували "акинджі" - сім`ї кіннотників-ополченців. Вони не представляли етнічно однорідну групу, але, ймовірно, формувалися на основі турків і татар. У середині XVI століття більше двох десятків поселень знаходилося в округах Акермана й Бендер (Кіртоге). Ще однією тюркської групою були «чітаку», які проживали в Добруджі, але, за деякими даними, до кінця XVI століття з'явилися північніше Бендер (Паламрчук). Однак, маючи обмежені можливості колонізації пониззя Дунаю і Дністра, Порта поступово переорієнтувалася на населення залежних від неї християнських володінь.

Османи поступово створювала умови для втечі жителів цих сусідніх країн в землі, що перебували під її прямою юрисдикцією. Саме так в Молдавії з'являлися "Райлян", "райки", "Райкунов". Однак набагато більш складною для Османської імперії була проблема степів, що дісталися їй як "пустельні місця" у спадок від Молдавської держави.

У першій половині XVI століття в степах між Кілією і Акерманом послідовно з'явилась, а потім зникло кілька груп татар, що часом було пов'язано з військовими діями османів (1512, 1538 роки) або стихійним лихом (1550 році). Нерідко їх називали «білгородськими татарами», «білгородськими козаками» або «білгородцями». Однак ці найменування швидше відображають місце їх проживання, ніж етнополітичну єдність. Це підтверджує джерела 1550 року: «Бєлгородські і добруджські татари, що живуть на кордоні Молдавії». Слідуючи по цьому територіальному принципу, в Хотинському мирному договорі 1621 року, перераховані «добружські татари, білгородські, тягінські, кілійські, очаківські, кримські» (Паламарчук)

У 1569 році в Буджак вперше потрапили депортовані сюди з району Астрахані «більше 30 родів ногайських татар». У 1606 році нову хвилю ногайців склали мангіти Хантемір-мурзи, які, очолили місцевих татар, утворили Білгородську орду. Відколовшись в 1622 році від Кримського ханства, Хантемір перейшов під руку султана, отримавши титул "візира, правителя берегів Чорного моря та в гирлі Дунаю з Сілістрією і Акерманом». За свідченням джерела 1628, «найсильнішим з ногайських мурз був начальник Буджацької орди Кан-Темір мурза, що володіє південною частиною Бессарабії від Акермана до Кілії, тобто так званого Буджака». (Паламарчук) Після його смерті в 1637 році були знищені майже всі мурзи цієї гілки ногайців, жалюгідні залишки яких підкорилися кримському хану (Челебі). Саме об'єднання Хантеміра європейські джерела називають Буджацькою ордою. Приблизно з того ж часу на картах регіону з'являється і назва «Буджак».

В кінці 60-их років XVI століття чисельність буджацьких татар становила до 30 тис., а в середині XVII століття, коли в степах від Ізмаїла до Акермана перебували двісті селищ – «суцільно татарські» - вже 45000. (Челебі).

Очевидно, поняття «буджацькі татари» відносились до різних груп населення і лише в кінцевому рахунку воно стало позначати ногайців регіону. Білгородська орда як конгломерат різнорідних кочових і напівкочових груп «не уявляла собою стабільного формування ні в XVI столітті, ні в XVII столітті». Вона перебувала в повній залежності від кримського хана і турецького султана.

Автори середини XVI століття підкреслюють природні багатства степів Буджака, яких не було «в Кримській землі». Населення краю воліло займатися розведенням овець, великої худоби, коней і двогорбих верблюдів. Землеробство розвивалося слабкіше, але буджакці вели його «краще, ніж інші ногайці». Орали на верблюдах, вирощуючи просо і ячмінь. Помітне місце в їхньому господарстві займало бджільництво. Надлишки продукції буджакці збували в Кілії, Ізмаїлі, Акермані і навіть Стамбулі (Челебі). Очевидно, ті чималі зусилля, які османи докладали, щоб примусити татар до осілого життя, давали помітні результати.

Отже, в османський період торговельні контакти було переорієнтовано і частка східної торгівлі значно збільшилася, але північні партнери залишалися колишніми. Більшість купців Кілії і Акермана були румуни, вірмени, греки, татари і євреї. Анатолійські мусульмани, головним чином зі Стамбула і Бурси, через Кілію здійснювали транзитну торгівлю бавовною і шовком, вовняними тканинами, прянощами. У Кілії сходилися шляхи з портів Нижнього Дунаю: Джурджу, Гирсово, Преча, Ісакчі, Мачина, Ібраїла. Стратегічне значення дунайських портів збільшувала перевезення військових вантажів. У результаті такої широкої торгівлі цей регіон став невід'ємною частиною османської економіки.

Зворотною стороною османського панування в Буджаку була підвищена, час від часу, напруга, що викликалася скупченням султанських і союзницьких кримських військ, посиленням ролі регіону як плацдарму, часті військові зіткнення. Служачи місцем війни або тільки приготування до неї, край цей, природно, найбільше зазнавав збитків. В наслідок цього, його розвиток був в чималій мірі схильний до деструктивних факторів, пов'язаних з військовими діями, козацькими набігами бо в цю епоху найбільш поширеною формою контакту та взаємозв’язків була війна, а не торгівля.

Висновок потім переробимо – поки що залиш.

Валера, розділ добрий, але дуже сумбурний. Необхідно витримувати послідовність. Спочатку розповідаєш все про економіку (ремесла, торгівля, сільське господарство, будівництво).

Потім соціальна структура (селяни, раби, землевласники тощо)

Потім національний та релігійний склад (турки, валахи, нагайці, греки тощо + мусульмани та християни)

А у тебе все розігнано на окремі шматки!

123