ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Розділ І. Приєднання Буджаку до складу Османської імперії

12 3

ЗМІСТ

Вступ..................................................................................................................3

Розділ І. Приєднання Буджаку до складу Османської імперії ....................5

Розділ ІІ. Соціально-економічне становище Буджаку в кінці XIV – XVII століття..............................................................................................................9

Розділ ІІІ. Будування фортець під час Османського панування.........................................................................................................12

1.1. Фортеця Ізмаїл..........................................................................................16

1.2. Акерманська фортеця..............................................................................18

1.3. Фортеця Кілія...........................................................................................20

Висновки..........................................................................................................24

Список використаних джерел та літератури................................................28

План курсової роботи повинен бути або простій або складний. Не можна лише один розділ поділити на параграфи. Ти поки що пиши – далі побачимо, що робити з твоїм планом

ВСТУП

Дана тема охоплює важливий і водночас складний період в історії України, тому заслуговує на особливу увагу сучасників.

Перш за все, потрібно виділити особливість найменування Буджак та його дійсної конретизації і фактичного змісту. Сучасне тлумачення поняття Буджак дає Я. Р. Дашкевич, згідно з яким «Буджак – країна (від турецького bucak — край), низинна рівнина, степ між нижньою течією Дністра і дельтою Дунаю і берегом Чорного моря з містами Аккерман та Кілія».

Вивчення питання про приєднання території Буджаку до Османської імперії та будівництво фортець є актуальним завданням сучасної історичної науки, оскільки актуальність проблеми вивчення даного дослідження дасть можливість більш чіткіше уявити і проаналізувати характер та особливості Буджаку в складі Османської імперії XV-XVII ст.

Мета дослідження - це розкрити характер та мету приєднання території Буджаку та створення на ній фортец у XV-XVII ст.

Виходячи з мети, ми ставимо перед собою наступні завдання:

· схарактеризувати соціально-економічне становище Буджаку в кінці XIV – XVII століття;

· висвітлити питання про приєднання Буджаку до складу Османської імперії,

· проаналізувати специфіку будування фортець під час Османського панування.

Об’єкт дослідження – територія Буджаку у складі Османської імперії XV-XVII ст.

Предметом дослідження є вся адміністративно-територіальна структура з будівнцитвом фортифікаційних споруд та соціально-економічна особливість території Буджаку у складі Османської імперії.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період XV-XVII ст.

Методологія дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, використання яких спрямоване на об’єктивне, усебічне висвітлення подій, фактів, явищ. Це принципи об’єктивності, історизму, науковості, методи аналізу, синтезу, дедукції, індукції та діалектичний метод.Згідно вказаних принципів автор розглядає досліджувані питання в залежності від конкретних соціально-політичних реалій, використовуючи як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи дослідження.

Основний матеріал курсової роботи поданий у проблемно-хронологічному плані. Це сприяло висвітленню розглядуваного явища комплексно, ураховуючи усю сукупність чинників, повʹязаних з його існуванням.

Історіографія проблеми. ……………………..

Теоретична і практична значимість результатів дослідження полягає в можливості їх використання у вищих і середніх навчальних закладах при підготовці відповідних тем з історії Придунавського краю.

Практичне застосування дослідження може знайти під час лекційних, семінарських занять у вузах, в ході наукових конференцій. Матеріали і висновки роботи можуть бути використані у подальшій науково-дослідній роботі істориків.

Характеристика джерельної бази роботи. Джерельну базу досліджуваного періоду становлять опубліковані документи, що містяться у різноманітних збірках. ………………………...

Структура роботи включає вступ, три розділи, три підрозділи висновки та список використаних джерел та літератури.

Вступ поки що не перевіряю – підійдеш побалакаємо з цього приводу

Розділ І. Приєднання Буджаку до складу Османської імперії

У XIV ст. посилюється боротьба сусідніх князівств, таких як князівство Валахія та Османська імперія, за оволодінням приморською смугою межиріччя Дністра і Дунаю. Основними об’єктами цієї боротьби були міста Білгород і Кілія. Межиріччям Дністра і Дунаю в цей час володіло Молдавське королівство, якій належали міста Кілія та Білгород протягом 80 років у XIV ст.

У другій половині XV століття на територію Подунав’я зазіхає Туреччина. Турки разом з ордою кримського хана Менглі-Гірея у 1484 р. штурмом оволоділи містами Кілією та Білгородом, у 1538 р. – Сінілом (до XV ст. Сміл), у 1621 р. – Рені. Ці землі були відмежовані від Молдавського князівства і увійшли до складу Османської імперії [17, 51].

Територія пониззя межиріччя Дністра та Дунаю на більш ніж на три століття ввійшла до складу Османської імперії. Вона була поділена на дві частини: османські володіння – кілійські та акерманські землі з паланкою Яник-Хісар (де був Юргеч) та невеликою фортецею Татар-Бунар, ізмаїльські землі, до яких з 1641 року був приписаний порт Томарова (Рені) та бендерські землі. Друга частина території регіону на північній захід від Акермана з центром в Ханкишла належала кримському хану. Права останнього на Буджацький степ були обмежені верховною владою турецького султана [1, 28].

Спочатку Кілія Нова (Єні Кілія) і Білгород (Акерман) увійшли до Сілістрінського санджаку Румелії, який у 1590 році був реорганізований у Сілістрінский ейялет. Після 1538 року за султана Сулеймана були утворені Акерманський, а з побудовою фортеці Бендер – Бендерський санджаки. Кілія Нова залишалась субашією (адміністративна одиниця) і підлягала Ісакчі, місту на правому березі Дунаю. За дослідженнями І. Кіртоаге кордони Османської імперії проходили по східному березі озера Ялпуг на заході, по Трояновому валу – на півночі, потім – вище Татар-Бунар на Акерман [13, 11-12].

Всі приєднанні подунайські землі перейшли у розпорядження турецької держави. Частина їх була передана в церковний фонд, частина залишалась у віданні султана, який роздавав іі за службу сіпахам (кінний воїн). Ці ділянки називалися ленами (тімар). Тімари, пожалувані сіпахам, включали як землю, так і селян. Сіпахи мали право протягом 15 років розшукувати селян-втікачів. У разі порушення урядових постанов, сіпахи могли втратити свій тімар. Сіпахи мешкали в селах, збирали натуральні податки (десятину від врожаю) з місцевого населення, а виручені гроші переказували на користь султанського двору [17, 51].

Для управління цими регіонами призначили двох представників влади: бея, який походив з військового клану і здійснював виконавчу владу; кадія, який походив із турецької знаті і здійснював контроль за неухильним виконанням законів.

У краї, як у всій імперії, діяло султанське право-канун та релігійні закони – шаріат. Кадії керувалися як шаріатом, так і кануном. Жодну звинувачувану особу не можна було покарати без письмового вироку кадія. Виконання вироку було прерогативою беїв.

Уряд Туреччини розглядав міста Подунав’я як військово-стратегічні пункти у боротьбі з Росією та іншими державами [17, 52]. Тому головне своє завдання вбачав в тому, щоб відбудувати старі і побудувати нові фортеці [25, 47]

Політика османського уряду була спрямована на створення у степу, який заселяли татари, буферної зони у боротьбі з християнським світом. В означений період в регіоні відбувалася значна трансформація етнічного, національного та релігійного складу населення, в його середовище влилася вагома частина людей мусульманського віросповідання. В містах Кілія Нова і Акерман відновлювались фортеці, будувались мечеті, мінарети, громадські та приватні будинки. Міста регіону набули східного вигляду. Також була відновлена фортеця Кілія в дельті, яка отримала назву Ескі Кілі або Кілія Стара, де було утворено митницю та військово-морську базу. Край, окупований Туреччиною, не був повністю відірваний від християнського світу. В Білгороді, Кілії збереглися християнські церкви.

В першій половині XVI ст. до великих міст відносились пункти з населенням від 3-х до 10 тис. домогосподарств, до середніх – від однієї до 3-х тис., до малих – від 400 до однієї тис. [1, 29] Найбільшими містами приморської смуги Подунав’я того часу були Акерман, Ізмаїл, Кілія. В Акермані налічувалося 1.500 будинків, декілька мечетей, громадська та домашні лазні, заїжджий двір, лавки ремісничих цехів, торгові ряди. При мечетях працювали платні початкові школи, в яких навчали дітей абетки, письму, арифметиці, «трохи історії та географії». Головна увага приділялася вивченню Корана та засвоєнню релігійних звичаїв мусульман.

Всі адміністративні посади в містах займали турки. Вони контролювали місцеве судноплавство, сухопутні торгові шляхи, збирали мито, податки. Казенні доходи складалися з численних поборів: «біра» – подушна подать, «гоштина» – мито з овець, «десятина» мито з бджільництва, «киниця» – збір з рогатої худоби та коней, «арабаджа» – збір з підвід, збір з євреїв, податок з виробництва вина, рибної ловлі тощо [17, 54].

Буджацький степ був заселений переважно так званими буджацькими татарами. Гійом Левассер де Боплан налічив у Буджаку між Кілією та Акерманом біля 90 поселень татар, де знаходилось біля 20 тисяч татарських «втікачів та вигнанців» [2, 63]. Через двадцять років Евлія Челебі назве цифру 45 тисяч татар, які мешкали в Буджаку, але треба підкреслити, що він мав на увазі тільки чоловічу військовозобов’язану його частину. Серед 200 поселень, зимівок, стоянок Евлія Челебі називає Коджагельбаши, Аджигель, Коркмаз, Султан-Саватихан, Тонал та інші. Поруч з ними існували християнські молдавські села, наприклад Копан. У 20-30-х роках XVII ст. у Буджаку поблизу Акерману проживали ногайські племена Хантемір-мурзи, що вийшли з Криму. В другій половині цього ж століття тут надовго оселились ногайські племена Орак-огли та Орумбет-огли з Волзбкої орди, які вкупі з іншими татарськими племенами створили відому пізніше так звану Буджацьку орду.

В кінці XVII ст. столицею буджацьких татар було містечко Каушан на річці Ботна. На околиці містечка знаходилась палац-резиденція кримського хана, пізніше спалена ногайцями.

Татарські поселення складалися з «плетених мазанок і землянок», розкиданих в степу без будь-якого порядку, не було при них ні дворів, ні городів. «Добре облаштовані» татарські поселення буджакців зустрічалися лише на берегах лиманів та річок.

В османській частині межиріччя Дністра та Дунаю мали місце порівняно добре розвинуті комунікації. Основна сухопутна дорога з Добруджі проходила через Ізмаїл, Кілію, Татар-Бунар, нараховувалося 20 мостів і переправа через озеро Китай. Між озерами Ялпуг і Кугурлуй діяла поромна переправа. Були побудовані мости на річках Вікета та Репіла, які впадають в Дунай. Пізніше тут зимували судна Дунайської військової флотилії [1, 29].

Отже, можна стверджувати, що турецьке панування зводилось не тільки до визиску місцевого населення, але й до створення умов, які позбавляли б його можливостей до будь-якого опору. Там, де не вдавалося досягти цього за допомогою адміністративного апарату, застосовувалася військова сила. Турецьке управління контролювало усі сфери життя регіону та внутрішнє управління Буджацької території.

12 3