 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Фундаменти, вимоги до них, класифікація
Підземний конструктивний елемент будівлі, який сприймає навантаження від надземних частин і передає його на основу, називають фундаментом. Фундаменти повинні бути міцними, стійкими, довговічними та економічними. Згідно з цими вимогами вибирають матеріал фундаменту, глибину закладання, конструктивний тип, форму і розміри перерізу.
 Верхня площина фундаменту, на якій розташовуються надземні частини будівлі, називають обрізом, а нижня площина його, що безпосередньо стикається з основою - підошвою фундаменту (рис. 4.3). Відстань від планованої поверхні ґрунту до рівня підошви називається глибиною закладання фундаменту. Глибина закладання фундаменту залежить від призначення будівлі, навантаження на основу, наявності підвалу, підземних комунікацій, геологічних умов, характеру та якості ґрунтової основи, рівня ґрунтових вод, глибини промерзання ґрунту, рельєфу місцевості та інших факторів.
Глибина закладання фундаменту повинна дорівнювати глибині залягання шару ґрунту, який можна прийняти за природну основу для будівлі. В ґрунтах, що не здимаються (велико- уламкових, а також пісках гравелистих, крупних і середньої крупності), глибина закладання фундаментів не залежить від глибини промерзання, проте вона повинна бути не меншою як 0,5 м. Якщо основа складається з вологого дрібнозернистого ґрунту (піску дрібного або пилуватого, супіску, суглинку або глини), то підошву фундаменту треба розташовувати нижче рівня промерзання ґрунту на 0,2 м. Дані про глибину промерзання суглинистих і глинистих ґрунтів наведені в Будівельних нормах і правилах на схематичній карті, на якій нанесені лінії однакових глибин промерзання в сантиметрах (рис. 4.4). Нормативну глибину промерзання пилуватих глин і суглинків, дрібних і пилуватих пісків і супісків приймають по карті, але з коефіцієнтом 1,2. Глибина закладання фундаментів під внутрішні стіни опалюваних будівель не залежить від глибини промерзання ґрунту і приймається не менше 0,5 м від рівня землі або підлоги підвалу. Фундаменти класифікують за такими ознаками: 1. Матеріалом: із дерева, природного каменю, бутобетонні, бетонні, залізобетонні, цегляні. 2. Характером роботи: «жорсткі», що працюють на стиск, і «гнучкі», які працюють на стиск і згин. До гнучких фундаментів належать залізобетонні фундаменти. 3. Глибиною закладання: фундаменти звичайні (до 3 м від поверхні землі) та глибокого закладання (більше 3 м). Або малозаглиблені, мілкого закладання, заглиблені та глибокого закладання: До малозаглиблених слід відносити фундаменти, підошва яких розташовується в межах глибини промерання грунтів. До мілкого закладання слід відносити фундаменти будівель із підпіллям, цокольним чи підвальним поверхами. До заглиблених слід відносити фундаменти будівель та споруд з одним або декількома підземними поверхами. До глибокого закладання слід відносити фундаменти, які прорізають шари ґрунтів з особливими властивостями і передають навантаження на інженерно-геологічні елементи ґрунтової основи, які забезпечать вимоги до несучої здатності і деформативності фундаменту і об'єкта в цілому. 4. Способом влаштування: збірні з індустріальних конструкцій заводського виготовлення; монолітні - які виготовляються в опалубці з бутобетону, бетону або викладають із бутового каменю, цегли. 5. Конструктивною схемою (рис. 4.5): стрічкові, розташовані по всій довжині стін або у вигляді суцільної стрічки під рядами колон; стовпчасті, що влаштовуються під окремі опори (колони, стовпи), а в ряді випадків під стіни; суцільні, що являють собою монолітну плиту під усією площею будівлі, пальові - у вигляді окремих заглиблених у ґрунт стержнів.
За конструкцією фундаменти поділяють на (ДБН В.2.1-10-2009. ОіФ): - окремо розташовані стовпчасті, стрічкові, щільові просторові, спеціальні з анкерами, із забивних блоків чи коротких паль, перехресні системи стрічок, плитні, коробчасті, просторово-рамні, які можуть бути малозаглиблені, мілкого закладання та заглиблені для споруд, що влаштовують у котлованах; - підземні просторові системи "палі-колони - перекриття - огороджувальні конструкції", що застосовують як заглиблені фундаменти для споруд із більш ніж одним підземним поверхом, які виконують з поверхні (без улаштування котловану); - палі-колони, стовпи, глибокі опори, оболонки, кесони, "стіни в грунті"; комбіновані системи паль, глибоких опор або оболонок, об'єднаних кущовими, стрічковими, плитними ростверками або просторово-рамними чи коробчастими системами, які застосовують як фундаменти глибокого закладання.
Вибір типу фундаменту залежить від конструктивної схеми будівлі, величини навантаження, що передається на основу, а також від несучої здатності та деформації ґрунту. Для безкаркасних будівель найчастіше застосовують стрічкові або пальові фундаменти під несучі стіни; для каркасних — стовпчасті або пальові; для багатоповерхових будівель — суцільні або пальові. Остаточний вибір варіанту конструкції фундаменту здійснюється за результатами техніко-економічного аналізу варіантів.
Рис.4. 5 Конструктивні схеми фундаментів: а-стрічковий під стіни; б-стрічковий під колону; в - стовпчастий під стіни; г-стовпчастий під колону; д - суцільний безбалковий; е - суцільний балковий; ж - пальовий;
Рис.4. 6 Профілі стрічкового фундаменту:
Рис.4. 7 Стрічкові монолітні фундаменти під цегляну стіну:
Рис.4. 8 Елементи збірних бетонних і залізобетонних фундаментів:
Стрічкові фундаменти Стрічкові фундаменти найчастіше застосовують у житловому будівництві. Конструкція цих фундаментів дозволяє найбільш рівномірно передавати та розподіляти навантаження на ґрунт основи. Стрічковий фундамент являє собою безперервну підземну стіну, яка передає навантаження від надземних стін або колон ґрунтові через розширену нижню частину (подушку) та піщану або щебеневу підсипку завтовшки 50-100 мм (рис. 4.5, а). Розширення подушки необхідне для приведення у відповідність величини додаткового тиску під підошвою фундаменту несучій здатності ґрунту, тому що величина розрахункового тиску на ґрунт менша розрахункового опору кам’яних або бетонних стін. За обрисом у профілі стрічковий фундамент під стіну в найпростішому випадку являє собою прямокутник (рис. 4.5, а). Його ширину приймають більшою від товщини стін з кожного боку на 50 — 150 мм. Однак прямокутний переріз фундаменту допустимий тільки при невеликих навантаженнях на фундамент і високій несучій здатності ґрунту. Найчастіше для передачі тиску на ґрунт і забезпечення його потрібної несучої здатності треба збільшувати площу підошви фундаменту розширенням її. Теоретичною формою перерізу фундаменту є трапеція За способом влаштування стрічкові фундаменти бувають монолітні та збірні. Монолітні фундаменти роблять бутові, бутобетонні, бетонні (рис. 4.7). Бутові фундаменти укладають із бутового каменю на цементному розчині з перев’язкою вертикальних швів. Ширина бутових фундаментів приймається не меншою 0,6 м для кладки з рваного буту й 0,5 м - з бутової плити. Висота повинна бути не меншою двох рядів кладки, а відношення висоти до його виносу - не меншим 1,5-2. Перший ряд кладуть насухо з великого постелистого каменю з засипкою щебнем, трамбуванням й заливкою всіх порожнин складним або цементним рідким розчином. Наступні ряди каменю укладають правильними горизонтальними рядами на густому розчині так, щоб камені вищого ряду перекривали вертикальні шви нижчого ряду. Такі фундаменти потребують великих затрат праці. Найбільш економічними з монолітних фундаментів є бутобетонні. їх виконують із бетону класу С8/10 (і вище) та бутового каменю, який добавляється в процесі зведення фундаменту. Бетонну суміш укладають шарами завтовшки 0,2 м з вібрацією кожного шару в щитовій опалубці. Розміри каменів повинні бути не більше як 1/3 ширини фундаменту. Уширення фундаментів ведуть уступами завширшки 150-250 мм і висотою 300 мм. Найменша ширина бутобетонних фундаментів 350 мм. У порівнянні з фундаментами з бутового каменю вони менш трудомісткі, але відрізняються підвищеними затратами цементу. Бетонні фундаменти виконують в опалубці з монолітного бетону класу міцності на стиск В 7,5—В 30. Влаштування таких фундаментів вимагає великих затрат цементу. Бутові та бутобетонні фундаменти трудомісткі при спорудженні й застосовуються у районах, де бутовий камінь є місцевим матеріалом. Щоби знизити трудомісткість їх зведення, застосовують багаторазову оборотну інвентарну опалубку. В сучасному будівництві найбільш поширені стрічкові фундаменти зі збірних елементів заводського виготовлення. Збірні стрічкові фундаменти під стіни складаються зі залізобетонних плит трапецієподібного перерізу й прямокутних суцільних бетонних стінових блоків. Торці блоків мають вертикальну борозну для шпонки з розчину (рис. 4.8, а, в). При рівні ґрунтових вод нижчому підошви фундаменту можуть застосовуватися блоки з пустотами (рис. 4.8, б, г). Залізобетонні плити фундаментів укладають на вирівняну поверхню основи при піщаних ґрунтах або на піщану підготовку 100—150 мм завтовшки. Бетонні блоки для стін фундаменту укладають на розчині з обов’язковим перев’язуванням вертикальних швів. Товщина швів приймається рівною 20 мм (рис. 4.9).
При улаштуванні фундаментів на основах із тривалим і нерівномірним осіданням їх додатково посилюють стальною арматурою, за рахунок виконання армованого шва й армованого бетонного поясу (рис. 4.13, а).
Завершує фундаментну стіну армований бетонний пояс завтовшки 100-150 мм. Армований шов і пояс проходять неперервною стрічкою по периметру стін стрічкового фундаменту. Це підвищує жорсткість і запобігає появі тріщин при нерівномірному осіданні будівлі.
Якщо треба забезпечити незалежну про-садку двох суміжних ділянок будівлі (на-приклад, при різній поверховості їх, або при різній структурі ґрунту), то фундаменти розділяють наскрізними вертикальними зазорами, які називають деформаційними швами (рис. 4.13, в). У зазори вставляють дошки, обгорнуті руберойдом, а вертикальні шви з обох сторін заповнюють бітумом. Деформаційні шви розділяють стрічкові фундаменти на відсіки, які забезпечують незалежне вертикальне зміщення окремих частин будівлі. Цим запобігається поява деформаційних тріщин при нерівномірному осіданні будівлі. |
Рис.4. 10 Сполучення фундаментів поздовжніх і поперечних стін: а - сполучення фундаментних плит; б - те саме блоків непарного ряду; в - те саме парного; 1 - сітка з круглої сталі діаметром 6-10 мм; 2 - ділянка, що бетонується на місці; 3 - заповнення шва розчином
Рис.4. 11 Конструктивне рішення переривчастих збірних стрічкових фундаментів: а-фрагмент схеми розташування фундаментних плит; б-загальний вигляд; 1 - фундаментна плита; 2 - бетонний блок; б - відстань між фундаментними плитами 
Армований шов виконують завтовшки 30-50 мм із поздовжніх стальних стержнів, утоплених в шар розчину зверху фундаментних плит.