ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Види виборчих комісій та механізм їх функціонування.

Тема 1.5. Конституцій-но-правове регулювання утворення та діяльності виборчих комісій. Виборчі округи. Виборчі дільниці.

План

1. Поняття виборчої комісії як органу виборчого механізму.

2. Види виборчих комісій та механізм їх функціонування.

3. Структура виборчих комісій та їх повноваження.

4. Виборчі округи: поняття та види.

5. Виборчі дільниці: загальна характеристика

Поняття виборчої комісії як органу виборчого механізму

Безпосереднє здійснення виборчих завдань має покладатися на систему публічних органів, яка здатна забезпечити організацію та проведення виборів на належному рівні з дотриманням основоположних принципів, закріплених у законодавстві. Українська держава усе відсторонюється від організації та проведення виборів, віддаючи цю справу в руки політичних партій, що є неприпустимим, з нашої точки зору. Не може держава бути на краю дороги, коли йдеться про її участь у формуванні своїх власних установ та органів. І тут ні при чому звинувачення у використанні т. зв. адмінресурсів. Адже державні органи, як правило, не втручаються у створенні та діяльності політичних партій та інших громадських об’єднань. Це – велика помилка. Держава є, мабуть, на найближчу перспективу залишиться центральним елементом політичної системи суспільства.

У більшості європейських країн такого роду функцію виконують органи виконавчої влади та (або) місцевого самоврядування. До їх компетенції входять обов’язки з організації процедури виборів, що не є основним напрямом їх діяльності. Важливе значення при цьому має неупередженість владних структур у результатах виборчого процесу. Вважається, що такий підхід притаманний виключно розвинутим демократіям. Сумніви щодо політичної неупередженості органів уповноважених проводити вибори, стали однією з ключових причин створення у деяких країнах спеціалізованих систем публічних інституцій – виборчих органів. На основі цього виборчі органи наділені виключною компетенцією здійснювати повноваження, пов’язані з організацією та проведенням виборчого процесу.

Виборчі органи представлені, зазвичай, у формі виборчих комісій, однак можуть функціонувати як виборчі трибунали, виборчі ради, виборчі комітети тощо. Традиційними виборчими органами в країнах Центральної та Східної Європи є виборчі комісії. Вони дещо різняться між собою за правовим становищем у системі публічних органів, хоча разом з цим мають спільні історико-правові корені, що дає можливість припустити єдність їх правової природи, зважаючи на цілі, які ставляться перед ними.

Виборчі комісії забезпечують періодичне проведення виборчих кампаній та являють собою гнучку систему, адаптовану до виборів представницьких органів, органів місцевого самоврядування та вищих посадових осіб і здатну функціонувати в автономному режимі. Як всяка складна соціальна система, вона є злагодженим, живим організмом, частини якого (виборчі комісії) взаємодіють один з одним суворо за правилами, встановленими у відповідних законах про вибори.

Зарубіжна державно-правова практика свідчить, що успіх організації та проведення виборів багато в чому залежить від роботи виборчої адміністрації. На неї покладається завдання забезпечення гарантії відкритості й об’єктивності виборчого процесу і принципу рівності.

Виборча комісія (бюро, адміністрація) - це колегіальний орган, що формується в порядку і строки, які встановлені законом, організуючий і забезпечує підготовку і проведення виборів. Саме на них покладається основна організаційна робота з проведення виборів, забезпечення реалізації та захисту виборчих прав громадян.

Виборчому праву відомі декілька моделей організації виборчої адміністрації:

1) виборчі органи засновуються перед кожними новими виборами (Австрія, Бенін, Італія);

2) вони працюють на постійній основі (Іспанія);

3) змішана система: вищі органи утворюються як постійно діючі, а нижчестоячі функціонують тільки під час конкретної виборчої кампанії (Мексика, Польща, Росія).

Науковці-правники, які зробили внесок у теоретичне обґрунтування основ функціонування виборчих комісій, на сьогодні зайняли три підходи (теорії)стосовно правової природи, сутності та походження системи виборчих комісій. Першу теорію можна умовно назвати “громадівською”, оскільки вона заснована на сприйнятті виборчих комісій громадськими (громадянськими) органами, що є похідними від громадських організацій та територіальної самоорганізації місцевої громади. Характерним для цієї концепції є формування виборчих комісій органами місцевого самоврядування та (або) громадським організаціями.

В.Ф. Погорілко та М.І. Ставнійчук, розглядають систему виборчих комісій як громадські формування, крім ЦВК, бо це державний орган влади. Виведення цього підходу засновано на прийнятті за визначальну ознаку порядок формування виборчих комісій, а точніше той факт, що участь у формуванні беруть безпосередньо політичні партії та органи місцевого самоврядування. Роль політичних партій у формуванні виборчих комісій середньої та нижньої ланок є також досить вагомою. Активна участь цих суб’єктів виборчого процесу у формуванні виборчих органів може сприйматися як досить адекватне та закономірне явище, зважаючи на призначення політичних партій. Для демократичних держав Європи традиційним є підхід до партій як інститутів, що готують кадри для органів держави, посади в яких вони фактично розподіляють відповідно до конституційного ладу та політичної системи. Тому право політичних партій висувати кандидатів на посади у територіальні (окружні) та дільничні виборчі комісії є більше елементом демократизації виборчого процесу.

До цієї ж групи вчених належать В.Г Григор’єв та В.П. Жданов. На їх думку, виборчі комісії є нічим іншим, як формою самоорганізації трудящих для організації процедури виборів, здійснення контролю за дотриманням встановлених процедур.Відсутність у двох нижніх ланок виборчих комісій власної матеріально-технічної бази, тимчасовий характер діяльності та відсутність у членів виборчих комісій статусу державних службовців підкріплює позицію вчених, які схиляються до походження виборчих комісій від громадських об’єднань.

ІІ підхід виражає “державницьку” теорію походження виборчих органів С.Д. Князєв, який зазначає, що виборчі комісії не входять до жодної з гілок державної влади. Безперечним, на його думку, є державність вищих виборчих органів. Цей погляд поділяє М.В. Баглай, стверджуючи, що виборчі органи не входять до жодної з існуючих гілок влади і не утворюють власну, однак мають особливий правовий статус як органи державної влади.

Неоднозначність правової природи нижніх ланок виборчих комісій відзначають й інші дослідники. Більшість з них не відносять ланки виборчих комісії до жодної з форм органів публічної влади, характеризуючи їх як виборчі органи. До цих правників належать такі вчені, як М.В. Баглай та В.О. Туманов, В.В. Кравченко та М.О. Пухтинський, які вбачають суть виборчих комісій у тому, що це органи, які організовують підготовку і проведення президентських, парламентських та інших виборів.

Т.В. Стешенко, яка досліджувала юридичну природу виборчих комісій в Україні, дотримується подібної позиції, але на її думку, ознаки, притаманні Центральній виборчий комісії України як вищому органу цієї системи, домінують над ознаками інших виборчих комісій. Таким чином, всю систему слід віднести до органів державної влади на основі державного характеру Центральної виборчої комісії України.

Таким чином, перевагами державницької теорії є адекватне пояснення причин того, чому дія актів виборчих органів поширюється на всі органи публічної влади, а також можливість надати відповідь на низку інших питань, які випливають з громадівської концепції. Разом з цим, державницька теорія має й недоліки, зокрема неспроможність пояснити відсутність статусу юридичної особи у дільничних виборчих комісій, якщо вони є державними органами. Така особливість, як тимчасовість діяльності деяких рівнів виборчих комісій, у даному випаду також важко пояснюється. Але, у цілому, державницька теорія досить адекватно пояснює наявність у цих органів важливих рис державного характеру.

Третім, відносно новим, напрямом у вивченні виборчих органів у цілому та виборчих комісій, зокрема, стала концепція електоральної або виборчої влади. Основою цієї теорії є теза про теоретичне віднесення виборчих органів до окремої гілки державної влади. Відповідно, виборчі органи є системою державних органів публічної влади, що утворюють стійку систему, яка забезпечує реалізацію політичної волі громадян та гарантує дотримання періодичної заміни народних представників у представницьких органах.

Дослідження О.С. Автономова, Ю.О. Веденеєва, С.М. Станских та інших вчених, які обґрунтовують доцільність віднесення виборчих органів до окремої гілки державної влади. Більше того, вони обґрунтовують потребу позитивного закріплення виборчої гілки влади, що базується на вирішенні комплексу проблем виборчого процесу .

На розвиток цього погляду О.Г. Мурашин висловлює думку про те, що у класичній теорії розподілу влади існують структурні недоліки. Автор наголошує на тому, що державна влада має включати і виборчу владу, яка буде механізмом прямої реалізації народного суверенітету.

Концепція електоральної влади має і своїх опонентів. Так, С.Д. Князєв суворо критикує розробки деяких правників стосовно побудови виборчої гілки влади в державі. Він зазначає, що не слід допускати зміцнення виборчих органів, адже воно призведе до монопольної компетенції цих органів у питаннях організації та проведення виборів. Це, у свою чергу, на його думу, може становити загрозу самій ідеї народовладдя.

Види виборчих комісій та механізм їх функціонування.

Виборчі органи — це ті, які спостерігають за проведенням виборів, організовують вибори і підбивають підсумки виборів, розглядають скарги на порушення, допущені під час виборів тощо.

1.За функціональною спрямованістю виборчі органи є:

1) центральними

2)окружними. Окружні виборчі органи в різних країнах також утворюються по-різному, В одних країнах (Великобританія, Індія, Нова Зеландія) виборчих комісій не створюється. Функції контролю й нагляду виконує спеціальна особа — уповноважений з виборів. Цей чиновник може в інший час виконувати свої основні функції, але на виборах обов’язок контролю лежить на ньому. В Англії в ролі такого уповноваженого з виборів виступає або мер міста, або шериф графства.

2.За характером впливу на виборчі відносини виборчі органи зарубіжних країн поділяються на декілька груп:

До першої групи центральним виборчим органом в ряді країн виконує Міністерство внутрішніх справ — наприклад, в Англії, Франції, Італії.

У другій групі країн створюються спеціальні виборчі комісії, до яких входять представники найбільших політичних партій і уряду (ФРН, Австрія, Мексика та ін.),

У третій групі держав створюються центральні виборчі комісії у вигляді державного органу; в ньому працюють державні службовці, що отримують за це зарплату (Росія, Україна, більшість країн СНД),

У четвертій групі країн (США) центральних виборчих органів у масштабі країни взагалі не створюється, а вони є тільки на рівні суб’єктів федерації. Вся офіційна сторона виборів там залишається в руках окремих штатів. Оскільки в США 50 штатів, існує 50 таких центральних виборчих органів.

У другій групі держав підрахунок голосів та інші функції в масштабі округу (розгляд спорів, уточнення тощо) здійснює спеціальна комісія, що складається з державних службовців, працівників цього низового рівня; також туди входять судді і можуть входити депутати місцевих виборних органів.

У третій групі країн створюються окружні виборчі комісії з представництвом партійних діячів, представників місцевих органів управління і самоврядування. Такі окружні комісії створюються у ФРН і в Австрії.

3.За часом виникнення:

- Постійні

- Тимчасові

4.Залежно від форми виборів, виборчі комісії можна поділити на

- ті, що організовують та проводять вибори Президента країни,

- депутатів країни (парламентарів)

- органів місцевого самоврядування.

Розрізняють такі виборчі органи: а) територіальні, які базуються на системі політико-територіального устрою; б) окружні, що діють у виборчих округах; в) дільничні, які діють на виборчих дільницях. У ФРН, наприклад, виборчі органи кожного рівня включають відповідного керівника виборів (це, звичайно, чиновник міністерства внутрішніх справ) і виборчу комісію, що призначається ним із числа виборців на безоплатній основі.

В Україні виділяють такі види виборчих органів: ЦВК, окружні (територіальні) виборчі комісії, дільничні виборчі комісії.

Центральні виборчі органи займаються утворенням або затвердженням виборчих округів і дільниць, затвердженням списків кандидатів у депутати, здійсненням загального контролю над проведенням виборів, призначенням осіб для вирішення спорів, для підбиття підсумків виборів і оголошення результатів.

Окружні та дільничні виборчі органи складають списки виборців, розглядають спірні моменти, спостерігають за дотриманням правил голосування. Вони виявляють порушення, припиняють їх тощо.

Низова ланка (дільничні виборчі органи), як правило, призначаються вищими виборчими органами або місцевими органами самоврядування. В основному в таких місцевих дільничних комісіях основні функції виконують представники місцевої адміністрації, управління і самоврядування. їм іноді допомагають добровольці, представники партій. У кожному разі спостерігачі від партій завжди присутні на виборчих дільницях.

Найбільш характерними ознаками виборчих комісій різних рівнів, є:

1. вертикальність ієрархічної структури, елементи якої пов’язані між собою зв’язками імперативного характеру;

2. універсальність,як здатність організовувати вибори різних форм;

3. колегіальність,як один з основоположних принципів функціонування та прийняття рішення;

4. функціональна спрямованість, направлена на організацію та проведення виборів до органів публічної влади;

5. мета функціонування –виявлення політичної волі громадян для трансформації її у владні публічні структури;

6. публічний характер діяльності.

Дещо інших поглядів на сутність, або правову природу виборчих органів, дотримується Лопез-Пінтор, якій розглядає виборчі органи як урядовий інститут. Він поділяє всі виборчі органи на п’ять типів, до яких належать:

1) виборчі комісії, які незалежні від виконавчої влади та несуть самостійну відповідальність за організацію та проведення виборів;

2) урядові органи, що проводять вибори під наглядом органів публічної влади, які складаються з представників політичних партій;

3) органи виконавчої влади;

4) декілька виборчих органів, що проводять власну діяльність незалежно від інших публічних інституцій;

5) децентралізована система органів, що діє під наглядом загальнонаціонального вищого незалежного виборчого органу.