 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Виховання молодшого школяра
Молодший школяр, що відроджує в цьому віці рефлексію і здатність планувати свою діяльність, виховується вже не тільки через розмови і приклади з боку дорослих, але і в рамках різних видів власної активності, яка стає систематичною, предметної і цілеспрямованої. Основні види діяльності, де здійснюється виховний вплив на молодших школярів, - вчення, гра, спілкування і праця. Вчення є потужним засобом виховання в силу того, що воно передбачає спілкування і взаємодію дитини з учителем і товаришами, особистості яких надають вплив на особистість учня. Отже, у навчальній діяльності відбувається не тільки научіння, але і виховання. У процесі навчання здобуваються не тільки знання, вміння та навички, а й відбуваються формування і закріплення певних якостей особистості, нахилів, здібностей, інтересів, потреб, рис характеру. У початковий період навчання основний зміст виховної роботи пов'язано з формуванням у дитини потреби в знаннях, пізнавальних інтересів, бажання пізнати істину, прагнення до безперервної самоосвіти та саморозвитку. Фундамент цих якостей закладається ще до школи на основі природної допитливості дітей, яку треба всіляко підтримувати і розвивати. Необхідно докладно, доступно і чесно відповідати на питання, що цікавлять дитину, і вчити її саму знаходити на них відповіді. Протягом молодшого шкільного віку навчальна мотивація утворює єдність двох базових потреб: потреби в знаннях та потреби в досягненні успіхів. Школярі починають усвідомлювати життєве значення цих потреб і динаміку їх функціонування. Зокрема, вони починають розрізняти здібності і прикладені зусилля і розуміти, що їх успіхи більше залежать від старання. Власне успіхи школярів оцінює насамперед учитель, і саме його точка зору є визначальним чинником усвідомлення дітьми молодшого шкільного віку своїх особистісних якостей. Школярі 3-4-го класів здатні розрізняти, коли оцінки заслужені і коли вони не відповідають реальним успіхам. Встановлено, наприклад, що чим легше завдання, за успішне вирішення якої учень удостоюється похвали вчителя, тим з більшою підставою він вважає, що вчитель низько оцінює його здібності. І навпаки, чим важче завдання, невдача у вирішенні якої викличе осуд вчителя, тим швидше учень зробить висновок про високу оцінку педагогом його здібностей. Іншими словами, учень розуміє, що дефіцит здібностей може бути компенсований стараннями і що за наявності високорозвинених здібностей можна прикласти не дуже багато зусиль. Наступним кроком в розумінні сутності зусиль і здібностей є висновок учня про те, що оцінювати і хвалити людей треба не стільки за здібності, скільки за прикладені зусилля. Усвідомлення цього факту стає сильним стимулом для самовдосконалення та потужною мотиваційною основою самовиховання. Якщо невдача приписується тому факту, що учень не доклав необхідних зусиль до вирішення завдання, вона викликає істотно меншу прикрість, оскільки не змушує дитину сумніватися в своїх здібностях. Це характерно для тих дітей, у яких домінує саме мотивація досягнення успіхів. Зокрема, дослідження показали, що задоволеність успіхами у таких дітей тим більше, чим більше зусиль вони доклали для їх досягнення. Правильне виховання прагнення до досягнення успіху залежить від стилю спілкування дітей з виховуючимми їх дорослими (як батьками, так і вчителями), від характеру їх взаємин, що складаються в ситуаціях, де можливе досягнення успіху в якійсь діяльності. Було показано, що мотивація уникнення невдач частіше формується у дітей, чиї батьки відрізняються наступними особливостями: по-перше, їх більше хвилює, чи відповідає їхня дитина соціальним нормам, не гірше чи його успіхи в порівнянні з успіхами однолітків, ніж прогрес дитини щодо самого себе і відповідність досягаються їм результатів прикладеним зусиллям. По-друге, батьки таких дітей менше зважають на їх бажаннями, встановлюють за ними жорсткий контроль, рідше спонукають дітей до самостійної роботи, надають їм допомогу не в формі рад, а шляхом втручання в їх діяльність і нав'язування своєї думки. По-третє, ці батьки часто скаржаться на відсутність у дітей здібностей, дорікають їм за недостатню старанність, а досягнуті успіхи пояснюють в основному легкістю виконуваних завдань, дуже рідко хвалять своїх дітей за досягнення, а їх невдачами часто незадоволені. Гра у молодших школярів також служить засобом формування і розвитку багатьох корисних особистісних якостей, які поки не можуть складатися у них в більш «серйозних» видах діяльності. У цьому відношенні гру молодших школярів можна вважати підготовчим етапом розвитку і перехідним моментом до включення дитини в більш ефективні з виховної точки зору види діяльності - вчення, спілкування і праця. Гра для молодших школярів, як і для дошкільнят, служить засобом задоволення різноманітних потреб дитини та розвитку його мотиваційної сфери. У грі з'являються і закріплюються нові інтереси, нові мотиви діяльності дитини. Перехід від ігрової діяльності до трудової в цьому віці важко розрізнити, оскільки один вид діяльності може непомітно перейти в інший, наприклад гра-конструювання - у створення реальних корисних предметів, тобто в працю. Якщо вихователь зауважує, що у вченні, спілкуванні чи праці у дитини не виявляються необхідні корисні якості особистості, в першу чергу потрібно подбати про організацію таких ігор, де відповідні якості могли б проявитися і розвинутися. Так, лідерські та організаторські якості дитина починає проявляти насамперед у колективних сюжетно-рольових іграх, домагаючись отримання більш значущих і насичених діями ролей. Якщо цього не відбувається, то починати формування у нього цих якостей у більш зрілих видах діяльності дуже важко. І навпаки, якщо дитина виявляє в вченні, спілкуванні і праці важливі якості особистості, то їх обов'язково потрібно задіяти в іграх, створюючи нові, більш складні ігрові ситуації, які просувають його розвиток вперед. Самі ігри молодших школярів в порівнянні з іграми дошкільнят набувають більш досконалі форми, перетворюються на розвиваючі. Їх зміст збагачується за рахунок придбаного дітьми індивідуального досвіду. В іграх все більше використовуються придбані школярами знання, особливо з галузі природничих наук і занять працею в школі. І індивідуальні, і групові ігри все більш інтелектуалізуються. У цьому віці важливо, щоб дитина була забезпечена достатньою кількістю розвиваючих ігор у школі і вдома і мала час для занять ними. Елементи гри вносяться і в вчення, особливо в першому класі. Спілкування молодших школярів також виходить на новий рівень в порівнянні з дошкільним дитинством і несе в собі потужний виховний потенціал. З надходженням дитини в школу відносини з оточуючими людьми істотно змінюються. Перш за все значно збільшується час, що відводиться на спілкування: школяр більшу частину дня проводить в контакті з іншими людьми. Змінюється зміст спілкування, в нього включаються теми, не пов'язані з грою, виділяється особливе ділове спілкування як з дорослими, так і з однолітками. У перших класах школи діти більше спілкуються з учителем, виявляють до нього більший інтерес, ніж до однолітків, так як авторитет вчителя є для них вищим. Але до кінця початкової школи авторитет і значущість постаті вчителя вже не настільки незаперечні, у дітей зростає інтерес до спілкування з однолітками, який далі, в підлітковому і старшому шкільному віці, посилюється. Поряд з цими зовнішніми змінами характеру спілкування воно перебудовується і внутрішньо, змінюються його теми і мотиви. Якщо в першому-другому класах перевагу дітей при виборі серед своїх товаришів партнерів по спілкуванню визначалося в основному оцінками вчителя, то до третього-четвертого класів учні вже здатні самостійно оцінити особистісні якості і форми поведінки партнерів по спілкуванню. Поява у дитини оцінок, що не залежать від думки вчителя, означає, що у нього складається своя внутрішня позиція - усвідомлене ставлення до себе, до оточуючих людей, подій і справ. Факт становлення такої позиції внутрішньо виявляється в тому, що у свідомості дитини виділяється достатньо стійка система моральних норм, яким він намагається слідувати завжди і скрізь незалежно від складних обставин і точки зору на це оточуючих дорослих. Швейцарський психолог Ж. Піаже встановив, що протягом молодшого шкільного віку діти завдяки постійному широкому спілкуванню переходять в своїх уявленнях про моральність від морального реалізму до морального релятивізму. Моральний реалізм в розумінні Ж. Піаже - це тверде і категоричне розуміння добра і зла, що розділяє все існуюче тільки на дві категорії - добре і погане - і не вбачають півтонів в моральних оцінках. Така точка зору відбивається в першу чергу в тих зразках літератури, кінематографу та інших видів мистецтва, на яких виховується дитина-дошкільник: в дитячих казках, фільмах, книгах практично всі персонажі чітко діляться на позитивних і негативних, причому негативні герої майже не мають привабливих рис ні в зовнішності, ні в поведінці, якщо тільки не прикидаються позитивними. Усі вчинки головного позитивного героя зазвичай не викликають осуду, і, навіть якщо вони входять у суперечність із загальноприйнятими моральними нормами, це пояснюється найчастіше просто їх незнанням. У реальному житті такого однозначного поділу на добро і зло, позитивне і негативне провести неможливо. До кінця молодшого шкільного віку у дитини вперше проявляється моральний релятивізм, заснований на переконанні в тому, що кожен має право на справедливе і шанобливе ставлення до себе, у кожного є достоїнства і недоліки, причому одна і та ж якість може в конкретних ситуаціях виявитися як тим , так і іншим, і в кожному вчинку людини можна побачити морально виправдане і засуджуване. Цей підхід позначається і в тому, яку літературу тепер воліють діти: їх більше цікавлять твори, в яких герої йдуть по шляху самовиховання і самовдосконалення, здійснюють внутрішню роботу. Праця для молодших школярів в порівнянні з дошкільним періодом переходить на якісно новий рівень. Якісь елементарні, але постійні обов'язки по будинку дитина повинна мати вже з 4-5 років. У домашній праці виховуються акуратність, відповідальність, працьовитість і багато інших корисних якостей. Вона потрібна не тільки для того, щоб дитина допомагала батькам по будинку, але і для успішного навчання. Основні види праці, які виховують та розвивають дитину як особистість, - це обладнання та прибирання будинку, ведення домашнього господарства, участь разом з батьками у вирішенні фінансових питань, в приготуванні їжі, догляд за рослинами і тваринами і т. п. У сільській місцевості це ще й сільськогосподарські роботи. Догляд за власним житлом розвиває у дитини почуття господаря, формує у нього організованість, удосконалює його практичне мислення. У кожної дитини в будинку має бути власне місце для навчальних занять, ігор і відпочинку, в обладнанні якого йому необхідно безпосередньо брати участь. Ініціатива в організації всіх цих дій спочатку належить дорослим, але в міру дорослішання дитини повинна переходити до нього самого. Молодші школярі можуть виконувати свої трудові обов'язки цілком самостійно, тільки у випадках крайньої необхідності звертаючись за допомогою до дорослих. Це необхідна умова для розвитку у дітей самостійності й працьовитості, сенситивним періодом для чого і є молодший шкільний вік. Працьовитість виникає як наслідок систематично повторюваних успіхів при додатку достатніх зусиль і отриманні дитиною заохочення за це, особливо тоді, коли він проявив наполегливість у досягненні своєї мети. Для розвитку працьовитості сприятливою передумовою є ще й те, що навчальна діяльність спочатку представляє для молодших школярів відчутні труднощі, які доводиться долати. Тому дорослому необхідно використовувати добре продуману систему заохочень дитини за успіхи і більше заохочувати ті досягнення, які виявилися для дитини важкими і більше залежали від прикладених ним зусиль, ніж від здібностей. Необхідно також, щоб дитина отримувала задоволення від праці, щоб праця задовольняла важливі для нього потреби. Самостійність у молодшого школяра виховується лише за тієї умови, що дитині доручають самостійно виконувати якісь важливі справи і при цьому довіряють йому. Необхідно вітати всякий прояв дитиною самостійності в справах незалежно від того, чи досяг він фактичного успіху при їх виконанні. Найбільш широкі можливості для формування самостійності надають види праці, пов'язані із самообслуговуванням: приготування їжі, ремонт одягу, виготовлення і ремонт предметів домашнього вжитку і особистого користування. Крім того, участь дітей у прибиранні житла розвиває у них акуратність і охайність. Це не просто базові психогігієнічні навички, але й основа екологічного виховання, формування бережливого ставлення до природи. |
