 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Класифікація та будова хромосом.
Мета заняття: Вивчити принципи класифікації та будови хромосом. Поняття каріотипу. Заповнити відповідні сторінки зошити для практичних занять.
Теоретичні положення. Хромосомні мікроволокна складаються з ДНК і гістонових білків, утворюють молекули дезоксинуклеопротеидов (ДНП). Відповідно до генетичної інформації вони керують процесом синтезу білків в клітині.
Хроматин Генетичний матеріал в інтерфазному ядрі знаходиться у вигляді хроматпинових ниток. Переплітаючись всередині ядра, вони утворюють хроматинову сітку. Кількість хроматинових ниток відповідає диплойдному набору хромосом. Хроматинові нитки - це комплекс ДНК і білків у співвідношенні 1: 1. Організація хроматину. До складу хроматину входять основні (гістонові) і кислі (негістонові), або нейтральні білки. Відомо п'ять різновидів гістонів: Н1, Н2А, Н2В, Н3 і Н4. Поєднуючись між собою, чотири останніх утворюють білкові диски (гістоновий кір), на які накручується ДНК. Така елементарна одиниця будови хроматину називається нуклеосомою (лат. nucleus - ядро, soma - тіло). Гістон Н1 відповідальний за компактну укладку нуклеосомного ланцюга і з'єднує нуклеосоми між собою. Під електронним мікроскопом велика частина хроматину являє собою волокна з дуже маленьким діаметром. Це основна форма упаковування хроматину, загальновідома як хроматинове волокно діаметром 30нм. Хоча молекули ДНК дуже довгі, вони упаковуються за допомогою гістонів у спіраль значно меншої довжини. Нуклеосоми – дископодібні частки діаметром близько 11нм. Гістоновий октамер утворює протеїновий стрижень, навколо якого закручується певний сегмент двониткової ДНК. Нитка ДНК продовжується від нуклеосоми до нуклеосоми, кожна з яких відокремлюється від наступної ділянкою лінкерної ДНК, що являє собою приблизно 60 пар азотистих основ. Лінкерна ДНК і визначена ділянка нуклеосоми складають повну нуклеосому, що містить 200 пар азотистих основ ДНК. У кожній нуклеосомній частці фрагмент подвійної спіралі ДНК, довжиною 146 пар основ, обернутий біля кору, що являє собою гістоновий октамер. Цей білковий кір містить по дві молекули кожного з гістонів Н2А, Н2В, НЗ, Н4. У деконденсованій формі хроматину кожна нуклеосома зв'язана з сусідньою частинкою ниткоподібною ділянкою лінкерної ДНК. Негістонові білки - це велика гетерогенна група протеїнів. Серед них є структурні і регуляторні білки, що беруть участь у регуляції генів, а також деякі ферменти (ДНК-полімерази, РНК-полімерази). Якщо всю ДНК одного ядра клітини людини витягнути, то вона буде довжиною близько 1,5 м. Укласти такий довгий ланцюг у 46 хромосом можна лише завдяки дуже ефективному упаковуванню. При розподілі ядра хроматин ущільнюється в короткі спіральні нитки, що називаються хромосомами. Хромосоми несуть гени (ділянки ДНК), що є одиницями спадкової інформації. Хроматин має такі властивості: 1) високу стабільність структури, що забезпечує сталість геному від покоління до покоління: 2) здатний зв'язувати гістонові та негістонові білки залежно від активності геному; 3) може змінювати структуру в різні періоди клітинного циклу, тобто розгортанням і витягуванням спіралі в інтерфазному ядрі, а потім згортанням у спіраль і вкороченням в ядрі, що ділиться; 4) може існувати у вигляді еу- і гетерохроматину; 5) здатний формувати хромосоми при поділі клітини. Хроматин виконує такі функції: 1) збереження генетичної спадкової інформації у вигляді чіткої послідовності нуклеотидів ДНК, стабілізованої білками і спеціальним упакуванням; 2) перенесення спадкових характеристик від батьків до нащадків за допомогою формування хромосом; 3) забезпечення росту клітин, підтримка їх будови та функцій шляхом керування синтезом структурних білків; 4) контроль метаболізму шляхом регуляції утворення необхідних ферментів; 5) формування ядерець, де утворюються рибосоми. Типи хроматину. У залежності від ступеня конденсації (спіралізації), хроматин поділяють на гетерохроматин і еухроматин. Гетерохроматин сильно ущільнений і генетично неактивний. Здебільшого до 90 % хроматину знаходиться саме в такій формі. На електронно-мікроскопічних фотографіях гетерохроматин виглядає як сильнозабарвлені темні ділянки ядра. Хромосоми здатні до самовідтворення і збереження властивостей протягом всього онтогенезу. Хромосоми — найдосконаліша форма організації спадкових структур. Їм належить ведуча роль в збереженні, передачі і реалізації спадкової інформації. Ці функції хромосоми виконують і різні періоди життєдіяльності і мітотичного циклу клітки. В інтерфазному ядрі вони виконують функції транскрипції (синтезу або переписування)) і реплікації (подвоєння) генетичного матеріалу, тому знаходяться в неконденсованому (не ущільненому) стані, мають вид тонких деспирализованих ниток, що є комплексами ДНК і основних білків - гістонов (ДНП – комплекси). Під час поділу клітини основна функція хромосом — збереження і передача спадкової інформації до дочірніх клітини тому вони знаходяться у компактному (конденсованому) стані, обумовленому тим, що максимально спиралізуються хроматинові нитки. ; Хромосоми вивчають в профазе I мейозу (мейотичні хромосоми), в профазі й метафазі мітозу. Найбільш чітко морфологічні особливості хромосом виявляються в метафазі мітозу, тому підрахунок числа хромосом, визначення їх розмірів, опис і ідентифікацію проводять і цей період. Розміри метафазних хромосом варіюють у досить широких межах: діаметр змінюється від 0,2 до 3 мкм, а довжина — від 0,2 до 50 мкм. Найкрупніші хромосоми у однодольних рослин, найдрібніші — у грибів і водоростей. Р. А. Левитский (1931) встановив єдиний принцип морфологічної будови метафазних хромосом, як би вони не були різні на перший погляд.. Кожна метафазная хромосома складається з двох хроматид, має певну довжину і форму, яка залежить від положення первинної, або центричної перетяжки. В області первинної перетяжки, для якої характерний відносно слабке фарбування хромосомними фарбниками, розташований центромер (кинетохор), до якого прикріпляються що тягнуть нитки мітотического веретена. Місцеположення центромеру специфічно і строго постійно для відповідної хромосоми кожного виду. Він поділяє хромосому на два плечі і тим самим визначають її форму (рис. 13). Якщо центромер розташований строго посередині і плечі мають майже однакову довжину то хромосома є має назву матоцентричної, як що ближче до одного із плеч – субметоцентрична, або акроцентрична – у випадку дуже вкороченого другого плеча.
Рис.13. Морфологічна будова метофазних хромосом. А – основні типу хромосом визначаються за місцем розташування центромери: 1- метацентрична; 2 – субметоцентрична; 3 – акроцентрична; Б – хромосоми жита, які мають вторинні перетяжки: 4 – центромер (первинної перетяжки); 5 – вторинна перетяжка, не пов’язанна з утворенням супутника; 6 – вторинна супутникова перетяжка SAT хромосоми (за Турковим) Ділянка плеча, яка розташовується ближче до центоромери має назву проксимальної, а віддалена – дистальна. Різниця у довжіні пліч різних хромосом може коливатися у великих межах. Відношення довжени великого плеча до довжини меншого називають плечовим індексом і по ньому визначають морфологію хромосоми. Метацентричні хромосоми мають плечовий індекс 1—1,9, субметацентричні — 2—4,9, акроцентричні — 5 і більш. Також окремо визначають так звані телоцентричні хромосоми, у яких плечовий індекс більше 8.
Хромосомний аналіз - це дослідження й аналіз морфології, кількості і структури хромосом. Розміри і форма хромосом. Розміри хромосом варіюють від одного біологічного виду до іншого. Хромосоми різних організмів на стадії метафази мають довжину від 0,1 до 33,0 мкм і товщину від 0,2 до 2,0 мкм. Хромосоми рослин мають більші розміри, ніж хромосоми тварин. Хромосоми різних пар однієї і тієї ж клітини різняться за розміром. Розмір хромосом людини: в середньому 1,5 мкм у товщину і 10,0 мкм у довжину. Форма хромосом визначається за відносним положенням центромери (первинної перетяжки). На підставі цього розрізняють такі форми хромосом: 1) метацентрична - хромосома має Х-подібну форму, при якій центромера знаходиться всередині так, що плечі є рівними за довжиною; 2) субметацентрична - хромосома має Х-форму з центромерою, віддаленою від середньої точки так що її плечі є нерівними за довжиною; 3) аероцентрична - центромера розташована дуже близько до одного з кінців хромосоми, тобто вона має плечі, що суттєво відрізняються за розмірами, маленькі плечі часто мають супутники. Окрім місцеположення центромери, морфологічну будову хромосоми визначає вторинна (акинетическая) перетяжка. Сегмент хромосоми, відокремлений вторинною перетяжкою, З.Г.Навашин (1912) назвав супутником, а хромосоми, що мають його — супутниковими. Розрізняють мікросупутники — дрібні, сферичні утворення, що мають довжину менше ніж діаметр; макросупутники — великі, сферичної або овальної форми, довжина яких перевищує діаметр хромосоми; лінійні — довгі сегменти хромосом, сполучені з нею перетяжкою (нитка супутника); тандемні —• подвійні супутники на одному плечі хромосоми з двома вторинними перетяжками. При ідентифікації хромосом особливо виділяють супутнікові хромосоми і детально описують морфологію супутника. В районі вторинної перетяжки (нитки супутника) утворюється ядерце. Такі хромосоми називаються ядерце утворюючими, або SAT - хромосомами. Вільна кінцева ділянка кожного плеча хромосоми називається тіломерою. Він має своєрідну структурну будову, завдяки якій кінцеві ділянки хромосом не здатні з'єднуватися з іншими хромосомами і їх фрагментами. В ранній профазі мітозу або в профазі першого поділу мейозу по всій довжині хромосом виявляються потовщення — хромомери, число і положення яких специфічно для кожної хромосоми і спадково детерміновано. Соматична клітина кожного виду містить певне число хромосом (табл. 2). В каріотипі однієї диплоидной соматичної клітки (2n) кожна хромосома має подібну собі за розміром і морфологією. Такі хромосоми називаються гомологичными. Таблиця 2 – Каріотипі с.-х. тварин і птиці
Правила хромосом. 1. Специфічність набору хромосом для кожного виду. Рослини і тварини мають сталий набір хромосом у кожній соматичній клітині. Диплоїдний набір хромосом (2п) для людини - 46, для дрозофіли - 8, для коня - 66, шимпанзе - 48, собаки - 78 і т. д. Гаплоїдний набір (п) для людини - 23, дрозофіли - 4 і т. д. Гамети містять тільки одинарний набір хромосом. Число хромосом часто використовується для ідентифікації виду. Як видно з таблиці, число хромосом не залежить від рівня організації виду і не завжди вказує на філогенетичну спорідненість. Однакова кількість хромосом може зустрічатися в далеких один від одного видів і дуже відрізнятися у близьких. Однак істотні відмінності й специфічність виявляються в тому, що кожний вид має у своєму наборі хромосоми певної форми і розмірів. А головне - усі хромосоми мають свій унікальний набір генів, що визначають розвиток особин тільки певного виду. Хромосомний комплекс виду з усіма його особливостями - числом хромосом, формою, наявністю видимих у світловий мікроскоп деталей будови окремих хромосом - називається каріотипом. 2. Парність хромосом. Слід звернути увагу на те, що у всіх наведених у таблиці прикладах число хромосом парне. Це пов'язано з тим, що хромосоми складають пари. Кожна хромосома соматичних клітин має аналогічну собі хромосому. Хромосоми з такої пари мають однаковий розмір, форму і склад генів. Пари хромосом, що мають однакові гени або їх алелі, та контролюють альтернативні ознаки, називаються гомологічними. Гомологічні хромосоми однакові за розміром і формою. У них збігаються розміщення центромер, порядок розташування хромомер і міжхромомерних ділянок та інші елементи будови. Негомологічні хромосоми мають зовсім інші характеристики. Одна гомологічна хромосома надається від одного з батьків (батька), а інша від другого (матері). Генетична інформація, необхідна для розвитку організму, міститься тільки в повному комплекті всіх негомологічних хромосом (тобто в повному диплоїдному наборі хромосом). 3. Індивідуальність окремих пар хромосом. Кожна пара гомологічних хромосом індивідуума відрізняється від іншої пари за розміром, формою і генетичним складом. Наприклад, перша пара хромосом людини (метацентричні, найбільші, мають індивідуальну посмугованість) дуже відрізняється від 22-ї пари (акроцентричні, найменші, мають вторинну перетяжку і супутник). Вони містять різні гени, що визначають розвиток різних ознак. 4. Безперервність хромосом. Це означає, що кожна дочірня хромосома походить від материнської хромосоми. В інтерфазі (S-періоді) відбувається подвоєння ДНК і утворюються дві ідентичні дочірні молекули, що формують хромосому. Така хромосома складається з двох хроматид, що потім потрапляють у різні клітини внаслідок мітозу. У кожному наступному поділі цей цикл повторюється. Це забезпечує стабільність каріотипу організмів впродовж тисячоліть. Таким чином, у послідовних генераціях клітин зберігається постійне число хромосом та їх індивідуальність внаслідок здатності хромосом до точної репродукції при поділі клітини. Отже, не тільки "кожна клітина від клітини", але і "кожна хромосома від хромосоми".
Питання для самоперевірки 1. Які основні положення клітинної теорії? 2. Які організми відносяться до прокаріотів? 3. Перелічіть основні риси будови прокаріотів. 4. Вкажіть основні відмінності між прокаріотами і еукаріотами. 5. В чому полягає суть обміну інформації в системі "середовище - організм"? 6. Опишіть будову та функції органел клітини (апарат Гольджі, цитоплазма, рибосома, мітохондрії, та ін.). 7. Вкажіть які органели клітини мають власну ДНК. 8. Вкажіть органели, що відповідають за збереження, реалізацію та передачу спадкової інформації. 9. Будова ядра. 10. Що таке хромосоми, яка їх будова. 11. Класифікація хромосом. 12. Поняття про каріотип. 13. Поняття про хромосомний індекс. 14. Поняття про гомологічні та не гомологічні хромосоми.
Список рекомендованої літератури 1. Меркурьева Е.К., Абрамов З.В., Бакай А.В., Кочиш И.И. Генетика -М.: Агропромиздат, 1991. - 446 с. 2. Коновалов В.С., Коваленко В.П., Недвига М.М. та ін. Генетика сільськогосподарських тварин. - К.: Урожай. - 1996. - 432. с. 3. Стрельчук С.І., Демидов С.В., Бердишев Г.Д., Голда Д.М. Генетика з основами селекції, - Кіїв: фітосоціоцентр, 2000. – 292с. 4. Иванова О.А. Генетика. – М.: Колос, 1974. – 431с. 5. Ватти К.В., Тихоморова М.М. Руководство к практическим занятиям по генетике. / издание 2-е, исправленное/ - М.: «Просвещение», 1979. – 189с.
Заняття №3. Типи поділу клітин. Мітоз
Мета заняття: Вивчити основні типи поділу клітин тваринних організмів. Розглянути мітотичний цикл та фази поділу клітини. Біологічна сутність мітозу, особливості розподілу спадкового матеріалу. Заповнити відповідні сторінки зошити для практичних занять.
Теоретичні положення
У житті клітини розрізняють життєвий цикл і клітинний цикл. Життєвий цикл значно довший - це період від утворення клітини внаслідок поділу материнської клітини і до наступного поділу або до загибелі клітини. Впродовж життя клітини ростуть, диференціюються, виконують специфічні функції. Клітинний цикл значно коротший. Це власне процес підготовки до поділу (інтерфаза) і сам поділ (мітоз). Тому цей цикл називають ще мітотичним. Така періодизація (на життєвий і мітотичний цикл) досить умовна, оскільки життя клітини - безперервний, неподільний процес. Так, в ембріональний період, коли клітини швидко діляться, життєвий цикл співпадає з клітинним (мітотичним). Після диференціювання клітин, коли кожна з них виконує специфічну функцію, життєвий цикл триваліший від мітотичного. Клітинний цикл складається з інтерфази, мітозу і цитокінезу (рис. 14).Тривалість клітинного циклу в різних організмів різна.
Рис. 14. Клітинний цикл.
Інтерфаза - це підготовка клітини до поділу, на її частку припадає 90 % всього клітинного циклу. На цій стадії відбуваються найбільш активні металічні процеси. Ядро має гомогенний вигляд – воно заповнено тонкою сіткою, яка складається з переметених між собою досить довгих і тонких ниток - хромонем. Ядро відповідної форми, оточене двошаровою ядерною мембраною з порами діаметром близько 40 мкм. В інтерфазному ядрі проходить підготовка до поділу Інтерфазу поділяють на певні періоди: G1 - період, який передує реплікації ДНК; S-період реплікації ДНК; G2 - період з моменту закінчення реплікації до початку мітозу. Тривалість кожного періоду можна визначити, скориставшись методом радіоавтографії. Пресинтетичний період (G1 - від. англ. gap - інтервал) настає зразу за поділом. Тут відбуваються такі біохімічні процеси: синтез макромолекулярних сполук необхідних для побудови хромосом і ахроматинового апарату (ДНК, РНК, гістонів та інших білків), зростає кількість рибосом і мітохондрій, відбувається накопичення енергетичного матеріалу для здійснення структурних перебудов і складних рухів під час поділу. Клітина інтенсивно росте і може виконувати свою функцію. Набір генетичного матеріалу буде 2n. У синтетичному періоді (S) подвоюється ДНК, кожна хромосома внаслідок реплікації створює собі подібну структуру. Проходить синтез РНК і білків, мітотичного апарату і точне подвоєння центріоль. Вони розходяться в різні боки, утворюючи два полюси. Набір генетичного матеріалу складає 2n х 2 = 4n. Далі настає післясинтетичний період (G2) - клітина запасається енергією. Синтезуються білки ахроматинового веретена, йде підготовка до мітозу. Генетичний матеріал складає 2п4с. Після досягнення клітиною певного стану: накопичення білків, подвоєння кількості ДНК та ін. вона готова до поділу - мітозу. Спадкова інформація передається в процесі поділу клітини. Результатом мітотического поділу є 2 клітини, що знов утворюються, та мають однакові каріотип і генетичну інформацію, закодовану в молекулах ДНК – в цьому і є біологічно сутність мітотичного поділу, які відбувається наступним чином: Профаза. На початку профази (рання профаза, рис.15) Клітина має вигляд, як в інтерфазе, лише ядро помітно збільшується в розмірах і в ньому виявляються хромосоми, що мають вид довгих тонких хроматичних ниток; В пізній профазі відбувається спіралізуція хроматинових ниток, внаслідок чого вони набувають форму, властиву хромосомам даного вигляду, стають більш щільними і короткими. В цій фазі можна побачити, що кожна хромосома складається з двох хроматид, спіральний скручених і сполучених центромером. У профазі інтенсивно формується мітотический апарат клітини. Він складається з ниток, кожна з яких є пучком мікротрубочок, утворених макромолекулами фибриллярних білків. Розрізняють два типи ниток: що тягнуть нитки веретена, прикріпляється у мітафазі до центромерів хромосом, і опорні, сполучають полюси клітини.
Рис.15. Схема мітоза
На при кінці профази в кожній хромосомі чітко виявляється центромер (кинетохор), спочатку у вигляді невеликої перетяжки, а потім — у вигляді світло фарбовано ділянки 1. В кінці профази відбувається фрагментація ядерної оболонки і зникнення ядерець. Метафаза. Початком метафази (прометафаза) прийнято вважати період, коли ядерна оболонка повністю фрагментується і хромосоми наближаються до екватору клітини. В метафазі хромосоми розташовуються в одній площині на екваторі клітини, утворюючи так звану метафазну (екваторіальну) пластинку; Центромер кожної хромосоми, скріпляючий обидві хроматиди, розташовується строго в площині екватору клітини, а плечі хромосом бувають витягнутими більш менш паралельно ниткам веретена. У метафазі добре виявляється форма і будова кожній хромосоми. Закінчується формування мітотического апарату і здійснюється прикріплення ниток, що тягнуться, до центромерам. В кінці мітафази відбувається одночасний розподіл центромер всіх хромосом даної клітки. Анафаза. Зразу ж після розподілу центромер хроматиди відділяються (відштовхуються) одна від одної і розходяться до протилежних полюсів клітини. Все хроматиди почінають рухатися до полюсів одночасно і досить швидко. Велику роль в орієнтованому русі хроматид грають центромери. Якщо хроматида із якоїсь причини втратила центромер, вона втрачає здібність орієнтованого переміщення до полюса і порушує картину нормального перебігу анафази. Фрагмент такий хроматиди може зберегатися в клітині лише в тому випадку, якщо він приєднається до іншої хроматиди, має центромер. У анафазі хроматиди називають сестринськими хромосомами. Рух сестринських хромосом в анафазі відбувається при взаємодії двох процесів: скорочення і подовження опорних ниток мітотического веретена. Закінчується анафаза, коли сестринські хромосоми досягнуть полюсів клітини. Телофаза. На початку телофази закінчується рух сестринських хромосом, і вони концентруються на полюсах клітини у вигляді компактних утворень. Хромосоми диспирализуются і втрачають видиму індивідуальність. Утворюється ядро, оточене оболонкою, відновлюються ядерця в тій же кількості, в якому вони були в ядрі початкової материнської клітини, закладається клітинна оболонка. Одночасно з формуванням дочірніх ядер в телофазі відбувається розділення всього вмісту початкової материнської клітки і утворення двох дочірніх кліток (цитокинез). Процес формування двох нових дочірніх кліток називається цитокинезом. Таким чином, дочірні клітини, що виникли в результаті мітозу, містять ту ж спадкову інформацію, що й початкова материнська, але по кількості цитоплазми і органел вони можуть мати істотні відмінності. Після цитокинезу клітина може вступити в наступний мітотичний цикл або перейти в стан диференціації. Інтенсивність поділу клітин певної тканини отримало назву Мітотична активність., вона залежить від сукупності великої кількості факторів. Показником мітотичної активності є Мітотичний індекс (МІ). Його визначають як співвідношення кількості клітин, що знаходяться в мітозі (М) до загалдьбної кількості клітин на даній ділянці тканини (N), виражене у відсотках у промілі (0/00). МІ = (М / N)*100 Біологічне значення мітозу. Мітоз — найбільш поширений спосіб репродукції клітин тварин. Це основа росту і вегетативного розмноження всіх еукаріотів - організмів, які мають ядро. Основна його роль полягає у точному відтворенні клітин, забезпеченні рівномірного розподілу хромосом материнської клітини між виникаючими з неї двома дочірніми клітинами і підтриманні сталості числа і форми хромосом у всіх клітинах тварини. Мітоз сприяє росту організму в ембріональному і постембріональному періодах, копіюванню генетичної інформації і утворенню генетично рівноцінних клітин. Тому організми, які розмножуються вегетативно (гриби, водорості, найпростіші, багато рослин) утворюють велику кількість ідентичних особин, або клонів. Клонування можливе в деяких багатоклітинних, здатних відновлювати цілий організм із частини тіла: кишковопорожнинних, червів. Клонування хребетних відбувається тільки на ранніх стадіях ембріогенезу. Так, у тварин і людини утворюються монозиготні близнюки з однієї заплідненої яйцеклітини внаслідок її мітотичного розділення. За рахунок мітозу всі функціонально застарілі клітини організму замінюються новими. Цей поділ лежить в основі процесу регенерації - відновлення втрачених тканин. Амітоз.Амітоз відбувається шляхом поділу ядра, а згодом і цитоплазми. Під час амітозу ядерце видовжується, перешнуровується, а потім витягується і ядро. У деяких випадках в ядрі виникає перегородка, що ділить його на дві частини. Поділ ядра іноді супроводжується поділом цитоплазми. Розрізняють кілька форм амітозу: рівномірний, коли утворюється два рівних ядра; нерівномірний, коли утворюються нерівні ядра; фрагментація, коли ядро розпадається на багато дрібних ядер однакової або різної величини. Таким чином, амітоз - це поділ, що відбувається без спіралізації хромосом і без утворення веретена поділу. Чи відбувається попередній синтез ДНК перед початком амітозу і як вона розподіляється між дочірніми ядрами - невідомо. Іноді при поділі певних клітин мітоз чергується з амітозом.
Питання для самоперевірки 1. Визначення мітозу та мітотичного циклу. 2. Етапи та періоди мітотичного циклу. 3. В який період інтерфази відбувається подвоєння хромосом. 4. В яку фазу мітозу завершується формування мітотичного апарату. 5. В якій фазу мітозу відбувається поділ центромер? 6. Яка кількість хромосом містіться у кожній дочірній клітині, у порівнянні із материнською? 7. В яку фазу мітозу хромосоми складаються і з двох хроматид. 8. В яку фазу мітозу завершується диспералізація дочірніх хромосом? 9. В яку фазу мітозу хроматини розходяться до полюсів клітини? 10. Як називається фаза мітозу, коли відбувається розподіл цитоплазми та органел між дочірніми клітинами? 11. В яку фазу мітозу хромосоми мають читку бідову та добре спостерігаються при мікроскопічному дослідженні? 12. В яку фазу мітозу відбувається формування клітинної оболонки дочірніх клітин? 13. В яку фазу мітозу хромосомі рухаються до полюсів клітини? 14. В яку фазу мітозу формується веретено поділу? 15. В яку фазу мітозу ядерна оболонка руйнується і ядерця зникають? 16. Що таке мето фазна пластина? 17. В чому генетична сутність мітозу.
Список рекомендованої літератури 6. Меркурьева Е.К., Абрамов З.В., Бакай А.В., Кочиш И.И. Генетика -М.: Агропромиздат, 1991. - 446 с. 7. Коновалов В.С., Коваленко В.П., Недвига М.М. та ін. Генетика сільськогосподарських тварин. - К.: Урожай. - 1996. - 432. с. 8. Стрельчук С.І., Демидов С.В., Бердишев Г.Д., Голда Д.М. Генетика з основами селекції, - Кіїв: фітосоціоцентр, 2000. – 292с. 9. Иванова О.А. Генетика. – М.: Колос, 1974. – 431с. 10. Ватти К.В., Тихоморова М.М. Руководство к практическим занятиям по генетике. / издание 2-е, исправленное/ - М.: «Просвещение», 1979. – 189с. Заняття №4. |
