ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Об’єкт дослідження українознавства. Предмет та завдання навчального курсу «Українознавство».

Білет 3.

Українознавство є системою наукових інтегративних знань про Україну, свiтове українство як цілісність, як геополітичну реальність. Сама ж Україна й українство є органiчними частками вселюдства (планети Земля, всесвiтньої цивiлiзацiї i культури), тому і українознавство постає важливим складником знань про всесвiтнє людське суспiльство.

Предметом українознавчих досліджень є феномен українства, закономірності, досвід і уроки його етно*, націо*, державотворення, матеріального й духовного життя, формування і розвитку етнічної території (України).

Фiлософсько-гуманiстичними основами українознавства є визнання: свiт – єдиний, цiлiсний, повний лише у своїй рiзноманiтностi, в тому числі людей (народiв), що складають вселюдство; кожна людина, нацiя, мова, культура має природне, рівне право на життя й повну самореалiзацiю; тiльки у взаємодiї з iншими людьми кожна людина, кожен народ, його мова, культура можуть виявити всю повноту своєї індивідуально-вселюдської сутностi; посягання на природне право кожної людини, нацiї, мови, культури, на їхню самобутнiсть i волю є злочином перед вселюдством; шляхом до повної реалiзацiї сутностi, покликання людини i людства є пiзнання як синтез самопiзнання i самотворчостi.

Важливість цієї навчальної дисципліни у підготовці фахівців із вищою освітою полягає в тому, щоукраїнознавство – це шлях до самопiзнання й самотворення українства, здiйснення ним своєїiсторичної місiї. Воно органiчно поєднує (синтезує) процеси пізнання, виховання й навчання, народної і академічної вітчизняної педагогiки, вiтчизняного i зарубiжного досвiду, органічно переростає в українолюбство та українотворення.

Методологiчні засади українознавства визначаються його принципами: системності, історизму,науковості та інтегративності знань; методами: аналiзу й синтезу; поєднання вiтчизняного й зарубiжного досвiду; iндукцiї і дедукцiї; єдностi професiоналiзму й патрiотизму, знання i любовi; постiйного спiввiднесення матерiалiв (досвiду) рiзних концентрiв українознавства. Фундаментом українознавства є цілісна система знань з археології та етнології, фольклористики і лінгвістики, антропології й демографії, людино-, суспільство- й природознавства, релігієзнавства, історії, філософії, культурології та інших наук. Українознавство включає в себе крає*, країно*, природо*, суспiльство, людино*, народознавство, але не як окремi предмети, а як елементи унiверсальної цiлiсностi.

Унiверсальна цiлiснiсть “України” й “українства” розкривається шляхом взаємопов’язаного еволюцiйно-синхронного й дiахронного розгляду концентрiв: Україна – етнос; Україна – природа, екологiя; Україна – мова; Україна – нація і держава; Україна – культура (матерiальна, гуманітарно*духовна:релiгiя, фiлософiя, мистецтво, освiта, наука; право; валеологiя; вiйсько); Україна в мiжнародних вiдносинах; Україна – ментальнiсть, доля; Україна – iсторична мiсiя.

2. Свято Івана Купала у літній календарно-обрядовій системі:

Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супро воджувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв'язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом): Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу: «Коло Мареночки- Купало, Грає сонечко на Івана!», «Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною». Подекуди зустрічаються пісні-замовляння до Марени: «Ой, Марено, чорна гадино, З'їла місяць, з'їла сонце... їсть зірки й дрібненькі дітки...» Тому на деяких територіях існував обряд «топити Марену», що символізував перемогу над дощовою хмарою під час жнив, які наближалися. Значну групу купальських пісень складають твори закликального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір'я і стосуються християн, які не підтримували поганських звичаїв)

Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також - дівочості, долі. Він є обов'язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь

Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері - навколо ритуального вогнища, що має «горіти високо», символізуючи з'єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум'я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою:

Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався - собітковими. Згодом обряд перестибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину «шукати цвіт папороті».На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це було пов'язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, - купання молоді у воді - і вважався обрядом очищення після оргій. Тому тут вода, як у всій календарній обрядовості, є обов'язковим архетипом. У цьому виявляється зв'язок купальських пісень не лише із жанрами весняного та літнього циклів, а й з колядками та щедрівками, у яких нерідко зустрічаються мотиви знесення дівочого вінка у річку, перехоплення молодцями дівчини-перевізнички, переведення через потік тощо. Як у всій давньослов'янській ліриці, вода у купальських звичаях та піснях є символом парування, вінчання (очевидно, етимологічно від «вінок»): купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних - батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати.