ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | Представництво за довіреністю Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Довіреність являє собою документ, що визначає обсяг і зміст повноважень, даних особою яку представляють своєму представнику. Довіреність призначається для третіх осіб, які по її тексту судять, якими повноваженнями володіє представник; для самого ж повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане чи те, що підлягає передачі за змістом правочину, не породжує. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Для самого ж повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, отримане або таке, що має бути переданим за правочинами з іншими особами, не породжує. З іншого боку, довіреність визначається як односторонній правочин, оскільки в ній висловлюється воля тільки однієї особи – довірителя. Видача довіреності, як вчинення одностороннього правочину, і порядок її посвідчення визначаються загальним правилам Цивільного кодексу України, які стосуються правочинів взагалі, і довіреності, зокрема. Основні правила оформлення довіреності викладені в ст. 58 Закону України «Про нотаріат», і Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Оскільки довіреність є одностороннім правочином, то її чинність не ставиться в залежність від одержання згоди на її видачу (отримання) з боку представника. Повноваження виникають незалежно від згоди останнього. Інша справа, що здійснення повноваженнь залежить від представника, тому що він сам вирішує, чи використовувати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), або відмовитися від неї. В довіреності встановлюються характер і межі повноваження, яке надається довірителем повіреному. В залежності від обсягу повноважень довіреності можна розділити на такі види: - для здійснення однієї дії (разова); - для здійснення одноразових дій протягом визначеного строку; - для здійснення різних дій протягом визначеного строку. Прикладом разової довіреності може бути довіреність на підписання статутних документів товариства з обмеженою відповідальністю, де довіритель виступає засновником. За цією довіреністю довірена особа має вчинити усього одну дію: підписати статутні документи замість учасника, що не зміг особисто прибути на таке підписання. І хоча при цьому довіреній особі можуть бути надані повноваження погодити умови участі цього засновником у конкретному товаристві, розмір статутного внеску тощо, повноваження припиняються в зв'язку з виконанням цієї довіреності – підписанням статутних документів. Одноразова довіреність уповноважує представника на здійснення будь-якої однієї дії (отримати заробітну плату, прийняти товар від постачальника тощо). Спеціальна довіреність надає повноваження на вчинення однорідних юридичних дій чи правочинів визначеного характеру. Якщо особа, яку представляють, має на увазі здійснення якого-небудь одного правочину чи юридичної дії, то спеціальна довіреність в цьому випадку буде називатися разовою довіреністю (часто її виділяють у самостійний вид довіреності). Такі довіреності видаються, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді, господарському суді тощо. Спеціальна довіреність видається представникові для здійснення будь-яких однорідних дій протягом певного часу. Наприклад, спеціальна довіреність видається представникові торгівельної організації на отримання товару від постачальника, вантажу від органів залізничного транспорту тощо на протязі місяця. Спеціальна довіреність видається також юрисконсульту на ведення справ у суді, господарському суді. Прикладом довіреності, що видається для здійснення однорідних дій протягом визначеного строку може бути довіреність на розпорядження відкритим у банку рахунком. Ця довіреність має ціллю періодичне одержання коштів: частини грошового внеску, відсотків від нього тощо, яке є одноразовим виконанням однорідних дій протягом визначеного, зазначеного у довіреності, строку. Загальна довіреність містить повноваження представника на здійснення різних дій, пов’язаних з управлінням майном довірителя на протязі певного часу. Прикладом такої довіреності може служити довіреність, яка видається заводом-виробником фірмі-посереднику для укладання правочинів в певному регіоні і других необхідних дій. Інтереси однієї особи на підставі довіреності можуть також представляти кілька осіб. Це можливо, якщо повноваження, передані цим документом, є однорідними. Наприклад, власник автомобіля надає право керування своїм автомобілем одночасно кільком особам. Довіреність може бути видана й кількома особами на ім'я декількох осіб. Наприклад, акціонери відкритого акціонерного товариства надають за довіреністю право розпоряджатися акціями, що їм належать, декільком особам, які мають досвід роботи на ринку цінних паперів. Стаття 240 ЦК України встановлює, що не допускається укладення через представника правочинів, які за своїм характером можуть бути укладені тільки особисто. Стосовно випадків видачі довіреності, це означає, що нотаріус не має права засвідчити довіреність на представництво по укладенню правочинв і вчиненню дій, які громадянин може здійснювати лише особисто. Тому не може бути видана і засвідчена довіреність на посвідчення заповіту, укладення шлюбу, на одержання паспорта, оскільки чинним законодавством передбачається особисте вчинення цих дій. Дата видачі довіреності є її обов'язковою умовою - в іншому разі вона є недійсною. Приступити до вчинення передбачених довіреністю дій представник може одразу після її отримання. Спеціальної згоди на початок дії від того, кого представляють, закон не вимагає. Це пов’язано з тим, що довіреність, як зазначалося вище, є правочином одностороннім. Прийняття довіреності і виконання дій, які в ній передбачені, призводять до виникнення певних прав і обов’язків між представником і тим, кого представляють. Так, представник повинен особисто здійснювати ті дії, на які він одержав повноваження. Поряд з цим, він має право відступити від зазначеного обов’язку (ч.1 ст. 240 ЦК України). Права і обов’язки представника і того, кого представляють за довіреністю, можуть входити як складова частина у деякі цивільно-правові договори (доручення, експедиції тощо), а також у трудові договори. В цьому випадку представник може здійснювати права того, кого представляє, маючи повноваження не в формі довіреності, а у вигляді частини договору. Діяльність представника припиняється виконанням дій, передбачених у одноразовій довіреності. Повноваження представника за загальною (генеральною) чи спеціальною довіреністю припиняються також закінчення строку довіреності; скасуванням довіреності, відмовою представника від довіреності (відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю), припиненням юридичної особи, яка видала довіреність або якій вона видана, а також у разі смерті, оголошенні померлою, визнанні безвісно відсутньою чи обмеження цивільної дієздатності особи, яка видала довіреність або особи якій видана довіреність (ч.1 ст. 248 ЦК України). У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність. У простій письмовій формі можуть бути видані довіреності на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних із трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів і винахідників, пенсій, посібників і стипендій, грошей з ощадних банків, а також на одержання кореспонденції, у тому числі грошової і посилкової. Такі довіреності можуть бути засвідчені організацією, у якій довіритель працює чи вчиться, посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245 ЦК України). Передоручення Однією з ознак повноваження є його особистий характер: представник, керуючись принципом добровільності прийняття на себе певних повноважень від довірителя, повинен особисто здійснювати дії, на які він має право в силу наданих йому повноважень. У тих випадках, коли право на передоручення міститься у змісті повноваження, передоручення являє собою часткову реалізацію повноваження його носієм. ЦК України встановлює обов’язок представника вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Разом з тим, він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Можливість передоручення може бути передбачена не тільки в самому доручені (або в довіреності). Дозвіл може бути надано в іншій формі (у листі, телеграмі), або якщо представник вдається до передоручення через обставини, що склалися, з метою захисту інтересів особи, яку він представляє, не маючи можливості запросити його згоди. Довіреність, за якою повноваження передаються іншій особі, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передбачених ч. 4 ст. 245 ЦК України (основна довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання). Ця нотаріальна дія передбачена ст. 58 Закону України “Про нотаріат”, п. п. 152- 154 Інструкції про порядок про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004. .Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності. Процес здійснення цієї нотаріальної дії нотаріус починає з огляду наданого йому оригіналу основної довіреності, у якій застережене право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Подача оригіналу основної довіреності є обов'язковою, оскільки передоручення можна здійснити лише з додержанням усіх формальних вимог. Це, зокрема, пояснюється тим, що довіреність, яка на прохання представника іншої особи оформляється нотаріусом у порядку передоручення, не повинна містити в собі більше повноважень, ніж основна довіреність. При посвідченні довіреності в порядку передоручення нотаріус роз'яснює представнику довірителя вимоги статті 240 Цивільного кодексу України. У довіреності, виданій у порядку передоручення, не допускається передавання повіреній особі права на передоручення. Строк дії довіреності, виданої за передорученням, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. У довіреності, виданій у порядку передоручення, мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім'я, по батькові і місце проживання особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їх службове становище. Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можуть бути передані телеграфом. Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки. На основній довіреності робиться відмітка про передоручення. Копія основної довіреності додається до примірника довіреності, що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса. При наступному посвідченні довіреності, виданої за передорученням у тій самій державній нотаріальній конторі чи тим самим приватним нотаріусом, копія основної довіреності не залишається. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). (ч. 2 ст. 240 Цивільного кодексу України). Це правило закріплене в інтересах, особи, яку представляють, тому що у випадку незгоди з передорученням особи, яку представляють, вона може в будь-який момент скасувати доручення (довіреність). Таким чином, як підстава виникнення повноваження замісника, передоручення одночасно є підставою виникнення інформаційного правовідношення між довірителем і першим (головним) представником. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. При виконанні цієї вимоги представник відповідає лише за вибір замісника. Відповідальність представника за вибір замісника – це відповідальність за можливий збиток, який фактично може бути заподіяний довірителю в зв'язку з тим, що новий представник може виявитися за тими чи іншими підставами (наприклад, відсутність необхідних знань, досвіду тощо) непридатним для належного виконання повноважень. Однак, якщо довіритель указав представнику конкретну особу, стосовно якої він допускає передоручення, то вибір тут робить довіритель, а не представник. Тому останній не може нести відповідальність за вибір нового представника. Відповідальність за вибір замісника настає при наявності вини представника у неналежному виборі, тобто, за умови, що він знав чи повинний був знати про непридатність замісника. При вирішенні питання про те, чи правильно зроблений вибір замісника, варто виходити з вимог, що звичайно пред'являються до представника, і особливостей змісту повноважень. Так, вибір вважається неналежним, якщо повноваження передорученні неповнолітньому, якщо вчинення правочину щодо нерухомості, що передбачає її попередній огляд і оцінку, передоручено особі, що немає необхідних знань у цій галузі, тоді як представник був обраний довірителем з врахуванням того, що він за фахом є будівельник, або здійснює професійно оціночну діяльність. Разом з тим, виникає питання: у чому причина встановлення більш суворої відповідальності представника в тому випадку, якщо він не повідомить довірителю про передоручення і якість замісника (ч. 2ст. 240 ЦК України), і яке призначення права довірителя на відвід замісника. Очевидно, зміст відповідальності представника за дії замісника як за свої власні, лежить у тому, що не сповіщений про передоручення довіритель не міг судити про придатність замісника і скористатися своїм правом на відвід у випадку, якщо відомості про ті чи інші якості замісника можуть, на його думку, вплинути на належне здійснення повноважень. Звідси випливає зворотний висновок: довіритель, який був попереджений про ті чи інші якості замісника, що стали в майбутньому причиною збиткового здійснення повноважень, і не скористався своїм правом на відвід, не вправі посилатися на неправильний вибір – вимогу про відшкодування збитку ним може бути пред'явлено лише до замісника. Таким чином, відповідальність представника за вибір замісника може мати місце лише протягом строку, необхідного для того, щоб довіритель зміг скористатися своїм правом на відвід, а також у випадках, якщо довіритель не був сповіщений про ті чи інші якості замісника, що свідчили про його непридатність і виявилися причиною виникнення збитків у довірителя, або якщо послане представником повідомлення не було отримане довірителем. Встановлення відповідальності представника за вибір замісника передбачає право не тільки довірителя, але і представника в будь-який момент відкликати замісника, якщо його непридатність виявиться після здійснення передоручення чи представник сам вирішить здійснити повноваження. Якщо довіритель був сповіщений про передоручення, представник повинний повідомити його про цьому і про скасування передоручення. При цьому відповідальність за винні дії замісника може бути покладена на представника лише при наявності двох умов: 1) якщо у представника була реальна можливість повідомити довірителя (вона може бути відсутньою, наприклад, у зв'язку з перебуванням довірителя у відрядженні за кордон, геологічній експедиції тощо); 2) якщо буде доведено, що будучи сповіщеним про передоручення, довіритель скасував би передоручення чи проконтролював виникнення збитків (наприклад, представник не знав про те, що замісник – особа, обмежена в дієздатності в силу ст. 36 ЦКУкраїни, у зв'язку з чим великою є небезпека зловживання ним повноваженнями, а довіритель був сповіщений про це). Необхідність врахування другої умови слідує з самого призначення повідомлення – надання довірителю можливості відкликати замісника, якщо викликає сумнів його придатність. Було б неправильним покладати на представника відповідальність за усі винні дії замісника тільки в силу такої формальної підстави, як неповідомлення довірителя, якщо збитки останнього не знаходяться в причинному зв'язку з неповідомленням про передоручення, тобто відсутня одна з необхідних умов відповідальності. За наявності таких обставин відповідальність несе сам замісник як представник довірителя. Відповідальність за винні, а також невинні дії нового представника, що спричинили збитки довірителю, головний представник несе лише у випадку, якщо передоручення було здійснено при відсутності права на передоручення. Замісник тут не стає представником довірителя, а виступає як особа, на яку представник поклав виконання, порушивши обов'язок здійснювати повноваження особисто. Відповідальність основного представника, який не повідомив довірителя про передоручення, може наставати і тоді, коли вибір зроблено правильно, у діях нового представника немає провини, але неповідомлення стало причиною виникнення збитків у довірителя. Викладене призводить до висновку, що відповідальність представника за вибір замісника і неповідомлення довірителя про передоручення, настає за умови, що збитки довірителя знаходяться у причинному зв'язку з винним неправильним вибором чи винним неповідомленням про передоручення і заміну представника іншою особою. Надаючи представнику право на здійснення певних дій від її імені, дієздатна особа, яку представляють, цим самим не позбавляє себе можливості особисто здійснювати ці дії чи довірити їхнє здійснення іншому представнику, тому що мета представництва - розвиток сфери діяльності особи, а не звуження його правоздатності і дієздатності. У деяких випадках передоручення може виникнути ситуація, коли повноваження одночасно існують у двох осіб (головного представника і замісника). У зв'язку з цим виникає питання про наслідки їхнього одночасного здійснення, тобто про наслідки укладення правочину фактично двома представниками стосовно того самого майна чи тих самих прав. У багатьох випадках дублювання представником дій довірителя (чи навпаки), так само як і дублювання дій одного представника іншим, є неможливим (наприклад, при передачі індивідуально-визначених речей, документів, одержанні заробітної плати, поштової кореспонденції тощо). В інших випадках можлива ситуація, коли представник і довіритель або головний представник і замісник, діючи самостійно, укладають правочини – дублі: а) з тією самою третьою особою; б) з різними особами. У першому випадку третя особа не може не розуміти неможливості виконання однієї з цих правочинів (чи, у всякому разі, небажаності її для довірителя) і можливого заподіяння шкоди довірителю його укладенням, тобто при укладенні правочину діє вино. Тому довірителю варто надати право вирішувати питання про те, яка з угод підлягає виконанню. Другий правочин визнається недійсним як укладений під впливом істотної помилки (ст. 56 ЦК України) чи обману (ст. 58 ЦК України) – у залежності від форми вини третьої особи. Але виникає також питання: як слід розуміти ситуацію, якщо правочини-дублі укладаються стосовно однієї і тієї ж індивідуальної речі з різними особами? При цьому, як здається, довіритель, зобов'язаний враховувати можливість укладення правочинів-дублів і тому повинний здійснювати контроль за діями представника (у той час як треті особи не мають можливості здійснити такий контроль), несе тягар відшкодування збитків, які виникли у третьої особи в силу нездійсненності укладеного з ним правочину. Навпаки, якщо третя особа при укладенні правочину знала чи мусила знати про те, що стосовно цієї речі вже укладений аналогічний правочин, вона зобов'язана відшкодувати довірителю збитки, що виникли у зв'язку з неможливістю виконання одного з укладених правочинів. Якщо представник і третя особа при укладенні правочину спеціально його дублює (як безпосередньо, так і через замісника), то такий правочин слід визнати недійсним, як укладий в силу злого наміру між представником і третьою особою (ст. 57 ЦК України). Більш складним є випадок, коли довіритель і представник (чи представник і замісник) укладають той самий правочин, що не пов'язаний з передачею індивідуальної речі, з різними особами, які діють сумлінно при укладенні правочину. У результаті у довірителя виникають ті самі права й обов'язки стосовно різних третіх осіб, з якими укладені правочини. У багатьох випадках фактично може бути виконано одне з зобов'язань (наприклад, при укладенні кількох договорів на ремонт однієї і тієї ж речі тощо). В інших випадках довіритель фактично може виконати обидва зобов'язання (наприклад, при купівлі двох аналогічний речей у різних осіб), але навряд чи варто примушувати його до цього. Адже воля довірителя не була спрямованою на виникнення двох аналогічних зобов'язань, а виконання обох може привести до заподіяння шкоди інтересам довірителя. Питання про те, який з декількох дублюючих однин одного правочинів, укладених з різними особами, не пов'язаних з передачею індивідуальної речі, підлягає виконанню, у загальному виді не одержало рішення в законі. Віддавати перевагу варто тому правочину, що до моменту виникнення суперечки є виконаним ( цілком або у частині). Якщо ж жодний з правочинів не виконаний, то виконанню підлягає правочин, укладений раніше. Інтереси третіх осіб, правочини з якими не підлягають виконанню, охороняються тим, що вони одержують право вимагати від довірителя відшкодування збитків, пов'язаних з невиконанням укладених з ними правочинів. Вина довірителя полягає тут у відсутності належної дбайливості і передбачливості, у порушенні обов'язку враховувати можливість дублювання правочину і попереджати таке дублювання. |