ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Співвідношення соціального і біологічного у особі злочинця

Однією з корінних проблем вивчення особи злочинця є проблема співвідношення соціального і біологічного. Вона має принципове практичне і правове значення. Від її рішення багато в чому залежать пояснення причин злочинності і визначення головних напрямів боротьби з нею.

Вітчизняні кримінологи виходили і виходять з того, що злочинність, як і конкретні злочини, в будь-якому суспільстві має соціальний характер, соціально обумовлена. Це зовсім не означає ігнорування біологічних чинників, проте вони можуть носити лише характер умови, сприяючої злочинній поведінці, але не його причини.

Деякі учені на підтвердження того, що біологічні чинники можуть самі по собі приводити до злочинної поведінки, що схильність до цієї поведінки може передаватися по спадку, наводять дані про те, що в загальній масі злочинців немало осіб з розладами психічної діяльності.

Дійсно, як показують дослідження, серед злочинців, що особливо скоюють насильницькі злочини, високий питому вагу людей, що мають різні психічні відхилення. Такі науки як психологія, психофізіологія, психіатрія, а також деякі дані кримінологій дають підставу вважати, що ослаблення або спотворення психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню і розвитку таких рис вдачі, як дратівливість, агресивність, жорстокість, і, разом з тим веде до зниження вольових процесів, підвищення навіюваності, ослаблення стримуючих контрольних механізмів. Ці риси перешкоджають нормальному розвитку особи, приводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності і взагалі трудитися, що підвищує вірогідність здійснення протиправних дій і ведення антигромадського способу життя.

Проте це зовсім не означає, що аномалії психіки є причиною скоєння злочинів.

По-перше, серед всієї маси злочинців суб'єкти з такими аномаліями не складають більшості.

По-друге, навіть наявність психічних аномалій у конкретної особи далеко не завжди свідчить про те, що вони зіграли криміногенну роль в його протиправній поведінці.

По-третє, як доведено багатьма емпіричними дослідженнями, не сама аномалія психіки зумовлює скоєння злочину, а то виховання, ті несприятливі умови формування індивіда, які породили його криміногенні особові риси. Зрозуміло, аномалії можуть сприяти їх виникненню і розвитку, як і самої протиправної поведінки, але лише як умова, що не визначає цю поведінку в цілому.

Констатація якоїсь психічної аномалії (наприклад, психопатії, олігофренії в ступені дебільності, органічної поразки центральної нервової системи і т.д.) зовсім не пояснює, чому дана людина скоїла злочин. А ось мотивація, внутрішні причини злочинної поведінки, якраз і не представлені в медичному діагнозі, який лише визначає наявність того або іншого розладу, його ступінь, тяжкість і т.д. Тому зрозуміти суб'єктивні причини злочини, представлені в мотиві, можна лише шляхом психологічного вивчення особи.

Як встановлено, психопатія, наприклад, є одним з чинників, сприяючих здійсненню насильницьких злочинів. В той же час давно відомо, що психопати успішно трудяться на благо суспільства і виконують багато інших обов'язків. Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальна зовнішність особи, сформована суспільством.

Кримінологами робилися спроби виявити значення біологічних чинників в особі злочинця шляхом вивчення близнят. Це вивчення було орієнтовано на єдиний генетичний початок і напрямлено на з'ясування ступеня збігу у близнят інших, зокрема ознак, кримінологій. Проте це не може служити доказом біологічного походження злочинів. Злочинна поведінка близнят може пояснюватися як схожим середовищем формування особи, так і схожими психофізіологічними особливостями вивчених осіб. До того ж близнят серед населення не дуже багато, а серед злочинців, практично одиниці, що не дозволяє зробити які-небудь однозначні висновки.

У плані співвідношення біологічного і соціального увагу кримінологів привертали особи, що володіють хромосомними аномаліями, тобто відхиленнями від нормальної будови і кількості хромосом в спадкових (статевих) клітках. У 60-х роках була висловлена думка про те, що саме хромосомні аномалії можуть бути пов'язані із злочинною поведінкою (наприклад, надмірна агресивність у чоловіків або нез'ясовна жорстокість у жінок). Проте і в цій області не здобуто достовірних даних. Недосконалість методик дослідження, мале число спостережень в кожному з них - все це привело до розбіжностей в оцінках різних учених. По суті, дослідження хромосомних аномалій встановили зв'язок цих аномалій не стільки із злочинністю, скільки з психічними захворюваннями.

Висновки

Нині в зв'язку з гострими соціальними і міжнаціональними конфліктами, економічним розвалом, політичною боротьбою за владу багато проблем злочинності загострилися.

Наука кримінологія дає розуміння злочинності, розуміння того, що суспільство може зробити в боротьбі з ній, якими засобами і методами воно зобов'язано користуватися з урахуванням стану, характеру, структури злочинності, які міри в боротьбі зі злочинністю первинні, яке місце правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Кримінологія - одна з небагатьох наук юридичного профілю, яка має якісно різноманітний інструментарій для дослідження соціально-правових явищ. Такий інструментарій практично відсутній у науці кримінального права, покликаній вирішувати теоретичні і прикладні завдання удосконалення кримінального законодавства.

Історія кримінології радянського періоду рясніє прикладами витрат на запобігання злочинності, що набагато перевищують відвернуті потенційні збитки.

Сьогодні навряд чи хто відважиться заперечувати парадигму про такі першовизначальні макрофактори, що генерують злочинність, як неадекватний ідеалу політичний і економічний устрій суспільства, його нестабільність, соціальне розшарування, безробіття, матеріальне та духовне неблагополуччя значної частини населення, недоліки виховання, ідеологічну криза науки про перебудову суспільства, або зводиться до прогнозування злочинності з урахуванням стану і тенденцій розвитку соціуму.

Власне, кожна епоха формує свій соціальний тип людини зі своєю системою цінностей, між особистих стосунків, адаптаційних механізмів. Еволюція суспільства дійсно узгоджується з певними закономірностями. Кожній історичній епосі притаманні свої досягнення, що супроводжуються вражаючими їх пороками. Однак, результативність боротьби зі злочинністю неправомірно ставити у пряму залежність тільки від ліквідації пороків суспільства.

Магістральний шлях боротьби зі злочинністю – у створенні такої “траєкторії розвитку” при якій виключається саме “зіткнення” зі злочинністю. Але змінювати закономірності розвитку суспільства, - завдання досить складне. Впливати ж на динаміку і структуру злочинності можливо. Особливо актуалізується це завдання у перехідний, період у якому знаходиться сьогодні Україна.