ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Короткострокова і довгострокова рівноваги монопольного ринку у контексті максимізації прибутку

1 234 5

Вирішення завдання максимізації прибутку фірми-монополіста розв’язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Першочерговою в процесі прийняття фірмою такого економічного рішення є оцінка характеристик ринкового попиту і своїх витрат виробництва. Маючи такі відомості, монополіст визначається стосовно обсягів виробництва. Ціна за одиницю продукції встановлюється монополістом в залежності від характеру ринкового попиту. Це означає, що на ринку чистої монополії підприємство при заданих функціях попиту та витрат може визначити умови прибутку, обираючи обсяг випуску та ціну.

Побудова аналітичної моделі функції максимізації прибутку зводиться до визначення її параметрів за змінного обсягу випуску.

Прибуток фірми-монополіста утворюється як різниця між сукупним доходом від продажу продукції та її вартістю для виробника

(10.5)

Згідно з необхідною умовою максимуму функції, знайдемо обсяг Q, для якого перша похідна функції дорівнює нулю:

Оскільки,

, , .

Необхідною умовою максимізації функції прибутку для монополіста є рівність:

, при . (10.6)

Фірма на ринку чистої монополії максимізує прибуток, коли обирає такий обсяг виробництва, для якого граничний дохід дорівнює граничним витратам, а ціна при цьому дорівнює ціні попиту для певного обсягу блага.

Для визначення обсягу, що максимізує додатній прибуток, з’ясуємо умови другого порядку (достатня умова). Для цього потрібно, щоб друга похідна функції прибутку була меншою від нуля, тобто:

звідси,

; або (10.7)

Ліва частина характеризує нахил кривої граничного доходу (MR), а права – нахил кривої граничних витрат (MC). Відповідно, умова другого порядку потребує, щоб нахил кривої граничних витрат був більший, ніж кривої граничного доходу. Це означає, що прибуток буде максимальним, якщо у точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат крива МС матиме додатній нахил.

Таким чином, додатній прибуток буде максимальним, якщо монополіст випускає обсяг продукції, що забезпечує рівність граничного доходу з граничними витратами ( ) і крива МС має додатній нахил.

Від’ємний прибуток (збитки) буде максимальним, коли , але крива МС має від’ємний нахил.

Графічна модель відображення необхідної і достатньої умови максимізації прибутку фірми-монополіста подана на рис. 10.2. Необхідній умові відповідають точки А та В. Точка В є точкою перетину кривих граничного доходу MR та граничних витрат МС, проте крива МС має від’ємний нахил. Точка А утворюється при перетині кривих MR з МС і крива МС має додатній нахил. Відповідно лише точка А відповідає необхідній і достатній умові максимізації прибутку, а її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_М. Оскільки у фірми монополіста крива граничного доходу лежить завжди нижче кривої попиту, то універсальне правило виконується, коли граничні витрати менші, ніж ціна товару: .

Рівень ціни, яку монополіст встановлює на свій товар, обмежується лише попитом на цей товар. Горизонтальна координата точки Е на осі цін визначає монопольну ціну Р_М. Якби фірма вибрала обсяг менший, ніж Q_M_, а ціну вищу, ніж Р_М, то вона недоотримала б частину прибутку. Адже при обсязі виробництва від Q_F до Q_M граничний дохід перевищує граничні витрати ( ), тому слід розширювати випуск до Q_M.

Рис. 10.2. Умови максимізації прибутку фірми-монополіста

При обсягах виробництва більших, ніж Q_M граничні витрати перевищують граничний дохід, тому для збільшення прибутку фірмі слід скорочувати виробництво до Q_M.

Загальний дохід монополіста ( ) чисельно дорівнює площі прямокутника . Середні витрати виробництва ATC_M при обсязі Q_M визначаються величиною відрізка Q_MN; тоді загальні витрати чисельно дорівнюють площі прямокутника . Економічний прибуток монополіста як різниця загального доходу і загальних витрат визначається площею прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо при виконанні умови максимізації прибутку витрати (вартість) виробництва одиниці продукції перевищують її ціну ( ):

(10.8)

В такому випадку фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Мінімізація економічних збитків монополістом

При існуванні монополії умова беззбитковості й умова закриття фірми в короткостроковому періоді інші, аніж у випадку конкурентної фірми. Нагадаємо, що для конкурентної фірми умова беззбитковості визначається рівністю ринкової ціни і мінімальних середніх витрат ( ), а умова закриття переважанням мінімальних середніх змінних витрат над ринковою ціною товару ( ).

У випадку монополії умова беззбитковості досягається за ціни, яка є вищою за мінімальні середні витрати виробництва, оскільки крива попиту має спадний характер (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Умова беззбитковості фірми-монополіста

І, нарешті, фірма-монополіст приймає рішення про закриття, якщо за умови оптимального обсягу виробництва ціна одиниці продукції буде меншою від величини середніх змінних витрат (рис. 10.5).

(10.9)

Рис. 10.5. Умова закриття фірми-монополіста

Оцінюючи бізнесову поведінку виробника через вибір ним оптимального обсягу виробництва і ціни на продукцію логічно дослідити залежність величини запропонованої пропозиції від ціни даного товару. Однак, опираючись на умови ефективного випуску та закриття можна стверджувати, що кривої пропозиції фірми-монополіста не існує. Пам’ятаємо, що монополіст вирівнює граничні витрати МС не за ціною (як при досконалій конкуренції ), а за граничним доходом MR ( ). Оскільки граничний дохід цілком визначається характером попиту на товар, то для одного і того ж обсягу, а значить і за однакової величини граничних витрат, в залежності від попиту на товар, може встановитися різна ціна товару (рис. 10.6). Вірне й інше твердження, при одній і тій же ціні фірма монополіст може виробляти різні обсяги товару.

Рис. 10.6. Встановлення різних цін для одного і того ж обсягу

виробництва при монополії

Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягом випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому не використовується.

Для аналізу поведінки фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, основне значення має співвідношення попиту і витрат. Зазначимо, що для характеристики ринку досконалої конкуренції значення мають співвідношення попиту і пропозиції. Перетин кривих попиту і пропозиції, відомий «маршалівський хрест», визначають рівноважну ринкову ціну і обсяг купівлі-продажу лише на гіпотетичному досконало конкурентному ринку.

Обґрунтування господарської стратегії монополіста в довгостроковому періоді базується на ознаці монопольного ринку, що має статичний характер: існування вхідних бар’єрів для входження нових фірм на ринок. Монополіст і в довгостроковому періоді може стримувати економічний прибуток (для досконало конкурентного виробника економічний прибуток в довготривалому періоді зводиться до нуля).

У довгостроковому періоді монополіст обирає масштаби виробництва, розробляючи кілька варіантів свого перспективного розвитку залежно від обсягів залучення факторів виробництва. Оцінюючи довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію, монополіст для кожного варіанту визначає оптимальні обсяги виробництва і ціну, що максимізують його прибуток.

На рис. 10.7 для довгострокової кривої попиту наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких характеризується параметрами середніх і граничних витрат АТС₁, МС₁ – для першого варіанту, АТС₂, МС₂ – відповідно для другого. Для першого варіанту прибуток максимізується у стані Е₁ (Р₁, Q₁) і для другого – у стані Е₂ (Р₂, Q₂). Зрозуміло, що фірма обирає той варіант розвитку, який забезпечить для неї більший прибуток, тобто другий варіант (т. Е₂).

Рис. 10.7. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

Найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.

Для обраного другого варіанту , а рівень середніх витрат виробництва при обсягах Q₂ визначається точкою С_М, де .

Отже, в довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний дохід дорівнює граничним витратам довгострокового періоду:

(10.10)

Зазначимо, що для стану довгострокової рівноваги закономірним є:

Це означає, що у довготривалому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування вхідних бар’єрів. Конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається. Монопольний прибуток в довгому періоді зберігається і чисельно дорівнюватиме площі прямокутника .

Монополіст, максимізуючи прибуток, не змушений працювати на рівні мінімальних середніх витрат, які досягаються в точці F при обсягах Q_F; обсяг випуску продукції фірмою-монополістом Q₂ залишаться меншим від обсягу Q_F, який вибрала б фірма за умов досконало конкурентного ринку.

Отже, як короткострокова, так і довгострокова рівновага монополії не забезпечує ефективного масштабу випуску. Обсяг пропозиції продукції на монопольному ринку менший, ніж на досконалоконкурентному, що дозволяє встановити монопольну ціну вищу, аніж на конкурентному ринку, і тим самим перерозподілити добробут на користь фірми-виробника.

§4. Монопольне ціноутворення. Цінова дискримінація

Згідно правила максимізації прибутку, що діє у всіх типах ринкових структур, монополіст визначає ціну та обсяг виробництва таким чином, щоб граничний дохід дорівнював граничним витратам. Для початку визначимо аналітичний зв'язок між характером попиту (його ціновою еластичністю), ціною попиту і граничним доходом. Граничний дохід можна визначити, якщо продиференціювати функцію загального доходу TR=R(Q), як добуток двох функцій: обсягу Q і ціни P(Q):

(10.11)

Скористаємось визначенням цінової еластичності попиту

, звідси (10.12)

Підставивши одержаний вираз у формулу (10.11), отримаємо:

; (10.13)

Прирівняємо граничний дохід з граничними витратами і перегрупувавши члени рівняння, отримаємо формулу для визначення монопольної ціни:

, звідси

(10.14)

Ціна монополіста завжди вища за рівень граничних витрат (зазначимо, що вказана формула визначення ціни використовується лише у випадку еластичного попиту на продукцію (Е_Р>1).

Монополісти на практиці користуються принципом ціноутворення «витрати плюс» – тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат плюс певна надбавка.

Надбавка на граничні витрати зростає у міру зменшення коефіцієнта цінової еластичності попиту.

Рис. 10.8. Монопольне ціноутворення за принципом «витрати плюс»

На ринку товару еластичного попиту (рис. 10.8,а) надбавка буде значно меншою, ніж у випадку формування монопольної ціни на товар з нееластичним попитом (рис. 10.8,б).

З метою отримання додаткового доходу монополія досить широко використовує цінову дискримінацію – встановлення продавцем різних цін на різні одиниці товару, що продається одному або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах не обумовлена відмінностями у витратах виробництва.

Цінова дискримінація можлива за наступних умов:

- фірма має достатній рівень ринкової влади, щоб контролювати виробництво товару і формування його ціни;

- покупці не мають бажання та умов перепродувати придбану продукцію іншим покупцям;

- можлива сегментація ринку – поділ покупців на окремі групи згідно з їх готовністю платити (наприклад, за віком, соціальним статусом, рівнем доходів тощо).

Поняття цінової дискримінації було введене в економічну теорію в перший третині ХХст. Альфредом Пігу – англійським економістом, послідовником А. Маршалла. Він запропонував розрізняти три види, або ступені цінової дискримінації.

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація здійснюється монополістом шляхом встановлення ціни кожному споживачеві на рівні його готовності платити за це благо.

Іншими словами відбувається продаж кожної одиниці блага за її ціною попиту. Графічна ілюстрація цього виду цінової дискримінації відображена на рис. 10.9.

Рис. 10.9. Цінова дискримінація 1-го ступеня

Монополіст продає першу одиницю блага за максимальною ціною Р₁, другу одиницю за Р₂ і т.д. Останньою одиницею, яку він запропонував би на ринку, є одиниця Q_М, яка відповідає обсягу, максимізуючому прибуток монополіста без застосування дискримінації. Проте за дискримінації фірмі-монополісту вигідно збільшити виробництво і продаж продукції понад обсяг Q_М до тих пір, поки ціна кожної наступної одиниці є більшою, ніж граничні витрати. Найнижча ціна, за якою монополіст може реалізувати останню одиницю продукції беззбитково для себе, дорівнює ціні Р_К – ціні конкурентної рівноваги. Таким чином, продавши обсяг Q_К, монополіст отримує прибуток, що чисельно дорівнює площі трикутника ВР_КЕ_К. У випадку не застосування дискримінації виробник отримав би лише прибуток, який відповідає площі прямокутника Р_МЕ_М АР_К. Отже, дискримінація забезпечила збільшення прибутку монополіста за рахунок перерозподілу надлишку споживача ВР_МЕ_М на користь монополіста та отримання додаткового надлишку виробника Е_МАЕ_К. Негативним наслідком цінової дискримінації першого ступеня є зменшення надлишку споживачів до нуля. Серед позитивних рис абсолютної дискримінації є збільшення ринкового обсягу (з Q_M до Q_K), тобто збереження на ринку споживачів з відносно низькою купівельною спроможністю.

Явище цінової дискримінації 1-го ступеня на практиці зустрічається рідко і є скоріше теоретичною моделлю.

Частіше монополіст застосовує другий тип цінової дискримінації – продаж за різними цінами окремих партій товару. Вона відома також як випадок нелінійного ціноутворення, оскільки означає, що ціна за одиницю товару не є постійною, а залежить від обсягів продажу (рис.10.10). Графічне пояснення цього типу дискримінації використовує спадну криву ринкового попиту, що відображає зменшення готовності покупця платити при збільшені обсягу покупок.

Рис.10.10. Цінова дискримінація 2-го ступеня

Обсяг Q_A споживачі готові придбати за ціною Р_А, наступну партію Q_B-Q_A за нижчою ціною Р_В і т.д. Без дискримінації монополіст продав би обсяг Q_M за ціною Р_М і отримав би прибуток, що чисельно дорівнює площі Р_МРЕ_М. Запровадження дискримінації – встановлення трьох різних цін в залежності від обсягів продажу – дозволяє збільшити прибуток від продажу обсягу Q_F порівняно з першим монопольним прибутком.

Дискримінація 2-го ступеня не дозволяє монополісту привласнити весь надлишок споживача, проте забезпечує йому додатковий прибуток, що дорівнює площі прямокутників P_МLXP_F, LNTX, NE_MST.

На практиці цінова дискримінація другого ступеня здійснюється у вигляді:

- оптових знижок (чим більша партія, тим нижча ціна одиниці товару);

- кумулятивних знижок (місячні картки для проїзду у громадському транспорті);

- цінової дискримінації в часі (різні ціни на денні та вечірні сеанси в кіно);

- абонементної плати в поєднанні з пропорційною оплатою кількості товару що купується.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується за умови можливості виділення окремих категорій споживачів з різною еластичністю попиту, тобто сегментації ринку. Припустимо, на ринку чітко виділяються дві групи споживачів: А – з високою еластичністю попиту (рис.10.11,а) і Б – з низькою еластичністю (рис.10.10,б). Крива галузевого попиту, яку отримують шляхом горизонтального додавання кривих попиту окремих сегментів, є ламаною лінією. В точці її перегину крива граничної виручки має розрив.

Рис.10.11. Цінова дискримінація 3-го ступеня

Для максимізації прибутку монополісту необхідно випускати обсяг Q_M, який відповідає умові MR_A₊_B = MC і забезпечує рівність граничних витрат як на сукупному ринку, так і на окремих його сегментах. Останнє передбачає встановлення різних цін для споживачів з різною еластичністю. Для покупців з вищою еластичністю пропонується вища ціна Р_А, для покупців з нижчою еластичністю – нижча Р_В. Сума обсягів продажу на окремих сегментах повинна відповідати обсягу Q_M=(Q_A+Q_B).

Цей найпоширеніший варіант цінової дискримінації здійснюється у вигляді:

- ціноутворення у пікові періоди (встановлення найвищих цін у періоди найвищого попиту);

- міжчасової дискримінації (встановлення високої ціни для нетерплячих покупців, і поступове зниження ціни для інших);

- запровадження двокомпонентних тарифів;

- продажу товарів в комплекті;

- диференціації вартості транспортних послуг в залежності від якості обслуговування і комфорту (бізнес-клас і економ-клас, вагони 1 і 2 класу);

- різних цін на непродовольчі товари сезонного попиту (в кінці сезону ціни нижчі ніж на його початку).

Розглянувши різноманітні види цінової дискримінації неможливо дати однозначну відповідь, чи бажана вона для суспільства. З одного боку, диференційований підхід до монопольного ціноутворення дозволяє фірмі збільшити обсяг монопольних прибутків за рахунок доходів покупця, зумовлюючи їх перерозподіл на користь того, хто її проводить. Але, з іншого боку, цінова дискримінація призводить до збільшення випуску продукції і, відповідно, до менших чистих витрат та більш високої ефективності розподілу ресурсів. До того ж цінова дискримінація 3-го ступеня дає змогу обслуговувати різні за ціновою еластичністю ринки, на які виробник не виходить за єдиної ціни.

1 234 5