ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття латентної злочинності. Види та рівні латентної злочинності

1 234 5

Латентність злочинності — ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз. У зв'язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений характер, далеко не відповідає дійсності.

За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана «темна цифра» злочинності.

Про ознаки, поняття і визначення латентної злочинності в юридичній літературі єдності думок немає.

Іноді вважають, що до числа латентних належать злочини, приховані від одного з органів, яким згідно із законом надане право розслідувати або розглядати справи про вчинення суспільно небезпечних діянь. Проте одного факту приховування злочину від відповідного правоохоронного органу, вважаємо, далеко недостатньо, щоб відносити його до числа латентних. Тут необхідна інша, причому вирішальна, ознака, а саме: чи потрапив даний злочин до офіційного державного обліку про вчинені злочини. Тому більш правильно розглядати латентну злочинність як сукупність фактично вчинених злочинів, які, однак, не були виявлені або внаслідок інших обставин не стали відомими правоохоронним і судовим органам, відомості про які в зв'язку з цим не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистиці. Наведене визначення побудоване на базі двох ознак: «невідомості» і «неврахованості», тобто невідомості про факт вчинення злочину і неврахованості цього факту в статистичній звітності.

Висловлювалося твердження, що не може бути єдиного правового поняття латентної злочинності. За своєю природою вона нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті (в нашому розумінні, означеному вище) — це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміються не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків — порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства.

Подібний погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на-всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті — кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст — результат витрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність — поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Злочинність, ще раз підкреслимо, характеризується високою латентністю. За деякими міжнародними підрахунками, вона становить 60% від фактично вчинених злочинів. По окремих видах злочинів цей показник коливається ще у більших межах.

У кримінології за розмірами (обсягом) латентності злочинів виділяють: мінімально латентні злочини (наприклад, вбивство, розбій, грабіж, тяжкі тілесні ушкодження); злочини з середньою латентністю (крадіжки, хуліганство, зґвалтування та ін.); злочини з максимальною латентністю (хабарництво, браконьєрство, обман покупців, вимагательство, ухилення від сплати податків та ін.).

В юридичній літературі розрізняють три види латентності: природну (об'єктивну): граничних ситуацій: пггучну (приховану).

Природна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронним органам не були відомі факти вчинення злочинів (неповідомлення потерпілими та іншими особами про вчинений злочин).

Латентність граничних ситуацій — це випадки, коли факт злочину виявляється певною особою, але з різних причин не сприймається нею як злочин (пожежі, кишенькові крадіжки).

Штучна латентність — це сукупність випадків, коли правоохоронний орган, маючи інформацію про вчинений злочин, не реєструє його і не ставить на облік з будь-яких причин.

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:

• низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо);

• середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів. хоча й не приховують факт вчиненого злочину (незначна шкода, заздана злочином: відсутність віри у можливість розкриття злочину правоохоронними органами: злочини проти особи тощо):

• високий — злочини, про вчинення яких а більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому

останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їх неочевидність і практично "нульову" активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення можна виділити чотири різновиди.

Перший різновид охоплює собою сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації підприємств, організацій і установ, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, не зацікавлені в розголошенні відомостей про це. Такі суспільно небезпечні діяння, як правило, заздалегідь обмірковані, ретельно сплановані, майстерно замасковані, обставлені різними способами їх приховування. Описана латентна злочинність називається природною. Наприклад, до неї належать хабарництво, суспільно небезпечні діяння в тіньових структурах економіки, сфері митних і податкових відносин, корумпованому середовищі чиновників та ін.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам (керівникам відповідних підрозділів або установ, окремим громадянам), але ні ті, ні інші не повідомляють про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації (установи) або її керівникам, спричинити для них організаційні висновки (усунення з посади) або кримінальну відповідальність за злочинну недбалість без ознак співучасті у злочині, який приховується; підпорядкування своєї буденної поведінки принципу невтручання в чужі справи; інертність, байдужість до свого громадського обов'язку брати участь у боротьбі зі злочинністю; небажання розголошувати відомості про вчинений злочин з тієї причини, що потерпілий своєю віктимною поведінкою об'єктивно сприяв вчиненню щодо нього самого злочину; намір потерпілого уникнути негативної моральної і правової оцінки за поведінку, якої він припустився в момент або напередодні вчинення разом з винним злочину; боязнь помсти з боку злочинців, їх родичів і близьких у результаті раніше проявленого ними психічного впливу (погроза, шантаж); невіра у власну безпеку; надія одержати матеріальну вигоду за умовчання про вчинений злочин; жалість до злочинця і його сім'ї; небажання виступати свідком на попередньому слідстві і в суді, а також інші мотиви. Латентну злочинність, яка виникає таким шляхом, іменують штучною латентністю.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном «граничні ситуації». Вона являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний працівник, помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не убачив у ньому ознак складу злочину, в зв'язку з чим воно виявилося поза статистичним обліком.

І останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, місті, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники апаратів внутрішніх справ, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про злочинність уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

1. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

2. Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

3. Погранична латентність — факт злочину стався, але потерпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:

• питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

• вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;

• якщо при розкритих злочинах спричинення матеріальних збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесуальних шляхів для цього;

• почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі злочини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;

• латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та право заборонні бар'єри;

• під її впливом деякі члени суспільства стають на злочинний шлях;

• складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

• заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;

• підриває авторитет правоохоронних органів держави;

• знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

• сприяє процесам самодетермінації злочинності.

1 234 5