ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Львівська національна академія мистецтв

РОЛЬ ІЛЮСТРАТОРІВ ЧАСОПИСУ «БУДЯК» У РОЗВИТКУ САТИРИЧНОЇ ГРАФІКИ ЛЬВОВА ПОЧАТКУ 20 рр. ХХ ст.

Тетяна Сидорик, аспірантка

Голод І.В. кандидат мистецтвознавства, професор

Львівська національна академія мистецтв

У міжвоєнний період мистецтво сатиричної графіки Львова формувалося і функціонувало під впливом певних чинників: політичного стану суспільства, ідеологічного протистояння партій, угруповань, рухів, які, задекларувавши єдину державотворчу мету, прагнули реалізувати її різними політичними методами. Митці-сатирики виразно артикулювали національне самоствердження українців. Вони продовжували розвивати традиції сатиричної графіки австро-угорської доби, зосередили основну увагу на суспільно-політичному злободенні, економічних та культурних проблемах, безумовно, не відмовивишись від «одвічних» побутових тем.

У розвитку львівської сатиричної графіки початку 1920-х рр. виокремлюється сатирично-гумористичний часопис «Будяк» (1921-1923), який оформляло багато талановитих українських художників, письменників, журналістів та видавців. Серед тих, хто долучився до «сміхового» жанру були знані діячі культури та мистецтва – П.Ковжун, Л.Лепкий, Р.Теодорович, З.Подушка, А.Манастирський, А.Ватющак та інші. Основними ж ілюстраторами часопису стали талановиті художники-карикатуристи, публіцисти Павло Ковжун та Левко Лепкий. Останній активно займався літературною діяльністю, неодноразово дописуючи до часопису іронічні вірші, байки, сатиричну поезію, замітки та пародії.

Видавали часопис колишні учасники визвольних змагань, які входили в творче об’єднання Українськиї Січових Стрільців «Пресова кватира» (1914–1928 рр.). Очолював видання Дмитро Кренжаловський, про якого залишилося зовсім мало відомостей. Він керував редакцією і відповідав за видання «Будяка» упродовж усього виходу часопису, за винятком тих чисел, які готувалися до друку, коли змушений був «відсиджувати» у польській в’язниці за гостру і неприммиренну позицію журналу щодо польської політики в Галичині [6, с. 49].

Основними темами художньої сатири «Будяка» були українсько-польські відносини та всі проблеми, які виникали в цьому контексті. На обкладинці часопису як і в більшості сатирично-гумористичних видань, містився логотип та обов’язкова «сатира в малюнку».

Перше чило часопису «Будяк» відкриває карикатура П.Ковжуна, розміщена на обкладинці видання під назвою «В 1922 р.» (Будяк. – Ч.1. – 1922). На ній зображено поляка, австріяка та українця, що розмірковують, сидячи за столом над долею України, не помічаючи як над їхніми головами у небі нависла загроза – величезна рука з нігтями та каблучкою на пальці у вигляді п’ятиконечної зірки, що символізує радянську владу. Митець є добрим символістом та алегористом. Вражає вміння майстра відшукати вдалі образи для передачі задуманого. У наступному малюнку до Великодніх свят 1922 р. Україна уявляється художнику дівчиною у народному строї, закованою у кайдани. Вона проривається крізь надколене яйцє-писанку із чорною зіркою, серпом та молотом. Автор вірить у кращу долю країни: «Вдарять дзвони у велику годину і в останній підемо ми бій та воскресне моя Україно в Своїм блеску і славі Своїй» (Будяк. – Ч. 8/9. – 1922. Карикатурист доволі часто використовує мотив Великодньої крашанки або писанки. Так, із надколеного яйця на українця видивляється дуля (Будяк. – Ч. 8/9. – 1922), а у величезному потворному обличчі червоноармійця, зосереджена відраза митця до правління радянського влади. Будьоновець ніяк не може проковтнути писанку. «Почастували мене Українці таким яйцем, що й зуба поломиш й задавишся...» (Будяк. – Ч. 8/9. – 1922). Оригінальне семантичне забарвлення має карикатура «При праці», де дві свині гризуть корені дерева, гілки якого вирішені у вигляді українського тризуба (Будяк. – Ч. 11. – 1922). Ще більш сміливішим виявився підпис художника під малюнком: «Присвячується кому треба...».

Всі образи на Ковжунівських малюнках вирішенні досить виразно і монументально. У сатиричній графіці митця спостерігаємо посилення орнаменталізму. Активне використання геометричних елементів – трикутників, квадратів, ромбів мали семантичне значення та справляли правдиве психологічне враження на глядача через форму. Повторення орнаментального мотиву у творах графіка – це посилення ритмової суті явища, тобто домінування формальних виявів. У карикатурах Ковжуна спостерігаються своєрідні синтез зачатків конструктивізму, супрематизму, футуризму в поєднанні з символікою традиційної народної орнаментики та стилістикою бароко. Карикатурист любить використовувати для обрамлення широкі та вузькі квадратові рами, що утримують малюнок, який набуває експресивного звучання. Пізніше, активні кутасті форми у малюнках майстра замінюються на більш спокійні, виважені, статичні. Квадратну раму композиції митець замінює на овальну або круглу. Шрифтові художник надає особливої уваги – в нього він масивний, динамічний, організуючий, має кутасті форми без заокруглень. П.Ковжун для посилення експресії у малюнку протиставляє гострокуті рухи гнучким абрисам, використавує градації темних плям на білому аркуші паперу.

На відміну від суто архаїчних, дещо зміфологізованих образів у творах художників-авангардистів початку ХХ ст. у творців сатиричної графіки 1920-х рр. прокидається інтерес до примітивного мистецтва. Це був час, коли в Європі та Росії відкриваються нові напрями у мистецтві. В Україні, крім примітиву та інших авангардних явищ широко були представлені й інші художні віяння, серед яких варто згадати зразки етнографічного натуралізму, салонного академізму, еклектизму. Нове співіснує зі старим. Запановує стиль модерн у різних його варіативних виявах – символістичному, академічному, реалістичному. Все це трансформувалось у своєрідні синтетичні форми журнальної графіки. Художники різних поколінь здобували освіту в Петербурзі, Кракові, Мюнхені й Парижі. В образотворчому мистецтві вони пройшли через стиль модерн з його потягом до синтезу мистецтв. В українській графіці 1920-х рр. ці властивості були переосмислені, набули нової якості під впливом архаїзуючої тенденції авангардизму. Неопримітивісти зверталися до народного мистецтва, приносячи в жертву власну індивідуальність, прагнучи поринути у феномен синтетичної художньої мови. Вони хотіли наблизитися до певних канонів та умовностей, властивих народному мистецтву Художники різноманітних напрямів прагнули до аналітичного осмислення форми, лінії, контрасту кольору, маси, динаміки, статики та їх психологічного сприйняття, концептуальності у підході до пластичних завдань; досліджували закони композиції, продиктовані площиною аркуша, простору, замкнутого у рамку [4, с. 101-102].

Так, ознаки стилю Арт Деко, експресіонізму та футуризму спостерігаємо на малюнках Левка Лепкого, Антіна Манастирського, Зеновія Подушки. Хвилясті та примхливі абриси силуетів, стрімкі лінії, а також пристрасність, напруга і глибокий індивідуальний підхід до сюжету наповнюють твори цих графіків мерехтливою життєвою снагою. Цікаво, в цьому контексті прослідкувати за еволюцією сатирчного малюнка у часопису українського живописця та графіка А.Манастирського. У липневому числі «Будяка» за 1922 р., на титульній його сторінці, митець розміщує малюнок, присвячений подіям визвольних змагань повстанців УГА за землі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття, які до листопада 1918 р. перебували у складі Австро-Угорщини та в скорому часі мали б опинитися під владою Польської держави. Відтоді розпочалися кровопролитні збройні бої за владу у Львові. Однак, незважаючи на значний опір, який чинили військові УГА, через нестачу збройних сил та провіанту, все-таки були змушені 16-18 липня 1919 р. відступити за р. Збруч. А територію ЗУНР окупували польські війська. Твір Манастирського «Як збруч-річку проходили» наочно ілюструє ці події. Він вирішений у реалістичній манері. Автор малюнку вдало передає весь драматизм подій, що відбувались у 1919–1922 рр. На передньому плані малюнка бачимо пораненого молодого юнака-повстанця із рушницею в руках. Силу йому надає ангел-охоронець в образі прекрасної дівчини. Динамізм події, яка розгортається перед глядачем підкреслюється неспокоєм природної стихії, яка відіграє у творі далеко не другорядну роль. Буревій, який раптом здійнявся, віє у протилежному напрямі до ходи юнака, – заважає йому крокувати вперед. Напруга сюжету вдало передається уривчастим нервовим штрихом майстра. Композиція рисунку демонструє його добру академічну підготовку (Будяк. – Ч. 13/14. – 1922).

У вересневому номері «Будяка» опубліковано іншу карикатуру А.Манастирського «З виборчих фрагментів» (Будяк. – Ч. 15/16– 1922), на якій українець викидає з виборчої зали чоловіка-п’яницю, запроданця власного голосу. В карикатурі відчутний відхід від живописності, наявні кутасті форми та геометричні елементи, які свідчать про захоплення художника модерними мистецькими напрями, зокрема футуризмом та конструктивізмом. А у творі «Світова сенсація» (Будяк. – Ч. 17/18.– 1922), у якому Манастирський волів передати становище Східногалицьких земель, майстер зовсім відходить від живописного трактування зображення, максимально спрощуючи малюнок. На малюнку зображено виборювача справедливості Степана Федака, що 25 вересня 1921 р. здійснив збройний замах на маршала Йосипа Пілсудського та львівького воєводу Грабовського. С.Федака бачимо за ґратами у вежі радянського табору. Поруч – вежа, за ґратами якої статут автономії Східної Галичини у вигляді дулі. Символічний вінок з колосків пшениці, з місяцем та зіркою утворює дах башти. На мотузках між червоними вежами ув’язнених розвішані червоні прапори. Зауважимо, що карикатури А.Манастирського є передвісниками творчої манери сатиричних малюнків відомого українського майстра карикатури Едварда Козака, котрий розпочне оздоблювання львівських часописів «Комар» та «Зиз» у 1930-х рр.

Наприкінці 1922 р. видавати часопис ставало все важче, тим більше, що «кращи сили «Будяка» – сатиричне січове стрілецтво – Р.Купчинський, Л.Лепкий, П.Ковжун та інші таланти, маючи своє бачення змісту сатирично-гумористичного часопису, перейшли у новостворене видання, яке назвили «Маски», продовживши в ньому свою сатирично-викривальну діяльність [6, с. 52].

Карикатуристи-ілюстратори часопису «Будяк» зуміли поставити сатиричну графіку на вищий щабель розвитку. Художники досконало оволоділи найважчою для опанування сатиричною зброєю, зуміли наповнити зміст сатирично-гумористичного видання глибокими соціально-політичними творами критичного напряму, досконалими за формою, яскравими за стилістикою, оригінальними архітектонічно. Домінатою висвітлених художниками тем були суспільно-політичні проблеми українців, вивчення та аналіз яких дозволяє відтворити складний колорит початку 1920-х рр. Українсько-польські відносини оригінально висвітлювались в карикатурах, але аж ніяк не закликали до ненависті проти польського загалу, виступаючи тільки проти владних структур та їх рішень, які негативно позначилися не лише на житті українців, а й, певним чином, спотворили внутрішнє життя поляків у Польській державі. Характерною рисою «Будяківської» графіки був реалізм, що проявився в постійній увазі художників до щодення з його актуаліями та комічному відтворенні проблем, поглядів, настроїв, що панували у супільстві.

Список використаних джерел

Австро-Угорська монархія в літературі й образотворчому мистецтві. Листи редакції видавництва до В.Дідушицького. – ЛДНБ ім. В.Стефаника, дід. ІV 1534, П. 22.

2. Антонович Д. Українська культура. – К.: Либідь, 1993. – 588 с.

Будяк: сатирично-гумористичний журнал (1921 ч. 1); Сатирично-гумористичний ілюстрований журнал (1921 ч. 7-12); Політично-сатиричний ілюстрований двотижневик (1921 ч. 13); Журнал політичної сатири і гумору (1921 ч. 14-18); Journal politique et satirique ukrainian “Budiak” (1922 ч. 17/18). – Львів, 1921–1923.
Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття. – К.: Грані-Т, 2006. – 240 с.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого: Ретроспектива мистецької культури Львова ХХ століття. – Львів: Каменяр, 1996. – 288 с.
Сніцарчук Л.В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30 рр. ХХ ст.: історико-функціональний аспект на інтерпретаційні особливості / Наук. ред.-консультант М.М. Романюк. – Львів, 2001. – 240 с.
Яців Р. Художник і українське ділове життя 1920-1930-х років: Візуальна ідентифікація стосунків // Народознавчі Зошити. – 1996. – Зош. 6. – С. 358-366.
Яців Р. Художник і українське ділове життя 1920-1930-х років: Візуальна ідентифікація стосунків // Народознавчі Зошити. – 1997. – Зош. 1. – С. 37-49.