ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Чинники психічного розвитку дитини та параметри дизонтогенезу

Чинникирозвитку — це постійно наявні обставини, умови, що викликають стійкі зміни у психофізичному розвитку.

До умов нормального розвитку індивіда (за Г.М. Дульнєвим та О.Р. Лурія) належать:

1) нормальна робота головного мозку та його кори;

2) нормальний фізичний розвиток дитини та пов'язане з ним збереження нормальної працездатності, нормального тонусу нервових процесів;

3) збереженість органів чуття, які забезпечують нормальний зв'язок із зовнішнім світом;

4) систематичність і послідовність навчання дитини у сім'ї та закладах освіти.

Відповідно брак кожної з зазначених умов призводить до порушення нормального розвитку дитини.

Розвиток аномальної, як і нормальної, дитини в цілому визначається поєднанням біологічних та соціальних умов.

Зазначимо, що до біологічних умов виникнення порушені, у розвитку належать, передусім, патогенні впливи на організм людини, її головний мозок, аналізатори, здоров'я тощо, а також їх результат — пошкодження кори головного мозку, центральної нервової системи, аналізаторів, стан здоров'я тощо. До соціальних — передусім, такі умови зростання дитини, як умови її перебування в сім'ї та ставлення до неї, навчання та виховання у спеціальних освітніх закладах, наявність спеціального педагогічного впливу, коло й особливості спілкування та ін. Розглядаючи перелік наведених вище умов нормального розвитку, за Г.М. Дульнєвим та О.Р. Лурія, сформованість головного мозку, нормальний стан здоров'я і працездатності, збереженіоті. органів чуття можна зарахувати до біологічних умов розвитку; систематичність і послідовність виховання дитини у сім'ї та у закладах освіти — до соціальних умов.

Таким чином, серед найбільш значущих біологічних чинників нормального психічного розвитку розглядається етап сформованості головного мозку — необхідна нейробіологічна готовність з боку різних мозкових структур та всього мозку вцілому як системи.

Зокрема, дослідження О.Р. Лурія показали, що психічна діяльність забезпечується роботою трьох функціональних блоків головного мозку:

1) регуляцією тонусу та неспання;

2) сприйманням, переробкою та збереженням інформації, що надходить із зовнішнього світу;

3) програмуванням та контролем психічної діяльності.

Кожен блок представлений відповідними відділами головного мозку. За перший функціональний блок відповідають утворення верхніх відділів стовбуру мозку. Захворювання чи пошкодження цих відділів призводить до зниження тонусу кори головного мозку людини, що виявляється у зниженні уваги, підвищеній виснажуваності, швидкому засипанні. Змінюється афективна сфера — спостерігається апатія чи патологічна стурбованість.

За другий блок відповідають задні відділи обох півкуль головного мозку, тім'яні, скроневі, потиличні відділи кори головного мозку. Якщо пошкоджені тім'яні відділи, то у людини порушується тактильна та пропріоцептивна чутливість: вона не може за допомогою обстеження пальцями рук впізнати предмет, у неї втрачається відчуття положення тіла та рук, чіткість рухів загалом. Якщо пошкоджені скроневі відділи, то порушується слух, якщо ПОТИЛИЧНІ — зір.

За третій блок відповідають передні відділи півкуль головного мозку. У разі їх пошкодження відбувається порушення рухів, дій та діяльності в цілому. Порушується також самоконтроль їх виконання.

Однак слід враховувати, що формування мозкових систем людини відбувається у процесі її предметної та соціальної активності, й "своєрідність дитячого розвитку полягає у переплетінні культурного та біологічного процесів розвитку". Таким чином наголошується на значенні соціальних умов для становлення біологічної основи психофізичного розвитку людини.

Розмежовуючи сутність біологічних та соціальних чинників, важливо зауважити, що біологічні чинники є природною, а соціальні — провідною умовою розвитку дитини, що доведено дослідженнями. Відповідно причини, чинники порушеного розвитку можуть бути пов'язані з кожною з цих умов, які почини ють діяти на дитину ще до її народження.

До біологічних чинників виникнення порушень психофізичного розвитку в дитини зараховують:

1) хромосомно-генетичні відхилення в організмі дитини;

2)ендокринні захворювання матері (наприклад, діабет);

3)інфекційні та вірусні захворювання матері під час вагітності (краснуха, токсоплазмоз, грип);

4)венеричні захворювання батьків (гонорея, сифіліс);

5)розбіжність резус-факторів;

6)біохімічні шкідливі впливи:

— радіацію;

— екологічні забруднення навколишнього середовища важкими металами (ртуть, свинець);

— використання харчових добавок, неправильне використання медичних препаратів;

— споживання фруктів, овочів, зелені, вирощених на землі, надміру удобреній штучними добривами. Особливо шкідливими ці впливи є для батьків до вагітності жінки, на жінку під час вагітності та дитину в постнатальний період;

7) алкоголізм і наркоманію батьків, особливо матері;

8)гіпоксію (кисневу недостатність);

9)токсикоз матері під час вагітності, особливо у другіц половині;

10)патологічний перебіг пологової діяльності жінки, особливо травматизацію головного мозку дитини;

11)серйозні відхилення у соматичному здоров'ї (утому числі недоїдання, загальна соматична ослабленість, гіповітаміноз);

12)мозкові травми у дитини, тяжкі інфекційні захворювання у постнатальний період;

13) хронічні захворювання дитини в ранньому ти дошкільному віці (діабет, захворювання крові, серцево судинні хвороби, астма, туберкульоз) та ін.Соціальні впливи на розвиток дитини також мають місце ще до її народження. Сучасними дослідженим ми дополено, що у внутрішньоутробний період на дитину впливають не лише патогенні біологічні чинники, (НАПРИКЛАД,бажання позбутися вагітності, негативні чи тривожні Почуттяі пов'язані з майбутнім материнством тощо). Найбільш негативнимиє довготривалі негативні переживання матері, що позначається на звуженні судин плода, відповідно — на утрудненні живлення головного мозку киснем; плід розвивається вумовах гіпоксії, може розпочатися відшарування плаценти та передчасні пологи. Не менш патогенними є сильні короткочасні стреси. Велике значення має і психологічний стан матері під час пологів. Тому важливо дозволяти присутність найближчих, не забирати одразу дитину, а покласти на живіт матері. Вплив соціальних умов розвитку дитини зростає ще більше, коли вона народжується.

Поряд з визнанням пилину біологічних та соціальних умов на розвиток дитини у спеціальнійпсихології розглядають також параметри дизонтогенезу, тобто чинники, які впливають на виникнення певного виду дизонтогенезу. За даними Г.Є. Сухарєвої, М.С. Певзнер, Н.ІІ. .Лебединського, Е.Г. Симерницької та інших, характер дизонтогенезувизначається такими параметрами:

1) часом патогенних впливів',

2) етіологією порушень;

3)розповсюдженістю порушення;

4) ступенем порушення міжфункціональних зв'язків.

Розглянемо сутність кожного ізпараметрів дизонтогенезу.

Час патогенних впливів

Виявлено, що ступінь порушення розвитку залежить від часу впливу патогенного чинника. Патогенні впливи можуть відбуватися у пренатальний період (до початку пологової діяльності у жінки), натальний (під час пологової діяльності), постна-тальний (після пологів жінки і до трьох років дитини).

Найбільший недорозвиток викликають патогенні впливи на початку вагітності жінки, а саме у першій її третині. Найуразливішими періодами дитинства є період "первинної незрілості" організму в період до трьох років, а також період перебудови організму в період статевого дозрівання, коли вже гармонійно сфомовані системи дитячого організму втрачають стан рівноваги, перебудовуючись на "доросле" функціонування. У період дошкільного і молодшого шкільного віку (З -11 років) дитячий організм становить систему, більш стійку до незворотних відхилень.

Слід також зазначити, що кожен віковий період відрізняється характером реагування у випадку патогенного впливу. У зв'язку з цим кажуть про рівні нервово-психічного реагування дітей на різноманітні патогенні впливи, а саме:

1. Соматовегетативний (від 0 до 3 років). На тлі незрілості усіх систем організм у цьому віці на будь-який патогенний вплив реагує комплексом сомато-вегетативних реакцій, таких як загальна та вегетативна збудливість, підвищення температури тіла, порушення сну, апетиту, шлунково-кишкові розлади тощо.

2.Психомоторний (4—7років). Інтенсивне формування коркових відділів рухового аналізатора, зокрема, лобних відділів головного мозку, сприяє виникненню гіпердинамічних розладіврізного походження (психомоторна збудливість, тики, заїкання, страхи). Зростає вплив факторів психогенного характеру несприятливих стосунків у сім'ї, що травмують психіку дитини, реакцій на звикання до дитячих освітніх закладів, складних міжособистісних стосунків.

3.Афективний (7—12 років). На будь-який патогенний вплив дитина реагує з виразним афективним компонентом (відвиразної аутизації до афективної збудливості з виявами негативізму, агресії, невротичних реакцій).

4.Емоційно-ідеаторний (12—16років). Характеризується Паталогічним фантазуванням, винятковими захопленнями, психогенними реакціями протесту

5.Переважання симптоматики кожного вікового рівняреагування не виключає симптомів попередніх рівнів, ялеїм відводиться менш помітне місце в характеристиці дизонтогенії.

Етіологія порушень

Етіологія — це причини та сприятливі умови для виникнення порушень.

Одні й ті самі зовнішні впливи, залежно від спадкової схильності, яка визначає чутливість мозкових структур до тих чи інших впливів, можуть зумовити відхилення у розвитку різної тяжкості. До неоднакових результатів може призвести збігання у часі різних впливів.

Серед причин, які викликають порушення психічного розвитку в дитини, перше місце посідає пошкодження центральної нервової системи, друге — хронічні соматичні захворювання.

Розповсюдженість порушень

Розрізняють локальні та системні порушення. До локальних порушень належать дефекти різних аналізаторних систем: зору, слуху, мовлення, рухової сфери. До системних порушень зараховують порушення інтелектуальної сфери: розумову відсталість та затримку психічного розвитку.