ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Особливості спілкування з пацієнтами.

Фахівці з організації роботи медсестер вважають, що питома вага часу, призначеного для догляду за хворими і виконання лікарських призначень, у структурі загального робочого часу медичної сестри стаціонарної служби повинна становити 20 %, а основний час (80 % ) необхідно приділяти налагодженню психологічного клімату, основою якого є належне спілкування з хворими. Таким чином, робоче місце медичної сестри переміщається з фіксованого поста на постійне індивідуальне спілкування з хворими на всіх етапах діагностично-лікувально-реабілітаційного процесу. Це, у свою чергу, ставить питання про підвищення рівня та якості психолого-психіатричних знань медичної сестри. Без належних знань і умінь медична сестра не буде користуватись авторитетом серед хворих та інших медичних працівників. На сьогодні не викликає сумніву, що не менше половини хворих, які лікуються з приводу соматоневрологічних захворювань, насправді мають різноманітні психосоматичні порушення. Певного поширення серед соматичних хворих (як і в усьому суспільстві) набувають постстресові стани, зловживання спиртними напоями, алкоголізм, токсикоманії, наркоманії, неврози, сексуальні проблеми тощо. Таким чином, елементи психіатрії і наркології все більше застосовують у повсякденній практиці загальної медицини. Отже, оволодіти належною сучасною базою знань і умінь із психолого-психіатричних дисциплін необхідно також і майбутнім медичним сестрам, які будуть працювати у медичних закладах будь-якого соматичного профілю. У медичній практиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої й опосередкованої раціональної психотерапії, де велике значення мають особистість і авторитет медика, який здатний викликати стан своєрідної ―зачарованості‖ у хворого чи пацієнта.

Медична сестра завжди повинна пам’ятати, що особистість медика має надзвичайний вплив на психіку хворого, внутрішню картину хвороби. Адекватна дія на хворого через його гіпноїдність приносить користь, необережне використання цього феномена зумовлює появу ятрогеній. Для медиків особливо важливими є питання, пов’язані зі сприйманням болю. Тут є ще багато незрозумілого. Досі нез’ясованим залишається питання про наявність особливих больових рецепторів. Більшість дослідників дійшла висновку, що є спеціальні рецептори болю і провідники больової чутливості. Про це свідчать і клінічні спостереження. Є хвороби, при яких зберігається відчуття дотику, але зникає відчуття болю. Проте не слід вважати таких людей щасливими. Біль - це сигнал про небезпеку. Відсутність цього сигналу призводить до того, що у таких хворих можуть виникнути опіки і важкі поранення. Медична сестра повинна про це пам’ятати. Прикладаючи до тіла таких хворих грілку, потрібно вжити всіх належних заходів, спрямованих на профілактику опіків. Не всякий біль є необхідним. Сильний може викликати шок. Хронічний послаблює захисні реакції. Звідси зрозуміла потреба в знеболюванні. Потрібно відмітити, що сприймання болю відзначається особливою суб’єктивністю. При сильному емоційному збудженні біль притупляється. Поранений солдат іде в атаку, не звертаючи уваги на біль. Разом із тим очікування болю посилює больове сприймання. Медична сестра повинна про це пам’ятати і не затягувати виконання болючих маніпуляцій. Потрібно чутливо реагувати на скарги хворого, старатись відволікати його увагу від болю, зайняти пацієнта важливою для нього діяльністю, навіяти більш спокійне ставлення до болю. У багатьох астенізованих хворих (без ознак виключення свідомості) пороги відчуття і сприймання знижуються, і більшість звичайних за силою подразників вони переносять погано. У повоєнні роки в багатьох лікувальних закладах було упроваджено так званий лікувально-охоронний режим, що полягав у проведенні ряду заходів, спрямованих на продовження сну хворих. Але потім з ’ясувалось, що таке штучне усунення природних подразників погано впливає на психіку і фізичний стан пацієнтів. У зв’язку з розвитком космонавтики вчені почали досліджувати дію сенсорної ізоляції на психіку людини. Виявилось, що повна сенсорна ізоляція шкідливо впливає на психіку і може викликати експериментальний психоз. Згідно із законом Йеркса-Додсона, організм прагне підтримати оптимальний рівень активації, який дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно. Цей рівень залежить від фізіологічного стану конкретної людини в конкретний час. Таким чином, певні люди потребують більш сильного припливу стимулів, ніж інші, які здатні переносити їх лише в обмеженій кількості. Ця потреба в стимулах змінюється також залежно від психічного стану людини. Оптимальний рівень активності під час сну чи задумливості суттєво відрізняється від рівня активності людини, яка знаходиться у творчому запалі. Захворювання знижує рівень активності хворих і вимагає певних обмежень подразників, але надмірне виключення їх негативно вплине на психічний і фізичний стан хворого. У зв’язку з цим склались традиції ―золотої середини‖. Неприємних подразників повинно бути якнайменше. Бажана дія позитивних подразників незначної інтенсивності (тиха музика, читання відволікальної літератури, посильна культтерапія тощо). Медична сестра повинна усвідомити, що надокучати хворому надто частими відвідуваннями так само шкідливо, як і залишати його на тривалий час одного (―щоб він спокійно відпочив‖). У першому випадку в пацієнта може розвинутись тривожна думка, що він дуже хворий, а йому про це не говорять, а в іншому, що на нього ―всі махнули рукою‖ у зв’язку з безнадійністю стану. Якщо хворий довго знаходиться у лікарні, яка нібито стала його другим домом, він розучується самостійно існувати поза нею. Взагалі він розуміє, що повинен робити, вміє себе поводити вдома і в суспільстві, проте навички повноцінного життя поза лікарнею значно знижені. Такий стан людини називають госпіталізмом. Медична сестра повинна про це пам’ятати й осмислено планувати та проводити всі належні заходи, спрямовані на профілактику госпіталізму і реабілітацію хворих. Емоційна пам’ять полягає в запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Як і рухова, вона також дуже стійка. Думка, предмет, подія, які емоційно вразили людину, можуть з першого ж разу надовго залишитись у пам’яті. Емоційна пам’ять особливо розвинена у дітей. Погано пригадуючи події вчорашнього дня, дитина яскраво пригадує події сильно емоційно забарвлені. Якщо хвору дитину, яка починає вередувати, лякати на шталт: ―Поводь себе чемно, бо прийде лікар чи медсестра і зробить тобі укол!‖ - у неї здебільшого розвинеться негативна установка на медиків. Медична сестра повинна оберігати психічний стан і емоції хворих. Якщо є необхідність провести неприємну для споглядання маніпуляцію, тим більше, коли у загальній палаті знаходиться важкий або агонізуючий хворий, його потрібно перевести в окрему палату чи бодай відгородити від інших переносною ширмою. Споглядання деяких ситуацій, які для медичної сестри є звичайною буденною справою, для багатьох хворих - душевні тортури, стрес, а емоційна пам’ять дуже міцна і важко (здебільшого лише формально) корегується логікою.

Психогении і ятрогенії.

Психогении– это нарушения, возникающие в организме и в психике под влиянием различных, обычно тяжелых для личности психических травм.

По влиянием психогенных факторов могут происходить различные нарушения в соматической сфере, например : со стороны ЖКТ- тошнота, рвота, понос, запоры, утрата аппетита; со стороны ССС- повышение АД, тахикардия, брадикардия, боли в сердце, нарушение ритма, ослабление сердечной деятельности вплоть до коллапса (угрожающее жизни состояние, характеризующееся падением кровяного давления и ухудшением кровоснабжения жизненно важных органов ) с потерей сознания, психогенные оброки. Нередко на практике инсульты и инфаркты возникают после тяжелых психических потрясений. В мочеполовой сфере психогенные нарушения появляются в виде задержки мочи, ее недержание. Половая слабость у мужчин и холодность у женщин часто имеют психогенную природу.

Психогении возникают в связи с одномоментной, интенсивно действующей психотравмирующей ситуацией либо быть результатом относительно слабого, но продолжительного травмирования.

Психическая травма нередко влечет за собой психовегетативные и психомоторные нарушения. Эмоция страха нередко сопровождается дрожанием тела, и мышечной слабостью (подкашиванием ног или даже падением). Могут возникать психогенные параличи, которые имеют преходящий характер. Сильное эмоциональное потрясение может повлечь за собой возникновение истерической слепоты.

Нередко под влиянием тяжелых переживаний развиваются психогенные состояния с картиной настоящих психических заболеваний – психогенная депрессия, ступор, параноид.

Соматогении – это психические нарушения, вызванные соматическими заболеваниями.

Инфекции, интоксикации, заболевания внутренних органов часто вызывают психические нарушения, например: при заболеваниях сердца, приступах стенокардии возникают состояния страха и тревоги; инфекционные заболевания сопровождаются эмоциональной лабильностью, астенией; ревматизм может привести к тяжелым психическим расстройствам.

В отдельных случаях психогенные факторы могут комбинироваться с соматогенными, взаимно усиливая друг друга.

В возникновении психогений существенную роль играет готовность к психическому срыву, развивающаяся на фоне организма из-за болезни, а также специфические особенности нервной системы и личностных черт.

Эгогении- это пагубные влияния больного на самого себя (предрассудки, недоверие медицине, страхи перед обследованием или лечением).

Ятрогении – неблагоприятные изменения психики больного, возникающие в результате намеренного внушающего действия медицинского работника на пациента, способствующие возникновению психических травм, неврозов и т.п.

Ятрогении – это психогенные реакции, вызванные неправильным, необдуманным обращением мед. работника с пациентом. Заболевание или осложнение заболевания, вызванное тяжелыми переживаниями больного вследствие слов или действий врача или медицинской сестры, оказавших на больного отрицательное влияние.

В широком смысле ятрогении относятся к психогениям.

Наиболее часто они наблюдаются у больных с определенными чертами личности – тревожность, мнительность, склонность к ипохондрическим реакциям.

Ятрогенные заболевания, вызванные действиями среднего мед. персонала называют соррогениями.

Ятрогения опасна не только для больного но и для его родственников, т.к. они нередко считают себя виновниками возникновения невно-психических расстройств у больного.

Внутри группы ятрогенных болезней, наряду с собственно ятрогениями, выделяют дидактогении и ятропатии.

Дидактогении– это все формы отрицательного воспитательного влияния, вызванного ошибками воспитателей и педагогов.

Ятропатии– отрицательные последствия для больного вследствие неправильных назначений или действий врача, необоснованного использования инструментально-лабораторных исследований в ущерб здоровью.

Ятропатии и ятрогении тесно связаны. Так, изменения психики возникшие ятрогенно мед. работники часто ошибочно квалифицируют как заболевание (эпилепсия, астма, гастропатия) или пограничную форму нервно-психического расстройства, возникшую спонтанно. Лечение таких «болезней» нередко ведет к патологическим эффектам.

Психопрофілактика.

Психопрофілактика – це галузь медичної психології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних захворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.

Значний прогрес науки в цілому в тому числі і медицини, сприяє тому, що значна частина населення має спрощений погляд на хворобу та лікувальний процес і розуміють цю проблему як систему: хвора людина – лікар – ліки або інша лікувальна технологія – курс лікування – здорова людина. Багато людей не розуміють. Що медицина не всесильна, що вона не може повністю вилікувати більшість хвороб і що профілактика захворювань є найдієвішим засобом збереження здоров’я.

Здорова людина здебільшого вважає своє здоров’я природнім станом, у непорушності котрого вона не сумнівається і психологічно не сприймає можливість захворювання. Така людина своє здоров’я вважає доказом того, що вона не робить нічого того, що могла б суттєво загрожувати їй. Та частина населення, котра інформувала про сутність і необхідність профілактики, усвідомлює, що більшість її положень незв’язані з певними особистими неприємностями і обмеженнями (страх перед профілактичними щепленнями, необхідність похудати. Необхідність покинути палити і вживати алкогольні напої, необхідність більше рухатись і займатись спортом, необхідність обмежити сексуальні контакти і т.п.). Це є причиною двоякого відношення населення до профілактики: бажання бути здоровим і усвідомлення необхідності проведення профілактичних заходів, з однієї сторони, і вищезгадане негативне відношення до неприємностей і обмежень, з іншої. Результат такого внутрішнього психологічного конфлікту обумовлюється індивідуальною і груповою психологією тих, кого це стосується. Загальнолюдська психологія багата на ефекти. Які на перший погляд здаються парадоксами. Наприклад, щойно вакцинація приведе до майже повного попередження хвороби, відразу ж зменшується кількість явних доводів для її проведення. Серед значної частини населення виникає думка, що вакцинація, мабуть, була непотрібною, тому що все одно ніхто б не захворів. Так виникають погляди на санітарно-гігієнічні заходи як надто бюрократичні і формальні.

Особи з тривожно-помисловими рисами характеру приймають профілактичні заходи як доказ масовго розповсюдження або безпосередньої загрози якоїсь хвороби і з страхом очікують, що саме у них розвинеться це захворювання. Розповсюдженість таких фобій є обернено пропорційного психологічній підготовці груп населення. Досить часто такі страхи турбують батьків, особливо надтурботливих матерів, котрі мають одну дитину.

Серед частини населення можуть розповсюджуватись слухи, здебільшого необгрунтовані, про ускладнення, які розвиваються у результаті щеплень. В регіонах з низьким культурним рівнем такі слухи можуть спровокувати панічну поведінку.

В ряді країн відмічається двояке ставлення робітників до шкідливих умов праці, наприклад до запиленості або загазованості. З однієї сторони, вони розуміють їх шкідливість для власного здоров’я, а з іншої – зниження рівня цих шкідливих факторів призводить до зниження розміру платні, тому що зменшується доплата за шкідливі умови праці, а частина доходу підприємства витрачається на впровадження дорогих систем, які забезпечують зменшення рівня шкідливих умов праці. Спостерігались випадки, коли робітники навмисне псували такого роду обладнання.

Психогігієна це наука про забезпечення, збереження і підтримку психічного здоров’я людини. Вона є складовою частиною більш загальної медичної наукипро здоров’я людини – гігієни. Специфічною особливістю психогігієни є її тісний зв’язок із клінічної (медичної) психологією, що Мясищевым В.Н. (1969)розглядається як наукову основу психогігієни . У системі психологічних наук, запропонованої Платоновим К.К. (1972), психогігієна включена в медичну психологію.

Елементи психічної гігієни з’явилися в житті людини задовго до того, як відбулася систематична розробка принципів психічної гігієни. Над необхідністю підтримувати власне щиросердечне здоров’я і рівновагу у взаємодії з навколишнім світом задумувалися ще античні мислителі.

Саме поняття «психічна гігієна» виникло в XIX в., коли американець К. Бирс, будучи багаторічним пацієнтом клініки для душевнохворих, написав у 1908 р. книгу «Душа, що знайшлася знову».

Психогігієна займається дослідженням впливу зовнішнього середовища на психічне здоров’я людини, виділяє шкідливі фактори в природі і суспільстві, на виробництві, у побуті, визначає й організує шляхи і способи подолання несприятливих впливів на психічну сферу. У практиці досягнення психогігієни можуть реалізовуватися шляхом:

1. створення для державних і суспільних установ науково обґрунтованих нормативів і рекомендацій, що регламентують умови забезпечення різних видів соціального функціонування людини;

2. передачі психогігієнічних знань і навчання психогігієнічним навичкам медичних працівників, педагогів, батьків і інших груп населення, що можуть істотно впливати на психогігієнічну ситуацію в цілому;

3. санітарно-просвітньої психогігієнічної роботи серед широких шарів населення, залучення до пропаганди психогігієнічних знань різних громадських організацій.

Існує різноманітна систематика розділів психогігієни, у якій звичайно виділяють особисту (індивідуальну) і суспільну (соціальну) психогігієну. У системі психогігієнічних знань виділяють окремо вікову психогігієну: дитинства, юнацтва, зрілого віку, людей похилого віку. Крім того, виділяють психогігієну розумової і фізичної праці, психогігієну побуту і сімейних відносин. Існує також ряд спеціальних розділів психогігієни праці - психогігієна інженерна, спортивна, військова і т.д.

Психогігієна виховання. Бехтєрєв В.М. (1905) відзначав, що відхилення характеру починаються ще в ранньому віці часто в силу тих чи інших умов виховання, що вчасно могли бути легко усунуті. Ця точка зору одержала подальший розвиток у роботах вітчизняних психоневрологів. Зокрема, Мясищев В.Н. відзначав, що виховання, що розпещує, і захвалювання сприяють формуванню істеричного характеру, а надмірна вимогливість сприяє становленню психастенічних особливостей особистості. Неправильне виховання часте може сприяти формуванню в дитини психопатичних рис характеру. Кербиков О.В. і Гиндикин В.Я. (1962) на підставі своїх досліджень указували, що гіперопіка і бездоглядність у дитинстві типові для збудливих психопатів. Виховання ж за типом “попелюшки”, тобто без ласки й уваги, при постійних приниженнях, нерідко приводить до порушень сну, що є найважливішою умовою для відпочинку і відновленні сил, і розвитку неврозів. Таким чином, дотримання психогігієнічних норм у процесі виховання є в теж час і психопрофілактикою.

Психогігієна навчання. Правильна система навчання забезпечує гармонійний розвиток особистості. Дефекти навчання також можуть сприяти формуванню аномальних рис характеру дітей.

Дуже відповідальним моментом для дитини є перший шкільний рік. Тут він уперше зіштовхується з новими вимогами, незвичним режимом і обов’язками. Легше адаптуються до школи діти, що відвідували підготовчу групу в дитячому саду, чим так називані домашні діти. Правильнопідготувати дитини до школи – задача не з легень. Велику допомогу батькам у цьому можуть зробити дитячі лікарі і клінічні (медичні) психологи дитячих поліклінік. Знаючи індивідуальні особливості дітей, вони можуть дати батькам відповідні рекомендації.

Психогігієна праці і побуту. Праця, діяльність є органічною потребою людини і при сприятливих умовах – важливим фактором для збереження і зміцнення здоров’я. Рядом досліджень показано, що позбавлення трудової зайнятості, безробіття супроводжуються погіршенням психічного здоров’я і частішанням соматичних хвороб. Працею можна не тільки зміцнити психічне здоров’я, розвити здатності в здорових людей, але і лікувати хворих. Трудова терапія широко застосовується в психіатричних клініках, де, як і всякий лікувальний вплив, строго дозується відповідно до ваги нервово-психічних розладів.

Грань між розумовою і фізичною працею в сучасному суспільстві має тенденцію до стирання. Однак розходження між розумовою і фізичною працею об’єктивно існують, що дозволяє говорити і про відповідні розділи психогігієни. Лебединський М.С. вважає, що до розумової праці варто відносити “таку розумову роботу, що ведеться у визначеному напрямку, за визначеним планом, для рішення визначених задач, з метою одержання визначеного результату, що має те чи інше суспільне значення”.

Особливо хотілося б зупинитися на психогігієні роботи лікаря. З одного боку, праця медичних працівників розглядається як робота в сфері обслуговування по таких ознаках як невиробничий характер, необхідність постійного спілкування з великим колом осіб. Праця лікаря характеризується значним інтелектуальним навантаженням, вимагає творчого підходу й особою відповідальності. Це необхідно враховувати як при доборі абітурієнтів у медичні вузи, так і надалі, при виборі лікарської спеціальності. Робота зі створення моделі лікаря вимагає обліку не тільки його посадових і професійних обов’язків, рівня знань, але і визначених особистісних якостей (Данилин Е.Н., 1977). При моделюванні професіограм лікаріврізних спеціальностей враховуються такі показники, як обсяг і складність контактів із хворими, їхніми родичами, офіційними особами, задоволеність своєю працею і т.д. Випливає, однак, відзначити, що в діяльності практичних лікарів положення психогігієни найчастіше ігноруються в силу як поганої організації праці, так і недостатньої теоретичної підготовки самих лікарів у цій області. Негативним наслідком цієї ситуації є частішання випадків станів хронічної утоми, синдрому “емоційного вигоряння”, психосоматичної патології серед медичних працівників.

Наступна задача психоневролога на промисловому підприємстві полягає у виявленні ініціальних форм нервово-психічних захворювань і своєчасний напрямок захворілих на лікування. У її рішенні істотне значення має контакт із лікарями інших спеціальностей, що працюють у фабрично-заводських поліклініках, у першу чергу з терапевтами і невропатологами. Психіатр повинен не тільки проводити спорадичні консультації, але і брати участь у заходах щодо диспансеризації й у вибіркових медичних оглядах облич, що довгостроково працюють у цехах з підвищеною професійною шкідливістю.

Психогігієна родини і сексуальних відносин. Родина являє собою малу групу, що відрізняється поруч специфічних особливостей. Ці особливості обумовлені сформованими традиціями, відносинами між старшим і молодшим поколіннями, єдністю житла, побуту й інших факторів. Родина може сприяти розкриттю творчих можливостей людини, стимулювати його до корисної чи діяльності сковувати ініціативу, підривати морально. Шлюб виявляється щасливим у тих випадках, коли духовна і фізична близькість складають гармонічну єдність. У розробці психогігієнічних проблем родини фахівцями створена концепція, відповідно до якої все різноманіття відносин між чоловіками може бути представлене у формі взаємодії п’яти шлюбних факторів: фізичного фактора, матеріального, культурного, сексуального і психологічного . По визначеній формулі обчислюють так називаний шлюбний потенціал. Якщо переважної є спрямованість шлюбних факторів на зміцненні родини, то шлюбний потенціал виражається позитивною величиною, у противному випадку величина виявляється негативною. При негативному шлюбному потенціалі, а це і є щирі сексуальні дисгармонії (дисгамії), порушуються сімейні зв’язки і сексуальні взаємини. При первинно особистісних невідповідностях завжди розбудовується сексуальне життя, і розпад родини настає швидше, ніж це відбувається при первинно сексуальній неузгодженості. Для більш високого рівня сімейної адаптації, гармонічного розвитку сімейних взаємин необхідний достатній рівень розвитку особистості, зрілість суджень і емоційних відносин.

Найбільш діючий шлях до профілактики сімейних конфліктів – ретельна підготовка до шлюбу. Сюди відноситься турбота про стан здоров’я вагітних, боротьба з патологією пологів, забезпечення правильного психофізичного розвитку і виховання дітей, спеціальна підготовка осіб, що вступають у шлюб, діагностична і лікувальна робота у випадках сімейно-сексуальних дисгармоній.

Виховання дітей повинне бути чітко орієнтоване на полоролевоє функціонування людини: у хлопчиків заохочується мужність, сміливість, а в дівчинка-жіночність. У противному випадку можливі порушення психосексуального розвитку з формуванням неадекватних еротичних установок із закріпленням неадекватних форм сексуального поводження.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВІЗ), вважаючи питання створення родини і сімейної психогігієни надзвичайно актуальними, приділяє їмспеціальна увага, розробляє програми, що стосуються планування і створення родини. Відомо, що загальна народжуваність дітей знизилася в зв’язку з появою сучасних методів попередження вагітності. У той же час народжуваність дітей у психічно неповноцінних жінок, навпроти, збільшилася.

Адаптація – це здатність людини свідомо відноситися до організму, а також здібність регулювати свої психічні процеси (керувати своїми думками, відчуттями, бажаннями). Існує межа індивідуальної адаптації, але адаптована людина може жити у звичних для нього геосоціальних умовах.

Реабілітація (лат. rehabilitatio – відновлення в правах) – система медичних, психологічних, педагогічних і соціально-економічних заходів, спрямованих на чи усунення можливо більш повну компенсацію обмежень життєдіяльності людини, викликаних порушенням здоров’я зі стійким розладом функцій організму.

Основне завдання психогігієни – формування і підтримка психічного здоров’я.

Розділи психогігієни:

1) особиста психогігієна;

2) вікова психогігієна;

3) психогігієна праці;

4) психогігієна навчання;

5) психогігієна колективного життя;

6) психогігієні побуту;

7) психогігієна сімейних стосунків;

8) спеціальна психогігієна:

· транспортна,

· морська,

· авіаційна,

· військова,

· спортивна,

· і ніші.

1) Особиста психогігієна – вивчає механізми емоційної саморегуляції і розробляє шляхи зміцнення власного психічного здоров’я (аутогенне тренування – метод активного самонавіювання за допомогою словесних вправ; психогімнастика обличчя і т.п.).

2) Вікова психогігієна.

Психогігієна людини повинна починатись з внутріутробного періоду (дотримання матір’ю всіх гігієнічних вимог, створення позитивного психологічного клімату для майбутньої дитини і т.п.)

Після народження дитини і в подальшому її житті велике значення в психічному здоров’ї набувають:

· правильний режим харчування;

· вироблення позитивних звичок;

· виховання почуття відповідальності;

· чесності;

· витримки;

· дисциплінованості;

· працелюбності;

· вміння жити в колективі;

· вміння товаришувати;

· почуття любові до оточуючих;

· вміння рахуватись з думка з інших;

· виховання етичних норм;

· естетичних почуттів тощо.

Психогігієнічного підходу вимагають питання вибору професії стосовно індивідуальних психічних якостей і здібностей людини, оскільки саме вдалий вибір професії сприяє в подальшому психічному здоров’ю людини.

Психогігієнічні проблеми в старшому віці пов’язані зі змінами звичних стереотипів життя (людина пішла на пенсію), тому важливе місце займає зайнятість (адже праця сприяє укріпленню, оздоровленню і омолодженню людини).

3) Психогігієна праці – вивчає трудові процеси і умови праці стосовно особливостей психіки людини і розробляє міроприємства, які забезпечують збереження і укріплення нервово-психічного здоров’я працюючих.

Одним із розділів психогігієни праці є психогігієна розумової праці. Створюється оптимальні режими для працівників розумової праці. При цьому важливе поєднання розумової праці з фізичною діяльністю (гімнастика, спорт, прогулянки і т.п.).

4) Психогігієнічне навчання займається питаннями створення оптимального ритму навчального процесу, який би сприяв, успіху як в навчанні, так і в збереженні психічного здоров’я, дозволяв би людині відчувати задоволення і радість від навчання тощо.

5) Психогігієна колективних відносин займається вивченням питань особистості, по інтересам кожної людини, інколи по віку і т.п. що сприяє зміцненню колективу, задоволеності від спільної праці членів колективу, а отже, сприяє психічному здоров’ю людей.

6) Психогігієна побуту займається питаннями взаємовідносин людей в побуті, боротьбою з алкоголізмом, наркоманією, токсикоманією, вивченням впливу напсихіку людини телебачення, засобів масової інформації тощо.

7) Психогігієна сімейних відносин (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).

8) Спеціальна психотерапія (транспортна, морська, авіаційна, космічна і інші) сприяє створенню оптимальних умов в даних видах діяльності, якіпідтримують і розвивають психічне здоров’я людини.

2.Психогігієна дуже тісно пов’язана з психопрофілактикою, і їх розмежуванням носить умовний характер.

Психопрофілактика – це система міроприємств, спрямованих на попередження психічних захворювань.

Якщо основним завданням психогігієни є формування і підтримка психічного здоров’я, то основним завданням психопрофілактики є попередження виникнення конкретних психічних розладів.

Психопрофілактику поділяють на такі види:

1) первинна психопрофілактика;

2) вторинна профілактика;

3) третинна психопрофілактика.

1) Первинна психопрофілактика – система загально-профілактичних міроприємств. Вивчає особливості психічних впливів на людину, особливості її психіки і можливості попередження психогенних захворювань. Сприяє підвищенню витривалості психіки до шкідливих впливів.

Включає:

- охорону психічного здоров’я майбутніх поколінь;

- вивчає і прогнозує можливі спадкові психічні захворювання;

- охорону матері від можливих шкідливих впливів на плід і організацію допомоги здоровим родом;

- раннє виявлення відхилень у психічному розвитку новонароджених;

- своєчасне застосування методів лікувально-педагогічної корекції на всіх етапах розвитку людини.

2) Вторинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на виявлення і попередження небезпечних для життя нервово-психічних розладів, захворювань.

Включає:

-ранню діагностику, прогноз і попередження небезпечних для хворого станів, ранній початок лікування і застосування адекватних методів корекції з досягненням найбільш повної ремісії.

4) Третинна психопрофілактика – система міроприємств, спрямованих на попередження виникнення інвалідності при хронічних психічних захворюваннях.

Велику роль при цьому відіграє правильне використання лікувальних і інших засобів, застосування лікувальної і педагогічної корекції, попередження рецидивів психічних захворювань тощо.

3.Лікувально-охоронний режим в медичному закладі – це такий режим, який забезпечує оптимальні умови для перебування хворого в лікувальному закладі, полегшує його страждання і прискорює процес одужання.

Ведуча роль по його забезпеченню і вдосконаленню належить середньому медичному персоналу, в професійні функції якого входить безпосереднє забезпечення лікувально-діагностичного процесу, медичного догляду, постійного спостереження за хворими.

Середній медичний персонал повинне не тільки акуратно виконувати призначення лікаря, але повинен приймати найбільш активну участь в створенні інтер’єру у відділені, в забезпеченні необхідного затишку для хворих, повинен потроювати строге дотримання внутрішнього розпорядку, проявляти турботу про психіку хворого протягом всього періоду лікування.

Теоретичною основою лікувально-охоронного режиму є теорія нервізму(І.М. Сеченов, С.П. Боткін, І.П. Павлов), яка кінцево сформульована І.П. Павловим. Дана концепція нервізму виходить з визнання ведучого значення нервової системи в регулюванні фізіологічних функцій організму, в формуванні хворобливого процесу.

І.П. Павлов прийшов для розуміння тісного взаємозв’язку організму з зовнішнім середовище, яка здійснюється через кору головного мозку. Зовнішнє середовище може здійснювати на людину благо приємний вплив, викликаючи позитивні емоції – радість, посмішку, заспокоєння, а може бути джерелом хвороботворних впливів, які приводять до виникнення негативних емоцій – страху, страждань, переляку, які ведуть до стресових станів тощо.

Основна психологічна вимога до лікувально-охоронного режиму в лікувальному закладі – знешкодження негативних, шкідливих впливів на психіку хворого факторів лікувального середовища, які сприймаються як дискантними рецепторами (очі, вуха, ніс і ні.), так і через другу сигнальну систему хворого – посередництвом слова.

Стержнева задача лікувально-охоронного режиму – боротьба з болем і страхом болі.

Елементи лікувально-охоронного режиму:

-доброзичливість персоналу, чуйність і уважність при прийомі хворого у лікарню і під час всього перебування. Що сформує у хворого довіру до персоналу і всього медичного закладу;

-впевненість хворого в високій кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу, в здатності і готовності надати йому кваліфіковану допомогу;

Таким чином психологічний ефект більш високої платні за умови збереження дії шкідливих для факторів здоров’я нерідко перевищує усвідомлення необхідності збереження самого здоров’я. Подібного роду установка обумовлена особливостями спрямованості і рівнем загальної культури особистості і трудового колективу.

В плані санітарної просвіти має значення психологія і спрямованість установок медичного працівника, наприклад, його погляди на шкідливі звички, які можуть вступати в протиріччя з відповідними задачами санітарної просвіти. Лікар, котрий багато курить, навряд чи буде ефективно вступати проти паління, лікар котрий зловживає спиртні напої не зможе переконливо впливати на хворих алкоголізмом. Адже психологічний контакт лектора з слухачами органічно включає в себе поєднання розумних аргументів з емоційним і сугестивним впливом, оцінку інформованості слухачів про лекцію, оцінку відношення слухачів до теми і до самого лектора цікавість, згоду, протест, недовір’я), тактовність і переконання лектора. Деякі лекції можуть викликати нездоровий інтерес до невдало розкритої теми, або викликати необгрунтовані страхи. В цьому зв’язку В. Франкл ставив питання про колективні ятрогенні неврози, які викликаються неадекватними по стилю і змісту лекціями і порадами, котрі передаються по радіо, телебаченню і через інші засоби масової інформації без належного зворотнього зв’язку.