ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Докази й засоби забезпечення провадження

1 2 34

Процесуальне законодавство України зобов’язує суд (інші уповноважені органи) встановлювати по кожній справі, яку він розглядає, об’єктивну істину. Об’єктивна істина – це відповідність висновків суду про всі суттєві та юридично значущі обставини спору, події адміністративного правопорушення або злочину тому, що мало місце в дійсності. Істина встановлюється шляхом доказування та за допомогою доказів.

Доказування— це діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі, по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, спрямована на встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин

Факти, які повинен встановити суд, насамперед є фактами юридичними, тобто такими, з якими суд пов’язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Такі факти встановлюються за допомогою доказів. Докази — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Джерела отримання доказів називаються засобами доказування. До них належать: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; письмові докази; речові докази; висновки експертів.

Суд повинен використовувати як докази тільки такі фактичні дані, які відповідають вимогам причетності до справи, допустимості та достовірності. Причетність означає здатність фактичних даних прояснити ті або інші обставини, які входять до предмета доказування.

Допустимість доказу — це об’єктивний стан гносеологічних якостей та процесуальної форми доказу, за якого: доказ отримано уповноваженим на те об’єктом; джерело фактичних даних відоме, перевірене та законом дозволене; фактичні дані отримані в установленому законом порядку; фактичні дані та процес їх отримання закріплені в процесуальних документах та інших процесуальних носіях інформації і належним чином засвідчені; сукупність зібраних доказів дозволяє визначити достовірність фактичних даних, які утворюють зміст доказу.

Достовірність доказів означає відповідність їх об’єктивним фактам, здатність дати правдиву інформацію у справі. Достовірність передбачає перевірку, а перевірка — знання джерел і способів отримання фактичних даних.

Для належного забезпечення провадження по справах в необхідних випадках здійснюються певні процесуальні заходи. Ці заходи здійснюються на стадіях досудового й судового слідства. Вони мають на меті своєчасний і правильний розгляд справ, а також спрямовані на усунення можливих перешкод у встановленні істини в справі.

Так, під час розслідування й розгляду справ про адміністративні правопорушення адміністративне можливі такі забезпечуючи засоби як затримання особи, вилучення речей і документів. Адміністративне затримання водночас є заходом щодо припинення правопорушення, тож, оформляється складанням відповідного протоколу. На прохання особи про її місцеперебування повідомляються родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання. Сповіщення про затримання неповнолітнього його батьків чи осіб, які їх заміщають, є обов’язковим. Для адміністративного затримання передбачено відповідні строки. Зазвичай вони не можуть перевищувати трьох годин. В окремих випадках особи, які порушили прикордонний режим або режим у пунктах пропуску через державний кордон, можуть бути затримані для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом 24 годин від моменту затримання або на строк до 10 діб за санкцією прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що засвідчують їхню особу. Адміністративне затримання мають право здійснювати працівники органів внутрішніх справ, прикордонники, посадові особи воєнізованої охорони та військової автомобільної інспекції.

Вилучення речей і документів, що є знаряддям чи безпосереднім об’єктом правопорушення, здійснюється посадовими особами органів, які проводять затримання та огляд. Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи. Після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, є можливими такі рішення: вилучені речі й документи конфіскують; повертають власникові або знищують; у разі сплатного вилучення речей реалізують.

В кримінальному процесі такі заходи називають запобіжні. Вони застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Серед запобіжних заходів КПКУ передбачає: 1) підписку про невиїзд; 2) особисту поруку; 3) поруку громадської організації або трудового колективу; 4) заставу; 4) взяття під варту; 5) нагляд командування військової частини. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного.

Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.

Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід. Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.

В господарському процесі суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: 1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; 2) забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 3) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Процесуальні документи

Документальна фіксація діяльності з розслідування та вирішення індивідуально-конкретних справ від імені держави передбачена будь-яким процесуальним нормативно-правовим актом, і переслідує, в першу чергу, захист прав і інтересів людини. Не має значення в якій ролі вона виступає в процесі, чи то позивач, обвинувачений, чи свідок, адже документ надає можливості практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади та об’єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати вади та оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, захищати власні інтереси.

Документ закріплює встановлені фактичні обставини, виступає носієм інформації, є результатом аналізу конкретної ситуації, допомагає встановити логічну послідовність процесу. Тому в процесуальній діяльності він володіє важливою властивістю – мати юридичне значення, тягти за собою юридичні наслідки.

Процесуальна фіксація звернень, а також знов отриманих даних відповідає непорушним правовим принципам законності, гласності, демократизму, рівності перед законом, публічності (офіційності) процесу, принципу об'єктивної істини тощо. Слід зазначити, що поряд з документальною формою фіксації процесуальної діяльності сучасне законодавство визначає й її закріплення на аудіо- та відеоносіях. Але це предмет окремої розмови. Ми розглянемо лише найпоширені документальні форми, які зустрічаються на різних стадіях юридичного процесу.

Серед найбільш типових звернень до органів влади, зокрема суду, виокремлюють заяви, скарги, пропозиції, клопотання громадян

Пропозиція — це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також думки щодо вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави й суспільства.

Заява — це звернення громадян, в якому висловлюються прохання щодо захисту закріплених у Конституції України прав і свобод та інтересів особи або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також побажання щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — це звернення з вимогою поновлення прав і захисту законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) фізичних осіб, рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об’єднань громадян, підприємств, посадових осіб. Скарги є найгострішим видом звернення і пов’язані насамперед з порушенням особистих прав і свобод громадян з боку державних органів і посадових осіб. Кінцевим результатом їх розгляду є притягнення винних до відповідальності.За змістом вони поділяються на адміністративні й судові. У першому випадку йдеться про реалізацію права оскарження будь-яких дій, у другому — здійснюється реалізація права на оскарження рішень судових чи адміністративних органів.

Звернення в суд юридично заінтересованої особи для захисту порушеного суб’єктивного цивільного, сімейного, трудового тощо права називається позовом.Він є засобом порушення позовного провадження і фіксує стан спору, тобто невиконання однією особою вимог іншої або оспорювання однією особою прав іншої. Тому вимога до суду про вирішення правового спору завжди поєднана з певними матеріально-правовими вимогами.

Позовна заява подається в письмовій формі до суду, який буде розглядати дану справу. Строки подачі позовної заяви визначені Цивільним кодексом України. Відповідно до ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що стверджують позов; зазначення ціни позову; підпис позивача або його представника і час подання заяви.

Позовна заява подається разом з копіями відповідно до кількості відповідачів; також до неї додаються письмові докази. З позовної заяви справляється державне мито, розмір якого в більшості випадків залежить від ціни позову (розміру позовних вимог виражених у грошовій формі).

Фіксація виявленого правопорушення, результатів проведення певних процесуальних дій (допит, огляд місця події, затримання тощо) здійснюється за допомогою одного з поширених в кримінальному й адміністративному провадженні документів – протоколу. Практично будь-яка юридично-значима процесуальна дія закріплюється в протоколі. Він складається, як правило, особою, яка її вчиняє: слідчий, патрульно-постовий міліціонер, інспектор ДАІ тощо. Зазвичай цей документ містить такі дані: заголовок, який відображає суть процесуальної дії, яка фіксується в протоколі (протокол про адміністративне правопорушення, протокол огляду місця події і т.п.), дата й місце складання, дані посадової особи, яка склала протокол, дані про правопорушника або іншої особи, стосовно якої вчиняється процесуальна дія (свідок, підозрюваний, потерпілий), кваліфікація злочину або адміністративного правопорушення; місце й час вчинення процесуальної дії, дані про понятих, пояснення й інші відомості, що мають значення для справи. Протокол підписує посадова особи, яка його склала, правопорушник або інша особа, стосовно якої вчиняється процесуальна дія, якщо є – свідки, поняті.

Після повного розгляду справи й дослідження всіх необхідних доказів суд постановляє судове рішення. Рішення постановляється тими суддями, які входили до склад суду, що розглядав справу. При колегіальному розгляді справи судове рішення постановляється більшістю голосів. Постановлене рішення викладається в письмовій формі і оголошується прилюдно. Рішення набуває законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. В деяких випадках рішення набирає законної сили негайно.

Цікавим прикладом судового рішення є вирок. Вирок підбиває підсумок усієї процесуальної діяльності органів попереднього слідства, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в касаційному та наглядному провадженнях, а також діяльності органів, які відають виконанням вироку. Суд уповноважено державою її іменем дати у вироку суспільно-політичну та правову оцінку діянню обвинуваченого, відданого до суду. За судовим вироком підсудного може бути не тільки засуджено, а й виправдано і поновлено в порушених правах.

Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; 4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; 5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують відповідальність підсудного, і які саме; 6) чи слід у випадках, передбачених ст. 26 Кримінального кодексу України, визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом; 7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; 8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або тюрми повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі; 9) чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявленим; 10) що зробити з майном, описаним для забезпечення і цивільного позову, і можливої конфіскації майна; 11) що зробити з речовими доказами, зокрема грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом; 12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі; 13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного.

Проголошенням вироку до відома учасників судового розгляду та інших громадян, присутніх у залі судового засідання, доводяться оцінка від імені держави діяння підсудного, ті наслідки, які воно спричинило, та остаточне рішення у справі. Вирок проголошується негайно після його винесення, а якщо суд у великій за обсягом справі оголосив перед видаленням до нарадчої кімнати про час його проголошення, то в точно призначений час.

У разі незгоди з рішенням суду особи, які беруть участь у справі, можуть його оскаржити. За чинним законодавством суд другої (апеляційної) інстанції правомочний за скаргами осіб, які беруть участь у справі, перевіряти законність та обґрунтованість рішень і ухвал, що не вступили в законну силу. Апеляційні скарги в цивільних справах можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після оголошення рішення. В такий же строк може бути внесено апеляційне подання прокурора. Ухвала суду першої інстанції може бути оскаржена протягом 15 днів після оголошення ухвали.

Завдання до семінару

1. Юридичний процес за сучасним законодавством

2. Принципи юридичного процесу

3. Суб’єкти юридичного процесу

4. Стадії юридичного процесу

5. Роль доказів і засобів забезпечення провадження в юридичному процесі

6. Фіксація юридичного процесу

Контрольні запитання

1. Що таке процесуальне право?

2. З яких галузей складається процесуальне право?

3. Поясніть відмінність понять процесуального права й юридичного процесу.

4. В чому полягає принцип публічності процесу?

5. Як забезпечується можливість виступати в процесі на рідній мові?

6. Як класифікуються суб’єкти процесуальних відносин?

7. Які органи уповноважені від імені держави розв’язувати індивідуальні справи?

8. Якими правами володіє правопорушник, потерпілий?

9. Що таке стадія юридичного процесу?

10. Назвіть найбільш поширені (типові) стадії юридичного процесу

11. Що таке докази? Назвіть їх види.

12. Які Ви знаєте засоби забезпечення провадження? В чому їх значимість?

13. Для чого необхідна документальна фіксація юридичного процесу?

14. Стисло охарактеризуйте відомі Вам процесуальні документи.

[1] Теория юридического процесса / Под общей ред. В.М. Горшенева, – Х., 1985. – С. 128.

1 2 34